Складні судження. Відношення між судженнями за істинністю.

1. Судження — це форма мислення, у якій щось стверджується чи заперечується в існуванні предметів або виражається зв’язок між предметом та його властивостями чи відношення між предметами.

Судження бувають прості і складні. У простих судженнях пов’я­зані два поняття — суб’єкт S і предикат Р за допомогою зв’язки є чи не є. У складних судженнях пов’язані два і більше простих суджень за допомогою логічних сполучників кон’юнкції, виключаючої і невиключаючої диз’юнкції, імплікації і еквівалентності. Природною мовою ці спо­лучники виражаються за допомогою граматичних сполучників «і» (або «та»), «або...або», «або» («чи»), «якщо..., то» «тоді і тільки тоді, коли».

Прості судження поділяються на:

1) екзистенціальні (судження існування), у яких виражається сам факт існування предмета, що відображається в думці: а — а;

2) відносні судження, у яких роль предмета, що виражає відно­шення між двома іншими елементами судження, виконують інші поняття: а R в, або R (а, в);

3) атрибутивні судження, у яких стверджуються або заперечуються певні властивості, що належать предмету: S є Р, S не є Р. Ці судження називаються ще категоричними (див. табл. класифікації суджень).

Судження називають загальними, частковими, одиничними залежно від того, чи мова йде про весь клас предметів, його частину чи про один предмет у суб’єкті:

а) загальні судження — «всі S є (не є) Р»;

б) часткові судження — «деякі S є (не є) Р»; вони можуть бути визначеними і невизначеними. Кванторами визначених суджень виступають терміни: «тільки деякі», «більшість», «меншість», «немало», «не всі», «майже всі», «декілька». Квантором невизначених суджень виступає термін «деякі»;

в) одиничне судження — «це S є (не є) Р».

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: