Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Здивування за Ожеговим.




1 5 6 7 11 27 47 57 58 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72

2) Вивчення подібності емоцій людини з емоціями тварин.

Біологічні дослідження людського організму і тварин багаторазово продемонстрували, що людська фізіологія майже повністю подібна до такої у деяких видів тварин (наприклад, приматів). Разом з тим з точки зору розвитку природи людина є принципово новим у порівнянні з тваринним світом виглядом.

Як людина, так і тварини мають спільні вродженими елементарними здібностями пізнавального характеру, які дозволяють їм сприймати світ у вигляді елементарних відчуттів (у високорозвинених тварин - і у вигляді образів), запам'ятовувати інформацію.

Всі основні види відчуттів: зір, слух, дотик, нюх, смак, шкірна чутливість і ін - з народження присутні у людини і тварин. Їх функціонування забезпечується наявністю відповідних аналізаторів.

Але сприйняття і пам'ять розвиненої людини відрізняються від аналогічних функцій у тварин і новонароджених немовлят. Ці відмінності проходять відразу по декількох лініях.

Порівняння психіки тварин з людською дає змогу виділити такі основні відмінності між ними:

1. Тварина може діяти лише в межах ситуації, що сприймається безпосередньо, а всі здійснювані нею акти обмежені біологічними потребами, тобто мотивація завжди біологічна.

Тварини не роблять нічого такого, що не обслуговує їхніх біологічних потреб. Конкретне, практичне мислення тварин робить їх залежними від безпосередньої ситуації. Лише в процесі орієнтувального маніпулювання тварина здатна вирішити проблемні завдання. Людина ж завдяки абстрактному, логічному мисленню може передбачати події, чинити відповідно до пізнаної необхідності - свідомо.

Мислення тісно пов'язане з мовленням. Тварини лише подають сигнали своїм родичам з приводу власних емоційних станів, тоді як людина за допомогою мови інформує інших у часі та просторі, передаючи суспільний досвід. Завдяки мові кожна людина користується досвідом, який вироблено людством протягом тисячоліть і якого вона ніколи не сприймала безпосередньо.

2. Тварини здатні використовувати предмети як знаряддя, але жодна тварина не може створити знаряддя праці. Тварини не живуть у світі постійних речей, не виконують колективних знаряддєвих дій. Навіть спостерігаючи за діями іншої тварини, вони ніколи не будуть допомагати одна одній, діяти спільно.

Лише людина створює знаряддя за продуманим планом, використовує їх за призначенням і зберігає на майбутнє. Вона живе у світі постійних речей, користується знаряддями спільно з іншими людьми, переймає досвід користування знаряддями праці та передає його іншим.

Третя відмінність у психіці тварин і людини полягає в почуттях. Тварини також здатні переживати позитивні чи негативні емоції, але лише людина може співчувати в горі чи радості іншій людині, насолоджуватися картинами природи, переживати інтелектуальні почуття.

Умови розвитку психіки тварин і людини є четвертою відмінністю. Розвиток психіки у тваринному світі підкорено біологічним законам, а розвиток психіки людини детермінується суспільно-історичними умовами.

І людині, і тварині властиві інстинктивні реакції на подразники, здатність набувати досвід у життєвих ситуаціях. Проте присвоювати суспільний досвід, який розвиває психіку, здатна лише людина.

З моменту народження дитина оволодіває способами використання знарядь та навичками спілкування. Це, своєю чергою, розвиває почуттєву сферу, довільність, логічне мислення, формує особистість індивіда. Мавпа в будь-яких умовах буде проявляти себе як мавпа, а людина лише тоді стане людиною, якщо її розвиток відбувається серед людей. Це підтверджують випадки виховання людських дітей серед тварин.

 

3) властивості емоцій

Емоції характеризуються певними властивостями, що стосуються їх функцій, динаміки, особистісної та предметної зумовленості.

До них належать:

1) універсальність. Емоції не залежать від характеру потреби і специфіки діяльності: надія, тривога, радість, гнів можуть виникнути при задоволенні будь-якої потреби;

2) динамічність. Наростання емоційної напруги неминуче змінюється її зниженням. Підвищується вона під час очікування: що ближча подія, то сильніше наростає напруга. Це відбувається і за постійної дії на людину неприємного подразника. Настання події сприймається як полегшення, умиротворення чи цілковите знесилення;

3) домінантність. Сильні емоції здатні придушувати протилежні емоції, не допускати їх у свідомість людини;

4) сумація і «зміцнення». Найсильніше задоволення чи незадоволення людина відчуває не за першої, а за наступних появ емоціогенного подразника. Такі емоції сумуються протягом життя, що зумовлює збільшення їх інтенсивності, посилення відчуттів і їх сприймання. Цей процес відбувається непомітно для людини;

5) адаптація. За тривалого повторення вражень емоції та емоційний тон відчуттів притупляються, втрача­ють гостроту переживань;

6) упередженість (суб'єктивність). Прояв емоцій залежить від особистісних смаків, інтересів, моральних настанов, досвіду і темпераменту людини, а також ситуації, у якій вона перебуває. В одних людей небезпека викликає страх, в інших - радісний, піднесений настрій;

7) заразливість. Людина в яскраво вираженому емоційному стані може мимоволі передавати свій настрій, відчуття іншим людям, які спілкуються з нею. Унаслідок цього виникають загальні веселощі або нудьга, паніка;

8) пластичність. Конкретна емоція може сприйматися з різними відтінками і навіть як емоція різного знаку (приємна або неприємна). За певних умов страх може сприйматися негативно або як джерело задоволення, випробування «гострих відчуттів»;

9) іррадіація. Настрій (емоційний стан) може переноситися з обставин, що його викликали, на все, що людина сприймає. Щасливому «все посміхається», здається приємним і радісним;

10) перенесення. Ця властивість є близькою до іррадіації. Наприклад, приємні спогади дитинства, пов'язані різними думками, переносяться на людей, які також там виросли;

11) амбівалентність. Людина може одночасно відчувати позитивний і негативний емоційні стани;

12) «перемикання». Предметом (об'єктом) однієї емоції може стати інша емоція: відчуття сорому від своєї радості, насолодження страхом, смутком тощо;

13) породження одних емоцій іншими. Страх, наприклад, може породжувати агресію, біль - сором тощо.

Емоційні переживання мають афективні (емоційні), когнітивні (думки, уявлення, фантазії), тілесно-перцептивні (сприймання фізіологічних змін і власної експресивної поведінки) складові.

Знання властивостей емоцій використовують для діагностики емоційної сфери людини і враховують у освітньому процесі та організації життя людей у групах.

 

ИЛИ

 

Загальні властивості емоцій і почуттів

Загальними характеристиками емоцій і почуттів виступають знак (позитивні, негативні, амбівалентні) і модальність (радість, горе, смуток тощо). Існують базальні емоції й почуття - це радість, страх, гнів і печаль, від яких походить та величезна гама відтінків переживань, з якими ми зустрічаємося в житті. Це якісні характеристики емоцій і почуттів. Кількісні характеристики - сила, глибина, інтенсивність та тривалість. Емоції й почуття розрізняються за інтенсивністю (від слабких до афекту), за силою і глибиною (пристрасті), за тривалістю (настрої).

Крім якісних і кількісних загальних характеристик, загальними властивостями емоцій і почуттів виступають переключення, передбачення і просторово-часове зміщення.

Переключення - це можливість перенесення емоційного забарвлення з причин почуттів на другорядні умови. Несподівана зустріч із приємною людиною надає всій ситуації (місце, люди) позитивної валентності. Відбувається генералізація емоцій і почуттів. На відміну від неї локалізація звужує загальну позитивну валентність (серія невдач у спортивних змаганнях може призвести до афекту, якщо людина сконцентрується на них).

Передбачення виникає на основі емоційної оцінки обставин, котрі раніше сприяли успіху чи неуспіху. Це емоційний сигнал про ймовірні наслідки дій, що передує їх учиненню. Емоції й почуття немовби заглядають у майбутнє і допомагають людині орієнтуватися в передбачуваній ситуації. Ця властивість засвідчує універсальність емоцій і почуттів як особистісного механізму виділення актуального в практично необмеженому просторі й часі - і в минулому, і в майбутньому, і тепер, і тут, і реально, і в думках.

Просторово-часове зміщення - властивість переживань, емоцій і почуттів зміщатися з самої події у згадку про неї. Пригадуючи, ми можемо переживати інтенсивніше, виразніше, ніж у момент події.

 

4) афективно емоційна чутливість

Аффекты — це сильні й щодо короткочасні емоційні переживання, що супроводжуються різко вираженими руховими і висцеральными проявами. Людина афекти викликаються як біологічно значимими чинниками, затрагивающими його фізичний існування, і соціальними, наприклад думкою керівника, його негативною оцінкою, прийнятими санкціями. Відмінною рисою афектів і те, що вони творяться у у відповідь вже що настала ситуацию.

Афективна регуляція представлена у вигляді структури, що складається з чотирьох рівнів: 1) рівень афективної пластичності; 2) рівень афективних стереотипів; 3) рівень афективної експансії; 4) рівень афективного (емоційного) контролю. Отже, ми маємо чотири рівні афективної регуляції поведінки.

Перший рівень афективної організації поведінки, рівень афективної пластичності, ймовірно, генетично пов’язаний з найменш активними формами психічної адаптації. Разом з тим він розв’язує важливі завдання загальної перебудови суб’єкта до активного контакту з навколишнім. Його пристосувальний зміст можна визначити, з одного боку, як захист від руйнівної інтенсивності середовища, з іншого – як вибір оптимального режиму в сприйнятті світу. Таким чином, проходить процес не оцінювання самої можливості та допустимості контакту, але й постійного вибору дистанції, позиції, що дозволяє, по-перше, зберегти комфорт і безпеку, по-друге – налаштуватися на найбільш повне сприйняття. Початково він пов’язаний з організацією безпосередньої сенсомоторної адаптації до реального предметного світу, але потім бере участь в освоєнні і мовного, і соціального середовища.

Основним адаптаційним завданням другого рівня, рівня афективних стереотипів, є регулювання процесу активного задоволення потреб. Спочатку це стосується задоволення соматичних потреб. За допомогою даного рівня встановлюється афективний контроль за функціями самого організму: психосоматичні відчуття вже не просто розцінюються як комфортні або дискомфортні, а впорядковуються як якісно особливі сигнали стану різних потреб. Потреба пов’язується із зовнішніми умовами, фіксуються способи задоволення і захисту.

Тобто, пристосувальним сенсом цієї роботи є опредметнення потреби і фіксація результативних афективних стереотипів контакту з навколишнім.

Третій рівень поведінки, рівень афективної експансії, представляє наступний крок розвитку взаємодії з середовищем. Якщо перший рівень дає можливість пасивно-пластичної адаптації до навколишнього, другий активно пристосовує до життя в стабільних умовах, то третій організовує активне існування суб’єкта в несподівано мінливому та невизначеному. Цей шанс в розвитку активності забезпечується появою якісно нових форм взаємодії зі світом.

Четвертий рівень, рівень емоційного контролю, завершує систему афективної організації. Засвоюючи новий тип афективного сприйняття, дає можливість здійснювати найбільш активні та складно структуровані форми адаптації. Його характерною рисою є опосередкованість та довільність у стосунках. Водночас опосередкованість переживання ставить нас у залежність від інших. Ми користуємось досвідом інших людей, підпорядковуючи індивідуальне афективне життя їх емоційному контролю. Пристосувальний зміст цього рівня полягає в набутті індивідом спільного досвіду, культури навичок життя та в отриманні соціумом можливості контролю над індивідуальною активністю суб’єкта.

 

7. Імпульсивні емоції за Арнольдом

8. Альтруїстичні емоції. Ці переживання виникають на основі потреби в сприянні, допомозі, заступництві за інших людей, у бажанні давати людям радість і щастя. Альтруїстичні емоції виявляються в переживанні почуття занепокоєння за долю кого-небудь і в піклуванні, у співпереживанні радості та успіхів іншого, у почуттях ніжності, розчулення, відданості, участі, жалощів.

9. Пугнічні емоції (від лат. pugna - боротьба). Вони пов'язані з потребою в подоланні небезпеки, на основі якої виникає інтерес до боротьби. Це прагнення гострих відчуттів, захоплення небезпекою, ризиком, почуття спортивного азарту, «спортивна злість», гранична мобілізація власних можливостей.

10.Глоричні емоції (від лат. gloria - слава). Ці емоції пов'язані з потребою в самоствердженні, славі, у прагненні завоювати визнання, пошану. Вони виникають при реальному або уявлюваному «пожинанні лаврів», коли людина стає предметом загальної уваги і захоплення. У протилежному разі в неї виникають негативні емоції. Виявляються ці емоції в почутті враженого самолюбства й бажанні взяти реванш, у почутті гордості, переваги.

11.Емоції боротьби за Арнольдом

12.Базові емоції за Плутчиком

Плутчик виокремлює вісім базових емоцій, поділяючи їх на чотири пари, кожна з яких пов'язана з певною дією:

· руйнування (гнів) - захист (страх);

· прийняття (схвалення) - відкидання (відраза);

· відтворення (радість) - позбавлення (зневіра);

· дослідження (очікування) - орієнтація (подив).

 

 

13. Тривога

Тривога це емоційний стан гострого внутрішнього болісного беззмістовного занепокоєння, пов'язаного у свідомості індивіда із прогнозуванням невдачі, небезпеки або ж очікування чогось важливого, значного для людини в умовах невизначеності.

Виражена тривога проявляється як тяжке невизначене відчуття «занепокоєння», «тремтіння», «кипіння», «бурління» у різних частинах тіла, частіше в грудях, і нерідко супроводжується різними сомато-вегетативними розладами (тахікардією, пітливістю, частим сечовиділенням, шкірною сверблячкою і т. п.). У маленьких дітей внаслідок нерозвиненості мови тривога може бути встановлена ​​на підставі своєрідної поведінки: неспокійний погляд, метушливість, напруженість, плач або відчайдушний крик при зміні ситуації

Стадії розвитку тривоги у міру наростання її інтенсивності:

1. відчуття внутрішньої напруженості, що виражається в переживаннях напруги, настороженості, дискомфорту

2. Гіперестезичні реакції. Раніше нейтральні стимули набувають значимість, а при посиленні - негативне емоційне забарвлення. Це недиференційоване реагування, яке характеризується як дратівливість.

3. Тривога. Людина починає переживати невизначену загрозу, почуття незрозумілої небезпеки.

4. Страх, коли людина конкретизує колишню раніше невизначену небезпеку

5. Жах. При цьому дане переживання пов'язано не з вмістом

страху, а лише з наростанням тривоги, так як подібне переживання може викликати і невизначена, беззмістовна, але дуже сильна тривога.

6. тривожно-боязка збудливість, що виражається в панічному пошуку допомоги, в потребі рухової розрядки. Дезорганізація поведінки і діяльності на цій стадії досягає максимуму.

 

14. Страх

Страх - це емоційний стан, що відбиває захисну біологічну реакцію людини або тварини при переживанні ними реальної чи уявної небезпеки для їхнього здоров'я і благополуччя.

Причини страху. Стан страху є досить типовим для людини,особливо в екстремальних видах діяльності і при наявності несприятливих умов і незнайомої обстановки. У багатьох випадках механізм появи страху у людини є умовнорефлекторним. Можливий і інстинктивний прояв страху.

А. С. Зобов (1983) усі небезпеки, що викликають страх, поділив на три групи:

1) реальні, об'єктивно загрозливі здоров'ю та добробуту особистості; 2) уявні, об'єктивно не загрожують особистості, але сприймані нею як загроза благополуччю; 3) престижні, що загрожують похитнути авторитет особистості в групі.

Фактори, що полегшують або ускладнюють виникнення страху і впливають

на його інтенсивність. Деякі фактори полегшують виникнення страху. До них відносять:

1) контекст, в якому відбувається подія, що викликає страх (Sroufe, Waters, Маtas, 1974);

2) досвід і вік людини (Jersild, Holmes, 1935; Gray, 1971; Izard, 1971; Bowlby,

1973);

3) індивідуальні відмінності в темпераменті або схильність (Скрябін,

1972, 1974; Charlesworth, 1974; Kagan, 1974).

Зовнішнє і внутрішнє вираження страху.

Зовнішні прояви сильного страху описані ще Ч. Дарвіном і дуже характерні. У людини тремтять ноги, руки, нижня щелепа, зривається голос. Очі при страху розкриті більш широко, ніж у спокійному стані, нижня повіка напружена, а верхня злегка піднята. Брови майже прямі і здаються трохи піднятими. Внутрішні кути брів зрушені один до одного, є горизонтальні зморшки на чолі.

При страхові загальмовуються процеси сприйняття, воно стає більш вузьким,

сфокусованому на якомусь одному об'єкті. Мислення сповільнюється, стає більш ригідним. Погіршується пам'ять, звужується обсяг уваги, порушується координація рухів. Спостерігається загальна скутість. Все це свідчить про ослаблення в людини самоконтролю, він насилу володіє собою. Іноді сильний страх супроводжується втратою свідомості.

К. Д. Ушинський дав яскравий психологічний опис сильного страху: «Дія страху саме тому і жахлива, що вона, зупиняючи діяльність душі, в той же час приковує її увагу до предмета страху. У ці хвилини, за влучним висловом народної психології, ми "ні живі, ні мертві": ми не живемо тому, що діяльність нашої душі зупинена, а діяльність є життя нашої душі; ми не померли ще тому, що відчуваємо у всій силі цю страшно болісну зупинку життя»

Вегетативні зміни при сильному страхові теж яскраво виражені. зазвичай це

почастішання скорочень серця, підйом артеріального тиску, порушення ритму дихання, розширені зіниці. Поверхня шкіри холодна, тому часто виступаючий на лобі і долонях піт називають «холодним». Проте можуть спостерігатися і протилежні зрушення, наприклад слабке скорочення серця, різке збліднення лиця. При сильному страхові може спостерігатися блювання, мимовільне спорожнення сечового міхура і кишечника. За даними С. А. Зобова (1983), на ефективність дій у ситуаціях загрози впливає емоційна реактивність (емоційність): чим вона вище, тим в більшій мірі знижується ефективність.

Форми прояву страху. Страх, як зазначає К. К. Платонов (1984), проявляється у двох основних формах - астенічній і стенічній. Перша проявляється в пасивно-оборонних реакціях (наприклад, у заціпенінні, ступорі із загальною м'язовою напругою, тремтінні - «рефлекс уявної смерті») і в активно-оборонних реакціях - у мобілізації своїх можливостей для попередження небезпечного результату (втеча). Пасивно-оборонні реакції І. П. Павлов пов'язував з гальмуванням кіркових центрів. «Те, що психологічно називається страхом, боязкістю, боязкістю, має своїм фізіологічним субстратом гальмівний стан великих півкуль. Стенічний прояв страху виражається в стані «бойової збудження», за термінологією Б. М. Теплова. Воно пов'язане з активною свідомою діяльністю в момент небезпеки і позитивно забарвлене, тобто людина відчуває своєрідну насолоду і підвищення психічної активності.

Подолання страху.

Для зняття страху може використовуватися психотерапевтичний метод, званий десенсибілізацією, заснований на класичному обумовленні; він здійснюється поетапно з поступовим наростанням інтенсивності стимулюючого впливу. Для подолання страху використовують також психорегулюючі тренування, навіяний сон, медикаментозні засоби. Однак всі ці прийоми, допомагаючи адаптуватися до даної небезпечної ситуації, не роблять людину сміливим. Потрапляючи в нову незнайому для нього ситуацію, людина знову стає дезадаптована до небезпеки.

Жах

Жах - це психічний стан, аналогічне страху, але при ньому суб'єкт не знає предмет, що викликає страх, або не знає його. Це страх перед невизначеною і невідомою небезпекою; говорять також про «жах, який вільно насувається». Переходом між жахом і страхом є такий стан тривоги, яке поступово зливається все більш виразно зі страхом за своє життя, зі страхом смерті. Розмова з хворим на тему «жах» часто відбувається так, що хворий повідомляє лікаря, що він боїться. Лікар запитує: «Чого ви боїтеся». Хворий: «Не знаю, відчуваю якусь тривогу, якийсь жах».

Жах звичайно має виражені вегетативні симптоми: тахікардію, спочатку затаєне дихання, а потім почастішання його, блідість, холодний піт, відчуття сухості в роті. В гормональної та біохімічної області відбувається стресова реакція.

При деяких захворюваннях спостерігається стан жаху, яке є не психічної реакцією, а первинним симптомом, наприклад, при грудній жабі, інфаркті міокарда, гострому набряку легенів, легеневої емболії. У цих випадках очевидна зв'язок між раптовою біологічної загрозою і станом жаху.

 

 

16. панічний стан

Найбільш істотними симптомокомплексами, що сприяють формуванню та розвитку достатньо «гострих» невротичних розладів невротичних реакцій і «підгострих» невротичних станів, є емоційно-афективні порушення, в першу чергу тривога і страх. Саме вони визначають клінічну характеристику так званих панічних станів, в число яких в англомовній літературі часто включаються невротичні розлади. панічний розлад (епізодична пароксизмальна тривога). Поява панічних нападів у багатьох випадках супроводжується агорафобією (страх місця або ситуації). Вона виникає «як несподіваний страх або інтенсивне відчуття побоювання». Нерідко з'являється «відчуття неминучої смерті». Напад паніки зазвичай триває хвилини, рідше години. Першому приступу в більшості випадків передує (але не є обов'язковою) якась конкретна травмуюча ситуація. Наступні (після першого) напади паніки важко пов'язати з видимими психогенними ситуаціями. У ряді випадків панічної атаки передує тривале, але «неінтенсивне» тривожне напруження, супроводжуване «внутрішнім дискомфортом». Клінічні прояви, що визначають напад, різноманітні. До числа основних з них відносяться наступні 13 симптомів: 1) відчуття «браку» повітря; 2) несподіване почуття фізичної слабкості, запаморочення; 3) прискорене серцебиття або тахікардія; 4) тремор; 5) підвищена пітливість, нерідко профузне потовиділення; 6) відчуття задухи; 7) нудота, дисфункція шлунка та кишечника; 8) деперсоналізація і дереалізація; 9) відчуття оніміння або повзання мурашок в різних частинах тіла; 10) відчуття жару або холоду; 11) біль або дискомфорт в області грудної клітини; 12) страх смерті; 13) страх зійти з розуму або зробити що-небудь недозволене. У розглянутій класифікації виділяється кілька типів і варіантів панічних розладів і схожих з ними станів - агорафобія, інші фобічні і обсесивно-компульсивні розлади і т.д. Для всіх з них, однак, обов'язковим є наявність вираженої тривоги. Саме вона визначає передбачену градацію панічних станів за ступенем вираженості і динаміці хворобливих порушень. Так, наприклад, слабка ступінь агорафобії характеризується збереженням звичайного життєвого стереотипу, можливістю подолання тих чи інших побоювань, тривоги і страху. Середня ступінь передбачає порушення життєвого стереотипу (наприклад, хворий може вийти з будинку без супроводу лише на короткі відстані). Виражена ступінь визначається повною неможливістю хворого справлятися зі своїми страхами, що веде до зміни умов життя (хворий може перебувати тільки вдома зі своїми близькими). Слабка ступінь нападів паніки визначається в тих випадках, коли протягом місяця був один розгорнутий напад або кілька рудиментарних, що супроводжувалися 4 з перерахованих вище симптомів; виражений ступінь - при наявності не менше 8 розгорнених нападів, середня ступінь - при проміжній формі і числі нападів. Повна ремісія панічних станів характеризується відсутністю нападів і характерних для них симптомів протягом 6 міс. В залежності від тривалості відсутності нападів і симптомів паніки виділяють також часткову і середню (проміжну) ремісію.

17. Радість

Ізард зазначає, що радість супроводжується переживанням задоволеності самим собою і навколишнім світом. Очевидно, це і є її головною відмінною рисою. Тому я б визначив радість як сильне задоволення. Дуже сильна радість (задоволення) приймає форму поведінки, званого буйством. Радість може бути наслідком творчого успіху, але зовсім не обов'язково йому супроводить. Вона виникає не тільки з приводу задоволення бажання, досягнення мети, але й з приводу передбачення задоволення бажання (передчуття). Втім, різниця між цими двома випадками невелика. В останньому випадку радість виникає як наслідок вже доконаної в думках бажаного події. Саме тому людина може переживати радість і при мріях, (Singer, 1966). Характерним для радості є її дуже швидке виникнення, ніж вона наближається до афекту. Не випадково В. С. Дерябін визначає радість як реакцію на несподіване отримання чогось приємного, бажаного. Чим несподіваніше успіх і чим довше він очікуваний, тим більше радість з його приводу.

Опис фізіологічних і поведінкових характеристик радості. Вона супроводжується порушенням рухових центрів, що призводить до розряду моторного збудження (жестикуляція, підстрибування, ляскіт у долоні), посиленням кровотоку в дрібних судинах (капілярах), внаслідок чого шкіра тіла червоніє і стає тепліше, а внутрішні тканини і органи починають краще забезпечуватися киснем і обмін речовин в них починає відбуватися інтенсивніше. Сильну і короткочасну радість що переживають її часто приймають за щастя. Звідси вирази: «щасливу мить», «птах щастя» і т. п.

 

Образа

Образа як емоційна реакція на несправедливе ставлення до себе з'являється тоді, коли зачіпається відчуття власної гідності людини, коли людина усвідомлює, що його незаслужено принижують. Це буває у випадку образи, обману людини, невиправданих звинувачень і докорів на його адресу. М. С. Неймарк (1961) показала, що образа як реакція на неуспіх легко виникає у дітей із завищеними самооцінкою і рівнем домагань. Вони ображаються на завдання, на експериментатора.

Цицерон сказав, що образа заподіює біль, яку насилу виносять наймудріші і кращі люди. Образа дійсно є сильним душевним болем, смутком. Вона може залишатися прихованою і або поступово проходить, або призводить до розробки плану помсти кривдникові. Нерідко образа переживається гостро, у вигляді гніву, і веде до агресивних дій.

Образа з'являється у людини в онтогенезі дуже рано. Її прояви виявляються вже у дітей 5-11 місяців (Блейлер, 1929).

 

Презирство.

Емоцію презирства розглядають, як один з проявів почуття ворожості. Презирати можна і себе, за не гідну, в своїх очах, поведінку. Презирство, також може характеризувати відношення однієї етнічної групи чи раси до іншої. Презирство – це соціальна відраза до людини, котра здійснила не гідний вчинок (Ільїн). Специфікою цієї емоції являється те, що виникнувши ситуаційно, вона не зникає безслідно по закінченню ситуації, котра її спровокувала, а переходить в стійке негативне ставлення до даної людини, тобто в почуття.

Оскільки презирство являється складним, по гамі, переживанням, його міміка не зводиться ні до експресії відрази, ні до експресії гніву. Це комплексне пантомімічне вираження. Емоція презирства, в порівнянні з гнівом та відразою, характеризується самим низьким рівнем фізіологічного збудження. Це «холодна» емоція, котра супроводжується крайньо незначними змінами вегетатики.

Причини виникнення емоції презирства в еволюції пояснити досить складно. Складається враження, що ця чисто людська емоція, з’явилася, як механізм зменшення небезпек, котрі загрожували людині (презирство небезпеки), що робило людину більш рішучою та сміливою. Окрім того, презирливе відношення до ворога, робило його «недолюдиною», зменшувало ризик прояву до нього людяності, жалості, що також підвищувало рішучість в знищенні ворога. Можливо, що презирство являлося способом зміцнення соціальних норм гуртожитку через вираження свого презирливого ставлення до членів колективу, котрі порушували ці норми, що робило їх моральними вигнанцями суспільства. Презирство може слугувати засобом групового тиску на окремих людей.

Здивування за Ожеговим.

Здивування – це враження від чого-небудь несподіваного, дивного, незрозумілого. Ос ця незвичність стимулу (від цього він і стає несподіваним, таким що не відповідає нашим очікуванням, уявленням), а не просто новизна чи раптовість, і являється, скоріш за все, основною причиною появи здивування.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных