Передумови виникнення та розвитку податків

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання економічних процесів належить податкам. Податки - дуже складна й надзвичайно впливова фінансова категорія. Це - обов'язковий елемент економічної системи будь-якої держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона обирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і, в кінцевому підсумку, - позбавленою будь-якого сенсу.

Головними передумовами виникнення податків є перехід від натурального господарства до грошового та утворення держави.

Виконання державою покладених на неї функцій ще на початку зародження господарських відносин потребувало здійснення нею певних видатків та, відповідно, забезпечення державної казни джерелами їх фінансування. За таких умов, держава повинна була здійснювати певну сукупність заходів, яку у сучасних умовах можна визначити як податкову політику.

Окремі елементи податків розглянуті ще в працях Гая Светонія Транквіла, Геродота, Фукидіда, Плутарха, Аристотеля, Тацита, Гая Юлія Цезаря та інших.

Існують достовірні факти про існування обкладення податками у Древньому Єгипті, Древньому Римі, Вавілонії, Асирії, містах Шумера, в Хетському царстві.

Розвиток цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку суспільства вводилися різноманітні податки - на землю, майно, прибуток, цінні папери, спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, неодружених чоловіків, бороду, вікна, двері, подушні податки; акцизи, збори й відрахування - на автомобілі, коней, собак, продуктивну худобу та птицю, бджіл тощо.

В історії оподаткування (в глобальному сенсі) зазвичай виділяють 3 етапи:

- перший етап - від Древнього Світу і до початку Середньовіччя. Зародження інституту податків, які мали випадковий і тимчасовий характер, справлялися у примітивних формах, дуже часто у натуральному вигляді;

- другий етап охоплює XVI - XVIII ст. Характеризується становленням феодальних держав, грошових господарств країн, бурхливим розвитком податків, які практично стягувалися за все: вікна, двері, майно, бороди, спадщину, землю, будинки, товари, прибутки, з холостяків, євреїв, проституток, покійників і т.п.

- третій етап - наприкінці XVIII ст. Настає більш цивілізований етап розвитку податків. Саме в цей час набувають поширення ідеї про законність і природність обкладання для задоволення державних потреб, обґрунтовуються найважливіші засади оподаткування, такі як рівномірність, визначеність, зручність, дешевизна справляння податків (А. Сміт). Кількість податків зменшується, вони стають більш одноманітними, держава відмовляється від дріб'язкових зборів, а віддає перевагу тим, які можуть суттєво поповнити державну скарбницю. Відпрацьовуються технічні прийоми збирання податків. Свого найвищого розквіту і вдосконалення податки набувають в умовах ринкового господарства.

Згідно з проведеними ще у 1908 р. Е. Селігманом дослідженнями, податок пройшов сім стадій розвитку:

- на першій - панівною була ідея дарування (у середні віки індивідум робив подарунки уряду);

- на другій - уряд смиренно умовляв чи просив народ про підтримку;

- на третій - домінувала ідея допомоги, що надається державі;

- на четвертій - проявилася ідея про жертву, яку приносить індивідум в інтересах держави;

- на п'ятій - у платника розвинулося відчуття боргу, обов'язку, якому і відповідає англійське слово "duty" (тобто "податок");

- лише на шостій стадії з'являється ідея примусу з боку держави;

- на останній, сьомій стадії, з'являється ідея відповідної частки чи окладу, встановлених або розрахованих урядом, незалежно від волі платників податків.

Проблеми оподаткування посідали вагоме місце у працях філософів, державних діячів, економістів різних епох. Фома Аквінський визначив податки як дозволену форму пограбування. Шарль-Луї де Монтеск'є вважав, що ніщо не потребує стільки мудрості й розуму, як визначення тієї частини, котру у підданих забирають, і тієї, котру залишають їм. А один з основоположників теорії оподаткування Адам Сміт говорив, що податки для тих, хто їх сплачує, - ознака не рабства, а волі.

У XVI ст. Жан Боден у праці "Фінанси - нерви держави" зазначив, що податки треба застосовувати лише в надзвичайних випадках. Жан Боден уперше запропонував поділяти податки на прямі й непрямі. Податки з населення в його класифікації відсутні, оскільки він вважав їх небезпечними й такими, що погіршують відносини короля з підданими.

У XVH ст. англійські філософи-економісти Т. Гоббс та Д. Локк приділили увагу окремим питанням оподаткування. Томас Гоббс наголошував на винятковому праві королівської влади обкладати податками населення, називаючи їх ціною громадського спокою, застерігав зберігати помірність і рівномірність у розподілі податків, віддаючи перевагу непрямим податкам. Джон Локк уперше привернув увагу до думки про доцільність розвитку прямого оподаткування.

У Німеччині в XVII - XVIII ст. набув поширення меркантилізм, який вивчав державне господарство і дістав назву камералізм. Серед представників цього напрямку можна виокремити Л. фон Секендорфа та Д. Зонненфельса.

Наукова теорія оподаткування другої половини XVIII ст. формувалася під впливом французької революції, ідеологами якої були Ш. Монтеск'є, Ж.-Х. Руссо, Е. Кант. На базі їхніх філософських концепцій сформувалася наукова школа фізіократів, відомими представниками якої стали Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо. В їхніх дослідженнях розглядалися питання про справедливість оподаткування, перекладання податкового тягаря, про джерела доходів держави, визначення участі кожного громадянина у видатках держави та інші проблеми теорії податків.

Найбільш відомими представниками класичної школи політекономії, яка започаткувала дослідження основних принципів оподаткування, були А. Сміт і Д. Рікардо.

А. Смітом було обґрунтовано положення, що до податків не варто застосовувати репресій, оскільки це може завдати шкоду розвитку промисловості, а держава втратить вигоду, яку могла б мати від розширення бази оподаткування завдяки додатковим інвестиціям.

Д. Рікардо був послідовником А. Сміта і категорично стверджував, що усі податки - зло, і вони мають лише негативний вплив на всі аспекти життя суспільства, пояснюючи свою точку зору тим, що зростання податків неминуче призводить до скорочення виробництва, отже оподаткування негативно впливає на процеси розширеного відтворення.

Наприкінці XIX - на початку XX-го ст. з'являються нові напрями дослідження податків і, зокрема, маржиналізм або суб'єктивно-психологічна школа. Її представниками були У. Джевонс, К. Менгер, Л. Вальрас, які відстоювали ідею, що основою поведінки людини у господарському житті, або на ринку товарів і послуг, є її суб'єктивно-психологічні оцінки, зокрема прагнення задоволення.

Вагомий внесок у розвиток теорії оподаткування зробили представники шведської школи, зокрема, К. Віксель, який уперше застосував і науково обгрунтував роль податків у підвищенні суспільного добробуту. К. Віксель розглядав податки не відокремлено, а у тісному взаємозв'язку з державними витратами на вигідні суспільству заходи.

У середині ХХ ст. відомими в теорії оподаткування стали вчення Дж. Кейнса, який стверджував, що надходження майже за всіма податками залежать не лише від змін у податкових ставках, а й від коливань розміру номінальних доходів. В умовах інфляції бюджетні надходження зростають швидшими темпами, ніж доходи громадян, що сприяє стабільності бюджету. В цілому, Дж. Кейнс запропонував нову теорію податків, спрямовану на регулювання економіки в умовах кризового стану ринкового господарства.

Послідовники Дж. Кейнса - Е. Хассен, У. Геллер, Е. Дамар, Р. Харрод, К. Кларк, Г. Хеллер, Ф. Ноймарк та інші - обґрунтовано доводили необхідність систематичного впливу держави на економічне зростання. Податки розглядались як головний регулятор накопичення, "вбудований механізм гнучкості", який повинен забезпечити підйом економіки. Серед "вбудованих стабілізаторів" пропонувалися автоматичні (прогресивний прибутковий податок, бюджетні витрати) і керовані (різноманітні податкові та інші фінансові заходи). Балансуючи цими стабілізаторами, на їхню думку, можна забезпечити економічне піднесення.

Теоретичні положення кейнсіанства знайшли своє відображення у практичній діяльності уряду США. Так, на основі цих ідей Комісія економічного розвитку поряд із збалансованістю бюджету пропонувала використовувати й "систему вбудованих гнучких стабілізаторів". Найоптимальнішим інструментом у такій політиці західними економістами вважається податок на доходи фізичних осіб. З його появою в американській системі оподаткування значно активізувались процеси державного регулювання економіки за допомогою податкових інструментів, яке проводилось з метою сприяння економічному зростанню.

Проте, економічна криза викликала сумніви щодо дієвості концепцій державного регулювання, адже в умовах нестабільності зростала роль стимулів і інструментів спонтанного ринкового регулювання. Однак, кейнсіанська теорія і надалі мала своїх прихильників. Найвідоміші її представники, зокрема П. Самуельсон, Дж. Тобін, Г. Екклі, У. Xеллер, Р. Солоу стверджували, що теоретична система Дж. Кейнса стала фундаментом сучасної макроекономічної теорії й політики, без якої неможливий її подальший розвиток.

Однією із шкіл, яка була найрадикальніше налаштована проти кейнсіанства, стала монетаристська школа. Найбільш відомим представником даного наукового напрямку є лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідмен та його послідовники П. Волкер, А. Мельцер, А. Шварц, які пропонували інші, ніж кейнсіанські, методи державного регулювання, зокрема, забезпечення відповідності між обсягом виробленої продукції і масою грошей в обігу. Особливу увагу економісти приділяли податкам з доходів корпорацій та оподаткуванню особистих доходів. На думку М. Фрідмена, система оподаткування фізичних осіб не повинна зменшувати активності людей для покращення їх матеріального стану. З цією метою пропонувалося не оподатковувати дохід, що дорівнював гарантованому державою мінімуму. I лише у разі перевищення встановленого мінімуму передбачалось оподаткування різниці такого відхилення.

У 60-70-ті рр. XX ст. такі відомі економісти як П. Самуельсон, Дж. Гелюрейт, Т. Балог та інші, визначаючи неефективність існуючих методів державного регулювання через систему оподаткування, намагалися синтезувати теорії різних напрямів. Їхня теорія державно-монополістичного регулювання (інституціоналізм), спираючись на так звану змішану економіку, робить акцент на розподілі національного доходу з урахуванням оптимального співвідношення між приватним і державним секторами у довгостроковому аспекті. Цьому повинна сприяти, зокрема, політика державних витрат і податків, у тому числі прискорена амортизація, що створює умови для нових інвестицій.

Сучасна теорія оподаткування розвивається у межах економіки суспільного вибору. Пріоритетним завдання функціонування інституту податків є переорієнтація фіскальної системи з оподаткування доходів на оподаткування споживання, реалізуючи при цьому відому концепцію, відповідно до якої об'єктом податку повинно бути не те, що індивід додає до багатства суспільства, а те, що він зможе отримати з суспільного добробуту. Тому закономірно, що найбільш відомим податком на споживання є податок на додану вартість (ПДВ), який з'явився лише у другій половині ХХ століття, коли більшість розвинених країн досягли високого рівня добробуту і отримали назву суспільства споживання.

Важливо підкреслити особливу роль податків у сучасному суспільстві, що зумовлено специфікою розвитку економічних систем на межі ХІХ-ХХ століть. Крім традиційних задач, які стояли перед державою протягом всього періоду розвитку цивілізації, з'явилися якісно нові, такі як рішення глобальних проблем (екологія, врегулювання демографічної ситуації, раціоналізація використання природних ресурсів тощо). В даному випадку податки виступають не тільки головним джерелом доходів, але й важливим інструментом регулювання процесів негативних зовнішніх проявів діяльності людства. Особливо актуальним у цьому напрямку є введення екологічних податків.

Важливо зазначити, що податки можуть як стимулювати економічний розвиток, так і обмежувати його. Використання податків - це інструмент перерозподілу грошових коштів, за допомогою якого обмежені ресурси вилучаються з галузі найменш ефективного використання і спрямовуються в ту галузь, де вони можуть знайти більш результативне застосування. Тільки за таких умов податки сприятимуть економічному розвитку.

Узагальнюючи дослідження, доцільно підкреслити, що зі зміною економічних умов господарювання змінюється і роль податків, однак можна з впевненістю стверджувати, що на кожному етапі розвитку суспільно-господарських відносин податки лишаються одним з головних інструментів державного регулювання економічного зростання.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: