Методи регулювання та функції аграрного права

У загальній теорії держави і права під методом правового регулювання розуміють закріплені в нормах права прийоми, засоби і способи впливу на поведінку суб'єктів права, установ у відповідних суспільних відносинах.

Оскільки предмет аграрного права становлять не однорідні, а цілий комплекс пов'язаних між собою характером виробництва різних правовідносин, то слід говорити не про єдиний метод правового регулювання, а про різноманітність методів. Стосовно тих чи інших суспільних відносин, які виникають в умовах сільськогосподарського виробництва, застосовується і метод їх правового регулювання.

У випадках, коли між суб'єктами господарювання в аграрному секторі виникають правовідносини власності, для їх регулювання застосовуються прийоми, засоби і способи цивільного методу правового регулювання — рівноправності сторін. Метод земельного законодавства застосовується у випадках регулювання земельних правовідносин в АПК.

Управлінсько-організаційним відносинам, які є складовою частиною предмета аграрного права, властивий характер переважно методів господарського права. Отже, слід погодитися з правниками, які висловлюють думку про те, що аграрному праву притаманні три основних методи правового регулювання: дозвіл, припис, заборона, які знаходять своє вираження в диспозитивних і імперативних прийомах регулювання з урахуванням специфіки аграрних відносин, про що детальніше йшлося в першому параграфі цього розділу.

В аграрному праві є елементи методів інших галузей права, складові яких у спеціалізованій формі увійшли до змісту цієї комплексної галузі права.

На даному етапі аграрним земельним відносинам, що базуються переважно на засадах приватної земельної власності, і складаються в ході організації виробництва сільськогосподарської продукції різними аграрними суб'єктами, замість характерного раніше методу імперативного державного впливу найбільш відповідним є метод диспозитивного впливу на поведінку цих суб'єктів, тобто надання їм можливості вільно й самостійно регулювати свої взаємовідносини у встановлених межах.

Ринкові економічні засади в АПК істотно впливають на активізацію методу юридичної рівності сторін у майнових аграрних відносинах. Це не зменшує протекціоністської ролі держави в забезпеченні гарантованості прав аграрних суб'єктів і надання їм державної допомоги в складних природних умовах господарювання.

З економічними та демократичними засадами діяльності сучасних аграрних суб'єктів пов'язане поширення методу локальної правотворчості. Іноді це означає не так зменшення централізованого правового регулювання, як наявність прогалин в аграрному законодавстві (наприклад, стосовно регламентації земельних відносин у сільськогосподарських кооперативах).

Метод поєднання імперативних і рекомендаційних норм у сучасних аграрних відносинах має правомірну тенденцію до посилення елементів рекомендаційності в їх регламентації.

Найважливішим серед методів державного регулювання сільського господарства є: переконання, дозволяння, метод прямих вказівок, адміністративний, економічний, метод рекомендацій.

Метод переконання становить комплекс виховних, роз'яснювальних і заохочувальних дій, які здійснюються з метою забезпечення високої організованості й дисципліни, сумлінного виконання та дотримання соціальних і технічних норм.

Це — виховна робота, що сприяє поглибленню працівниками власного досвіду, поширенню досягнень науки й техніки, підвищенню правової культури, моральне й матеріальне заохочування працівників.

Метод дозволяння — посилення самостійності в діяльності господарств, значне підвищення кваліфікованості кадрів, зростання активності сільськогосподарських виробників в управлінні виробництвом. Застосовуючи метод дозволу, державні органи надають право сільськогосподарським підприємствам самим вирішувати те чи інше питання.

Метод прямих вказівок полягає у підготовці актів, в яких визначається конкретне поводження, що не допускає будь-яких відхилень, і якими керується суб'єкт у своїй господарсько-виробничій діяльності.

Метод прямих вказівок, застосовуваний державними органами щодо сільськогосподарських підприємств, має сприяти тому, щоб їхня діяльність відповідала загальнодержавним інтересам. Однак при цьому не повинно бути втручання в організаторську діяльність внутрішньогосподарських органів.

Метод рекомендацій полягає в тому, що державні органи пропонують той чи інший варіант рішення, а господарства самі визначають його прийнятність. Рекомендації, на відміну від обов'язкових розпоряджень, виконуються на принципово нових засадах внаслідок своєї авторитетності й наукової обґрунтованості.

Особливість рекомендаційної норми полягає в тому, що вона не має обов'язкового характеру.

Адміністративний і економічний методи є основними в діяльності державних органів, що регулюють сільське господарство. Вони взаємозумовлені й доповнюють один одного.

Адміністративні методи державного регулювання — способи і прийоми впливу на керуючу й керовану системи, їх окремі елементи із використанням відносин субпідрядності.

Особливість цих методів полягає в тому, що за їх допомогою здійснюється прямий вплив на керований об'єкт; визначаються найближчі завдання останнього, порядок і терміни їх виконання, ресурси й умови роботи керованого об'єкта.

Економічними методами можна вважати таку сукупність засобів впливу, яка грунтується на застосуванні системи економічних стимулів (оплата праці, преміювання, ціна, собівартість, госпрозрахунок, прибуток, рентабельність, кредит тощо), які сприяють матеріальній зацікавленості й передбачають матеріальну відповідальність управлінських працівників і колективів.

Методом державного регулювання сільського господарства є й ціноутворення.

Міністерство фінансів України розробляє і доводить до сільськогосподарських товаровиробників орієнтовні закупівельні ціни і порядок закупівель та розрахунків за зерно й іншу продукцію щорічно.

Форми державного регулювання - це зовнішнє виявлення діяльності відповідних органів держави або посадових осіб, спрямоване на регулювання відносин в аграрному секторі і досягнення максимальної ефективності с/г виробництва. Існує чотири форми державногорегулювання: правотворча, правозастосовча, правоохоронна та організаційна.

Правотворча діяльність - це діяльність уповноважених органів держави, законодавчої та виконавчої влади по виданню відповідних правових актів. Таким чином уповноважені державні органи регулюють суспільні відносини в сфері планування, заготівлі с/г продукції, приватизації, матеріального забезпечення, проведення аграрної реформи. У відповідних нормативних актах передбачаються повноваження органів державної влади щодо прийняття ними юридичних актів. Перелік основних повноважень Верховної Ради і КМУ закріплений в Конституції. Верховна Рада - є єдиним органом законодавчої влади. КМУ як центральний орган державної виконавчої влади також є суб'єктом правотворчості. Правові норми постійно змінюються, приводяться у відповідність до нових умов.

Із правотворчою діяльністю безпосередньо пов'язана правозастосовча. її сутність полягає в прийнятті правових актів індивідуального характеру. Індивідуальність таких приписів виявляється в тому, що вони адресовані певному суб'єкту. Головною вимогою, яка ставиться до таких актів, є їх відповідність законам. Це постанови КМУ, накази Міністерств та державних комітетів спрямовані на реалізацію аграрної реформи, приватизацію землі, майна. За допомогою правозастосовчої діяльності конкретизуються права та обов'язки учасників відносин. В таких актах реалізуються правові норми, що знаходяться в актах, прийнятих законодавчим органом.

Правоохоронна діяльність полягає у всебічному захисті всіх суб'єктів аграрного підприємництва; у здійсненні органами державного контролю наглядових повноважень, в прийнятті рішень про відновлення порушених прав підприємств і організацій, в застосуванні засобів по запобіганню правопорушень. Виконуючи правоохоронну функцію органи держави використовують цивільно-правові, адміністративне-правові та кримінально-правові засоби захисту. В здійсненні цієї діяльності важлива роль надається органам влади галузевої компетенції, органам, що здійснюють контроль за землекористуванням, ветеринарією, виробничою санітарією, охороною праці, технікою безпеки. Головна роль в виконанні правоохоронної діяльності відводиться органам прокуратури.

Організаційна форма державного регулювання. Мета цієї діяльності в забезпеченні ефективної діяльності с/г і пов'язаних із ним галузей. До неї можна віднести: роз'яснення сутності нормативних актів, складання інструктивних листів, узагальнень, розробка основних напрямків аграрної реформи.

Регулювання галузями с/г здійснюється в першу чергу за допомогою метода дозволу, при якому державні органи надають право самим с/г підприємствам вирішувати будь-які питання своєї діяльності.

Метод рекомендацій полягає в тому, що держава не втручається в господарську діяльність підприємств. Державні органи тільки пропонують той чи інший варіант рішення, який є бажаним з їх точки зору, а господарства самі визначають який з них є найбільш прийнятним. Тобто вибір остаточного рішення належить самому с/г підприємству. Особливість рекомендаційної норми полягає в тому, що вона не носить обов'язкового характеру. Рекомендації, навіть якщо вони укладені в форму юридичного акту, вміщують в собі положення, виконання яких юридичними санкціями не забезпечується. Але ж якщо норма яка не має обов'язкової сили буде затверджена вищими органами управління с/г підприємства, вона набуває сили внутрішньогосподарського нормативного акту і стає обов'язковою для нього.

Правовий вплив держави на АПК включає як юридичний вплив, так і вплив за допомогою економічних засобів. До них відносять: ціноутворення (на кожний рік Мінфін розроблює та доводить до відома с/гтоваровиробників орієнтовні закупівельні ціни, порядок закупівель тарозрахунків за зерно та іншу продукцію);

Пільгове кредитування (для підтримки ФГ використовуються кошти Українського державного фонду підтримки ФГ. Згідно із законом "Про пріоритетність соціальної сфери села" проводиться державне інвестування соціальної сфери села, будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я за рахунок державного бюджету.

С/г підприємствам, які підлягають санації (фінансовому оздоровленню) державою надається фінансова підтримка на поворотній або безповоротній основі. Безповоротно - для відшкодування вартості робіт, пов'язаних із ліквідацією стихійного лиха, для відновлення платоспроможності підприємств які є виконавцями загальнодержавних програм, на відшкодування витрат на будівництво та утримання об'єктів соціальної сфери. Економічні методи є найбільш діючими засобами впливу, оскільки їх застосування дозволяє створити економічні умови, що сприяють с/г виробникам в досягненні їх цілей та стимулюють с\г виробництво.

Органи функціональної компетенції - Міністерства, НБУ, Антимонопольний комітет, які формують правовий простір для всіх суб'єктів господарювання, в тому числі і сільськогосподарських.

Державно-правове регулювання включає в себе здійснення контрольних функцій, їх виконують різні державні служби та інспекції.

Згідно із ЗУ "Про карантин рослин" існує Державна служба з карантину рослин - на неї покладається охорона території країни від проникнення карантинних об'єктів, їх виявлення, локалізація і знищення; проведення експертизи карантинних матеріалів, видача карантинних документів, карантинна перевірка імпортного насіннєвого і посадкового матеріалу. Статут цієї служби затверджено Постановою КМУ від 28.10.93.

Державний департамент ветеринарної медицини. Правове становище цього органу визначено постановою КМУ від 08.06.2001 р. - профілактика, діагностика, лікування хвороб тварин, контроль продукції тваринного походження, захист населення від хвороб спільних для тварин і людей, охорона території України від занесення інфекційних хвороб тварин, проведення експертиз тварин та продукції тваринного походження.

В системі Міністерства аграрної політики функціонують спеціалізовані державні інспекції:державна насіннєва інспекція, племінна інспекція, інспекція по заготівлях і якості продукції, хлібна інспекція, інспекція по нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів. Названі інспекції діють на підставі відповідних положень, що їх затверджено КМУ.

Основними завданнями інспекції є реалізація державної політики у здійсненні нагляду за дотриманням правил технічної експлуатації, ремонту і вибракуванню с/г машин підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами, за дотриманням правил транспортування та зберігання нафтопродуктів на підприємствах АПК. Здійснює державну реєстрацію і веде облік машин, проводить державні технічні огляди, здійснює перевірки технічного стану с/г машин, перевіряє дотримання стандартів, технічних умов під час ремонту с/г машин, що стали непридатними внаслідок аварії чи стихійного лиха, з видачею висновку про можливість або економічну доцільність їх подальшої експлуатації чи відновлення; видає посвідчення тракториста-машиніста, здійснює контроль за якістю пально-мастильних матеріалів та забороняє їх реалізацію в разі невідповідності їх вимогам стандартів. Інспекція має право вимагати в разі потреби зупинення тракторів чи самохідних машин для перевірки їх технічного стану, перевіряти наявність у трактористів посвідчення і реєстраційного документа; забороняти експлуатацію с/г машин, технічний стан яких не відповідає вимогам стандартів, позбавляти трактористів права управляти с/г машинами за грубе порушення правил технічної експлуатації. Інспекція утримується за рахунок коштів Держбюджету. Вона є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку

Земельне право як самостійна галузь права у правовій системі України має свої методи регулювання земельних відносин. Вони являють собою відповідні характерові земельних відносин способи та засоби впливу на учасників цих відносин. Методи правового регулювання земельних відносин складаються зі встановлених земельно-правовими нормами прав та обов'язків учасників зазначених відносин і застосування до них відповідних заходів. Особливості земельних відносин відображені у специфічному поєднанні методів правового регулювання даної сфери суспільних відносин. При цьому завданням правового регулювання є забезпечення певної поведінки учасників земельних відносин.

У юридичній літературі виділяють властивий публічному праву метод імперативного впливу, за допомогою обов'язкових до виконання розпоряджень і заборон та метод диспозитивний, який визначає лише межі поведінки учасників відповідних відносин, що дає їм можливість вільно і самостійно регулювати свої стосунки у встановленому обсязі. З точки зору загальної теорії права, земельному праву, враховуючи розгалужену сукупність правових норм, притаманні обидва методи правового регулювання.

Імперативний метод у земельному праві застосовують у галузі управління використанням і охороною земель: визначення порядку реалізації функцій державного управління; ведення державного земельного кадастру; забезпечення земельного моніторингу; здійснення землевпорядкування; визначення порядку проведення земельних аукціонів і конкурсів; встановлення обмежень використання земель за цільовим призначенням тощо.

Диспозитивний метод притаманний регулюванню стосунків власників земельних ділянок з приводу використання землі та самостійного господарювання на ній. Власник має право на свій розсуд розпоряджатися належною йому земельною ділянкою у межах, встановлених законом. Учасники земельних відносин мають можливість у визначених межах регулювати свої стосунки.

У земельно-правовій літературі висловлена обгрунтована точка зору, відповідно до якої існують три основні різновиди диспозитивного методу регулювання земельних відносин — рекомендаційний, санкціонований та делегований

Рекомендаційний метод правового регулювання полягає у наданні можливості альтернативної поведінки суб'єкта земельних відносин, коли суб'єкт має можливість самостійно вибрати спосіб своєї поведінки для досягнення поставленої мети.

Санкціонований метод полягає в тому, що рішення про реалізацію своїх земельних повноважень суб'єкт земельних відносин приймає самостійно.

Делегований метод правового регулювання полягає в наданні прав і свобод суб'єктам земельних відносин щодо того чи іншого кола правомочностей.

Галузь права традиційно визначається не тільки предметом, а й методами правового регулювання.

Методи правового регулювання являють собою встановлені або санкціоновані державою способи, засоби правового впливу, за допомогою яких визначаються правомочності суб’єктів права. Тобто, під методами розуміються такі способи, за допомогою яких держава на основі існуючої сукупності правових норм забезпечує потрібну поведінку суб’єктів як учасників правовідносин.

Методи регулювання в АП поділяються на загальні і специфічні. Загальними виступають методи дозволу, припису (імперативної вказівки), заборони.

Заборона і припис – являють собою імперативний метод. Метод дозволу – являє собою диспозитивний метод.

З урахуванням загальних методів в АП є ряд методів, які використовуються при регулюванні внутрішньогосподарської та зовнішньогосподарської діяльності суб’єктів аграрного підприємництва.

Для зовнішньої: членський, засновницький, легалізаційний, дозвільно-ліцензійний, метод економічного стимулювання та ін.

Для внутрішньогосподарської: додержання технологій, дисципліни і законодавства, локально-правового регулювання, організаційно-управлінський та інше.

Функції аграрного права являють собою спеціальні напрями правового регулювання відносин по виробництву, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції.

Функціями аграрного права є:

функція позитивного регулювання;

охоронна функція;

виховна функція.

Функція позитивного регулювання аграрних відносин полягає у регулюванні існуючих відносин, учасники яких – сільськогосподарські організаційно-правові утворення та окремі громадяни, задовольняють свої життєві потреби.

Охоронна функція здійснюється у взаємозв’язку також з іншими галузями. Так, наприклад, за правопорушення в галузі аграрних відносин до винних осіб застосовуються санкції, передбачені нормами інших галузей права.

Сутність виховної (превентивної) функції зводиться до вимог добросовісного виконання суб’єктами аграрного підприємництва та окремими працівниками АПК своїх прав та обов’язків.

Функції аграрного права — це відображаючі його соціальне призначення спеціальні напрями правового регулювання відносин по виробництву, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції.

Головною функцією аграрного права є позитивне регулювання аграрних відносин. Це регулювання звичайних існуючих відносин, учасники яких — сільськогосподарські організаційно-правові утворення та окремі трудівники — задовольняють свої життєві потреби. Виконуючи цю функцію, аграрне право взаємодіє з іншими галузями права: земельним, цивільним, господарським, адміністративним, екологічним і т.ін.

Важливою функцією аграрного права є охоронна функція. Виконання цієї функції здійснюється у взаємозв'язку з іншими галузями права. Так, за потраву посівів і насаджень.

До винних застосовуються норми адміністративного права, а в деяких випадках і кримінального.

Найважливішою функцією держави має стати формування і відтворення ефективних суб'єктів ринкових відносин – реальних власників, підприємців, менеджерів, працівників, продавців, покупців і т. д. Роль держави повинна зводитися до того, щоб за допомогою науковообгрунтованих форм, методів, важелів, підготовки і перепідготовки кадрів створити сприятливе середовище для стійкого відтворення ефективних суб'єктів ринкових відносин в АПК країни, її регіонах, підприємницьких структурах.

Не менш важлива функція державного регулювання – формування стійкого попиту на продукти харчування і сільськогосподарську сировину для промисловості з урахуванням їх прогресивної структури, потреб в залежності від віку, трудової діяльності, регіону мешкання і платоспроможного попиту населення, орієнтації переробної промисловості на використання в якості сировини продукції вітчизняних агротоваровиробників. Для виконання цієї функції держава повинна впливати на формування доходів основних груп населення, підтримуючи необхідний рівень пенсій, допомог і т. д. для тих груп населення, які вже не можуть або ще не можуть отримувати відповідні доходи. У той же час держава зобов'язана створити умови і можливості для ефективної зайнятості працездатного населення.

Для захисту та економічної підтримки вітчизняного товаровиробника держава повинна формувати і підтримувати систему цін, що забезпечує стимулювання стійкої пропозиції і платоспроможного попиту на продовольчу продукцію. Ефективність виконання цієї функції залежить від стратегії подолання сформованого диспаритету цін, несприятливого впливу монопольних структур I і III сфер АПК на аграрний сектор.

Створення інфраструктури для стійкого функціонування ринків землі, матеріально-технічних ресурсів, капіталу також є однією з основних функцій держави в посиленні державного регулювання аграрного сектора.

Для стимулювання виробництва аграрної продукції однією з найважливіших умов має стати виконання державою функції забезпечення входження суб'єктів аграрної сфери економіки як рівноправних продавців і покупців в систему міжнародних сільськогосподарських ринків. Тому вкрай важливо надати підтримку в організації експорту конкурентоспроможної аграрної продукції вітчизняних товаровиробників, а також створити механізм їх захисту від іноземних імпортерів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: