Тематичні джерела та історія написання поеми «Кавказ» Шевченка.

Історична основа твору.

У першій половині XIX ст. імперський розподіл світу був фактично узаконеним. Усі сильні тогочасні держави зазирали «за край світа... Чи нема країни, щоб загарбать...» Загарбували хто як хотів і хто як міг. Домовляючись одна з одною про «сфери впливу», відштовхували одна одну від найбільш ласих шматків, аби собі їх захопити.Російський царат постійно проводив жорстоку колонізаторську політику. Історія знає чимало доказів цього. Загарбницькою була війна 1840—1845рр. царської Росії проти народів Кавказу. Волелюбні горці не підкорялись, мужньо чинили опір самодержавству. Особливо загострилася ця боротьба в Північному Дагестані й Чечні, де її очолив сміливий воєначальник Шаміль. Сили були нерівними, і війна закінчилася насильницьким приєднанням Кавказу до Росії.У цій війні під час Даргинського походу 14 липня 1845 року загинув друг Шевченка, художник Яків де Бальмен. Його смерть дала поштовх до написання поеми. У присвяті поет пише: «Искреннему моему Якову де Бальмену». Епіграф твору також пов'язаний із загибеллю друга.Але головна причина написання поеми інша. Восени 1845 року з Кавказу повертається український фольклорист О. Афанасьєв-Чужбинськии, і Шевченко іде до нього, щоб довідатися про найменші подробиці побуту горців. Захоплений їхньою мужністю, палаючи гнівом не до тих, хто вбив його друга, а до хижих колонізаторів, які змусили де Бальмена відстоювати імперські інтереси, Тарас Шевченко написав «Кавказ», в якому порушує питання про право на щастя всіх поневолених народів. «Кавказ», за висловом Франка, побудований уже на ширшій, загальнолюдській основі.Тож не дивно, коли Шевченку передали цінний подарунок від Якова — любовно ілюстровану й ошатно переплетену книгу, на одному з чистих аркушів цієї книжки поет написав олівцем рядки, які через деякий час стануть широковідомими, їх знатиме мало не кожен українець.Мабуть, ці слова вже бриніли в душі поета; починалося народження видатного твору.

70.Тріада «минуле –сучасне-майбутнє» в поемі Т.Шевченка «Гайдамаки»

У Шевченка минуле України – це її майбутнє. На іншому тлі, в інших умовах, з інших обставин, але одночасно минуле й майбутнє. Сучасність лише мить. У цьому контексті геополітичним і геостратегічним твором Шевченка одночасно є, на мою думку, “Гайдамаки”. Тут все минуле, сучасне і майбутнє. “Все йде, все минає і краю немає…” починає Тарас Григорович свій твір. Це найглибша філософія в політичні й формі. В ній знайшла відображення діалектика природи і суспільства. А потім тільки минуле. І ні слова про майбутнє. Випадково? Вважаю, що ні. В “Гайдамаках” Шевченка таке минуле, яке витворило майбутнє. У часи Тараса Григоровича будувати хату місії України було зарано, треба було закладати фундамент майбутньої будівлі. І наш Геній і Пророк це й зробив з геніальною простотою і поетичною силою.

Поемі «Гайдамаки» притаманне тісне переплетення не тільки сучасного з минулим, а й сучасного з майбутнім, майбутнього з минулим, властиве чітке виділення із загального потоку часу окремих відрізків, на яких зосереджує поет увагу. Часова характеристика події — обов’язковий елемент історичного твору. Тому в Т. Г. Шевченка картини Коліївщини вкладаються у певні часові рамки, мають свій початок або кінець. Художник дотримується хронології в подачі матеріалу, пересипаючи розповідь ліричними відступами-роздумами. Все це зумовлює складну систему мовного вираження часових понять у поемі, де з волі автора співіснують кілька часових зрізів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: