Перевірка особливих правил фігури і загальних правил силогізму

Розв’язати задачу на простий категоричний силогізм — це значить перевірити, чи не порушені в ньому загальні правила силогізму й особливе правило фігури. Якщо всі правила простого категоричного силогізму збережені, то силогізм правильний, якщо будь-яке з них порушене — силогізм неправильний. Тому для розв’язання задач на простий категоричний силогізм необхідно добре знати загальні правила силогізму і особливі правила фігур.

Візьмемо ряд силогізмів і встановимо їх логічну спроможність, тобто перевіримо правильність цих силогізмів.

1) Змії отруйні, а всі вужі — змії, отже, всі вужі отруйні.

М^– Р^–

(І) Змії отруйні.

S⁺ M^–

(А) Всі вужі — змії.

S⁺ P^–

(А) Всі вужі отруйні.

M P

S M

Це перша фігура категоричного силогізму. Модус ІАА. По-перше, зазначимо, що модусу ІАА в першій фігурі немає. По-друге, в цьому силогізмі порушене особливе правило першої фігури, у якому зазначається, що в першій фігурі більший засновок повинен бути загальним, а він у нас частковий (не всі змії отруйні, а лише більшість з них). По-третє, у цьому силогізмі порушені загальні правила: а) якщо один засновок частковий, то і висновок повинен бути частковим, б) якщо середній термін ні в одному із засновків нерозподілений, то висновку робити не можна.

2) Будь-яка рослина містить в собі клітковину. Значить, амеба не містить в собі клітковини, бо амеба не рослина.

М⁺ Р^–

(А) Будь-яка рослина містить в собі клітковину.

S⁺ M^–

(Е) Амеба не рослина.

S⁺ P⁺

(Е) Амеба не містить в собі клітковини.

M P

S M

Це також силогізм першої фігури. Модус АЕЕ. По першій фігурі модусу АЕЕ немає. Порушене особливе правило першої фігури, у якому говориться, що в першій фігурі менший засновок повинен бути ствердним. Крім того, порушене загальне правило силогізму, у якому зазначається, що термін, нерозподілений у засновку, не може бути розподіленим у висновку. У нашому ж силогізмі більший термін у засновку нерозподілений, а у висновку взятий розподіленим, тобто допущена помилка, яка називається «недозволеним розширенням більшого терміна».

3) Народи, які живуть у північних країнах, люблять жирну їжу. Ескімоси люблять жирну їжу. Значить, ескімоси живуть у північних країнах.

Р⁺ М^–

(А) Народи, які живуть у північних країнах, люблять жирну їжу.

S⁺ M^–

(А) Ескімоси люблять жирну їжу.

S⁺ P^–

(А) Ескімоси живуть у північних країнах.

Р М

S M

Це друга фігура простого категоричного силогізму. Модус ААА. Такого модусу по другій фігурі немає. У другій фігурі один із засновків і висновок повинні бути заперечними, а в цьому силогізмі обидва засновки і висновок ствердні. Перевіривши даний силогізм щодо дотримання в ньому загальних правил силогізму, побачимо, що середній термін нерозподілений в жодному з його засновків. Значить, силогізм неправильний.

4) Жодна з планет не світить власним світлом, а всі планети є небесними тілами. Звідси випливає, що небесні тіла не світять власним світлом.

М⁺ Р⁺

(Е) Жодна з планет не світить власним світлом.

М⁺ S^–

(А) Всі планети є небесними тілами.

S⁺ Р⁺

(Е) Небесні тіла не світять власним світлом.

У цьому силогізмі висновок зроблено по третій фігурі (середній термін займає місце суб’єкта в обох засновках). Модус ЕАЕ. Такого модусу по третій фігурі немає, тому що в третій фігурі висновок може бути тільки частковим, а в даному силогізмі висновок загальний. Значить, порушене особливе правило третьої фігури. А раз порушене особливе правило фігури, то, очевидно, порушене якесь загальне правило силогізму. І справді, у засновку менший термін нерозподілений, а у висновку він взятий розподіленим. У силогізмі допущена помилка, яка називається «недозволеним розширенням меншого терміна».

Цей силогізм може бути правильним, якщо висновок зробити частковим, тобто коли менший термін у висновку взяти нерозподіленим.

М⁺ Р⁺

(Е) Жодна з планет не світить власним світлом.

М⁺ S^–

(А) Всі планети є небесними тілами.

S^– Р⁺

(О) Деякі небесні тіла не світять власним світлом.

5) Гравер — злочинець, тому що він копіює чужі підписи, а люди, які копіюють чужі підписи, є злочинцями.

М⁺ Р^–

(А) Люди, які копіюють чужі підписи, є злочинці.

S⁺ М^–

(А) Гравер копіює чужі підписи.

S⁺ Р^–

(А) Гравер — злочинець.

На перший погляд наведений силогізм здається правильним: особливі правила першої фігури збережені, середній термін в більшому засновку розподілений, недозволеного розширення термінів немає (правила про часткові і заперечні засновки відпадають, оскіль­ки в силогізмі всі судження є загальноствердними). Насправді ж в цьому силогізмі допущена помилка, яка має назву «почетверіння термінів». В дійсності у силогізмі є не три терміни, а чотири: S, Р, М₁, М₂. У більшому засновку термін «копіювати чужі підписи» вжитий у значенні «підробляти із злим наміром», «фальсифікувати», а в меншому засновку термін «копіювати чужі підписи» вжитий у значенні «наслідувати», «точно передавати».

Тому при знаходженні термінів необхідно звернути увагу на те, чи немає в силогізмі почетверіння термінів.

Іноді зустрічаються прості категоричні силогізми, у яких всі загальні правила збережені, але ці силогізми не відповідають особливим правилам фігур. Це буває тоді, коли до складу силогізму входять судження А або І, у яких предикати розподілені.

Відомо, що в ствердних судженнях предикати, як правило, не розподілені, але з цього правила є винятки, тобто існують ствердні судження, у яких предикати розподілені. Для прикладу розглянемо такий силогізм, до складу якого входить ствердне судження з розподіленим предикатом:

Р⁺ М⁺

(А) Квадратом називається прямокутник з рівними сторонами.

S⁺ М^–

(А) Дана геометрична фігура є прямокутником з рівними

сторонами.

S⁺ Р^–

(А) Отже, дана геометрична фігура — квадрат.

У цьому силогізмі висновок зроблено за другою фігурою (середній термін займає місце предиката в обох засновках). Модус силогізму ААА.

В особливому правилі другої фігури говориться, що один із засновків і висновок повинні бути заперечними. У нашому ж сило-
гізмі всі засновки ствердні. Але незважаючи на те, що даний
силогізм не відповідає особливим правилам другої фігури, він є правильним, бо в ньому збережені всі загальні правила простого категоричного силогізму. Отже, як виняток, у другій фігурі може бути модус ААА.

Ця суперечність між загальними правилами силогізму і особливими правилами фігур пояснюється тим, що при формулюванні особливих правил фігур не враховуються винятки, коли в ствердних судженнях предикати розподілені. Тому під час встановлення розподіленості предикатів ствердних суджень слід звернути увагу на те, чи не є вони розподіленими, тобто чи не є вони винятком із загального правила.

Висновки

Для перевірки правильності простого категоричного силогізму треба:

1. Встановити тип суджень, які входять до складу силогізму.

2. Знайти засновок силогізму.

3. Знайти терміни силогізму і встановити їх розподіленість.

4. Якщо до складу силогізму входять ствердні судження, то перевірити, чи їх предикати не розподілені як виняток.

5. Визначити більший і менший засновки силогізму.

6. Визначити фігуру і модус силогізму.

7. Перевірити особливі правила фігури і загальні правила силогізму.

5.2. Розв’язання задач на
умовно-категоричний силогізм

Розв’язання задач на умовно-категоричний силогізм, як і задач на простий категоричний силогізм, пов’язане з перевіркою правил цього силогізму.

Є два основні правила умовно-категоричного силогізму, у яких говориться, що достовірний висновок можна одержати у двох випадках:

1) від ствердження основи до ствердження наслідку;

2) від заперечення наслідку до заперечення основи.

Правила умовно-категоричного силогізму випливають з природи умовного судження, яке є відображенням реально існуючих причинно-наслідкових зв’язків або зв’язків логічних.

Суть причинно-наслідкових зв’язків полягає в тому, що одне явище обов’язково веде до зміни другого явища. Явище, яке викликає інше, називається причиною, а явище, яке викликається даною причиною, називається дією цієї причини (дію часто називають ще наслідком). Так, наприклад, відомо, що при нагріванні металу його об’єм збільшується. У даному випадку причиною є нагрівання металу, а дією — збільшення його об’єму. Цей реальний зв’язок двох явищ відображається у мисленні у вигляді умовного судження: «Якщо метал нагріти, то його об’єм збільшиться». В умовному судженні причину називають основою, а дію — наслідком. Так, у наведеному умовному судженні основою є судження «Якщо метал нагріти», а наслідком — «то його об’єм збільшиться».

Однією з найістотніших ознак причинного зв’язку явищ є те, що кожна причина має дію (наслідок), а кожна дія (наслідок) має причину, тобто зв’язок причини і наслідку є необхідним. Немає причини без наслідку, як немає наслідку без причини. Проте часто буває так, що один і той самий наслідок може викликатися кількома причинами. Всім відомо, що коли іде дощ, то земля мокра. Але земля може бути мокрою (наслідок) не тільки тому, що йде дощ, а й тому, що її полили, що недавно була повінь, що ґрунтові води близько підходять до поверхні ґрунту і т. д., тобто земля може бути мокрою з різних причин.

Тому не можна стверджувати, що коли немає дощу, то земля не мокра, і навпаки, якщо земля мокра, то це ще не означає, що йшов дощ. З цього випливає, що відсутність причини, яка викликає певний наслідок, ще не означає, що даного наслідку немає: він може викликатись іншою причиною. А якщо наявний певний наслідок, то це ще не означає, що він викликаний саме тією причиною, яку ми маємо на увазі. Це може бути так, але може бути й інакше. Наслідок може бути викликаний іншою причиною.

Для характеристики умовного судження використовують також термін «підстава», який не збігається із значенням терміна «причина», оскільки зв’язок між підставою і наслідком є логічним зв’язком, а не каузальним (причинним). Так, коли ми перебуваємо в теплій кімнаті і дивимося на термометр за вікном, який показує мінус двадцять градусів нижче нуля, то можемо сформулювати судження: «Якщо термометр за вікном показує –20°С, то надворі сильний мороз». При цьому ми усвідомлюємо, що показання термометра не є причиною морозу, а навпаки, сильний мороз спричиняє таке показання термометра. Тут перша частина цього складного судження є логічною підставою, яка імплікує (породжує) зазначений наслідок. Саме в силу цього умовні судження називаються імплікаціями. В імплікаціях першу частину судження називають основою, або підставою.

Звичайно, вона стоїть перед наслідковим сполучником «то» і містить один із умовних сполучників: «якщо», «коли», «якщо і тільки якщо» або вислови із значенням умовності — «за умови», «у тому випадку, якщо», «тільки тоді, коли» і подібні. Основу, або підставу, називають ще антецедентом і позначають великими латинськими літерами А, В, С... або малими літерами p, q, r... Другу ж частину — наслідок (він стоїть після сполучника «то») називають консеквентом і також позначають відповідними латинськими літерами: В, С, D... або q, r, s... Зв’язок між антецедентом і консеквентом виражають за допомогою символу (знака) імплікації: «®», який читається «Якщо..., то...». Наприклад, імплікації А ® В або p ® q читаються: «Якщо А, то В», «Якщо p, то q».

Тепер стає зрозумілим, чому достовірний висновок в умовно-категоричному силогізмі можна одержати тільки від ствердження основи до ствердження наслідку і від заперечення наслідку до заперечення основи. Не можна робити висновку від заперечення основи до заперечення наслідку і від ствердження наслідку до ствердження основи*.

Оскільки природою і структурою умовно-категоричний силогізм дуже відрізняється від простого категоричного силогізму, то і методика перевірки правильності цих силогізмів є різною.

Як перевірити правильність умовно-категоричного силогізму? Засновками умовно-категоричного силогізму є умовне і категоричне судження (звідси і його назва). Оскільки будь-яке умовне судження складається з основи і наслідку, то категоричне судження може відноситись або до основи, або до наслідку. Згідно з правилами умовно-категоричного силогізму, достовірний висновок можна одержати тоді, коли категоричне судження (менший засновок) стверджує істинність основи або заперечує істинність наслідку. Якщо другий засновок заперечує основу або стверджує наслідок, то достовірного висновку зробити не можна (за винятком тих умовно-категоричних силогізмів, до складу яких входять виділяючі умовні судження).

Візьмемо кілька силогізмів і перевіримо правильність їх висновків.

1. Якщо по провіднику пустити електричний струм, то навколо нього виникне магнітне поле. Магнітне поле навколо провідника не виникло. Отже, по провіднику не пропустили електричний струм.

Насамперед знаходимо умовне судження силогізму (більший засновок) і визначаємо його основу і наслідок. Перше судження цього силогізму є умовне. Його основою є судження «Якщо по провіднику пропустити електричний струм», наслідком — судження «то навколо нього виникне магнітне поле».

Далі дивимось, до чого відноситься менший засновок — до основи, чи до наслідку. Менший засновок «Магнітне поле навколо провідника не виникло» відноситься до наслідку.

Встановлюємо, чи менший засновок заперечує наслідок, чи стверджує його.

У даному силогізмі менший засновок заперечує істинність наслідку, а у висновку заперечується істинність основи. Отже, висновок зроблено правильно. Силогізм, що аналізується є заперечним модусом умовно-категоричного силогізму, у якому висновок робиться від заперечення наслідку до заперечення основи. Цей силогізм можна записати у вигляді формули:

Якщо P є Q, то R є S

R не є S

Отже, P не є Q

2. Якщо ці дрова вільхові, то вони не дадуть багато тепла. Ці дрова не дають багато тепла. Значить ці дрова вільхові.

Перший засновок силогізму є умовним судженням. Основа — «Якщо ці дрова вільхові», наслідок — «то вони не дадуть багато тепла». Менший засновок «Ці дрова не дають багато тепла» відноситься до наслідку і стверджує його.

Отже, висновок зроблено неправильно, бо це умовне судження не є виділяючим, і робити тут висновок від ствердження наслідку до ствердження основи не можна.

Формула цього силогізму така:

Якщо P є Q, то R не є S

R не є S

Отже, P є Q

3. Якщо ця речовина — жир, то вона не розчиниться у воді. Ця речовина — жир. Отже, ця речовина не розчиниться у воді.

Тут висновок робиться від ствердження істинності основи до ствердження істинності наслідку. Значить, висновок є правильним. Якщо даний умовно-категоричний силогізм записати у вигляді формули, то вона матиме такий вигляд:

Якщо P є Q, то R не є S

P є Q

Отже, R не є S

Це стверджуючий модус умовно-категоричного силогізму.

4. Якщо в баці автомобіля немає пального, то його мотор не працюватиме. У баці цього автомобіля є пальне. Отже, мотор цього автомобіля працюватиме.

Висновок у цьому силогізмі є неправильним, бо він зроблений від заперечення основи до заперечення наслідку. Оскільки умовне судження цього умовно-категоричного силогізму не є виділяючим, то висновку від заперечення основи до заперечення наслідку робити не можна (мотор цього автомобіля може не працювати з інших причин, а не тільки тому, що немає пального).

Усі розглянуті умовно-категоричні силогізми є силогізмами з невиділяючими умовними судженнями, тому висновки в них можна робити тільки від ствердження основи до ствердження наслідку і від заперечення наслідку до заперечення основи. Не можна було робити висновку від заперечення основи до заперечення наслідку та від ствердження наслідку до ствердження основи.

Якщо ж умовне судження силогізму є виділяючим, то в такому умовно-категоричному силогізмі висновок можна робити також від заперечення основи до заперечення наслідку і від ствердження наслідку і до ствердження основи.

Так можна робити висновок, наприклад, в силогізмі «Якщо, і тільки якщо метал нагріти, то його об’єм збільшиться. Метал не нагріли. Отже, його об’єм не збільшився». Тут правильний висновок робиться від заперечення основи до заперечення наслідку. У цьому силогізмі правильний висновок можна зробити також і від ствердження наслідку до ствердження основи.

Такі висновки можна зробити тому, що умовне судження в цьому силогізмі є виділяючим, тобто нагрівання, і тільки нагрівання, є єдиною причиною збільшення об’єму металу*.

І це зрозуміло. Якщо для даного наслідку існує одна, і тільки одна причина, то коли немає цієї причини, не може бути і наслідку, який вона викликає. І навпаки, якщо є наслідок, то обов’язково має бути і причина, яка його викликає, бо даний наслідок може породжуватись тільки цією причиною.

Однак слід пам’ятати, що переважна більшість умовно-катего­ричних силогізмів є силогізми з невиділяючими умовними судженнями. Виділяючі умовні судження зустрічаються лише як виняток. Тому під час розв’язання задач на умовно-категоричний силогізм слід керуватися основними правилами цього силогізму: достовірний висновок можна робити від ствердження основи до ствердження наслідку і від заперечення наслідку до заперечення основи.

У сучасній формальній логіці наведені вище модуси умовно-категоричного силогізму записуються таким способом:

Правильні модуси

Стверджуючий модус Заперечуючий модус

(Modus ponens) (Modus tollens)

А ®В _А ®В

А В.

В

Неправильні модуси

А ®В А ®В

Слід мати на увазі, що більший засновок може мати чотири варіанти, де антецедент та консеквент можуть бути як ствердними, так і заперечними:

1. А ® В; 2. А ®`В; 3.`А ®`В; 4.`А ® В.

Тому під час розв’язання задач на умовно-категоричний силогізм слід уважно дивитися, куди відноситься менший засновок — до основи (антецедента) чи до наслідку (консеквента). Якщо у меншому засновку основа стверджується або наслідок заперечується, то висновок буде логічно правильним. У противному разі — навпаки, висновок буде логічно неправильним.

Розглянемо кілька прикладів на аналіз формул умовно-катего­ричного силогізму. Хай аналіз показав, що він має формулу:

® В

А ____

Як бачимо, цей силогізм є неправильним, бо в ньому менший засновок А відноситься до основи Ā, але не стверджує її, як цього вимагає правило, а навпаки, заперечує (основа Ā, а в меншому засновку вона заперечується — А). Отже, висновок зроблено неправильно: від заперечення основи до заперечення наслідку, а так робити висновку не можна.

Перевіримо логічну правильність умовно-категоричного силогізму такого виду:

А ®`В

` В

А

Цей силогізм також є неправильним, бо в ньому висновок робиться від ствердження наслідку (у меншому засновку маємо В, яке стверджує наслідок В). У правильному ж умовно-категоричному силогізмі наслідок (консеквент) повинен заперечуватися.

Розглянемо такі приклади:

1) `А ®`В 2) А ®`В 3)`А ®`В 4)`А ® В

` А А В ` В.

` А А

Усі чотири наведені формули умовно-категоричних силогізмів є правильними, бо в перших двох прикладах висновок робиться від ствердження основи до ствердження наслідку, а в двох наступних — від заперечення наслідку до заперечення основи.

Висновки

Для перевірки правильності умовно-категоричного силогізму треба:

1. Знайти більший (умовне судження) і менший (категоричне судження) засновки силогізму.

2. Встановити висновок.

3. Знайти основу і наслідок умовного судження.

4. Визначити модус силогізму.

5. Перевірити правила силогізму.

5.3. Розв’язання задач на
розділово-категоричний силогізм

Розв’язання задач на розділово-категоричний силогізм обох модусів зводиться до перевірки двох простих правил, які стосуються розділового судження: а) предикати розділового судження в сумі повинні дорівнювати обсягові суб’єкта; б) предикати повинні виключати один одного із свого обсягу.

Неважко помітити, що ці два правила розділово-категоричного силогізму ґрунтуються на правилах поділу понять. Справді, суб’єкт розділового судження є не чим іншим як діленим поняттям, а предикати являють собою члени поділу.

У зв’язку з тим, що розділово-категоричний силогізм є дуже поширеною формою умовиводу, а його структура і правила прості, виведення висновку в розділово-категоричному силогізмі і перевірка його правил не становлять жодних труднощів.

Так, наприклад, знаючи, що сучасні пасажирські літаки можуть мати або гвинтові, або турбогвинтові, або реактивні двигуни і що даний пасажирський літак має реактивні двигуни, неважко зробити висновок про те, що даний пасажирський літак не має ні гвинтових, ні турбогвинтових двигунів.

Це стверджуючо-заперечуючий модус розділово-категоричного силогізму. Сам силогізм можна записати у такому вигляді:

Сучасні пасажирські літаки мають або гвинтові, або

турбогвинтові, або реактивні двигуни.

Цей пасажирський літак має реактивні двигуни.

Цей пасажирський літак не має ні гвинтових,

ні турбогвинтових двигунів.

Формула такого силогізму така:

S є або Р₁, або Р₂, або Р₃.

S є Р₃

Отже, S не є ні Р₁, ні Р₂.

З більшого засновку (розділового судження) наведеного силогізму можна зробити висновок й іншим шляхом, а саме: якщо нам відомо, що даний пасажирський літак не має ні гвинтових, ні турбо­гвинтових двигунів, то з цього необхідно випливає, що він має реактивні двигуни.

Сучасні пасажирські літаки мають або гвинтові,

або турбогвинтові, або реактивні двигуни.

Цей пасажирський літак не має ні гвинтових,

ні турбогвинтових двигунів.

Цей пасажирський літак має реактивні двигуни.

Таку форму розділово-категоричного силогізму називають заперечуючо-стверджуючим модусом. Цей силогізм можна записати у вигляді формули:

S є або Р₁, або Р₂, або Р₃.

S не є ні Р₁, ні Р₂

Отже, S є Р₃.

З цих двох прикладів стають зрозумілими і самі правила розділово-категоричного силогізму. Висновок у розділово-категоричному силогізмі випливатиме з необхідністю тільки тоді, коли ми вкажемо на всі можливі предикати і коли ці предикати виключатимуть із свого обсягу один одного.

Так, коли б у першому силогізмі предикати не виключали один одного із свого обсягу, то на підставі того, що S є Р₃, ми не могли б зробити висновок, що S не є ні Р₁, ні Р₂, бо S міг би бути водночас і Р₁, і Р₂.

Якщо б у другому силогізмі крім Р₁, Р₂, і Р₃ був можливий і четвертий предикат Р₄, то на підставі того, що S не є ні Р₁, ні Р₂, ми не могли б зробити висновок, що S є Р₃, бо S міг би бути і Р₄.

Візьмемо кілька розділово-категоричних силогізмів і перевіримо їх правильність.

1. На підприємстві можуть підвищувати ефективність його роботи або шляхом подовження робочого дня, або шляхом зниження заробітної платні, або шляхом інтенсифікації праці, або шляхом кращої організації праці.

На цьому підприємстві підвищили ефективність його роботи шляхом інтенсифікації праці.

Значить, на цьому підприємстві не підвищили ефективність його роботи ні шляхом подовження робочого дня, ні шляхом зниження заробітної платні, ні шляхом кращої організації праці.

Цей висновок неправильний, бо предикати розділового судження (більшого засновку) не виключають один одного із свого обсягу. Більший засновок не є строго розділовим судженням. У цьому судженні перелічуються способи підвищення ефективності роботи підприємства, але ці способи не виключають один одного, вони можуть застосовуватись одночасно.

2. Будь-яке слово є або самобутнім витвором народу, або запозиченим з інших мов. Українське слово «колгосп» не запозичене з інших мов. Отже, слово «колгосп» є самобутнім витвором українського народу.

У цьому силогізмі висновок також хибний, тому що в розділовому судженні вказані не всі можливі способи утворення слів (предикати). Відомо, що слова можуть ще утворюватися в результаті так званого калькування, тобто утворюватися за зразком відповідних слів чужої мови шляхом точної передачі (копіювання) їх засобами рідної мови. Саме такою калькою з російського слова «колхоз» є українське слово «колгосп».

3. У книжці ціниться або її зміст, або форма викладу. В науковій книжці ціниться зміст. Значить, в науковій книжці не ціниться форма викладу.

У наведеному силогізмі висновок зроблено неправильно, оскільки предикати розділового судження не виключають один одного із свого обсягу. Отже, це судження не є строго розділовим судженням, а тому висновок тут робити не можна, бо в книжці одночасно ціниться і її зміст, і форма викладу.

Формули розглянутих силогізмів такі:

1) S є або Р₁, або Р₂, або Р₃, або Р₄.

S є Р₃

Значить, S не є ні Р₁, ні Р₂, ні Р_4.

Модус силогізму — стверджуючо-заперечуючий.

2) S є або Р₁, або Р₂.

S не є Р₂

Отже, S є Р₁.

Модус силогізму — заперечуючо-стверджуючий.

3) S є або Р₁, або Р₂.

S є Р₁

Значить, S не є Р₂.

Модус силогізму — стверджуючо-заперечуючий.

1) А Ú В Ú С Ú D 2) А Ú В 3) АÚВ

С `В А

` Ù`В Ù`D А `В

Висновки

Для розв’язання задач на розділово-категоричний силогізм треба:

1. Знайти більший і менший засновки силогізму.

2. Встановити висновок.

3. Визначити модус силогізму.

4. Перевірити, чи предикати розділового судження вичерпують обсяг суб’єкта і чи вони виключають один одного із свого обсягу.

5. Якщо розділово-категоричний силогізм виражений формулами сучасної логіки, то перевірити строгою (сильною) чи нестрогою (слабкою) диз’юнкцією є більший засновок і чи перелічені в ньому усі можливі члени диз’юнкції (альтернативи).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: