ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
НАПРЯМИ СЕМІОТИКИ в ІСТОРИЧНОМУ АСПЕКТІІсторія семіотики починається з давніх часів. «Семіотикою» як системами знаків стану хворого Як окрема галузь науки, семіотика сформувалася на початку Чарльз Сандерс Пірс (1837-1914) описував знакові системи Чарльз Вільям Морріс (1901-1978) розглядав семіотику як науку, покликану уніфікувати всю систему людського знання. Йому належить теорія семіозиса як простору знаків, в якому кожен знак посилається на інші знаки і описується за допомогою інших знаків, що виступають і як знаки, і як метазнаки. Морісу належить загальновизнане положення про виміри семіозиса (в аспектах його існування та опису): семантика як відношення знаків до їх об'єктів, синтактика як сфера відносини знаків один до одного, і прагматика − відношення знаків до їх користувачів, або інтерпретаторів. Фердінанд де Соссюр (1857-1913) увійшов в історію семіотики як автор детально розробленої двосторонньої моделі знака. Знак, за Соссюром, є нерозривним співвіднесенням акустичного образу і поняття і, таким чином, повинен розглядатися як психічна сутність. Знак стає таким виключно в системі знаків, де і набуває свою значимість, займаючи певне місце в системі протиставлень. Знак довільний, або невмотивований − це друге важливе положення соссюрівскої теорії. Соссюр ввів розрізнення двох станів знакової системи − синхронії (формальної зафіксованої системи в певний час) і діахронії (історичного руху системи в часі), а також розмежував поняття «мова» (система потенційних можливостей) і «мовлення» (діяльність з реалізації цієї системи). У 1969 р. в Парижі за активної участі Р. Якобсона, Е. Бенвеніста, А.Греймаса і К.Леви-Строса створюється Міжнародна організація семіотичних досліджень (IASS). Її офіційним періодичним виданням став журнал «Semiotiсa», а його головним редактором − Томас Себеок. Починаючи з цього часу, активно розвиваються відносно автономні семіотичні напрямки. Французька семіотична школа, що у 60-х роках об’єднала науковців навколо журналу «Tel Quel». В ній умовно можна виділити групи: - група, яка займалася семіотичними методами аналізу текста (Ю.Крістєва, Цв. Тодоров, Р. Барт); - школа аналізу дискурса, де семіотичні методи застосовувалися до аналізу будь-якого дискурсу – феміністичного, політичного, рекламного, релігійного, моди тощо (П. Серіо, Р. Барт); - філософський структуралізм (М. Фуко, Ж. Дерріда); - структурна антропологія Клода Леві-Строса; - психоаналіз Ж. Лакана. До початку 1960-х рр.. в Радянському Союзі сформувалася московська семіотична школа (А.Залізняк, І.Ревзін, Т.Ніколаева, В.Топоров), базу якої склали дослідження в галузі структурної лінгвістики, компаративістики, автоматичного перекладу, теорії мови. На відміну від логічного напряму семіотики, основним об'єктом дослідження в рамках цієї школи був обраний текст, що належить до вторинної знаковій системі. У 1962 р. був проведений симпозіум із структурного вивчення знакових систем, на якому розглядалася не тільки природна мова, але й семіотичні аспекти мистецтва і літератури, семіотика невербальних знаків комунікації, математичні аспекти віршознавчого аналізу та інш. Далі у зв’язку з конфліктом московських семіотиків з офіційною владою центр семіотичних досліджень переміщується з Москви до Тарту (Естонія). Тут семіотична школа пов’язується з іменем Ю.М. Лотмана, його школою вивчення знакових систем та збірником «Труды по знаковым системам», що видавалися в Тарту. В рамках тепер вже московсько тартуської школи були розроблені положення про: - вторинні моделюючі системи (література, мистецтво), підґрунтям для яких є система первинного моделювання – природня мова.; - культура та історія як об’єкти семіотичного аналізу; - культура як система систем (мов та знаків) тощо. Семіотичні дослідження в Россії кінця ХХ в. асоціюються з працями В. Н.Топорова (конструювання «гіпертекста» – «Петербургский текст», «Лізин текст» і т.д), з семіотикою мистецтва Б. А. Успенського, працями з семіотики живопису Б. Раушенбаха, працями в галузі семіотики кіно М. Ямпольского, Вяч. Вс. Іванова, Ю. Лотмана, працями Ю. Степанова, дослідженнями в галузі семіотики інтертекста І. Смірнова, Вяч. Вс. Іванова. У розвитку європейської семіотики значна роль належить польській семіотичній школі (М.-Р. Майєнова, Є. Фаріно, Ст. Жолкевький, М. Гловінський, Я. Славінський, Е. Пельц). Підгрунтям для семіотичних досліджень літератури ця школа вважає формалізований, структурний опис тексту. Знаковою фігурою сучасної семіотики є Умберто Еко – італійський медієвіст, філософ, автор шести романів, завідувач каф. семіотики Болонського університету. Основний напрям його семіотичних досліджень – текстуальні стратегії: знакові підвалини, основи породження текстів, коди їх інтерпретації та перекладу, семіотичні моделі тиражування текстів у сучасній масовій культурі тощо. Практично всі свої ідеї Еко переніс з власних теоретичних праць у простір романів, і тим самим зробив семіотичні підходи до інтерпретації світу загальнокультурним здобутком і показав, що семіотика – це і наука, і метод, і спосіб життя, і спосіб мислення (семіотична «пригода» як гра у створення та розшифрування знаків). Слід назвати деякі сучасні періодичні видання, присвячені проблемам семіотики: У США: «The American Journal of Semiotics» (Bloomington); «Semiotica. Journal of the International Association for Semiotic Studies» (Bloomington); «Ars Semiotica. International Journal of American Semiotics» (Philadelphia); «Semiotic Scene. Bulletin of the Semiotic Society of America» (Medford). В Європі: «Semiotics and Mentalities. European Journal for Semiotic Studues» (Wien – Barselona –Budapest − Perpignan). Журнали семіотичного напрямку видаються в Канаді, Ізраїлі, Австрії, Іспанії, Франції, Росії, Естонії.
Сучасна семіотика сформувалася на перетині структурної лінгвістики, кібернетики та теорії інформації. Семіотика стимулювала антропологічні дослідження комунікації, символізму, розвиток структурної та когнітивної антропології. Семіотика розглядає будь-які способи спілкування (передачі інформації) за допомогою симолів (знаків). Тут розглядаються такі системи: 1) спілкування між тваринами (зоосеміотика); 2) спілкування між людьми; 3) стосунки в системі «людина – машина». Предметом семіотики стають об’єкти, які можуть розглядатися як «мови». Серед мов розмежовують: а) природні мови, тобто історично сформовані мови національних колективів; б) штучні мови – мови команд і програм в системі «людина – машина»; в) метамови – мови, які використовують для опису природних та штучних мов, до них належать й штучно створені мови науки; г) вторинні мови (або так звані вторинні моделюючі системи) – різноманітні мови культури, які виникають на основі первинних природних мов (символічні системи міфів, ритуалів, соціоетичних заборон та приписів, мови різних мистецтв тощо).
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|