ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРАННЯ.

Емоційне вигорання – термін введений американським психіатром Х. Дж. Фрейденбергом у 1974 році для характеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з клієнтами, в емоційно навантаженій атмосфері. Спочатку цей термін визначався як стан знемоги, виснаження з відчуттям власної непотрібності, а кількість професіоналів, схильних до емоційного вигорання, була незначною: співробітники медичних установ і різноманітних суспільних доброчинних організацій, вчителі, поліцейські, тюремний персонал, політики, юристи, менеджери.
Дослідження виділяють три групи ризику. Першу складають люди емоційно залучені у професію – страхові агенти, педагоги, журналісти, психологи, менеджери по продажам, керівники і ін. Також під загрозою є спеціалісти, які повинні час від часу виявляти гіперактивність. Представниками третьої групи є працівники, які постійно мають справу з негативом: конфлікт-менеджери, консультанти телефону довіри.

Правил дотримання яких допоможе керівнику уникнути вигорання цінних працівників: Потрібно оцінювати потреби, схильності і здібності підлеглих і намагатися вибирати для них відповідний об`єм і тип роботи. Використовувати стиль керівництва, якій відповідає конкретній ситуації. Забезпечувати належну винагороду за ефективну роботу працівника. Виступати в ролі наставника по відношенню до підлеглих, розвивати їхні здібності, обговорювати з ними складні виробничі питання. Вміти відділяти головне від другорядного. Пам`ятати, що людей, найчастіше, розбалансовують не події, а те як вони до них ставляться. Пояснювати підлеглим важливість їхньої роботи.

Ознаки емоційного вигорання: почуття емоційного виснаження, знемоги (людина почуває неможливість віддаватися роботі так, як це було колись); дегуманізація, деперсоналізація; негативне самосприйняття у фаховому плані, нестача почуття фахової майстерності. втома, виснаження; психологічні нездужання; безсоння; негативне ставлення до клієнтів; негативне ставлення до самої роботи; убогість репертуару робочих дій; зловживання хімічними агентами (ліками); відсутність апетиту або, навпаки, переїдання; вияви агресії; занепадницький настрій і пов'язані з ним емоції; переживання почуття провини.

Шляхи профілактики: Індивідуальні міри, які може приймати працівник – це уважне спостереження за собою, своїми реакціями, формами реагування і за самопочуттям на роботі. Людині, яка емоційно вигоріла, пропонується визначити життєві пріоритети. Вважаються, що на ранніх стадіях вигорання людина може допомогти собі сама. Другий дуже важливий для профілактики момент – розуміння працівником свого місця на фірмі. Не отримуючи позитивного підкріплення, людина починає витрачати ще більше сил, хоча тратити їх не повинна.

35. Поняття волі та її функцій

Волю в психології найчастіше визначають: черезВОЛЬОВІ ЯКОСТІособистості - ініціативність, самовладання, витримку, наполегливість, рішучість, цілеспрямованість тощо; черезДОВІЛЬНУ РЕГУЛЯЦІЮповедінки, психічних процесів; черезВОЛЬОВІ ДІЇ,які визначають за такими ознаками: усвідомленість, цілеспрямованість, подолання перешкод, ініціація дії, наявність вольового зусилля, відсутність залежності від актуальної потреби.

ВОЛЯ - це свідоме управління людиною своєю діяльністю та поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів і перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань.

Воля - це свідомо спрямована активність особистості. Вона є внутрішньою активністю психіки, пов´язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Зв´язок волі з активністю має важливу характеристику - умисність, свідому цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності.

Воля виконує дві взаємопов´язаних функції - спонукальну й гальмівну.

Спонукальна функція забезпечує активність людини в подоланні труднощів і перешкод. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим), зумовлюючи переживання, пов´язані з передбаченими наслідками дії. Основним виявом волі стає вчинок. Спонукання людини до дій створюють певну впорядковану систему - ієрархію мотивів - від природних потреб до вищих спонукань, пов´язаних із переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів. Якщо виходити з розуміння волі як моральної саморегуляції, тоді основною її характеристикою стане підкорення особистих мотивів соціально значущим, а акцент переноситься на проблему спрямованості особистості.

Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних виявів активності. Ця функція найчастіше виявляється в єдності зі спонукальною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості. Вольове регулювання поведінки було б неможливим без гальмівної функції.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: