Відображення національної ментальності у соціально-побутовій повісті І. Нечуя-Левицького « Кайдашева сімя». Сутність ідеї.

Тема «Кайдашевої сім’ї» — змалювання побуту й психології українських селян у перші десятиріччя після скасування кріпацтва.Критика окремих вад суспільства, які спотворювали людські почуття, взаємини, інтереси і прагнення.Засудження егоїзму, жорстокості і дріб’язковості у стосунках з людьми, констатація духовного занепаду людини.

Духовна роз’єднаність — це те лихо, що отруює кожен день життя і батьків, і їхніх синів, і невісток. Реалістичності твору додає те, що окремі персонажі мали прототипів. Наприклад, прототипами Кайдашів була сім’я Мазурів із села Семигори, яка була відома на весь повіт постійними сварками, бійками й колотнечами. Мазури мали й реальних багатих сватів — Довбушів. Автор об’єктивно заперечує соціалістичні уявлення простого люду до господарювання комуною. Недаремно Кайдаші сваряться за власність:за город, за грушу. В основі конфліктів між членами родини – власність. У літературознавстві радянської доби прийнято було наголошувати на тому, що сварки, змальовані І. Нечуєм-Левицьким, — це наслідок певних соціальних умов. З того робився соціологічно-політичний висновок: “так було до революції”. Проте автор “Кайдашевої сім’ї” на соціальних чинниках “війни” якраз і не акцентує! У творі йдеться швидше про недосконалість людської природи, про одвічні людські вади — нетерпимість, жадібність, заздрісність, егоїзм… Водночас Кайдашева сім’я — це модель цілої України. І річ не в прив’язках до певного історичного часу і до “соціальних умов”. Іван Нечуй-Левицький блискуче розкрив деякі “небажані” риси нашої національної вдачі, української ментальності, які належать не тільки середині ХІХ ст. У цьому сенсі “Кайдашева сім’я” може читатися як твір, у якому надзвичайно важливим є мотив національної самокритики.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: