Іконопис доби бароко. Видатні іконописці.

У II половині ХУІІ-ХУІІІ ст. основним видом живопису зали іконопис, який поступово змінює свій характер. В ньому виразно визначено вплив тодішніх мистецьких стилів — бароко і рококо, класицизм становленні бароко в Україні істотно вплинули братства з їх гуманіст позиціями. Вишуканий стиль бароко якнайкраще виражав духовні і української козацької старшини і вищого духовенства, їх прагне рафінованої аристократичності. Показова в цьому плані ікона "1 Богородиці", де поряд з ідеалізованими зображеннями царя, цариці, па Богдана Хмельницького зображено козацьку старшину.

Непересічною за значенням є колекція українського барокового мистецтва. Тут знаходимо вишукані зразки барокової ікони, як от “Покрова з портретом Богдана Хмельницького” (перша половина ХVІІІ ст., Київщина) , парні ікони “Великомучениці Анастасія та Іулянія , Варвара та Катерина” (1740-х рр., Північне Лівобережжя), ікони Лаврської малярні з іконостасу Успенського собору Києво-Печерської Лаври “Вхід до Єрусалима” та “Різдво Христове” (обидві 1729 року). Перлина колекції — Березнянський іконостас (1760-ті рр., Чернігівщина), який дає уявлення про монументальний розмах та неперевершений артистизм майстрів українського бароко.

Чільний сюжет ікон - "Страшний суд ", багато козацьких ікон поширені ікони святих мучеників і мучениць у вигляді пишно вбраних принцес (так уявляли і репрезентували в іконі райське життя святих - беручи взірець земний критерій прекрасного).

Іконописців, або богомазів, ми знаємо мало, бо ікони в основному не підписувались - були анонімні. Український іконографічний канон стилю бароко розглядається як посередник між релігійною словесністю (канонічними та апокрифічними Євангеліями з їх розповідями про земне життя Ісуса Христа і Богородиці) та живописом (іконою). Стверджується, що він втілював як ряд істотних характеристик християнського світогляду, так і ментальні особливості українського етносу, виступав носієм його художньо-естетичних традицій.

Завданням українського іконописного мистецтва XVII-XVIII століть було осягнення божественного світу, який трактувався не як протилежний земному, а як наближений до нього. У цьому знайшла своє теологічне вираження нова українська ментальність, яка прагнула подолати бінаризм людського і небесного світів, показати земний простір як втілення вищої благодаті, мудрості й досконалості.

Розуміння духовної сфери, представлене в іконах святкового ряду іконостасу XVIII століття Покровської церкви села Лючин Острозького району, репрезентує особливий тип народної естетичної свідомості, для якого, як і для апокрифів, характерна розвинута уява в поєднанні з натуралістичною конкретністю, прагнення до межового вираження зображеного, ствердження його матеріального буття. Народна образність, майже осяжність, матеріальність – ось ті риси народної свідомості, які прийшли від східних слов’ян і впливали на церковну естетику, яка прагнула виразити нове – барокове світовідчуття, в основі якого лежала компромісна згода ренесансної духовної культури з системою середньовічних християнських цінностей.

Тому іконопис епохи бароко характеризують такими духовними та естетичними цінностями, як ясність і простота викладу з переконливим усвідомленням релігійних позицій іконопису, а також органічний зв’язок людини з природою, не позбавлений емоційності, більш глибоке проникнення в людську душу. Це було прагнення гармонійно розкрити духовний зміст образу, збагатити його естетичними ідеалами епохи, але в межах ікони, в межах її традиційної призначеності та пластичної ясності, звичної колористичної та образної тональності. Це досягалося через оновлення виражальних засобів, а також колористичні варіації, зокрема, силою естетичного вислову при хроматично-ахроматичному зіткненні у святкових сценах на тлі архітектури та умовного краєвиду, вживанням для експресивного піднесення одного кольору як найбільш цінного.

Український іконографічний канон стилю бароко виступав посередником між релігійною словесністю (канонічними та апокрифічними Євангеліями з їх розповідями про земне життя Ісуса Христа і Богородиці) та живописом (іконою). Він втілював в себе як ряд істотних характеристик християнського світогляду, так і ментальні особливості українського етносу, виступав носієм його художньо-естетичних традицій. У ньому знайшла своє теологічне вираження нова українська ментальність, яка прагнула подолати бінаризм земного і небесного світів, показати земний простір як втілення вищої благодаті, мудрості й досконалості.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: