Центральним органом виконавчої влади у сфері державного регулювання транспортом є Міністерство транспорту та зв'язку України (Мінтрансзв'язку України).

Основними завданнями Мінтрансзв'язку України у сфері транспорту є:

· участь у формуванні та реалізації дер

· жавної політики в галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, убезпечення руху, навігаційно-гідрографічне забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства;

· організація взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського, річкового транспорту;

· забезпечення проведення державної політики з питань роз витку всіх видів автомобільних доріг на території України;

· участь у межах своєї компетенції у формуванні та реалізації державної тарифної політики і політики державних закупівель у галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повіт ряного простору України, навігаційно-гідрографічного забезпе чення судноплавства, торговельного мореплавства;

· здійснення заходів щодо забезпечення інтеграції національної транспортної системи України до європейської та світової транс портної систем, а також сфери надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації до європейського і світового інформаційного простору;

· здійснення державного управління та регулювання у сфері торговельного мореплавства;

· організація і контроль відповідно до законодавства за діяль ністю морських і річкових портів;

· виконання відповідно до законодавства дозвільно-реєстра ційних функцій у сфері убезпечення руху, торговельного море плавства і судноплавства на внутрішніх водних шляхах;

· забезпечення в межах своєї компетенції захисту авіації від актів незаконного втручання в її діяльність (Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністер ство транспорту та зв'язку України» від 6 червня 2006р. № 789).

1. Адміністративно-правове регулювання залізничного транспорту

Залізничний транспорт - це виробничо-технологічний ком плекс організацій і підприємств залізничного транспорту загально го користування, призначений для забезпечення потреб суспільно го виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних по слуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності.

Залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспор тно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях Діяль ність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародній співпраці України

Україна посідає п'яте місце у Європі за довжиною залізниць -22,1 тис кілометрів Серед країн СНД наша держава має найвищий показник густоти залізничних колій, близько 50% всіх україн ських вантажів перевозиться саме залізницями Водночас, за деякими даними, аналіз стану рухомого парку показує, що до 2010 р строк служби виробить значна кількість складових понад 80% маневрових паравозів, майже 60% пасажирських вагонів, се редній вік яких зараз майже 25 років, більш як 80% магістральних тепловозів, середній вік яких зараз перевищує 20 років Зазначені факти свідчать про необхідність вжити з боку держави певних дій з метою покращення ситуації Залізниці у взаємодії з іншими ви дами транспорту повинні своєчасно і якісно здійснювати переве зення пасажирів і вантажів, убезпечувати рух, розвивати сферу транспортного обслуговування народного господарства та населення.

Рівні державного регулювання залізничного транспорту України:

· Міністерство транспорту та зв'язку України

· Державна адміністрація залізничного транспорту України

· Залізниці.

· Залізничні станції.

Управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України (Укрзалізниця), яка підпорядкована Міністерству транспорту та зв'язку України.

Управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнарод ному сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації та забезпечення цього процесу заліз ницями, підприємствами, установами та організаціями проводять ся централізовано і належать лише до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарюючого суб'єкта.

Основними завданнями Укрзалізниці є:

· організація злагодженої роботи залізниць і підприємств із метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях;

· забезпечення ефективної експлуатації залізничного рухомо го складу, його ремонту та оновлення;

· розроблення концепцій розвитку залізничного транспорту;

· вжиття заходів для убезпечення функціонування залізнично го транспорту, його інфраструктури та надійності його роботи (по станова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Поло ження про Державну адміністрацію залізничного транспорту України» від 29лютого 1996р. № 262).

Залізниця - це статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації заліз ничного транспорту і яке, за централізованого управління, здійс нює перевезення пасажирів і вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі. На сьогодні в Україні вирізнено 6 залізниць:

1) Львівська;

2) Донецька;

3) Одеська;

4) Південна;

5) Південно-Західна;

6) Придніпровська.

2. Адміністративно-правове регулювання автомобільного транспорту

Автомобільний транспорт - це виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств автомобільного транспорту загального користування, покликаний задовольняти потреби насе лення та суспільного виробництва в автомобільних перевезеннях.

Рівні державного регулювання автомобільного транспорту України:

·Міністерство транспорту та зв'язку України.

·Державний департамент автомобільного транспорту України (Укравтотранс) є урядовим органом державного управління у га лузі автомобільного транспорту, який діє у складі Мінтрансзв'язку України та йому підпорядковується.

·Автотранспортні управління в Автономній Республіці Крим та областях - територіальні органи Мінтрансзв'язку України, що підпорядковані Державному департаменту автомобільного транс порту.

Автовокзали - комплекси будівель, споруд, стоянок і під'їз дів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та одночасного обслуговування 150 та більше пасажирів.

Автостанції - це споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок і під'їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та одночасного обслуговування до 150 пасажирів.

Основними завданнями Укравтотрансу є:

· участь у межах його компетенції в реалізації державної полі тики у сфері перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

· здійснення в установленому порядку управління в галузі ав томобільного транспорту, зокрема в межах, визначених Мінтрансом, управління майном підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Мінтрансу;

· виконання відповідно до законодавства контрольно-наглядо вих функцій у галузі автомобільного транспорту;

· організація додержання вимог законодавства щодо убезпе чення дорожнього руху;

· здійснення відповідно до законодавства регулятивних і дозві льно-реєстраційних функцій (постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Державного департаменту автомобіль ного транспорту» від 30 березня 2000 р. № 586).

У цілому ж слід зазначити, що основними функціями держав ного регулювання діяльності автомобільного транспорту є:

· формування ринку послуг;

· контроль за виконанням законодавства про автомобільний транспорт;

· нормативно-правове регулювання з питань автомобільного транспорту;

· ліцензування діяльності перевізників;

· стандартизація і сертифікація;

· організація та контроль автомобільних перевезень;

· тарифна, інноваційна та інвестиційна політика;

· державне замовлення на соціально значущі послуги автомо більного транспорту загального користування;

· захист прав споживачів послуг автомобільного транспорту (Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001р. №2344-111).

3. Адміністративно-правове регулювання авіаційного транспорту

Авіаційний транспорт - це виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств авіаційного транспорту загального користування, покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в авіаційних перевезеннях.

Рівні державного регулювання авіаційного транспорту України:

· Міністерство транспорту та зв'язку України.

· Державна авіаційна адміністрація (Державіаадміністрація) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінтрансзв'язку та йому підпорядковується.

· Аеропорти та аеродроми. На сьогодні в Україні діють 43 аеропорти та аеродроми цивільної авіації.

· Повітряні судна літальні апарати, що тримаються в атмосфері за рахунок взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатні маневрувати у тривимірному просторі.

Основними завданнями Державіаадміністрації є:

· здійснення державного контролю та нагляду за безпекою ци вільної авіації;

· організація розроблення нормативно-правової бази для регу лювання діяльності у галузі цивільної авіації;

· сертифікація та реєстрація об'єктів і суб'єктів цивільної авіа ції та ліцензування їх діяльності;

· проведення розслідування інцидентів з цивільними повітря ними суднами, що сталися на території України, та в установлен ному порядку розслідування інцидентів з цивільними повітряними суднами України, що сталися на території інших держав;

· регулювання використання повітряного простору та органі зація повітряного руху;

· організація авіаційних перевезень;

· реалізація основних напрямів економічної, тарифної, фінансо вої, кадрової, науково-технічної, страхової, інвестиційної, соціаль ної політики та здійснення заходів щодо забезпечення екологічної безпеки у галузі цивільної авіації;

· сприяння провадженню зовнішньоекономічної та міжнарод но-правової діяльності цивільної авіації (постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної авіаційної адмініст рації» від 2 листопада 2006 р. № 1526).

4. Адміністративно-правове регулювання морського і річкового транспорту

Морський і річковий транспорт - це виробничо-технологіч ний комплекс організацій і підприємств морського і річкового транспорту загального користування, покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в морських і річко вих перевезеннях.

Рівні державного регулювання управління морського та річ кового транспорту України:

· Міністерство транспорту та зв'язку України.

· Державний департамент морського і річкового транспорту (Укрморрічфлот) є урядовим органом державного управління в галузі морського і річкового транспорту, який діє у складі Мінтранезв'язку та підпорядковується йому.

· Морські та річкові порти. Морський порт - державне транс портне підприємство, призначене для обслуговування суден, па сажирів і вантажів на відведених порту території та акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту.

4. Морські та річкові судна.

Статистичні дані свідчать, що морський і річковий транспорт є суттєвою складовою єдиної транспортної системи України. Водно час мають місце і певні проблеми. Так, якщо на 1 січня 1991 р., за даними Укрморрічфлоту, у складі державних судноплавних компа ній (а інших тоді й не було) налічувалося 375 тільки морських суден загальною вантажністю (дедвейтом) 5,3 млн тонн, то до кінця 2004 р. сумарний дедвейт морських, річкових суден і суден «ріка-море», зареєстрованих в Україні, становив лише 1,2 млн тонн.

Основними завданнями Укрморрічфлоту є:

· участь у межах компетенції в реалізації державної політики в галузі морського і річкового транспорту;

· забезпечення розвитку морського і річкового транспорту з метою задоволення потреб населення і суспільного виробництва у морських і річкових перевезеннях;

· здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, що виконують перевезення пасажирів і вантажів морським і річковим транспортом, вимог нормативно-правових актів, стандартів і правил, які регулюють перевезення пасажирів і вантажів морським і річковим транспортом;

· додержання вимог законодавства щодо забезпечення безпеки судноплавства (постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Державного департаменту морського і річкового транспор ту» від 30 березня 2000р. № 584).

Доречно навести аналіз бачення морських портів лише як державних транспортних підприємств. Річ у тім, що 2004 р. Конституцій ний Суд України розглянув конституційне подання 49 народних де путатів України щодо відповідності Конституції України положення стосовно визначення морського порту державним підприємством. У поданні стверджується, що визначення морського порту тільки державним підприємством порушує свободу підприємницької діяль ності та свободу вибору споживачів, зачіпає інтереси суб'єктів гос подарювання недержавної форми власності, спричиняє неправомірне обмеження конкуренції у сфері торговельного мореплавства.

Рішенням Конституційного Суду України було: визнати таким, що відповідає Конституції, положення ч. 1 ст. 73 Кодексу торговельного мореплавства України про визначення морського порту державним підприємством. Серед аргументів, якими оперував суд, постановляючи таке рішення, доцільно вказати такі:

а) поєднання державного регулювання діяльності морського порту як суб'єкта природних монополій з визнанням на території порту можливості господарювання підприємств та організацій всіх форм власності забезпечує баланс інтересів суспільства, всіх суб'єктів господарської діяльності та споживачів послуг у сфері торговельного мореплавства;

б) специфічні функції державного порту не належать до підпри ємницької діяльності, а є обов'язковими державними послугами відповідно до зобов'язань України за міжнародними договорами;

в) визначення морського порту як державного підприємства є гарантією реалізації обов'язку держави щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, екологічної та економічної безпеки, безпеки мореплавства;

г) згідно з Конституцією України суспільні відносини у сфері підприємництва, зокрема обмеження права на підприємницьку діяльність, можуть бути врегульовані законодавством, а правовий статус морських портів визначається законами України;

д) визначаючи морський порт державним підприємством, Ко декс торговельного мореплавства України водночас не відкидає можливості господарської діяльності на його території підпри ємств та організацій будь-яких форм власності з метою обслугову вання суден, пасажирів і вантажів у порядку, встановленому Кабі нетом Міністрів України, і забороняє порту втручатися в таку діяльність і перешкоджати їй, окрім випадків, передбачених зако нодавством України, установчими документами цих підприємств і організацій (Рішення Конституційного Суду України від 15 грудня 2004 р. № 21-рп/2004 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини першої стат ті 73 Кодексу торговельного мореплавства України (справа про морський порт як державне підприємство)).

5. Адміністративно-правове регулювання міського електричного транспорту

Міський електричний транспорт складова частина єдиної транспортної системи, призначена для перевезення громадян трамваями, тролейбусами, поїздами метрополітену на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населе них пунктів.

Рівні державного регулювання міського електричного транспорту України:

· Міністерство з питань житлово-комунального господарства України.

· Міністерство транспорту та зв'язку України.

· Місцеві державні адміністрації.

· Органи місцевого самоврядування.

Міністерство з питань житлово-комунального господарства України і Міністерство транспорту та зв'язку України здійснюють:

· підготовку пропозицій і реалізацію державної науково-техніч ної та економічної політики у сфері міського електричного транс порту;

· контроль за виконанням законодавства про міський елект ричний транспорт та підготовку пропозицій щодо його вдоскона лення;

· розроблення державних програм у сфері міського електрич ного транспорту та забезпечення їх виконання;

· підтримку освоєння виробництва і введення в експлуатацію вітчизняного рухомого складу;

· організацію у межах своїх повноважень робіт із стандарти зації, метрології та підтвердження відповідності у сфері міського електричного транспорту і забезпечення їх виконання;

· розроблення порядку формування тарифів на проїзд;

· нормативно-методичне забезпечення експлуатації об'єктів міського електричного транспорту, визначення пріоритетних напря мів науково-технічних досліджень у сфері міського електричного транспорту, впровадження новітніх технологій, виконання функцій державного замовника відповідних науково-технічних робіт;

· державний контроль за технічним станом об'єктів міського електричного транспорту та забезпеченням безпеки його руху (За кон України від «Про міський електричний транспорт» 29 червня 2004 р. № 1914-1V).

Державна політика у сфері міського електричного транспорту проводиться на засадах:

· доступності транспортних послуг для всіх верств населення;

· пріоритетності розвитку міського електричного транспорту у містах із підвищеним рівнем забруднення довкілля та курортних регіонах;

· створення сприятливих умов для виробництва вітчизняного рухомого складу та його удосконалення;

· беззбиткової роботи перевізників.

Особливості державного регулювання міського електричного транспорту полягають у тому, що забезпечення реалізації державної політики у сфері міського електричного транспорту здійс нюють у межах відповідних повноважень центральний орган ви конавчої влади з питань житлово-комунального господарства Міністерство з питань житлово-комунального господарства України та центральний орган виконавчої влади у галузі транс порту - Міністерство транспорту та зв'язку України. Відповідно, на рівні областей та районів, у структурах обласних і районних державних адміністрацій діють відповідні місцеві органи (напри клад, управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства місцевої державної адміністрації). Водночас, зважаючи на обставину наявності міського електрич ного транспорту у містах України, де значними владними повно важеннями характеризуються органи місцевого самоврядування, останні також є суб'єктами владного впливу на стан справ у міському електричному транспорті. Нині в Україні метро існує та функціонує лише в трьох містах - Києві, Харкові та Дніпропет ровську. Незначна кількість міст значною мірою пов'язана з труд нощами фінансування будівництва метрополітену, оскільки дже релами надходження фінансів є державна виконавча влада та органи місцевого самоврядування.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самовряду вання забезпечують реалізацію державної політики у сфері міського електричного транспорту, а також розробляють регіональні і місцеві програми його розвитку і забезпечують їх виконання, установлюють тарифи на проїзд, організовують перевезення паса жирів та здійснюють контроль за ним, встановлюють порядок справляння плати за проїзд, інформують населення про зміни, що стосуються надання транспортних послуг, забезпечують коорди націю роботи, пов'язаної з функціонуванням міського електрично го транспорту та інших видів міського транспорту, створюють належні дорожні умови для здійснення перевезень, реалізують заходи з розвитку, вдосконалення та облаштування маршрутної мережі, виконують інші функції щодо створення безпечних умов діяльності у сфері міського електричного транспорту згідно із за конодавством.

6. Адміністративно-правове регулювання трубопровідного транспорту

Трубопровідний транспорт - це виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств трубопровідного транспорту, призначений для транспортування вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин з місць їх знаходження, видобут ку (промислів), виготовлення або зберігання до місць їх переробки чи споживання, перевантаження та подальшого транспортування.

Рівні державного регулювання трубопровідного транспорту України:

· Міністерство палива та енергетики України.

· Місцеві державні адміністрації.

· Органи місцевого самоврядування.

· Систему трубопровідного транспорту України становлять:

· Магістральний трубопровідний транспорт.

Промисловий трубопровідний транспорт.Магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубо провід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійс нюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продук тів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроек товані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів.

Магістральний трубопровідний транспорт має важливе народ­ногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України. Приватизація, а також зміна власності державних підпри ємств магістрального трубопровідного транспорту забороняється. Зміна форм власності промислового трубопровідного транспорту здійснюється згідно з чинним законодавством.

Промислові трубопроводи - всі інші немагістральні трубопро води в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні, водо провідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубо проводи водопостачання, меліоративні системи тощо.

У цілому ж слід зазначити, що суб'єктами правового регулю вання відносин у галузі трубопровідного транспорту є юридичні та фізичні особи, діяльність яких безпосередньо стосується:

· оборони держави;

· науково-дослідних, пошукових, проектно-конструкторських, експертних та інших інженерних робіт і послуг у цій галузі;

· будівельних, будівельно-монтажних, спеціалізованих мон тажних, ремонтних, налагоджувальних, пускових та інших робіт і послуг у цій галузі;

· експлуатації трубопроводів;

· виробництва і поставок будівельних і конструкційних мате ріалів, обладнання, машин, механізмів, контрольно-вимірюваль них приладів та іншого обладнання для підприємств, їх об'єднань і організацій, діяльність яких пов'язана з проектуванням, будівни цтвом, комплектацією та експлуатацією об'єктів трубопровідного транспорту;

· забезпечення захисту персоналу і населення, а також навко лишнього природного середовища під час будівництва, експлуата ції, капітального ремонту і реконструкції об'єктів трубопровідного транспорту;

· забезпечення безпеки на трубопровідному транспорті;

· зовнішньоекономічних відносин у сфері трубопровідного транспорту;

· державного нагляду і контролю за будівництвом і експлуата цією об'єктів трубопровідного транспорту (Закон України від 15 трав ня 1996р. № 192/96-ВР «Про трубопровідний транспорт»).

7. Адміністративно-правове регулювання шляхового господарства

Шляхове господарство - це виробничо-технологічний ком плекс організацій і підприємств шляхового господарства, призна чений для будівництва, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування, а також відповідних інженерних комуні кацій і споруд.

Рівні державного регулювання шляхового господарства України:

· Міністерство транспорту та зв'язку України.

· Державна служба автомобільних доріг України (Укравтодор) центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямову ється і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра транспорту та зв'язку України.

· Місцеві державні адміністрації.

· Органи місцевого самоврядування.

Основними завданнями Укравтодору є:

· підготовка пропозицій щодо формування державної еконо мічної, науково-технічної, інноваційної, інвестиційної, кадрової, соціальної та зовнішньоекономічної політики у сфері дорожнього господарства, забезпечення її реалізації, а також розроблення і впровадження стратегії розвитку дорожнього господарства;

· підготовка та організація виконання державних програм з питань забезпечення надійного і безпечного руху автомобільними дорогами загального користування, вдосконалення і розвитку до рожнього господарства;

· здійснення відповідно до законодавства державного регулю вання і контролю у сфері дорожнього господарства, державного управління автомобільними дорогами загального користування;

· організація будівництва, ремонту та утримання автомобіль них доріг загального користування, а також відповідних інженер них комунікацій і споруд (Указ Президента України від 19 січня 2002 р. № 50/2002 «Питання Державної служби автомобільних доріг України»).

Функціонування шляхового господарства є вельми важливим питанням діяльності держави. Це пов'язано насамперед із великим значенням автомобільних доріг взагалі. Йдеться про такі обстави ни, як:

· транспортне сполучення різних складових економіки України;

· підвищення ефективності торгівлі як усередині країни, так і в міжнародному спрямуванні;

· транзитна привабливість нашої держави з позицій вигідного географічного розташування;

· поява нових робочих місць на територіях, віддалених від промислово розвинених міст (за рахунок якісного транспортного сполучення, що базується на високій якості автомобільних доріг) тощо.

Загалом, автомобільні дороги - це дороги державного та міс цевого значення, які забезпечують внутрішньодержавні та міжна родні перевезення пасажирів і вантажів із урахуванням адміністра тивно-територіального поділу держави, з'єднують населені пункти і є складовою частиною єдиної транспортної системи держави.

Значним кроком уперед у справі належного державного регулю вання шляхового господарства стала поява Закону України від 8 ве ресня 2005 p. № 2862-IV «Про автомобільні дороги». Завдяки положенням зазначеного правового акта було встановлено, що автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації.

До міжнародних автомобільних доріг належать дор оги, що суміщаються з міжнародними транспортними коридорами та/або входять до Європейської мережі основних, проміжних, з'єдну вальних автомобільних доріг і відгалужень, мають відповідну міжнародну індексацію і забезпечують міжнародні автомобільні перевезення

До національних автомобільних доріг належать автомобільні дороги, що суміщені з національними транспортними коридорами і не належать до міжнародних автомобільних доріг, та автомобіль ні дороги, що з'єднують столицю України - місто Киш, адмініст ративний центр Автономної Республіки Крим, адміністративні центри областей, місто Севастополь між собою, великі промислові і культурні центри з міжнародними автомобільними дорогами

До регіональних автомобільних доріг належать автомобільні дороги, що з'єднують дві чи більше областей між собою, автомо більні дороги, що з'єднують основні міжнародні автомобільні пункти пропуску через державний кордон, морські та авіаційні порти міжнародного значення, найважливіші об'єкти національної культурної спадщини, курортні зони з міжнародними та національ ними автомобільними дорогами

До територіальних автомобільних доріг належать автомо більні дороги, що з'єднують адміністративні центри Автономної Республіки Крим та областей з адміністративними центрами ра йонів, містами обласного значення, міста обласного значення між собою, а також автомобільні дороги, що з'єднують з дорогами державного значення основні аеропорти, морські та річкові порти, залізничні вузли, об'єкти національного і культурного надбання та курортного і природно-заповідного фонду, автомобільні пунк­ти пропуску міжнародного та міждержавного значення через державний кордон.

До обласних автомобільних доріг належать автомобільні дороги, що з'єднують адміністративні центри районів між собою та адміністративними центрами сільських населених пунктів району, залізничними станціями, аеропортами, річковими портами, пунк тами пропуску через державний кордон і місцями відпочинку.

До районних автомобільних доріг належать автомобільні дороги, що з'єднують адміністративні центри сільських населених пунктів з іншими населеними пунктами у межах району, інші на селені пункти між собою, з підприємствами, об'єктами культури, іншими дорогами загального користування.

Прикладами міжнародних автомобільних доріг є: Київ - Одеса (номер дороги М-05, протяжність - 453,3 км) чи Київ- Ковель-Ягодин (номер дороги М-07, протяжність - 486,5 км). Своєю чер гою, прикладом національної автомобільної дороги є Дніпропет ровськ - Миколаїв (номер дороги Н-11, протяжність 239,6 км). І, насамкінець, регіональні автомобільні дороги представлені, для прикладу, дорогою Житомир - Попільня - Сквира - Володарка (номер дороги - Р-18, протяжність - 149,1 км) (постанова Кабі нету Міністрів України від 24 червня 2006 р. № 865 «Про затвер дження переліку автомобільних доріг загального користування державного значення»).

Національне агентство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: