Система образів, характер конфлікту в «Наталці Полтавці» Котляревського.Традиційне і новаторське у драматургії митця.

Композиція твору проста, події розгортаються плавно, природно, без зайвих сцен і картин. Це стало одним із чинників тріумфу п'єси на світовій сцені, розуміння її змісту не лише українцями. В основі сюжету п'єси — соціально-побутовий конфлікт: у бідну дівчину-селянку Наталку Терпило (у народі її називають Полтавкою, з цим іменем вона й увічнена Котляревським) закохався багатий чиновник, возний Тетерваковський. Вона любить іншого, наймита Петра, який бурлакує в пошуках заробітків. Дівчина під впливом матері подає рушники возному, а коли з'являється Петро, рішуче відмовляє возному й захищає своє щастя. Конфлікт виникає внаслідок «любовного трикутника»: возний — Наталка — Петро.
Новаторство п'єси «Наталка Полтавка» полягає в тому, що образ головної героїні — дівчини-красуні Наталки — І. Котляревський узяв із народу й показав її як ідеал молодої українки, фактично позбавленої вад характеру. Наталка Полтавка уособлює найкращі риси української жінки, яка відстоює людську гідність, бореться за своє щастя.
Як бачимо, у п'єсі всього шість дійових осіб: Наталка Полтавка, Горпина Терпилиха, Петро, Микола, возний Тетерваковський, виборний Макогоненко, і кожен із них відіграє свою роль у розгортанні подій.

В центрі п’єси — образ простої селянської дівчини — Наталки. В минулому батько Наталки був досить заможним. Незважаючи на це, дівчина покохала бідного парубка Петра, батьківського наймита. Старий Терпило не погодився віддати Наталку за нерівню, і Петро пішов бурлакувати, аби заробити грошей. Чотири роки вірно чекає коханого дівчина. З того часу багато чого змінилося. Старий Терпило помер, сім’ю обсіли злидні. До розумної, вродливої, працьовитої дівчини шлють сватів «весьма пристойні женихи»: тахтаулівський дяк, підканцелярист Скоробреха, возний Тетерваковський. Здавалося б, шлюб із заможним чоловіком врятує Наталку і матір від злиднів, але дівчина не уявляє собі життя із нелюбом. Вона з почуттям власної гідності відкидає залицяння возного. Розуміючи, що у багатого жінка «буде гірше наймички — буде кріпачкою», Наталка мудро відповідає возному: «знайся кінь з конем, а віл з волом».

Наталка — любляча дочка. Вона щиро поважає свою матір, горе і сльози матері глибоко вражають її. дівчина мусить скоритися материним умовлянням — вийти за першого ліпшого жениха. Щоправда, дівчина сподівається, що скоро таких не буде: «Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив’яжуться; возному так одрізала, що мусить відчепитися; більше, здається, нема на приміті».

Але возний не залишив свого наміру одружитися з Наталкою. Зв’язана обіцянкою, даною матері, дівчина мусить скоритися. Глибоко драматично звучить монолог Наталки: «Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куди мені діватись? Горе мені!»

Ніщо вже, здавалось, не могло врятувати Наталку від життя з осоружним чоловіком. За народним звичаєм дівчина, що подала рушники, не може порушити даного слова. Не така Наталка. Ця смілива, енергійна дівчина здатна боротися за своє щастя. Після повернення Петра вона відмовляє возному: «Коли Петро мій вернувся, то я не ваша, добродію». Перемагає велика сила Наталчиного кохання. Розчулений виявом таких глибоких почуттів, возний відмовляється від Наталки, повертає їй свободу.
Так народна мораль «красивої, розумної, моторної» дівчини «з добрим серцем» перемагає хижу панську мораль.
Порівняно з «Енеїдою» «Наталка Полтавка» була дальшим кроком І.П.Котляревського по шляху реалізму й народності. Звільнившись від традицій бурлескного жанру, письменник глибоко розкриває народні характери, правдиво показує сучасну дійсність.

З надзвичайною щирістю і теплотою змальовані в «Наталці-Полтавці» постаті селян. В центрі твору — проста селянська дівчина Наталка з благородною, світлою душею.

Реалістичними мазками виписаний драматургом і образ старої Терпилихи, яка зазнала в житті немало злиднів, бідувань, Вона мріє про кращу долю для своєї доньки, бажає їй добра і щастя, але цілком безпорадна перед «невблаганною долею». «На нас, бідних і безпомощних, — каже вона, — як на те похиле дерево, і кози скачуть».

Наталчин коханий — наймит-бурлака Петро — чесна, добра і щира людина, з глибокими почуттями, Однак йому не вистачає сміливості і рішучості його нареченої. Дізнавшись, що Наталка засватана за возного, Петро з покірністю заявляє: «Наталко, покорися своїй долі, послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки!». Він не наважується порушити традиції, станові умовності.

Виразно окреслено в «Наталці-Полтавці» образ сільського парубка-бідняка Миколи, «сироти без роду без племені, без талану і без приюту». Характерні риси Миколи — здоровий розум, почуття товариськості, відвертість, оптимізм. Його не влаштовує сімейний затишок, якого прагне Петро, він хоче вільного козацького життя.

Микола до деякої міри є виразником поглядів самого автора; його устами Котляревський висловлював свої патріотичні міркування, своє ставлення до зображуваних подій. Селяни виступають у «Наталці-Полтавці» носіями високих моральних якостей народу, його одвічних волелюбних надій. П’єсу проймає здорове, бадьоре почуття, віра в перемогу правди.

Характерною рисою І. П. Котляревського є глибоке знання життя народу, його характеру, національної вдачі, діяльна любов до всього, що входить у поняття "вітчизна", що розвивав і зміцнив це поняття. У його творах ставилися важливі громадянські, морально-етичні проблеми епохи і розв'язувалися вони з передових позицій.

Значення Котляревського як зачинателя української літерату­ри винятково важливе: своїм поетичним словом, утвердженням засад демократичної естетики він відкривав, новий напрям у роз­витку національної культури, спрямований на дедалі глибше про­никнення в життя народу, на осмислення його історичної долі.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: