Перспектива розвитку сучасної армії в Україні

Роботу виконав:

Курсант 191 н.г

Легенчук Євгеній Вікторович

Житомир

Немає таємниці в тому, що Збройні сили для всіх без винятку керівників держави Україна від дня її утворення й понині не були пріоритетним напрямом докладання сил. Правда, на різних часових відтинках — з різних причин. Скажімо, Україна ядерна (і певний час — пост'ядерна) вселяла приблизно таку ж повагу, як п'ятимільйонне радянське військо початку 50-х років минулого століття. Навіть на завершальних етапах роззброєння займатися армією вважалося непристойно — занадто величезним здавався спадковий уламок Радянської армії. Але непомітно, доки українські лідери різних партійних кольорів посилювали внутрішні воєнізовані формування, армія заіржавіла й підупала. А на зміну впевненості в адекватній військовій потузі з'явився невагомий аргумент про сприятливу геополітичну обстановку. Проголошена позаблоковість, яка, за ідеєю, мала б стати імпульсом гіперактивного військового будівництва, тільки поглибила військову недостатність держави. Віднедавна вона базується на думці: для одинокої України змагатися у військовому плані з НАТО або Росією безглуздо; а для локального епізоду згодиться й така армія, яка є. Тим більше що глобальна війна не передбачається, а геополітична обстановка насправді не найгірша.

Щоб оцінити реальну ситуацію, найкраще просто роззирнутися довкола.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: