Поняття особистості, теорії особистості.

У психологічній науці категорія «особистість» належить до базових понять. Але поняття «особистість» не є суто психологічним і вивчається всіма суспільними науками, у тому числі філософією, соціологією, педагогікою та ін.

Кожне з визначень особистості, наявних в науковій літературі, підкріплене експериментальними дослідженнями і теоретичними обґрунтуваннями, і тому заслуговує на те, щоб його врахувати при розгляді поняття «особистість».

Найчастіше під особистістю розуміють людину в сукупності її соціальних і життєво важливих якостей, придбаних нею в процесі соціального розвитку. Отже, до особистісних характеристик не прийнято відносити особливості людини, які пов’язані з генотипічною або фізіологічною організацією людини. До особистісних якостей також не прийнято відносити якості людини, що характеризують особливості розвитку її пізнавальних психічних процесів або індивідуальний стиль діяльності, за виключенням тих, які виявляються в стосунках до людей і суспільства в цілому. Найчастіше у зміст поняття «особистість» включають стійкі властивості людини, які визначають значимі відносно інших людей вчинки. [2; c.490]

Таким чином, особистість – це конкретна людина, узята в системі її стійких соціально обумовлених психологічних характеристик, які виявляються в суспільних зв’язках і стосунках, визначають її етичні вчинки і мають істотне значення для неї самої і для оточуючих.

У сучасній психології виділяють сім основних підходів до вивчення особистості. Кожен підхід має свою теорію, свої уявлення про властивості і структуру особистості, свої методи їх виміру. Ось чому можна запропонувати лише наступне схематичне визначення: особистість – це багатовимірна і багаторівнева система психологічних характеристик, які забезпечують індивідуальну своєрідність, тимчасову і ситуативну стійкість поведінки людини. [4; c. 204]

Теорія особистості – це сукупність гіпотез, або припущень про природу і механізми розвитку особи. Теорія особистості намагається не лише пояснити, але і передбачити поведінку людини.

Виділяють психодинамічну, аналітичну, гуманістичну, когнітивну, поведінкову, дійову і діспозіційну теорії особистості.

а) Психодинамічна теорія особистості -

Основоположником психодинамічної теорії особистості, також відомої під назвою «класичний психоаналіз», є австрійський учений З. Фрейд.

На думку Фрейда, головним джерелом розвитку особистості є природжені біологічні чинники (інстинкти), а точніше, загальна біологічна енергія – лібідо (від латів. libido – потяг, бажання). Ця енергія направлена, по-перше, на продовження роду (сексуальний потяг) і, по-друге, на руйнування (агресивний потяг). Особистість формується протягом перших шести років життя. Домінує в структурі особистості несвідоме. Сексуальні і агресивні потяги, складові основної частини лібідо, людиною не усвідомлюються. [7; c.125]

Фрейд стверджував, що особистість не володіє жодною свободою волі. Поведінка людини повністю детермінована його сексуальними і агресивними мотивами, які він називав ід (воно). Що стосується внутрішнього світу особистості, то в рамках даного підходу він повністю суб’єктивний. Людина знаходиться в полоні власного внутрішнього світу, дійсний вміст мотиву прихований за «фасадом» поведінки. І лише описки, обмовки, сновидіння, а також спеціальні методи можуть дати більш менш точну інформацію про особистість людини. [7; c.125]

Фрейд виділяє три основні концептуальні блоки особистості:

1) ід («воно») – головна структура особистості, що складається з сукупності несвідомих (сексуальних і агресивних) потреб; ід функціонує відповідно до принципу задоволення;

2) его («я») – сукупність переважно усвідомлюваних людиною пізнавальних і старанних функцій психіки, що представляють, в широкому сенсі, всі наші знання про реальний світ; его – це структура, яка покликана обслуговувати ід, функціонує відповідно до принципу реальності і регулює процес взаємодії між ід і суперего і виступає ареною безперервної боротьби між ними;

3) суперего («зверх-я») – структура, що містить соціальні норми, установки, моральні цінності того суспільства, в якому живе людина. [7; c.127]

Ід, его і суперего знаходяться в постійній боротьбі за психічну енергію із-за обмеженого об’єму лібідо. Сильні конфлікти можуть привести людину до психологічних проблем, захворювань. Для зняття напруженості цих конфліктів особа виробляє спеціальні «захисні механізми», які функціонують несвідомо і приховують дійсний вміст мотивів поведінки. Захисні механізми є цілісними властивостями особи. Ось деякі з них: витіснення (переведення в підсвідомість думок і відчуттів, що заподіюють страждання); проекція (процес, за допомогою якого особа приписує власні неприйнятні думки і відчуття іншим людям, покладаючи таким чином на них провину за свої недоліки або промахи); заміщення (переадресація агресії від загрозливішого об'єкту до менш загрозливого); реактивна освіта (придушення неприйнятних спонук і заміна їх в поведінці на протилежні спонуки); сублімація (заміна неприйнятних сексуальних або агресивних спонук на соціально прийнятні форми поведінки в цілях адаптації). У кожної людини є свій набір захисних механізмів, сформованих в дитинстві.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: