КАЗКИ ДАВНЬОГО ЄГИПТУ

Якнайдавніші пам'ятники, написані на єгипетській мові, датуються 3-м тис. до н. е., останні складені в перші століття н.е. Твори літератури Е. дошли до нас у вигляді численних ієрогліфічних, ієратічеськіх і демотічеськіх текстів, вельми різноманітних за змістом і жанрам. Література Е. є однією з якнайдавніших літератур миру. Як і для інших давньосхідних літератур, для неї характерна анонімність текстів. Основні жанри єгипетської літератури: казки, оповідання, гімни і молитви, епістолярні тексти, дидактичні твори, байки, епос, любовна лірика і ін. Багато сюжетів фольклору і літератури ряду стародавніх і сучасних народів миру вперше зустрічаються в єгипетській літературі. Це заслужено привертає увагу до неї світової науки. Єгипетські казки насищени яскравою і образною фантазією, гарячою симпатією до людини, переконанням в остаточній перемозі добра і справедливості над силами зла. Деякі з них носять явний відбиток фольклору, наприклад казка про двох братів, інші є результатом творчості талановитих і досвідчених авторів, імена яких нам невідомі (казка про потерпілому корабельна аварія і ін.).

Коли в приповідках і сатирах проявляється духовна тверезість єгипетського народу, то в казках і оповіданнях єгиптянин дає волю своїй буйній фантазії.

Першою спробою роману є оповідання про пригоди князя Сінуге – свояка Аменемхета І, який, хвилюючись за своє життя, втік з Єгипту до Сирії. Князь сам описує свою втечу, під час якої в тривозі ховався в чагарнику, на човнику без керми переправлявся через ріку, перекрадався пустелею, щоб не зустріти нікого з людей. Він зайшов над “ гірке озеро ” й тут упав, знеможений спрагою. “Так смакує смерть!” - сказав собі. Але почув мекання овець. Підійшли степові пастухи, дали йому води, зварили молока й забрали із собою. В Сирії князь Тену прийняв його гостинно, віддав йому за жінку найстаршу доньку і зробив його намісником країни Яа.

“Це була гарна країна. Ростуть у ній фіги і виноград, а вина там більше ніж води. Вона багата медом і оливками, всякі овочі ростуть на деревах. Є там ячмінь і пшениця, а отар – без ліку. Щоденно я пив вино, їв хліб, варене м’ясо й гусячу печеню, до того ще й дичину, яку для мене ловили...”

Сінуге прожив у Сирії багато років, відзначився як лицар і здобув собі велику славу. Але на старості віку затужив за рідною землею і повернувся до Єгипту. Фараон зустрів його з гнівом. Люди дивувалися: “ Дивіться, це Сінгуре, що став бедуїном ”. Але остаточно прощено князеві провини, і він знову став єгиптяненом:

“ Обголили мене і скинули з мене бруд пустелі та одяг мешканців піщаної країни. Вбрали мене в тонке полотно, намастили оливою, і я заснув на ліжку..”

Більш фантастичний зміст має казка про князя, якому ворожка заповіла, що він загине від крокодила, гадюки або собаки. Князь подався у мандри й зайшов до Нагарини в Сирії. Тамтешній король оголосив, що віддасть свою доньку за жінку тому, хто дістанеться її вікна,а вікно було на висоті сімдесят ліктів від землі. Князь здобув королівну, і вона стала йому вірною дружиною. Вона вбила гадюку, яка вночі наблизилася до князевої постелі, врятувала його з пащеки крокодила, але князь не минувся своєї долі й загинув від свого улубленого пса...

Із часів Середньої держави походить оповідання про моряка, що розбився на морі й потрапив на таємничий острів, де панувала цариця-гадюка. Тут знайшов він розкішну рослинність і усілякі багатства. Царицю він причарував своїм оповіданням про свої пригоди й повернувся щасливо додому з різними дорогоцінними речами. Це – прототип поширеного потім на Сході оповідання про моряка Синдбада.

Жіноча зрада – це головний мотив оповідання про двох братів – Анупа й Бату. Старший брат, Ануп, мав жінку, яка забажала спокусити молодшого – Бату. Коли ж той не піддався на її намови, зрадлива жінка оббрехала його перед своїм чоловіком, і той у гніві кинувся на свого молодшого брата. Але Бата втік, а боги, бачачи його невинність, кинули за ним ріку, повну крокодилів. По довгій мандрівці Бата зайщов до кедрової долини і тут зустрів дев’ятьох богів, і вони створили йому жінку. Вона була легкодушна і цікава. Незважаючи на заборону Бати, пішла на берег моря, й море забрало в неї один кучер волосся. Цей кучер передали фараонові, і він наказав шукати цю жінку по всій країні, знайшов її і взяв собі за дружину. Щоб позбутися від Бати, за намовою жінки він вирубав усі кедри, й тоді впав також кедр, з яким було пов’язане життя Бати, й той помер. Але боги оживили його, і він став фарвоном Єгипту.

Лев та миша

Жив собі на горі могутній лев. Він полював кожного дня, і гірські звірі жахалися його. Одного разу зустрів лев пантеру. Вся шкура її була драною, і хутро її обвисало лахміттям; від багатьох поранень була вона ані живою, ані мертвою. Запитав її лев: – Що трапилось з тобою? Хто порвав твою шкіру, хто обдер твоє хутро? І пантера йому відповіла: – Це зробила людина. Запитав тоді лев: – А хто то є людина? Відповіла йому пантера: – Немає нікого хитрішого за людину! Ніколи не давайся їй до рук! Затаїв лев злість на людину та пішов її шукати. Зустрів він на шляху віслюка та кобилу. Морди їхні опутувала вузда, а в зубах були вудила. Запитав їх лев: – Хто вас так зв'язав? І вони відповіли: – Наш господар, людина! Здивувався лев: – Невже людина сильніша за вас? Тоді мовили вони: – Вона наш хазяїн. Немає нікого розумнішого за людину. Ніколи не давайся їй в руки! Ще більше озлився лев на людину і пішов від віслюка та кобили. Зустрівся він з биком та коровою. Роги їхні було відрізано, ніздрі їхні було проколото, а на шиї у них лежало ярмо. Запитав їх лев, хто це зробив, і вони відповіли йому, що це зробив їх господар – людина. Пішов лев далі і зустрів ведмедя. Кігті в нього було обрізано, а зуби – вирвано. Запитав його лев: – Невже людина сильніша навіть за тебе? І ведмідь відповів: – Так, сильніша. Був у мене в услужінні один чоловік. Він приносив мені їжу. Але одного разу сказав він мені: “Воістину твої кігті занадто довгі, вони заважають тобі брати їжу. А зуби твої занадто слабкі і не дають тобі їсти те, що ти хочеш. Дозволь їх мені видрати, і я принесу тобі вдвічі більше їжі, аніж звичайно!” І я дозволив. І от він узяв мої зуби та кігті, кинув мені у вічі пісок та втік. А мені вже нічим було його втримати. Ще більше розгнівався лев. Він пішов від ведмедя і почав шукати людину. Але незабаром він зустрів іншого лева, якого було защемлено великим деревом. Розколотий згори стовбур дерева защемив лапу лева, і лев жалівся, що не міг втекти. Запитав його лев, який прийшов: – Як же потрапив ти в таку біду? Хто це зробив із тобою? І відповів йому інший лев: – Зробив це чоловік. Стережися його та не вір йому. Чоловік хитрий! Ніколи не давайся йому в руки! Я-от зустрів чоловіка і запитав його: “Яким ремеслом ти займаєшся?” А він мені мовив: “Моє ремесло – попереджати старість. Я можу тобі зробити такий талісман, що ти ніколи не вмреш. Так і бути, я зріжу стовбур дерева і дам тобі доторкнутися до цього талісману. Після цього ти не помреш ніколи!” І от я пішов за ним до цього дерева. Він зрізав його, розщепив стовбур дерева клином і сказав мені: “Поклади сюди свою лапу!” І я засунув лапу в щілину. Тоді він вибив клин, і дерево защемило мою лапу. А чоловік, коли побачив, що я безсилий помститись, кинув мені у вічі пісок та втік. Розсміявся лев, що прийшов, і мовив: – О людино, якщо ти коли-небудь потрапиш мені до лап, я відплачу тобі відразу за всі образи, які ти завдав тваринам гір! І лев пішов далі на пошуки людини. Але раптом трапилось так, що опинилась під лапою лева миша, зовні слабка і зовсім мала. Лев надумав уже її розчавити, але миша благала: – Не розчавлюй мене, господарю мій! Якщо ти мене з'їси, все одно не будеш ситий. Якщо ж ти мене відпустиш, голод твій не стане сильніший. Але за те, що ти подаруєш мені життя, я теж коли-небудь подарую тобі життя. Не роби мені зле, не вбивай мене, і коли-небудь я врятую тебе від біди. Лев усміхнувся і мовив: – Що ж ти можеш зробити? Адже ніхто на землі не в змозі мене подолати і завдати мені зле! Але миша поклялася йому: – Присягаюсь, що врятую тебе від загибелі, коли прийде для тебе чорний день! Лев сприйняв усе за жарт, однак подумав: “Якщо я з'їм цю мишу, ситим я і справді не буду!” І він відпустив її. А трапилось так, що один мисливець, який ловив тварин в пастки, вирив яму якраз на шляху лева. Лев провалився в яму і опинився в руках мисливця. Опутав його мисливець сітями і міцно зв'язав сухими шкіряними мотузками та ще перев'язав ременями сиром'ятними. І от зв'язаний лев лежав у горах та журився. Але доля побажала, аби клятва миші стала правдою. Схотіла доля посміятися над пихатими словами лева і о сьомій годині ночі привела до нього маленьку мишку. Сказала мишка леву: – Хіба ти не пізнаєш мене? Я та сама маленька миша, якій ти дарував життя. Я прийшла, аби сьогодні відплатити тобі добром за добро. Потрапив ти до рук людини, але я врятую тебе від загибелі. Треба бути вдячним тим, хто зробив тобі добро. І от миша почала гризти левові пута. Вона перегризла всі сухі ремені та всі ремені сиром’ятні, якими було зв'язано лева, і звільнила його від пут. Потім миша сховалася в гриві лева, і він відразу ж рушив з нею в гори. Поміркуй про маленьку мишку, найслабкішу з усіх мешканців гір, та про лева, найсильнішого з усіх тварин, що мешкають в горах! Поміркуй про диво, що здійснилося за велінням долі!

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: