Мета та ідеал виховання.

Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до вихо­вання яких прагне суспільство.

Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в узагальненій формі. Вона об'єктивно відо­бражає вимоги конкретного суспільства, що визначають­ся рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відно­син.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. В епоху Відродження ідея всебічного розвитку особисто­сті знайшла відображення в педагогічних поглядах педагогів-гуманістів Ф. Рабле і М. Монтеня. Рабле пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. М. Монтень передусім позитивно оцінював в антично­му вихованні його різнобічність. Серед складників всебічного розвитку особистості він виділяв розумовий роз­виток, моральне і фізичне виховання.

Головна мета національного виховання на сучасному етапі — передання молодому поколінню соціального дос­віду, багатства духовної культури народу, його націо­нальної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина України (національної самосвідомості, розвиненої духовності, мо­ральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фі­зичної, екологічної культури), розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунки між людьми, що виходять із розуміння мети життя. Його формування залежить від виховання, умов жит­тя і діяльності людини, від особливостей власного досві­ду.

Отже, на думку Г. Ващенка, ідеал національного виховання ґрунтується на двох голов­них цілях: служіння Богові та своїй нації.

Зарубіжна педагогіка про мету виховання

Більшість напрямів сучасної зарубіжної педагогіки мету виховання вбачає в адаптації людини до умов постіндустріального суспільства з урахуванням жорсткої конкуренції на макро- та мікрорівнях. Водночас беруться до уваги глобальні проблеми, що загрожують людству нині й не зникнуть. Загалом мета виховання в зарубіжній педагогіці зводиться до виховання законослухняної людини, яка поважає закони і норми моралі демократичного суспільства, знає свої права та обов'язки і відповідально ставиться до їх виконання. у майбутньому.

Народна педагогіка

Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в

домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи.

Етнос (грец. ethnos — народ, плем'я) — це народ, стала, історично визначена сукупність

людей, які мають спільні риси та особливості культури й психічного складу, свідомо

розуміють свою єдність.

Етнопедагогіка як галузь педагогічної науки досліджує такі проблеми:

• своєрідність мети, завдань, методів, прийомів і засобів виховання, які є характерними для

конкретного етносу;

• порівняльне (компаративне) вивчення специфіки навчання та виховання у представників

різних національностей;

• особливості впливу національної психології, менталітету на процес виховання тих чи інших

етнічних груп;

• урахування закономірностей процесу виховання представників певних етнічних груп та

особливостей їхнього розвитку.

У структурі етнопедагогіки виділяють такі основні компоненти:

- Народне дитинознавство, сутністю якого є вивчення дитини: особливостей її фізичного, психічного й соціального розвитку.

- Народна дидактика — розкриває зміст народних повчань, научувань, настанов, роз'яснень;допомагає дитині,молодій людині пізнати світ, природу,довкілля, зокрема соціальне середовище, надбання свого народу.

- Педагогічна деонтологія (грец. deontos — необхідне, потрібне) — вивчає обов'язковість дотримання та виконання встановлених правил поведінки, які вироблені певним народом, соціальною спільнотою, членом якої є дитина, доросла людина.

Дослідники проблем етнопедагогіки у рамках деонтології виділяють такі чинники:

v • знати та наслідувати заповіти предків;

v • дотримуватися законів життя;

v • шанувати свій родовід

v • вивчати історію й культуру свого народу;

v • любити і знати рідну мову;

v • шанувати батьків, родичів, інших людей;

v • дорожити рідним національним середовищем;

v • бути вірним народним традиціям, звичаям, обрядам;

v • поважати національні символи;

v • виявляти гуманізм, порядність, милосердя, совісність, відповідальність,обов'язковість, толерантність;

v • виявляти працелюбність.

Принципи навчання

Сучасний стан досліджень з дидактики дозволяє запропонувати перелік, які можна умовно вважати класичною і загальноприйнятою системою:1)принцип виховуючого навчання2)принцип науковості3)принцип наочності4)принцип доступності5)свідомості та активності 6)систематичності і послідовності7)міцності8)врахування вікових та індивідуальних особливостей.

1.Пинцип виховую чого навч. Є домінуючим в системі дидактичних категорій.Саме цей принцип відображає мету виховання і формування особистості у даному суспільстві.Цей принцип базується на єдності навчання і виховання і передбачає формування у процесі навчання базової культури особистості.Також передбачає шанобливе ставлення до особистості учня.

2.У сучасній початковій школі принцип науковості повинен бути адаптований до вікових особливостей і передбачати врахування пропедевтичного характеру навчальниї предметів, які вивчаються.Сутність змістової сторони принципу науковості – система фактів,знання,положення і закони,що вивчаються,які повинні бути науково правильними.Він вимагає розкриття причино-наслідкових зв язківміж явищами,прцесами,подіями,демонстрації вагомості досягнень людських знань і науки та ознайомлення із методами науки,пізнання.

3.Передбачає навчання на основі безпосереднього або опосередкованого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень,висновків і явищ, емоційного життєвого і навчального досвіду учнів та формування їх умінь та навичок.У взаємозв язку з іншими дидактичними принципами принцип наочного навчання сприяє розумовому розвиткові учнів, допомагає виявити зв язок між науковими знаннями і життєвою практикою, полегшує процес засвоєння і сприяє розвитку інтересу до знань, стимулює розвиток мотиваційної сфери.

4.Виявляється у компенсуванні труднощів змісту навчального матеріалу майстерним його викладанням або вдалою подачею автором підручника.Чим складнішим є матеріал тим доступніше і простіше слід його подавти.Цей принцип передбачає,що навчання сиає успішним, ефективним за умови, що його зміст,форми. Методи відповідають віковим особливостям уч., їх розумовим можливостям.

5.У навчанні є провідним.оскільки визначає головне спрямування пізнавальної діяльності учнів і керівництво нею.Він передбачаєшироке використання продуктивних методів та оптимальне їх поєднання із репродуктивними, задіяння усіх процесів, які сприяють активізації пізнання.На активізацію пізнавальної діяльності позитивно впливають позитивно систематичне повторення засвоєних знань варіативність та диференціація вправ.

6.зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка відбувається відповідно до вікових закономірностей розвитку дітей.Передбачає два аспекти в організації процесу навчання:

1-й – системність у роботі вчителя, а також системність у роботі учнів.2-й аспект – структурування змісту освіти, що пропонується для засвоєння.Систематичність у побудові курсу,навчального предмета, а саме зв язок із попереднім досвідом, зв язок між окремими уроками,темами,роками навчання, формування системи знань,умінь та навичок.Внаслідок цього учні усвідомлюють структуру знань, з ясовують логічні зв язки між структурними компонентами навчального предмета.Дотримання цього принципу забезпечує системність здобуття знань.

7.Передбачає свідоме і грунтове засвоєння найістотніших фактів, понять, ідей, законів,правил.глибоке рзуміння істотних ознак і проявів предметів і явищ, зв язків та відношень між ними і всередині них, виділення при повторенні головних ідей.Традиційним у дидактиці є прагнення пов язати принцип міцності, засвоєння знань, умінь та навичок із міцним запам ятовувуннямі тривалим збереженням у пам яті набутих знань.Разом з тим таке тлумачення сутності даного принципу не є доцільним.

8.У реалізації цього принципу важливою є навчально – пізнавальна діяльність кожного учня в умовах колективної співпраці. При цьому виникають індивідуальні можливості оволодіння навчальним матеріалом своїм шляхом, які передбачають врахування рівня розумового розвитку кожного школяра, його знань та умінь,інтересів,вольового розвитку, працездатності.Виділяють два аспекти,які слід враховувати учителеві: 1 – врахування вікових особливостей,2 – врахування індивідуальних особливостей.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: