Норми юридичної деонтології, правничої етики та професійної культури

Професійна культура юриста Грунтується на морально-етичних та правових нормах, де існує єдність, відмінність, взаємодія, протидія. Звичайно, ці позиції актуальні у тому випадку, коли за основу норм права беруться норми природ­ного права. Між нормами природного права і нормами моралі суттєвих відмінностей немає. Тут похибка виражає суб'єктивне розуміння природних норм і вироблення на цій основі власної норми, яка поступово сприймається суспіль­ством. Є різниця між чинними природними законами люд­ського суспільства і законами штучними — юридичними та моральними, що мають конвенційний характер, хоча і не­однаковий у праві і моралі.

У співвідношенні з позитивним правом відображається неконтрольована творчість законодавця. Найнеобхіднішим є використання саме морально-етичних норм. Вони підно­сять рівень професійної культури юриста, створюючи тим самим нормативну етику, предметом якої є закономірності нормативної регуляції поведінки, проблеми кодифікації й систематизації норм та правил моралі і яка вивчає зміст по­нять добра і зла, обов'язку, совісті, відповідальності, честі й гідності тощо, визначає межу вчинків, мотиви поведінки людей. Ужитковою галуззю нормативної етики є нормати­вна правнича етика, яка досліджує закономірні дії правової моралі.

Професійну етику часто визначають як галузь етичної науки, що вивчає систему моральних норм і принципів, які діють у специфічних умовах взаємовідносин людей у сфері певної професії; як специфічну дію загальноетичних і особ­ливих норм професійної моралі, що мають аналітично-рекомендаційний характер, виникають і функціонують у певній професійній групі. Дія моральних норм у юридичній галузі - це один із предметів дослідження правничої етики. Безумовно, морально-етичні норми мають рекомендацій­ний зміст, але уміле їх використання формує рівень профе­сійної культури юриста.

Найбільшу цінність мають морально-етичні норми у юридичному процесі. Юридично-процесуальні норми ство­рює держава у вигляді правил поведінки учасників процесу, згідно з якими встановлюються їхні права, обов'язки, відпо­відальність, а також умови виникнення та реалізації пра­вовідносин при провадженні юридичних справ. А правнича етика трансформує морально-етичні норми стосовно внут­рішнього світогляду юриста. Йдеться про сприймання, рі­вень усвідомлення, творче використання державних мораль­но-етичних норм правового характеру у юридичній діяльнос­ті. Якісне втілення таких у практику визначає їхню цінність.

Здавна одним із центральних суто теоретичних завдань етики було обґрунтування певної усталеної системи моральних норм і цінностей, пошук раціональних підстав, які б доводили їхню перевагу, вмотивованість і надійність. Про­тягом століть подібне обґрунтування вибудувалося, втім, усередині власне релігійних уявлень про людину та її обо­в'язки. Сучасна етика висуває аксіологічні, онтологічні та трансцедентальні обгрунтування моралі. Зокрема, в краї­нах, що постали на теренах колишнього Радянського Сою­зу, до суперечок навколо методологічних проблем сучасної філософії й людинознавства додається гостра криза основ­них життєвих орієнтацій, пов'язана із затяжним і болісним процесом зламу традиційних форм існування за відсутності ясної перспективи попереду. Люди нерідко впадають у від­чай, даючи вихід лихим пристрастям, або байдужіють. На противагу такій дезорієнтованості й зневірі постає гостра потреба в оновленій надійній системі моральних та духов­них орієнтирів, що відповідала б запитам часу й повноті нинішнього досвіду. Зробити свій внесок у задоволення цієї потреби сучасна етика може лише на основі теоретичного осягнення моралі як такої, її глибинних підвалин [96, с. ЗО].

Сучасний період державотворення в Україні характери­зується моральним діалогом між існуючими моральними.нормами і національним правом, що формується. Але вчо­рашні норми, народжені на іншому грунті, в нових умовах, виявилися неспроможними. Також вони не можуть регулю­вати суспільні відносини, впливати на створення правових норм. У цьому випадку поява суверенної держави України -це юридичний факт. Деякі факти набувають нормативного значення або скасовують норми, тим самим відповідаючи на історико-психологічне запитання про те, в силу чого змінюється зміст даних норм; описують психологічні пере­живання і мотиви поведінки. Тобто сьогоднішній зв'язок демократії з правом демонструє фактичність моральної норми щодо здатності можливої ідеальної дії здійснити мо­рально-нормативний підхід до аналізу юридичної діяльності. Якщо держава - це закон моральний і юридичний, а суддя держави - історія, можлива норма її оцінки, то дії юриста повинні ґрунтуватися на нормах загальнолюдської законо­мірності, не допускаючи запрограмованості раціональних дій. Справа в тому, що саме теорія нормативних фактів дає змогу значно розширити вчення про види позитивного пра­ва порівняно із загальноприйнятими поглядами.

З'явилась можливість реалізувати природне право, при­родні закономірності, які гарантують міцні моральні норми.

Утворені таким чином моральні норми одержать оцінку значно пізніше, але вони позитивно впливають на цивілізо­ваність українського суспільства і, зокрема, юриста вже нині. Юрист має змогу творчо використовувати духовно-моральні державні стандарти, пристосовуватися до будь-якого правового явища чи суспільного середовища. Го­ловне - це вивірена духовно-моральна політика держави, яка визначає основні напрями формування норм, надає су­спільним фактам цивілізованої нормативності, спонукає юриста до нормативної самоорганізації.

Дійсно, правнича етика виробляє основу для моральної нормотворчості юриста, його нормативного мислення у сфері моралі, стандартизує її, знімаючи з людини тягар ін­дивідуального вибору, а значить, і відповідальність за цей вибір. Навіть у позитивному праві це недопустимо, оскіль­ки юрист чинитиме шаблонно, однотипне, без внутрішньо­го на те переконання. Людині властиво бачити у праві на­станову, яка залежить від особистої волі та думки, складової частини моральної субстанції. Звідси її прагнення вплинути на право у розумінні наближення до моральних ідеалів. Тобто юрист не підвладний правовим нормам, у нього по­винна бути альтернатива, власне бачення суті справи. Зви­чайно, це ризиковане і відповідально. Проте індивідуаль­ний вибір у межах, які встановлюють позитивні норми, завжди більше цінується суспільством. Свобода ставить найвищі вимоги до людського сумління і відповідальності. Саме у свободі вибору правових норм, у «тягарі індивіду­ального вибору» полягає, якщо доцільно, соціальна сут­ність юриста, його служіння суспільству.

Галузь права не вичерпується позитивним законодав­ством, яким визначаються ті юридичні норми, які діють у певний час і в певному місці. Але юридичні закони не зали­шаються вічними та незмінними, як закони природи, які по­трібно тільки вивчати і завжди зважати на них. Позитивні закони - це творіння людської волі, яка потребує оцінки. Крім цього, вони змінюються відповідно до змін потреб і поглядів. Тобто для оцінки і зміни позитивного права потрі­бні вищі міркування, загальне мірило, керівні засади, які може дати тільки філософія. Неможливо встановити права і обов'язки осіб, не знаючи, що таке право, де його джерела і які постають з нього вимоги. Ці засади тісно пов'язані з вла­сне людською особистістю, а тому потрібно досліджувати природу людини, її властивості та призначення. Моральноетичні норми правничої етики допомагають юристові у його пошукові правомірної поведінки. Стандартне, шаблонне, на­перед визначене мислення юриста тут недопустиме.

Отже, у дослідженні морально-етичних норм важливу роль відіграє філософія права. Природно-правові системи визначають основне питання філософії права: дослідження вищих основ юридичних настанов, які випливають із при­роди людини та суспільства. Іншими словами, правнича етика, керуючись здобутками філософії права, виробляє такі морально-етичні норми, які б удосконалювали, набли­жали позитивне право до природних норм службової пове­дінки юриста. Такий підхід застерігає юридичний позити­візм від консерватизму, авторитаризму, розвиває людську особистість, націлює на благородні почуття, що формують

так звану філософію серця юриста.

Звичайно, філософія права, досліджуючи морально-етичні норми професійної культури юриста, дає відповідь на запитання про призначення норм позитивного права у регулюванні суспільних відносин. Існують підходи до пра­вових норм з позицій сили, інтересу, «порядку миру» та моралі, які доводять, що жодна з цих позицій не дає вичерп­ного обґрунтування правових норм. Зазначається, що коли право зводиться до сили, то не може бути жодних обов'язко­вих правил поведінки, які б пов'язували свавілля сильнішого. Тоді люди зобов'язані підкорятися нормам права лише до того часу, поки вони не мають достатньої сили, щоб чинити їм опір. Фактично правова норма виступає як примус, нех­туючи природними задатками людини, утверджуючи силу будь-якої влади. Виникнення норм права завжди супровод­жується повним інтересом, який слугує могутнім фактором правотворення. Але це не означає, що кожна норма права тотожна інтересові, який її викликав, важливо, щоб інтерес становив зміст права. Часто такі інтереси завдають значної шкоди суспільству, гальмують його розвиток. Правовий порядок визначається метою встановлення миру між людьми. Але це далеко не єдина мета права: є багато правових норм, які визначаються завданнями, що не мають нічого спільного з «метою миру».

Право не завжди є частиною моралі, її нижчим ступенем.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: