АФОРИСТИКА Й ДИДАКТИКА В ДАВНЬОЄГИПЕТСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ.

На ниві літератури єгиптяни не дали творів найвищого рівня. В їхніх письменницьких працях виявляється тверезість і поміркованість, яка примушує їх триматись конвенціональних зразків і не дозволяє розвинути ширше індивідуальні сили. Коли з’являлась якась літературна форма, письменники трималися її цілими століттями, не зважуючись будь-чим змінити спосіб писання. Тому єгипетске письмо здається нам сірим і одноманітним.

Приповідки

Під приповідками подразумеваются тексти, що не містять елементів надприродного, близькі до реального історичного фону (Повість Синухета, Повість Петєїсе). Викладені ці «оповідання» в 1-ій особі як спогади розповідача. Їх мова і стиль образна, яскрава. Серед «оповідань» виділяється папірус середини 11 в. до н. е., звіт, що містить, про подорож єгиптянина Ун-амуна в Бібл - один з кращих творів єгипетської літератури. У нім є цікаві відомості про країни, розташовані по східному побережжю Середземного моря. Витримане в реалістичних тонах, це «оповідання» є, поза сумнівом, літературною обробкою справжнього звіту. Єгиптяни високо цінували подібний художній твір, про що свідчать окремі твори, що дійшли до нас, в декількох екземплярах. «Оповідання» історичного характеру мали відношення до правлячої династії і писалися за замовленням двору на користь підняття престижу центральної фараонної влади. У дидактичних творах, т.з. повчаннях, як правило, згадується автор - реальний або вигаданий (у останньому випадку який-небудь відомий мудрець минулих часів). «Повчання» нерідко містять грубо утилітарні повчання, всілякі мудрі ради, що відносяться до різних сторін життя.

Найстаріший вид літератури в Єгипті – це приповідки філософсько-морального змісту. Вже з часів IV династії зберігся збірник таких повчань міністра Кагеммі. Життєві науки цього мудреця доволі обмежені.

“ Треба бути поміркованим – води й зілля вистачить на поживу. Але неможна воювати з людьми, що інакше думають, - навіть із пияком можна сидіти за одним столом аби тільки самому зберегти поміркованість. Не варто говорити зайвого перед людьми, які не вміють мовчати. Не треба бути занадто гордовитим, бо майбутнє – непевне... “

Птахотеп, королівський міністр із часів Vдинастії, починає свої міркування такими словами:

“ Приходить слабість, і людина стає дитиною. Кожний день приносить свою біду. Очі слабнуть, вуха глухнуть; серце затикається, вуста мовкнуть; пам’ять зникає і її не вистачає, щоб згадати те, що сталось вчора. Що було добрим, стає лихим. Людина втрачає апетит; ніс її затканий, вже не видихає...”

Старий філософ звертається до людей різних класів і дає їм практичні вказівки, як жити.

“ Багатий може жити по своїй вподобі, бо має всього доволі. Але йому загрожує небезпека від облесників та від його власних пристрастей. Треба стримувати свою вдачу, утримувати лице у спокої, завжди мати погідний погляд. Коли він мудрий – одружується вчасно, добре поводиться з жінкою, доглядає її і одягає. Хото шукає жінок у чужих домівках, той пропадає. Освідчений письменник повинен бути приязним до всіх, бо від кожного можна чогось навчитися. Треба мовчки прислуховуватися, як говорять люди, що добули мудрість. Не треба впадати у гнів, навіть коли хто має за собою правду. Залежні люди повинні бути покірливими і слухняними: панові подобається покора і глибокий уклін слуги. Хто слухатиме таких вказівок, той зайде високо й сам стане паном. Люди говоритимуть про нього: “Яким добрим є те, що виходить із його вуст!”

Письменник Енеї у своїх повчаннях говорить багато про жінок. Він наказує мати найглибшу пошану до матері й вірність для дружини. Мудрий чоловік старається утримати жінку в доброму гуморі, не докучає їй непотрібними наказами, завжди є лагідним, не починає сварки. Але від чужих жінок треба триматися здалека:

“ Бережися перед жінкою, яку не знають у місті. Не дивися на неї, як вона проходить, не старайся познайомитись з нею. Вона є потік глибокої води: його вирів ніхто не знає!”

Найглибщі за змістом є повчання фараона Аменемхета І, які він залишив своєму синові. це вже не практичні вказівки щодо життя, а поважний погляд на світ і його вартість. Заповіт фараона сумний: він зневірений у людях – всі вони зрадливі й невірні, важко знайти між ними добро і чесноту...

Сатира

До найстаріших зразків сатири належить історія про “красномовного мужика”. Нечесний урядовець безправно забрав у селянина віслюка, але мужик так хитро й красномовно боронив свою справу, що його промову записали й передали фараонові. “ Серцю його світлості це було приємніше, ніж усе, що є в усій країні”. Це – сатира на єгипетське урядництво.

У сатирі “На вибір” автор жартує з долі військового старшини:

“ Що ти кажеш, що офіцерові доводиться краще, ніж писареві? Ходи оповім тобі про долю славетного офіцера! Приводять його ще дитиною й замикають в казармі. Дістає кулаком у живіт, дістає вдруге в чоло, голову має розлупану раною, кладуть його і б’ють, аж нагаї ріжуть йому шкіру. Ходи, я скажу тоді, як він іде походом до Сирії, як марширширує через гори; свої харчі і воду несе сам на рамені, навантажений, наче віслюк... Коли зійдеться з ворогом, то як впійманий птах. Коли повернеться назад, до Єгипту, то є як дерево, яке перегриз хробак. Він хворий, лежить, везуть його на віслюкові додому, його вбрання розкрадають, а його служник утікає. Тому, писарю, звертай назад зі своєю думкою про щастя офіцера”.

Ту саму тему зустрічаємо в листах писаря Веннофре до його приятеля Нехтсотепа. І тут із гумором й іронією описано, як амбітний старшина намагається здобути собі вищу кар’єру й як потрапляє у всілякі трагікомічні ситуації.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: