Методи вікової і педагогічної психології

У психології виділяється чотири групи методів.

До першої групи методів, які називаються організаційними, відносяться: порівняльний, лонгітюдний і комплексний.

Порівняльний метод у наш час широко застосовується в загальній психології (співставлення різних груп піддослідних), в соціальній психології (співставлення різних типів малих груп), в патопсихології і дефектології (порівняння хворих із здоровими).

У дитячій психології і психології дорослих порівняльний метод виступає у вигляді методу вікових, або "поперечних" зрізів. Порівняльно-віковий метод являє собою співставлення окремих особливостей за віком з метою виявлення динаміки психічного явища, яке вивчається. Одним з таких досліджень є робота О.О. Смирнова і його співробітників з проблем пам'яті, де співставляються особливості деяких процесів мислення у дошкільників, школярів і дорослих людей.

Паралельно із порівняльним методом у віковій психології розроблявся лонгітюдний метод. Він передбачає багаторазове обстеження одних і тих же осіб протягом тривалого відрізку часу, що вимірюється іноді десятками років. Безпосереднім підсумком застосування цього методу є індивідуальна монографія про хід психічного розвитку. Наприклад, французький психолог Р. Зазю протягом багатьох років досліджував одні й ті ж пари однояйцевих близнюків, що дозволило пояснити формування особистісних відмінностей між ними впливом соціального середовища.

У сучасних умовах психологічні дослідження все частіше включаються в комплексні дослідницькі програми, в яких беруть участь представники інших наук. Ці програми створюються, як правило, для вирішення масштабних завдань. При комплексному дослідженні одного об'єкта має місце розділення функцій між окремими підходами. Такого роду дослідження дозволяють встановити зв'язки і залежності між явищами різного роду (наприклад, фізичного, фізіологічного, психологічного, соціального розвитку особистості).

До другої, самої широкої групи методів належать емпіричні методи одержання наукових даних. До цієї групи відносяться: методи спостереження і самоспостереження, експериментальні методи, психодіагностичні методи (тести, анкети, запитальники, соціометрія, інтерв'ю і бесіда), аналіз процесів і продуктів діяльності (учнівських робіт різного роду), біографічні методи (аналіз подій життєвого шляху людини, документації, свідчень І Т.Д.).

Третю групу складають методи обробки даних. До цих методів відносяться кількісний (статистичний) і якісний (диференціація матеріалу за групами, варіантами, опис випадків, що найбільш повно виражають типи і варіанти або є винятками) аналізи.

Четверта група — інтерпретаційні методи. Сюди відносяться генетичний і структурний методи.

Генетичний метод дозволяє інтерпретувати весь оброблений матеріал дослідження в характеристиках розвитку, виділяючи фази, стадії, критичні моменти становлення психічних новоутворень. Він встановлює "вертикальні" генетичні зв'язки між рівнями розвитку.

Структурний метод встановлює "горизонтальні" структурні зв'язки між всіма вивченими характеристиками особистості.

Розглянемо більш детально емпіричні методи дослідження, які можуть і повинні використовуватись в практиці вчителя.

Метод спостереження. Науково-психологічне спостереження вимагає певних знань і підготовки. Щоб успішно вивчати психічне життя дітей, потрібно виробити вміння точно спостерігати всі зовнішні прояви (дії, рухи, мову, міміку), а головне — навчитися правильно тлумачити психологічне значення цих зовнішніх проявів. Недостатньо помітити зміну у виразі обличчя, потрібно зрозуміти, шо вона означає.

Вивчення психіки дитини не повинно зводитись до випадкових спостережень окремих дій, висловлювань. Тільки систематичне, ретельно продумане вивчення ряду вчинків і висловлювань може виявити дійсні особливості психіки людини, встановити закономірності розвитку і зміни.

Спостереження проводиться в природних умовах, без втручання в хід діяльності дитини. Вчинки і слова дітей детально записуються, а потім піддаються аналізу.

Експериментальний метод. Експеримент — вивчення психічного явища, умови виявлення і розвитку якого створюються штучно, спеціально. Експерименту, як правило, передує вироблення гіпотези, за допомогою якої визначається задум експерименту і його мета.

В експериментальних дослідженнях дитячої психології певне значення мас "близнюковий метод". Як відомо, однояйцеві близнюки мають одну і ту ж спадковість. Вони являють собою ніби два екземпляри одного й того ж організму. У випадках, коли потрібно перевірити деякі умови і можливості розвитку, проводять дослідження на близнюках.

Близнюковий метод — це порівняльне вивчення умов розвитку і навчання близнюків. Суть його полягає у співставленні особливостей їхнього розвитку та успішності у засвоєнні ними знань. Зважаючи на те, що монозиготні (однояйцеві) близнята мають однаковий генетичний код, різниця в їхньому розвитку і поведінці дає підставу для висновку про роль впливу певних факторів середовища, зокрема навчально-виховних, на розвиток психічних функцій.

Цей метод був використаний, наприклад, в роботі О.Р. Лурія і Ф.Я. Юдович. Дослідники довгий час спостерігали двох близнюків, у яких було помічено значне відставання в розвитку мови. Результати дослідження показали, що одним з факторів, що заважає розвитку повноцінної мови, є те, що спілкування цих близнюків один з одним не створювало об'єктивної необхідності у розвитку правильної, цілісної мови. Іншим фактором була схильність до затримки мови.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: