Творчість М.Куліша в контексті розвитку української драматургії 20-х – поч. 30-х рр. "Патетична соната" – нова форма драми.

У ланці драматичної творчості М. Куліш працював майже 30 років, створивши справжні перлини української драматургії, які є своєрідником підручним історії, відтворюючи дух часу. Національний розвиток та соціальна перспектива України — ось основний зміст проблематики драматургії М. Куліша. Незважаючи на те, що тематика Кулішевих п'єс досить різна, можна сказати, що в центрі уваги кожної стоїть проблема трагічного існування людини у нових історичних обтавинах, умовах тиску та тоталітаризму, вони наскрізь пройняті розумінням дисгармонії між законами суспільства та потребами особистості, особливо мислячої особистості. Драматургія М. Куліша позначена різноманітними культурно-літературними впливами, як-от реалістичний, побутовістський, національно-вертепний, вплив драматургії абсурду, натуралізму, потоку свідомості, експресіонізму, символізму. У його драматургії поєдналися впливи експериментів Шекспіра, Гете, Шоу, Беккета, Флобера, Мопассана, Стендаля, його сучасника В. Винниченка та інших.

Нова форма драми зазначеється в тому, що Куліш, в ній використав «театр абсурду». Cкладним і контраверсійним жанровим явищем світової літератури ХХ сторіччя є «театр абсурду», який виник на ґрунті філософії екзистенціалізму. Завдяки цьому лейтмотиву провідні західноєвропейські драматурги у своїй творчості торкалися найрізноманітніших сфер і проблем: психологія, соціум, криза, духовність, культурні цінності тощо. За логікою абсурду виникають унікальні образи й категорії: насильство й сміх, гумор і святість, життя в диві. Саме драма «Патетична соната» є «театром абсурду».. В його основі – одна сюжетна лінія: головний герой Ілько Юга закоханий у сусідку по будинку Марину. Майже всі події у п’єсі відбуваються у двоповерховому будинку – символі українського суспільства. На першому поверсі живе вчитель Ступай-Ступаненко з донькою Мариною, поверхом вище – господар дому генерал Пероцький із сім’єю, на горищі – студент Ілько Юга, через стінку від нього – Зіна, що торгує власним тілом. Підвал відданий найбільш безправним соціальним низам: безногому робітнику Овраму і його дружині Насті. Під час революції ці представники різних соціальних прошарків репрезентуватимуть ідейно-політичну розмежованість, протистоятимуть одне одному. У п’єсі наявні два начала поетики «театру абсурду»: гротеск і парадокс. Є гротескний образ Івана Ступая-Ступаненка, а також такі парадокси: великодня ніч у революційну весну; життя різних верств суспільства під одним дахом; неможливість спілкування сусідів по будинку; солдат, що втратив ноги на війні імперій, підтримує будівництво нової імперії; Іван Ступай-Ступаненко, прагнучи відродити незалеж-459 ність України, йде на компроміси з її ворогами; Ілько Юга втрачає кохану людину, до того її не маючи. Отже, послуговуючись формантами поетики «театру абсурду», Микола Куліш зобразив героя твору, який перейшов усі етапи містеріального сакрального дійства: посвячення (спуск із горища на землю), перевтілення (шлях від горища, де був поетом, до підвалу, де став катом). Малюючи революційний шлях переродженця, «нині покійного», автор заперечує вибір свого героя. Протиставлення між національним та інтернаціональним, між особистим і суспільним підкреслюється музичним. У «Патетичній сонаті» парадокс переплітається з абстрактним виміром, у якому діє головний герой Ілько. Ці ознаки дають підстави стверджувати, що творчість Миколи Куліша відповідає не всім критеріям «драми абсурду», проте у його п’єсах наявні чисті ознаки поетики абсурду, які слугують підсилювальним чинником для сприйняття ідей автора.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: