Український зарубіжний роман: проблематика, жанрово-стильові пошуки ( аналіз твору на вибір).

Перша хвиля української еміграції на межі XIX—XX століть вважається трудовою, тож вона представлена скромними літературними набутками. Друга хвиля еміграції була пов'язана з поразкою національно-визвольних змагань. Саме ця хвиля принесла значні літературні твори.(«Празька школа» - поети). Наступна хвиля українських письменників-емігрантів була спричинена Другою світовою війною. "МУР" (Мистецький український рух) — об'єднання українських письменників в еміграції з метою консолідувати українських літераторів, які після 2-ї світової війни опинилися в таборах для переміщених осіб переважно в Німеччині та Австрії. МУР був утворений у вересні 1945 р. у місті Фюрт за ініціативою комітету, до якого входили Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький, Іван Майстренко та Юрій Шерех. МУР проіснував приблизно до кінця 1948 р. Головою організації за весь час її існування був Улас Самчук.

Після переселення значної частини українських емігрантів за межі Німеччини літературні об'єднання виникали в англомовних країнах. Так, у 1954 році аналогом МУРу постало об'єднання письменників «Слово», в якому згуртувалися прозаїки, поети, драматурги, літературознавці (Григорій Костюк, Юрій Шерех, Василь Барка, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, Докія Гуменна, Ольга Мак та ін.). У багатьох творах українські емігрантські письменники найбільшу увагу приділяли українцям за умов радянської дійсності. Таким є твір Тодося Осьмачки «Ротонда душогубців»: страшний і разом з тим мистецьки правдивий образ українського народу, розіп'ятого сталінською системою. Улас Самчук, окрім творів «Чого не гоїть огонь», трилогії «ОСТ», «На твердій землі», створив ще і низку спогадів «П‘ять по дванадцятій», «На білому коні», «На коні вороному», «Планета Ді-Пі». У кожному з прозових творів У. Самчука постає певний етап великої епопеї української людини, що почала похід з «Волині», а закінчила у творі «На твердій землі».

Подібні проблеми піднімав у творах Іван Багряний. Це — «Маруся Богуславка», «Людина біжить над прірвою», головною ідеєю яких є віра в українську людину, в її творчу, братерську, людську душу.

Роман "Людина біжить над прірвою" побудований на екзистенціальній філософській основі. І.Багряний інтуїтивно втілив ідеї цього вчення, які відчувало суспільство того часу. Авторську світоглядну позицію в творі втілює головний герой - Максим Колот. Опозицію щодо цих ідей відстоює його опонент Соломон.

На початку роману обидва ці герої потрапляють у безвихідну ситуацію. Йде війна, німці залишають місто, натомість приходять радянські війська. Максиму і Соломону загрожують смертю і ті, і ті. Тут автор виходить на екзистенціальну проблему "закинутості" людини в світ, який вона не вибирає. Максим і Соломон розуміють, що опинилися "над прірвою": "Йому немає місця на землі: на схід і на захід, на північ і на південь - усі шляхи закриті й усюди на нього чигає смерть". Автор торкається одразу декількох базових понять екзистенціалізму - "екзистенціальної" (особистісної) істини, смерті, ситуації вибору. А.Камю з цього приводу в есе "Міф про Сізіфа" стверджував: "Є лише одна справді серйозна філософська проблема - проблема самогубства. Вирішити, варте чи не варте життя, щоб його прожити, - означає відповісти на фундаментальне питання філософії. Усе інше -... є другорядним".

Головні герої роману "Людина біжить над прірвою" мають протилежні світоглядні позиції і на їх основі здійснюють свій вибір. Смерть як вихід з існуючого порядку речей не задовольняє обох. Максим обирає змагання зі світом, Соломон черговий раз намагається пристосуватися до несприятливих обставин абсурдного світу.

У творі І.Багряного тема самотності тісно переплітається з темою смерті. Максим втечею з колони смертників рятує собі життя, та не має певності щодо причин залишатися в живих. Його душа в розпачі, і він не хоче боротися за своє життя, часом йому здається, що Соломон мав рацію: "Звалені в купу, в звалище, всі ці істоти (а це вже були тільки істоти - ні, пісок пустель!) помалу втрачали зовсім свою людську подобу. Максим давно знав, що людина в певних обставинах може швидко звіріти, обертаючись часом у тварину. Бачив це сам не раз. Але так оголено й у такому темпі й масштабі... В тюрмі панувала ядуха, злоба". Вибір між життям і смертю наводить головного героя на думку, що в смерті немає нічого героїчного, а жити наперекір всьому світу і є насправді виявом героїзму: "То не штука вмерти, а от штука не вмерти, хоч би й під натиском усього пекла! Встояти проти нього!.."

Автор виходить на проблему автентичності людського існування, яке має сенс лише тоді, коли людина робить вибір і відповідає за нього. Поряд із цією проблемою письменник торкається питання "націленості" людини на майбутнє і самореалізації в ньому.

Безсумнівно, що образи головних героїв, створені автором, суголосні з провідними ідеями екзистенціального вчення, такими, як відчуття абсурдності світу і самотності людини в ньому, як наслідок - виникнення "межових ситуацій", а разом з ними і ситуації вибору, що призводить до відчуття автентичності чи неавтентичності існування. Водночас, герої І.Багряного, крім екзистенціальної специфіки, мають і національні особливості. Наприклад, відчуття ворожості світу до людини певної національності людини, комплекс жертви, що характеризується намаганням тоталітарної держави знищити українця не тільки фізично, але, головне, морально зламати його волю. Тобто, світ бачиться суцільною тюрмою для тіла і духа. Єдиний вихід для українця письменник пропонує в черпанні сили для боротьби у внутрішньому національному єстві. Це шлях екзистенціального вибору бути Людиною. Національною особливістю розробки образу головного героя є проблема "безгрунтярства". Максим Колот "втратив" Батьківщину, яку загарбали тоталітарні системи, а з другого боку, втратив своє місце в світі, певність у житті. Цей подвійний аспект існування призводить українця до зневіри у всьому, а через неї до розуміння своєї свободи вирішувати питання власного буття, робити вибір. Бунт української людини проти жорстокості світу та насильства держави-загарбника зокрема виробляє в ній позитивні моральні цінності. Бо не можна не змінитися, пройшовши випробування. Цю загальновідому істину не заперечували й "класики" екзистенціалізму: "Пережити випробування долею - означаєцілком прийняти життя".

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: