Тому кожний юрист повинен самостійно виявити сутність свого службового обов'яз­ку у різних правових та неправових яви­щах можливого обов'язку.

Сутність службового обов 'язку не треба ототожнювати із закономірностями, що мають численні вияви. У них важ­ливо виділити передусім домінанту службового обов'язку -волю держави чи юридичних інстанцій. На явище можли­вого обов'язку домінанта не впливає. Вплив держави та інституцій може не відповідати сутності службового обо­в'язку. Основу його сутності становить внутрішній імпера­тив, який віддзеркалюється у можливих явищах обов'язку.

Сутність службового обов'язку є зовнішнім виявом будь-якого явища, яке відбиває зовнішній бік сутності. Щоб проникнути у сутність обов'язку, потрібно глибоко осмис­лити зовнішній вияв явища. Для глибинного розуміння тре­ба подолати певні стереотипи мислення, які особливо вияв­ляються на так званій зовнішній орбіті суспільного явища. Інколи такі стереотипи долаються досить складно, особли­во, коли внутрішній вияв явища не містить у собі сутності службового обов'язку юриста.

Проте зміна явтца відбувається більш динамічно, ніж зміна сутності. Інакше кажучи, явище деформується під впливом різноманітних суспільних чинників і постає про­міжною ланкою між юристом та його службовим обов'яз­ком. У деяких випадках, коли одне явище обов'язку сти­хійно змінюється іншим, сутність обов'язку може бути не­змінною. Це підкреслює стабільність службового обов'язку, його цінність для членів суспільства, надійність у забезпе­ченні нормальної життєдіяльності.

Немає сумніву у тому, що сутність службового обов'язку юриста міститься у явищах. Однак потрібно з'ясувати, у яких саме – правових чи неправових явищах. Звичайно, щодо правових,то це - аксіома, бо службові обов язки юриста)насамперед(пов'язані з правовими явищами у зв'яз­ку із соціальним призначенням правника у суспільстві. У неправових явищах сутність службового обов'язку юрис­та також набуває реальної об'єктності. Що правда, існують явища, в яких сутність службового обов'язку юриста відсут­ня (наприклад, очевидні стихійні лиха.

Зауважимо, що не лише явище обов'язку мусить виявля­ти всю сутність службового обов'язку. Це можуть бути йо­го частини і навіть риси, а також особливі чи окремі мо­менти сутності обов'язку. ТобтоОівище обов'язку є тільки виявом сутності обов'язку або сутністю в його існуванні Враховуючи те, що не кожне явище обов'язку нормативне (не передбачене законодавством, відомчими нормативними документами), юрист повинен керуватися внутрішнім імпе­ративом службового обов'язку. Залежно від конкретної спеціалізації юриста одна і та ж сутність службового обов'язку сприймається (і сама вона виявляється) по-різному.

Отже, Сутність і явище обов'язку не тотожні, не збі­гаються^ Це різні поняття. Але сутність обов'язку ніби за­хована у явищах обов'язку. Завдання полягає у тому, щоб її виявити. Це одна із теоретико-методологічних проблем у галузі наукового аналізу службового обов'язку юриста.

Пізнання сутності службового обов'язку залежить від особистості юриста, рівня його освіченості, професійної культури. Адже в усіх явищах зберігається великий потен­ціал обов'язку, існують різноманітні типології обов 'язку. Тому виявлення сутності обов'язку в явищі безпосередньо впливає на якість юридичної діяльності, на стан правоза-конності у суспільстві.

Методологічне значення має виявлення можливих супе­речностей у службовому обов'язку юриста. Вони можливі у таких випадках.

По-перше, тоді, коли сформований зовнішній імператив службового обов'язку відстає від розвитку суспільного життя. Тобто держава ставить перед юристом завдання, су­спільне не актуальні. Виконання таких обов'язків негативно впливає на юридичну практику, правозаконність суспільства.

По-друге, визначений зовнішній імператив службового обов'язку може не відповідати рівневі цивілізованого сус­пільства^ Тобто держава випереджає події й хід розвитку суспільства, тому юрист об'єктивно неспроможний викона­ти поставлені перед ним завдання. Подібні ситуації харак­терні для перехідного періоду розвитку держави (подолан­ня наслідків тоталітаризму, становлення ринкової економі­ки та ін.).

В окремих випадках у зовнішньому імперативі службо­вого обов'язку виявляється конфліктність. Вона зумовлена передусім розбіжностями між вимогами законодавства та відомчими нормативними актами, а також прогалинами у позитивному праві.

Щоб розв'язати суперечність, юрист повинен вдатися до внутрішнього імперативу службового обов'язку, пізнати су­тність власного обов'язку у кожному явищі. Саме внутріш­ній імператив відіграє роль методу врівноваження теорії конфліктології обов'язку. Ефективність цього методу зале­жить від рівнів пізнання обов'язку. Серед них виділяємо:

1) практичний, аналітичний, соціологічний (соціологія обо­в'язку); 2) філософію юридичної деонтології. Перед юрис­том постає проблема вибору рівнів пізнання свого обов'язку.

Професійний обов'язок важливо не лише відчути, а й сприйняти як психологічне явище. Практично у кожного юриста є бажання діяти так, щоб підсилити свої позитивні почуття певною мотивацією. А позитивне почуття завжди пов'язане із внутрішнім імперативом службового обов'яз­ку. Юрист здатний відчути його підсвідоме, що не завжди виправдано, бо не завжди на підсвідомому рівні закладена позитивна інформація. Тут можуть існувати деякі перешко­ди сприйняття службового обов'язку. Так, думка «Для чого мені це потрібно?» може стати передумовою ігнорування внутрішнім імперативом службового обов'язку, надання пріоритету виконанню лише зовнішнього імперативу •л,^,^

Причини такого явища очевидні. Передусім Іюристкприй-ма^ц службовий обов'язок цілісної Його бачення сутності обов'язку Грунтується на єдності всіх зовнішніх особливос­тей явища обов'язку, незважаючи на існування окремих ознак чи рис явища. Негативну роль відіграє також певна традиційність відображення цілісної системи явища обо­в'язку, нерозумна принциповість. Йдеться про небажання юриста змінити власну думку, навіть незважаючи на зміни у законодавстві. Така контрастність сприйняття внутрішнього імперативу службового обов'язку не розвиває творчого мис­лення юриста, деформує наслідки його юридичної діяльнос­ті. Третя причина полягає в тому, що юрист може не побачи­ти взаємозв'язку між службовим обов'язком, його внутріш­нім імперативом та своїм соціальним призначенням. Тому й виникає сумнів щодо доцільності сприйняття обов'язку.

Ці міркування наводять на думку, що, крім відчуття та сприйняття, дієвість внутрішнього імперативу службового обов'язку значною мірою залежить від сформованості уяв­лень юриста.

Під уявленням треба розуміти зміст явища обов'язку, сутність обов'язку, певну модель поведінки юриста і особ­ливо усвідомлення ним наслідків невиконання добровільно взятих на себе обов'язків. Уявлення відтворює зразки служ­бового обов'язку, дає змогу порівняти власні дії з діями колег. У психології розрізняють такі види уявлень: активне, пасивне, творче (продуктивне) і відтворювальне (репродук­тивне). У правоохоронній діяльності важливу роль відіграє саме активне, творче уявлення службового обов'язку. Такі види уявлення характеризують професійну спрямованість ставлення юриста до виконання зовнішнього імперативу службового обов'язку та ін. Вони тісно пов'язані з сумлін­ням та мисленням юриста, його професійною культурою, а також із правовим почуттям.

Уявлення про службовий обов'язок юриста органічно пов'язане з фантазією, усвідомленням мети. Звичайно, мета має підпорядковуватись інтересам служби та народу, а не власній вигоді. У розумінні мети активізуючу функцію ви­конує фантазія. Вона допомагає юристові окреслити перс­пективи, передбачити майбутні результати своєї діяльності, цілеспрямовано планувати і керувати нею тощо.

Для уявлення службового обов'язку важливе значення мають певні стимули, тобто спонукання до дії. До них на­лежать, зокрема, умови праці і житлово-побутові умови.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: