Програма навчання: стиль викладання, зміст навчальних програм.

Матеріали до лабораторно-практичного заняття за темою

“Векторне моделювання освітнього середовища”.

План

Сутність поняття “освітнє середовище”.

Основні типи освітнього середовища.

Векторне моделювання освітнього середовища.

4.Діагностичні запитання, інтерпретація відповідей.

Література: [17,41,43].

У загальному значенні “середовище” розуміється як оточення. Поряд з терміном “середовище” використовуються такі визначення, як “середовище людини”, “людське середовище”, “оточуюче середовище” і т.д.

Найчастіше під оточуючим середовищем людини розуміється так чи інакше сукупність умов й впливів, що оточують людину” (Д.Маркович). Середовище людини охоплює сукупність природних і соціальних факторів, які можуть впливати прямо чи побічно, миттєво чи довгочасно на життя й діяльність людей.

Але в той же час людина одночасно є продуктом й творцем свого середовища, яке їй дає фізичне підґрунтя для життя й робить можливим інтелектуальний, моральний, суспільний і духовний розвиток.

Освітнє середовище – система впливів та умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному та просторово-предметному оточенні.

Структура освітнього середовища (ОС):

1. Фізичне оточення: архітектура та дизайн школи;

2. Людський фактор: особливості вчителів, учнів та їх батьків;

Програма навчання: стиль викладання, зміст навчальних програм.

2.Основні типи освітнього середовища (за Я. Корчаком):

Догматичне освітнє середовище:

Середовище цього типу характеризується Я. Корчаком у такий спосіб:

“Традиція, авторитет, обряд, веління як абсолютний закон, необхідність як життєвий імператив. Дисципліна, порядок і сумлінність. Серйозність, щиросердна рівновага та ясність, що випливає з твердості, відчуття міцності й стійкості, впевненості в собі, у своїй правоті. Самообмеження, самовизначення, праця як закон, висока моральність як навичка. Розсудливість, що доходить до пасивності, однобічної непомітності прав і правди, яких не передала традиція, не освятив авторитет, не закріпив механічно шаблон вчинків... Догматом можуть бути земля, костьол, вітчизна, доброчесність, гріх, наука, суспільно-політична робота, багатство, боротьба, а також Бог. Не в що, а як віриш”.

Як приклад організації догматичного середовища в найбільш яскраво вираженій формі можна навести монастир чи армію. Безумовно, родина з міцними релігійними традиціями також формує насамперед середовище догматичного типу. Саме таке середовище є основою психологічної “обробки” адептів різних сектантських течій та угруповань.

Характеризуючи догматичне середовище, Корчак надзвичайно точно передбачив два основних витоки армійської “дідівщини”: впевненість у собі, що переходить у свавілля, і простоту, яка переходить у брутальність. Корчак підкреслював, що в цьому випадку дане середовище перестає виконувати свою виховну функцію, перетворюючись в інструмент, що просто руйнує особистість.

Особистість дитини, що виховується в догматичному середовищі, на думку Корчака, характеризується насамперед високим ступенем пасивності, коли спокій трансформується у відчуженість та апатію. Якщо ж у такому середовищі опиняється вже сформована сильна особистість, то вона, як правило, озлоблюється у своєму прагненні встояти проти натиску чужої злої волі, зокрема, спрямовуючи свою енергію на будь-яку трудову діяльність.

Догматичне виховне середовище ще півтора століття тому рішуче критикував М.О. Добролюбов: “ ...вихователь вважає вихованця своєю власністю, річчю, з якою він може робити все, що йому завгодно. “Дитя не повинно мати своєї власної волі, - говорять премудрі педагоги, - воно повинно сліпо підкорятися вимогам батьків, учителів, узагалі старших. Наказ вихователя повинен бути для нього вищим законом і виконуватися без найменших міркувань”.

“Безумовна покора – головна і єдина необхідна умова виховання. Виховання своєю останньою метою і має саме те, щоб на місце нерозумної волі дитини поставити розумну волю вихователя...”

Говорячи, що в особі вихователя здійснюється для дитини моральний закон і розумне переконання, вони, мабуть, ставлять вихователя на недосяжну висоту, роблять його зразком моральності і розумності. Неважко, звичайно, погодитися, що якщо б можливий був такий ідеальний вихователь, то, безумовно, сліпе визнання його авторитету не задавало б особливої шкоди дитині (якщо не вважати важливою шкодою уповільнення самостійного розвитку особистості)”.

Догматичне освітнє середовище характеризується тим, що формує пасивну й залежну особистість.

Показово, що саме догматичний тип освітнього середовища виявився найбільш розповсюдженим у навчальних закладах різних країн і в різні часи, включаючи і нинішній час. Такий тип освітнього середовища формує людей, що опинилися у своєрідній психологічній в’язниці, адже саме в’язниця є місцем, спеціально винайденим людством для створення умов абсолютної залежності й абсолютної пасивності. З погляду будь-якої недемократичної влади догматичне освітнє середовище є геніальним соціальним винаходом, що гарантує відтворення слухняного й смиренного народу, який є ідеальним об’єктом для демократичного управління.

“...великі педагогічні реформатори Нового часу – Коменський, Песталоцці та інші – так і не зуміли вийти за межі середньовічної освітньої парадигми як парадигми трансляції істин від учителя до учня. І це стало основою культурно-освітньої кризи сучасної цивілізації” (А.М. Лобок).

Безтурботне освітнє середовище:

Середовище безтурботного споживання: “Щиросердний спокій, безтурботність, чутливість, привітність, доброта, тверезості скільки треба, самосвідомість, яка досягається без праці. Немає завзятості ні в бажанні зберегти, протриматися, ні у прагненні досягти, знайти. Дитина живе в атмосфері внутрішнього благополуччя і ледачої, консервативної звички, поблажливості до сучасних течій серед привабливої простоти. Тут вона може бути усім, ким вона хоче, з книжок, бесід, зустрічей і життєвих вражень, сама вибирає шлях та основу світогляду”.

Корчак підкреслював, що в середовищі заклопотаного споживання робота ніколи не служить будь-якій меті, розглядається як місце в житті, є не самоціллю, а лише засобом для забезпечення собі зручностей, бажаних умов.

Як характерний приклад середовища безтурботного споживання може служити спосіб життя значної частини провінційного дворянства XIX століття, описаний класиками російської літератури у поняттях “обломовщина”, “маніловщина” та інше. Цікаво визначити, що при обговоренні проблеми освітнього середовища студенти часто наводять світ гуртожитку як приклад типового середовища безтурботного споживання.

На думку Корчака, у подібному виховному середовищі формується особистість, яка в принципі завжди задоволена тим, що в неї є. Основною рисою такої особистості є життєва пасивність, нездатність до напруги й боротьби. Зітхаючись із труднощами і перешкодами, така людина воліє самоусунутися від їхнього розв’язання, продовжуючи ховатися у своєму ілюзорному світі, як равлик ховається у своїй раковині.

Безтурботне освітнє середовище характеризується тим, що формує відносно незалежну, але пасивну особистість.

Безтурботний тип виховного середовища складається в таких школах, коли доброзичливе, щиросердне ставлення до учнів не підкріплюється відповідною вимогливістю; коли перед школярами не ставляться важкі задачі і не вимальовуються нові перспективи, не стимулюється необхідна для їх особистісного розвитку акумуляція духовних, інтелектуальних і фізичних сил.

Тип школи, у якій культивується безтурботне виховне середовище, влучно описується А.С. Макаренком: “ Інша школа схожа на волелюбну мамашу, виховний метод якої визначається формулою “щоб дитя було сито і не застудилося”. Вона обгодовує дітей показною “стовідсотковою” успішністю і стежить, щоб дитя не застудилося мужністю, чи, припустимо, цілеспрямованістю. І так само, як цій самій мамаші, їй ніколи подумати, скільки ми втрачаємо і на успішності, і на здоров’ї дітей через короткозору дбайливість. Зате спокійно живеться”.

Кар’єрне освітнє середовище:

Середовище зовнішнього лиску і кар’єри: “Знову виступає завзятість, але її поява зумовлена холодним розрахунком, а не духовними потребами. Тому що немає тут місця для повноти змісту, є одна лукава форма – митецька експлуатація чужих цінностей, прикрашання сяючої порожнини. Лозунги, на яких можна заробити. Етикет, якому треба підкорятися. Не гідність, а вдала самореклама. Життя є не лише як праця і відпочинок, а й як виховування та піклування. Ненаситне марнослівство, хижість, незадоволення, пихатість та раболіпство, заздрість, злість, зловтіха. Тут дітей не люблять і не виховують, тут їх тільки оцінюють, гають на них чи заробляють, купляють чи продають” (Я. Корчак).

При читанні даних рядків Корчака мимоволі пригадуються епізоди з “Війни та миру” Л.М. Толстого, де описано деякі моменти з життя столичного дворянського салону Ганни Павлівни.

Основними рисами особистості, що формується в такому середовищі, є фальш і лицемірство – “мистецька гра” і “точно підігнана маска, прагнення до кар’єри за рахунок хитрості, підкупу, високих зв’язків” та інше.

У кар’єрному виховному середовищі формується хоча й активна, але залежна особистість.

Типове кар’єрне виховне середовище описане К.Д. Ушинським, який характеризує французькі школи XIX століття: “Француз потрапляє у суспільний заклад насамперед тому, що його перебування в родині заважає батькам, яким ще самим хочеться пожити у своє задоволення. Він навчається частіше для того, щоб набути певного лиску, необхідного освіченій людині в суспільстві, але найбільш для того, щоб відрізнитися на іспиті, прочитати своє ім’я в газетах і придбати по іспиті право на обіймання тієї чи іншої посади.

Нові школи скоріше служать і спекулюють, ніж займаються вихованням. Наввипередки одна перед іншою вони намагаються виставити напоказ зразкових вихованців і змусити змагатися одне з одним тих, які за своїми природними здібностями можуть вийти на цю арену, а інші повинні сидіти сумирно й не заважати”.

Як бачимо, у кар’єрному освітньому середовищі на першому плані проблема розвитку активності особистості – проблема, що виявилася нерозв’язною в умовах безтурботного та догматичного типів освітнього середовища.

Творче освітнє середовище:

Це ідейне (творче) середовище. “Сила його не у твердості духу, а в польоті, пориві, русі. Тут не працюєш, а радісно вершиш. Дієш сам, не чекаючи. Немає веління – є добра воля. Немає догм – є проблеми. Немає розсудливості – є жар душі, ентузіазм. Стримуюче начало тут – відраза до бруду, моральний естетизм. Трапляється, тут часом ненавидять, але ніколи не нехтують. Терпимість тут не половинчатість переконань, а повага до людської думки, радість від того, що вільна думка ширяє на різних рівнях і в різних напрямках, - зіштовхуючись, знижуючи політ і здіймаючись, наповнює собою простори. Відважний сам, ти жадібно ловиш відзвуки чужих молотів і з цікавістю чекаєш завтрашнього дня, його нових захватів, здивувань, знань, помилок, боротьби, сумнівів, тверджень, заперечень”.

У творчому середовищі формується особистість, що характеризується активністю освоєння й перетворення навколишнього світу, високою самооцінкою, відкритістю й волею своїх суджень і вчинків.

Творче виховне середовище характеризується тим, що в ньому відбувається саморозвиток вільної й активної особистості. Тільки таке освітнє середовище може функціонувати як середовище розвитку обдарованості.

Це середовище формується, наприклад, у різних творчих групах, особливо на стадії їх первісного становлення і розвитку. Це може бути і музичний ансамбль, і конструкторське бюро, і команда КВК. Найважливішою умовою формування саме творчого середовища є відсутність у групі авторитарного лідера, що нав’язує іншим свою точку зору чи, ігноруючи, жорстко придушує думки інших. Проте, коли з’являється така людина чи хтось із членів групи починає виявляти нетерпимість до позицій своїх соратників, творче середовище перестає існувати, трансформуючись у який-небудь інший тип освітнього середовища. В одній з пісень Олександра Галича йдеться: “Бійтеся, люди, того, хто прийде і скаже: “Я знаю, як треба!”. Творче середовище є найбільш тендітним і хистким, про що свідчать, зокрема, нерідкі розпади різних творчих колективів, що так успішно починали свою діяльність.

Векторне моделювання освітнього середовища

Для моделювання освітнього середовища необхідно побудувати систему координат, яка складається з двох осей: ось “воля – залежність”, ось “активність – пасивність” (рис. 1).

Рис. 1. Система координат для векторного моделювання освітнього середовища.

“Активність” розуміється в даному випадку як наявність таких якостей, як ініціативність, прагнення до будь-чого, завзятість у цьому прагненні, боротьба особистості за свої інтереси, асертивність, відстоювання цих інтересів; “пасивність” – це “нульова активність”, відсутність перелічених якостей. “Воля” припускає незалежність суджень і вчинків, свободу вибору, самостійність; “залежність” розуміється як пристосування, підкорення чужій волі, особиста безвідповідальність.

Для побудови вектора в даній системі координат, який відповідає тому чи іншому типу освітнього середовища, спочатку необхідно на основі аналізу даного середовища відповісти на шість діагностичних питань. Перші три питання спрямовані на визначення в даному середовищі можливостей для вільного розвитку дитини; наступні три питання – на визначення існування можливостей для розвитку її активності. Відповіді на кожне питання відмічаються на відповідній шкалі (рис.3).

Окрім домінуючого освітнього середовища – наприклад, шкільного, або сімейного, - на характер розвитку особистості будуть впливати ті чи інші взаємодії з іншими людьми, із суспільством в цілому. Для моделювання такої дії задаються питання 7, 8 анкети, а потім будується вектор О – особистість, яка формується в даному типі ОС. Якщо об’єднати вектори ОС та О, ми отримаємо вектор СВ – суспільний вітер, який показує, наскільки під його впливом зрушується результат дії основного освітнього середовища. Він завжди “дме” в бік вектора “Особистість” (О).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: