Окультурення права — це максимальне використання результатів, історичних здо­бутків інтелектуальної праці людства при формуванні правових норм.

Взагалі, будь-яке право є результатом культури. Але йдеться саме про культуру, а не антикультурну підміну. У противному разі це не буде окультурення права, а фаль­шиве (некультурне) право, яке не має ніякої цінності і не є справжнім, ефективним регулятором суспільних відносин. Тобто неокультурене право шкідливе для суспільства вже тим, що воно позбавлене етики ненасильства, і призведе до жорстокого невиправданого примусу.

Відомо, що до культурології права належать культуро-валентні об'єкти та культурологічна проблематизація. Під культуровалентними об'єктами слід розуміти ті об'єкти дослідження, які визначають міру здатності культури творити правові норми. Це, свого роду, визначення право-творчості культури. Такими культуровалентними об'єктами у праві є природні і моральні норми, практично всі види культури та ін. У цілому використанню цих об'єктів сприяє правильно створена культурологічна проблематизація, іцо залежить від глибинного бачення проблем права.

Право є наслідком нематеріальної культури, її результа­том, одним із критеріїв цивілізації, і, загалом унікальним, неповторним витвором людського розуму (шедевром люд­ської думки і мудрості). Через право практично виража­ються загальнолюдські інтереси та цінності, національна мораль, що є важливими елементами людської культури. Для прикладу можна згадати хоча б перше писане право нашої держави - «Руську Правду», яке виникло як синтез на грунті звичаєвого права й християнської моралі.

Зрозуміло, що формуванню права повинні сприяти від­повідні інститути, які покликані забезпечити найефектив­ніший вплив у регулюванні складних суспільних відносин. Тобто право мусить увібрати у себе всі досягнення люд­ства. Ці надбання мають бути всебічними, коли врахову­ються всі, без винятку, галузі людської діяльності. І чим скрупульозніше добирати досягнення кожного напряму су­спільного розвитку, тим міцнішим стає право, тим більшу соціальну цінність воно має. Таким чином, право включає компоненти національної культури, без яких воно не існує.

Право тісно пов'язане з такими видами культури, як ду­ховна. моральна, національна, державна, суспільна, полі­тична, економічна, психологічна, інтелектуальна, педаго­гічна, наукова, інформаційна, управлінська, парламентська, законодавча, професійна, побутова та ін. Наголосимо, що окремі елементи цих видів культури активно формують правову культуру суспільства.

Відтак виникає питання, чи пролягає шлях до форму­вання права тільки через види культури, чи існують інші визначальні чинники, які перебувають за межами культу­ри? На перший погляд, самої лише культури для цього не­достатньо, оскільки існують вимоги часу і конкретної ситу­ації, волюнтаристські вказівки високих державних чинов­ників. 1 всі ці чинники також є наслідком певної культури. Тобто є підстави вважати, що так чи інакше множина куль­тур є необхідною і самодостатньою умовою для формуван­ня права.

Таким чином, у праві відображаються лише культурні тенденції, які формують дух права. У кожному структурно­му елементі права культурні тенденції дають можливість накреслити перспективу розвитку права, визначити законо­мірності розвитку культури суспільства, які слід врегулюва­ти правовими нормами. Іншими словами, для права, особ­ливо для духу права, важливу роль відіграє культурологічна концепція, своєрідна позиція і вироблена лінія дії культури у праві, що дає змогу обґрунтувати мораль як критерій права.

Зміст культурології права полягає також у дослідженні такого явища, як спектр культуру праві. Справа в тому, що кожен із видів культури не впливає на право самостійно, ізольовано. Тут спостерігається явище дифузії (змішуван­ня) культур. Адже між усіма видами культури існують і спільні структурні елементи. Ці елементи у кожній культу­рі відіграють належну роль зі своїм відтінком, виконують певну функцію. Внаслідок цього вірогідне виникнення культурних конфліктів у праві, які можна вирішити мето­дом врівноваження (згладжування). Суть цього методу по­лягає в тому, щоб у конкретній ситуації надати перевагу якомусь одному, більш сприятливому для неї елементу культури, нехтуючи іншими. Це означає, що вимушено створюються культурні східці, які ще називають ієрархією культур. Така ієрархія залежить від ступеня важливості кож­ного структурного елемента конкретного виду культури для певної норми права.

Отже, предметом культурології права є вивчення загальних і спеціальних законів розвитку культури та права; система знань про сутність, суспільне призначен­ня культури та права, їх зв'язки з іншими соціальними явищами; загальні зако­номірності виникнення і розвитку права, вплив різних видів цінностей (множини культур) на право, його формування та реалізацію, утворення культурно-правової реальності.

Предмет культурології права дає відповідь на питання, які закономірності досліджуваних явищ вивчає наука, який зміст і призначення цих явищ. Тобто культурологія права -проблемна, суспільна, філософсько-юридична, теоретична наука, яка має власний предмет. Загалом культурологія права - це вступ до права. Вона впливає на юридичну дум­ку особи, формує її мислення і стимулює справжню право-творчість. Культурологія права характеризується нескін­ченним процесом розвитку думки у пізнання явищ, тобто ірраціональністю. Для цього потрібні високий рівень абст­рактності, творче теоретичне мислення, уміння досліджува­ти релігійні та моральні норми. Завданням культурології права є створення теорії «мирного співіснування» всіх ви­дів культури з метою блокування, гальмування і протиріч їх складових елементів, які формують національне право.

Кожна наука ґрунтується на відповідних теоретичних засадах, у тому числі принципах, які допомагають кращому розумінню її змісту, визначають конкретні тенденції розви­тку тощо. Особливо це стосується культурології права як нової науки, що розвивається.

Культурологія права ґрунтується на основних спеціаль­них і загальних принципах. Основним спег^іальним. принци­пом с єдність права, культури і моралі (узгоджена з при­родними нормами) та необхідність (оскільки наявні пос­тійні вимоги суспільства) регулювання правовідносин.

Оскільки норми культури стосовно правових норм мають первинний характер, тобто наявна ознака дочірності права щодо культури, то правові норми повинні постійно зазнавати своєрідної культурної кореляції. У цій ролі ви­ступають, як відомо, природні та узгоджені з ними моральні норми.

Суть принципу єдності права, культури і моралі полягає у формуванні правових норм. Тобто законодавча влада має постійно враховувати цю єдність у процесі складання зако­нопроектів, їх обговорення та прийняття законів. Треба на­магатися, щоб мораль (особливо загальнолюдські цінності) безпосередньо впливала на формування правових норм. У той же час право не повинно бути наслідком псевдокуль­тури, культурною підміною, фальшивуванням тощо. Така єдність найбільшою мірою забезпечує ефективність право­вого регулювання суспільних відносин і сприяє систематич­ному оновленню права з урахуванням новітніх надбань ду­ховної культури.

Таким чином, даний принцип культурології права висві­тлює втілення загальних норм культури (норми практично кожного виду культури) у правові норми, забезпечують збереження культурного потенціалу і культурних тенденцій у праві. Крім того, вони зберігають дух культури у праві. Тобто ідеї, досягнення кожного виду культури панують (і повинні панувати) у всіх правових нормах як діюча сила, що відповідає змістові окультурення права.

Загалом принципи культурології права допомагають по­вно, цілісно і всебічно втілювати досягнення культури у право, визначають співрозмірність культури та права, що наближає позитивне право до природного (хоча, зрозуміло, остаточний їх збіг неможливий), робить його виваженим регулятором суспільних відносин.

Традиційними принципами позитивного права є такі, як нормативність, демократизм, гуманізм, справедливість, рів­ність усіх перед законом, науковість, законність і т. ін. Однак у культурології права ці принципи слід розглядати у куль­турному контексті з урахуванням досягнень народу в кож­ному напрямі діяльності.

Зрозуміло, що культурологія права виконує певні функ­ції. серед яких найвагоміші такі: відображення культурних тенденцій у праві; перетворення стихійного у правові нор­ми; втілення національних ідей у право: правове регулюван­ня соиіокультурною ситуацією; формування у громадян ціннісної правової орієнтації.

У тих правових явищах, в яких право має культурну цінність, відображаються ідеї всіх видів культури. Якщо ж тенденція нематеріальної культури полягає у творчому роз­виткові розумових здібностей людини з метою систематич­ного оздоровлення духовності членів суспільства, то ця ж тенденція відображається й у праві. Ця основна функція культурології права дозволяє виявити шляхи підвищення якості права. Адже зневага до держави виявляється, перш за все, через неоприроднене право, через те, що право не вважається суперкультурним здобутком. Саме культурне розмаїття вагомо впливає на формування юридичних норм, і право стає регулятором духовного оздоровлення народу.

Культурологія виконує також пояснювальну функцію щодо перетворення стихійного у правові норми. Стихійність у думках і поведінці людей може мати, як відомо, велику руйнівну силу, якщо її не розуміти і не розмістити у при­родному правовому просторі. Культорологія допомагає на­близити правові норми до вищих законів Всесвіту, під яки­ми розуміємо передусім закони Краси і Гармонії.

Зміст позитивних законів відображає рівень культури суспільства, в якому вони приймаються, оскільки націо­нальна культура, в тому числі ідея, вбирає у себе потреби? нації у самоствердженні. Тому однією з функцій культуро­логії права є втілення національних ідей у право.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: