Закон грошового обігу.

1. Грошовий обіг – процес безперервного руху грошей між суб’єктами економічних відносин у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання ВНП. З кількісної точки зору грошовий обіг розглядають як сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в господарстві (країні) за певний період часу.

Грошовий обіг складається з окремих каналів руху грошей:

· Національним банком і комерційними банками;

· Національним банком і державою;

· комерційними банками;

· банками і підприємствами й організаціями;

· банками та населенням;

· державою, населенням і підприємствами;

· підприємствами, організаціями та населенням;

· фізичними особами;

· банками і фінансовими інститутами різноманітного призначення.

За характером економічних відносин, що реалізуються в сукупному грошовому обігу, розрізняють такі його сектори:

1. Сектор грошового обігу, що обслуговує сферу товарного обміну, що є основою грошового обігу. Зміна форм вартості, тобто обмін товару на гроші та подальше використання грошей для придбання нових товарів, створюють можливість постійного руху грошей Т-Г-Т.

2. Грошовий обіг обслуговує процес кругообігу капіталів, які послідовно виступають у грошовій або у товарній формах: Г-Т-Г.

Гроші, як капітал, здійснюють замкнений рух по колу, якому властивий нееквівалентний обмін, тобто назустріч грошовому платежу власник не отримує реального еквівалента у форму товарів чи послуг. Даний сектор грошового обігу називають фінансово-кредитним, що включає:

· фінансово-бюджетний обіг – перерозподіл національного доходу шляхом відчуження певної частини доходів економічних суб’єктів у вигляді податків та інших обов’язкових платежів;

· кредитний обіг, що обслуговує сферу перерозподільчих відносин, у яких власність суб’єктів не відчужується, а лише передається у тимчасове користування іншим особам, за що власник отримує дохід у вигляді процентів чи дивідендів.

Залежно від форми функціонування грошей в обігу, він поділяється на:

· готівковий – здійснюється через оплату придбаного і боргових зобов’язань законними платіжними засобами – банківськими білетами та розмінною монетою і обслуговує переважно відносини, пов’язані зі сферою особистого споживання;

· безготівковий – здійснюється шляхом оплати придбаного і погашення боргів шляхом перерахування грошових сум на рахунки, відкриті учасниками грошового обігу в банках, без використання грошей у готівковій формі, обслуговує підприємства і організації.

2. Для з’ясування механізму взаємодії сукупного грошового обігу і грошових потоків економістами розроблено умовну модель, відому як кругообіг доходів. При цьому всі суб’єкти грошового обігу згруповано у чотири групи:

1. Фірми – суб’єкти, що забезпечують створення і реалізацію ВНП;

2. Домашні господарства – суб’єкти, які забезпечують виробництво ВНП основними факторами (робочою силою, засобами виробництва) і є кінцевими його споживачами.

3. Державні структури – суб’єкти, які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього.

4. Фінансові посередники – сукупність суб’єктів фінансового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, можуть діяти на ринку від свого імені і за свій рахунок.

Кожний економічний суб’єкт бере участь у грошовому обігу як одержувач певних грошових доходів і як особа, що витрачає одержані доходи, оскільки витрачання грошових коштів одним суб’єктом неминуче призводить до одержання доходу іншим суб’єктом, і навпаки, грошовий обіг можна розглядати як процес обігу грошових доходів.

У моделі виділено чотири види ринків, через які здійснюється більшість грошових відносин між економічними суб’єктами:

1. Ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт.

2. Ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для виробництва ресурси (робочу силу, капітал).

3. Фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти.

4. Світовий ринок, через який здійснюється зв'язок внутрішньої економічної системи із “зовнішнім” світом.

Грошовий потік – сукупність платежів, які обслуговують окремий етап процесу розширеного відтворення.

У процесі грошового обігу виділяють такі окремі грошові потоки:

· сукупність витрат фірм на придбання необхідних виробничих ресурсів (робоча сила, земля, споруди тощо);

· оплата урядовими органами праці державних службовців;

· трансфертні платежі – виплати, які здійснює держава домашнім господарствам;

· доходи домашніх господарств (з/п, проценти, дивіденди), які становлять національний дохід.

Урівноваженість потоків відпливу і припливу грошей автоматично не забезпечується. Вона може бути досягнута тільки через механізм фінансового ринку, який виконує дві важливі функції:

· трансформує заощадження домашніх господарств у нові види платоспроможного попиту інших суб’єктів ринку (фірм та урядових структур);

· коливання ринкової кон’юнктури (попиту і пропозиції грошей) зумовлюють відплив зайвих грошей на фінансовий ринок або приплив грошей з фінансового ринку у випадку дефіциту пропозиції грошей.

Завдяки цим двом функціям фінансовий ринок забезпечує збалансування національного доходу і національного продукту як необхідну передумову його успішної реалізації.

3. В умовах ринкової економіки гроші функціонують у різноманітних формах на основі внутрішньої взаємодії, притаманної грошовим функціям.

Номінальний вираз усієї сукупності грошей у всіх формах, що перебувають в економічному обороті на визначений момент часу (кінець місяця чи року), визначає величину грошової маси. Це – один із кількісних показників, що характеризують стан грошового обігу.

Грошова маса перебуває в розпорядженні всіх економічних суб’єктів – у населення, підприємств, їх об’єднань, громадських організацій, банків, держави та інших суб’єктів. Грошова маса існує у формі:

· готівкових знаків (банкноти та розмінні монети);

· грошових коштів на банківських рахунках різних видів (депозитні гроші);

· деяких видів цінних паперів (вексель, чек).

Для оцінки кількісних змін грошового обігу та розробки адекватних заходів грошово-кредитного регулювання використовуються показники структури грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.

Для визначення обсягу та структури грошової маси в банківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів – М1, М2, М3.

Грошові агрегати формуються на основі таких концепцій:

· грошова маса охоплює не тільки гроші готівкою, а й депозитні гроші;

· сукупна грошова маса охоплює також банківські вклади, депозити та цінні папери з фіксованим доходом;

· сукупна грошова маса поділяється на ту, що перебуває в обігу, і ту, яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості.

Грошовий агрегат М1 включає готівкові гроші (банкноти, монети) та банківські вклади до запитання. Готівка – сукупність засобів платежу, якими розпоряджаються економічні агенти, щоб у потрібний момент здійснити видатки та розрахуватися з боргами. Вклади до запитання (депозитні гроші) – вклади фізичних і юридичних осіб на депозитних рахунках у комерційних банках, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів.

Грошовий агрегат М2 включає грошові форми агрегату М1, строкові та заощаджувальні вклади в комерційних банках, а також короткотермінові державні цінні папери.

Грошовий агрегат М3 охоплює грошові форми агрегату М2 плюс депозитні сертифікати, ощадні вклади у спеціалізованих кредитних установах та фінансові активи (довгострокові активи у формі цінних паперів).

4. Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал).

Використовуючи рівняння Фішера, величину швидкості обігу грошей (V) можна визначити за формулою:

V=P*Q/M, де

P – середній рівень цін на товари та послуги;

Q – фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді;

М – середня маса грошей, що перебуває в обігу за даний період.

Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників, які можна об’єднати у дві групи:

· чинники, що визначають платоспроможний попит (зміна попиту на гроші, розвиток структури та якості споживання, культурних потреб населення);

· чинники, що діють на боці пропозиції (розвиток суспільного виробництва, товарообігу, інфраструктури ринку, кредитної системи).

Вплив чинників пропозиції на швидкість грошового обігу визначається інтенсивністю тих економічних процесів, які він обслуговує:

· глибина поділу суспільної праці: чим глибший поділ праці і вища її продуктивність, тим частіше і більше продаватиметься і купуватиметься товарів, що зумовлює прискорення грошового обігу;

· величина і швидкість руху товарних потоків на стадії обміну, розвиток ринкових зв’язків, кредиту та збалансованість ринку;

· зростання ефективності суспільного виробництва зменшує період нагромадження вартостей, прискорюючи повернення грошей в обіг;

· розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі, банківської справи тощо.

Показник швидкості обігу грошей є змінною величиною: прямо пропорційною до величини ВВП, та обернено пропорційною до пропозиції грошей. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу в умовах збільшення обсягів ВВП, коли зростаюча потреба в грошах задовольняється без додаткового випуску. За умови розбалансованості економіки, коли грошовий попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу стає додатковим інфляційним чинником.

Уповільнення грошового обігу розширює місткість його сфери, що позитивно впливає на його стан за незмінного обсягу товарообігу. Тому заходи щодо сповільнення грошового обігу завжди є складовою антиінфляційних програм.

5. Проблема монетизації економіки полягає в доведенні маси грошей в обороті до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу вироблених товарів та послуг, погашення боргових зобов’язань. Вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту і пропозиції грошей на грошовому ринку, незалежно від фактичного обсягу грошової маси в обороті. Якою б мірою грошова маса не змінилася, якщо пропозиція грошей відповідає попиту, наявна грошова маса є об’єктивною, тобто не надмірно великою чи малою.

1999 2009

Ціновий тренд 1, позначений горизонтальною лінією, свідчить про нормальну монетизацію економіки, коли попит і пропозиція збалансовані так, що рівноважний рівень цін тривалий час залишається незмінним. Ціновий тренд 2, позначений висхідною лінією, свідчить про надмірну монетизацію економіки, через що урівноваження попиту і пропозиції на товарних ринках щороку відбувається на більш високому рівні цін. Ціновий тренд 3, позначений низхідною лінією, свідчить про недостатню монетизацію економіки. За цих умов попит на товарних ринках і середній рівень цін будуть знижуватися.

Показник фактичного стану монетизації ВВП розраховують як частку від ділення обсягу грошової маси, що є в обороті на кінець року, до номінального річного обсягу ВВП:

Км =М / ВВП, де

Км – рівень монетизації;

М – маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М3;

ВВП – річний номінальний обсяг ВВП.

6. Суть закону грошового обігу полягає в тому, що в обігу на певний відрізок часу має перебувати грошей не більше, ніж це потрібно для оплати товарів і послуг за поточними ринковими цінами.

Цей закон, виходячи із “рівняння обміну” Фішера, може бути виражений формулою:

М=∑P*Q/V, де

М – кількість грошей, необхідних для обігу;

P*Q – сума цін товарів, що реалізується за певний період;

V – швидкість обігу грошей у цьому періоді.

Отже, кількість грошей, необхідних для обігу, змінюється прямо пропорційно сумі цін товарів та послуг, що реалізуються, й обернено пропорційна швидкості обігу грошей.

Кількість грошей, необхідних для обігу (М) може бути обчислена за розгорнутою формулою:

М=∑Р*Q-K-П-ВП/V, де

К – сума продажів товарів і послуг в кредит;

П – сума платежів, строк оплати яких настав;

ВП – сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

Отже, на кількість грошей, необхідних для обігу, впливають різноманітні чинники, які безпосередньо витікають з умов розвитку виробництва та обміну.

За умов, коли товарне виробництво та обіг обслуговуються повноцінними металевими грішми, діє закон обігу металевих грошей, регулятором кількості яких в обігу виступають скарби або їх нагромадження. В основі паперово-грошового обігу лежить специфічний закон обігу паперових грошей, за яким вартість усіх випущених в обіг паперових грошей визначається вартістю тієї кількості товарів і послуг, яка необхідна в певний час обігу.

Специфічність закону обігу паперових грошей зводиться до того, що випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією їх кількістю, яка об’єктивно необхідна для забезпечення потреб економіки:

Мф=Мн, де

Мф – фактична маса грошей в обігу;

Мн – об’єктивно необхідна маса грошей для обігу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: