Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Інтерес за Ковальовим




А.Г. Ковальов пише, що у маленьких дітей інтерес першочергово проявляється в формі цікавості. Але ця направленість на об’єкт носить тимчасовий характер та може бути названа «перед інтересом». Власне інтерес (відношення) виникає в дошкільному віці. Таким чином, цікавість (допитливість) можна, по Ковальову, розглядати, прояв ситуативного інтересу. Але, з іншої сторони, хіба не може кожний сказати про себе, що в певних ситуаціях він також проявляє цікавість по відношенню до нових, вражаючих уяву, дивуючи, інтригуючи фактів, об’єктів?

22. Сутність гумору.

Вивченням цього, до кінця не розгаданого феномену, займаються давно та серйозно. С.Л. Рубінштейн писав, що сутність гумору не в тому, щоб бачити та розуміти комічне (смішне, забавне), там де воно є, а в тому, щоб сприймати як комічне те, що претендує бути серйозним. А.І. Розов вважав, що гумор та супроводжуючий його сміх, викликаються дуже різким відхиленням подій від очікуваних в даній ситуації при наявності усвідомлення переваги, безпеки та захищеності від цієї ситуації тих, хто сміється. Але такі ситуації можуть викликати і інші емоції, такі як гнів, здивування, нерозуміння.. Друга умова, котра викликає комічний ефект, це відношення людини до того що відбувається. Саме тут і розкривається механізм, в наслідок якого одна і та ж ситуація одним видається комічною, іншим – неприємною. Наприклад, не запланована поява тварини на сцені у глядачів буде викликати сміх, а у акторів – роздратування. Здатність до розуміння смішного залежить і від інтелектуального рівня людини, і від її культурного рівня. Здатність до розуміння смішного може бути вродженою, і тоді говорять про наявність чи відсутність у людини почуття гумору. Почуття гумору – це здатність людини надавати явищу, що сприймається, комічну окраску, здатність сприймати чужий гумор та адекватно на нього реагувати. Фактично, йдеться про особливий стиль сприйняття того, що відбувається і про емоційний тип людини (сміхотливим, реготун), якого легко розсмішити, який схильний часто
сміятися при самому найменшому приводі, а не про почуття. Гумор ситуативний, сміх короткочасний, почуття само, як буде показано нижче, це стійке ставлення особистості
до кого-або чого-небудь.

23. Почуття «впевненості» та «не впевненості».

Впевненість чи невпевненість людини - це інтелектуальний процес імовірнісного прогнозування тієї чи іншої події, досягнення або недосягнення мети, це віра в себе або втрата цієї віри. Він може і не викликати в мені ніяких емоційних переживань, якщо прогнозується подія, до якої я байдужий. Я можу абсолютно безпристрасно прогнозувати удачу чи невдачу на іспиті студента, поразку чи виграш хокейної команди, до якої мені немає справи, і т. д. Але й у випадку значущої для мене ситуації, сам по собі імовірнісний
прогноз не обов'язково супроводжується емоцією. Впевненість у виконанні добре освоєної і звичної для мене дії дає мені підставу для спокою, або для безбоязної поведінки, тобто відсутності емоційного реагування. А невпевненість викликає занепокоєння, тривогу, тобто призводить до емоційного реагування. Таким чином, я «відчуваю» (відчуваю, сприймаю) емоційний стан, що виникає в результаті прогнозу, а не сам прогноз, тобто упевненість або невпевненість в успіху. Можна навести і ще один аргумент на користь того, що впевненість не є емоцією. Впевненість у ряді випадків переростає в самовпевненість. Але чи можна
говорити про те, що існує ще й емоція самовпевненості?

 

24. Настрій

 

З усіх емоційних феноменів, настрій, являється самим невизначеним, туманним, практично містичним. В більшості підручників, настрій визначається, як самостійний емоційний феномен, котрий відрізняється від емоцій. Настрій – це емоційна риса, тісно пов’язана з почуттями та поведінкою, котра являється базовою функцією загальних умов життя індивіда. Одні вважають, що настрій, на відміну від інших емоційних переживань, особистісний. Інші психологи дотримуються думки, що настрій настрій не тільки залежить від особистості, але і від ситуації. Одного визначення настрою немає. На відміну від емоційного тону відчуттів та емоцій, настрій в більшості випадків характеризується:

- слабкою інтенсивністю;

- значною тривалістю

- інколи, незрозумілістю його причини, впливом на активність людини.

- Впливом на активність людини.

Л.В. Куликов в настрої виділяє 5 компонентів:

1. релятивний компонент –

2. емоційний компонент –

3. когнітивний компонент

4. мотиваційний компонент

5. компонент фізичного самовідчуття

 

Види настрою: хороше (стенічне), його прояв гіпертемія,бодрий настрій, ейфорія. Погане (астенічне). Існує суспільний настрій.

Настрій варто вважати не особливим видом емоційного реагування, а емоційним фоном, в якому інтенсивність вираженості емоційних переживань може знаходитись в діапазоні від нуля (повний спокій) до максимальної величини емоційного реагування (афекту).

 

 

25.Фрустація
Поняття «фрустрація» (від лат. frustratio — розлад (планів), крах (за­думів, надій)) використовується в двох значеннях: 1) акт блокування або переривання поведінки, направленої на досягнення значимої мети (тобто фрустраційна ситуація); 2) емоційний стан людини, що виникає після невдачі, незадоволення якої-небудь сильної потреби, докорів з боку. Останнє супроводжується виникненням сильних емоцій: ворожості, гніву, провини, доса­ди, тривоги. .Фрустратором виступає непереборна для людини перешкода,яка блокує досягнення поставленої нею мети. Фрустрацію викликають і внутрішні конф­лікти. Курт Льовін (Levin, 1935) виділив три їх типи: 1) конфлікт рівнозначних позитивних можливостей, або ситуація «буріда­ нова осла»: у людини є дві або більше привабливі цілі, але їх не­ можливо досягти одночасно; особливість цього типу конфліктів полягає в тому, що при будь-якому виборі людина все ж залишиться у виграші, тому цей конфлікт визиває слабку фрустрацію. Стан фрустрації виникає не відразу. Для його появи потрібний подолати так званий фрустраційний поріг. Він визначається рядом моментів: — повторенням незадоволення: при повторному незадоволенні (невдачі) відбувається його суммація з емоційним слідом від колишньої невдачі; Образа — глибиною незадоволення: чим сильніше була потреба, тим нижче поріг фрустрації; — емоційною збудливістю: чим вона вища, тим нижче фрустраційний поріг; — рівнем домагань людини, його звичкою до успіху: чим довше людина не терпіла невдачу, тим нижчий поріг; — етапом діяльності: якщо перешкода виникає на початку діяльності, агрес­ія виражена слабше, ніж коли невдача спіткала людину в самому кінці. Фрустрація може зробити різний вплив на діяльність людини. У одних випадках вона мобілізує його для досягнення віддаленої за часом мети, підвищує силу мотиву. Проте при цьому форми поведінки можуть носити імпульсивний і ір­раціональний характер. У інших випадках фрустрація демобілізуватиме людину, яка або прагне шляхом замінних дій піти від конфліктної ситуації (заборонена або недосяжна мета виконується в думках або лише частково або вирішується схоже завдання), або взагалі відмовляється від діяльності ....
26.Стес.
Стрес (від англ. stress — напруга, тиск) — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.
Термін «стрес» у фізіологію та психологію вперше ввів у 1932 році Уолтер Бредфорд Кеннон у своїх класичних роботах з універсальної реакції «боротися чи бігти».
За останні роки надто зріс темп життя. Разом з цим збільшилось психоемоційне навантаження на нервову систему людини відповідно до індивідуальних особливостей психіки та типу вищої нервової діяльності. Кожна людина намагається встигнути адаптуватись до сучасного технічного прогресу, інформаційного перевантаження, соціальних, політичних, екологічних умов.
Адаптація — це біологічна функція стресу. Тобто стрес, як особливий психо-фізіологічний стан, забезпечує захист організму від загрозливих та руйнуючих впливів, як психічних, так і фізичних. Тому виникнення стресу означає, що людина включилась в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для нього впливам. У тому випадку, коли інтенсивність впливу та його тривалість перевищують функціональні можливості протидій організму людини, коли вплив має різко негативний характер, такий стан називається дистрес.
Види стресу
Фізіологічний стрес пов'язаний з об'єктивними змінами умов життєдіяльності людини. Стресорами при цьому можуть бути мікроклімат, радіація, шум,вібрація, природні стихійні лиха (землетрус, паводок, виверження вулкану) та навіть затоплення вашої квартири сусідами. Психоемоційний стрес виникає з особистої позиції індивіда. Людина реагує на те, що її оточує згідно зі своєю інтерпретацією зовнішніх стимулів, яка залежить від особистих характеристик, соціального статусу, ролевої поведінки, віку, вихованості, життєвого досвіду. Скажімо, крадіжка гаманця, для одного стане стимулом бути уважнішим, сконцентрованим, більше попрацювати, щоб повернути втрачене. А іншого навпаки охопить апатія, відчуття своєї нікчемності та постійного невезіння. Повна відсутність стану стресу при впливі збуджуючих факторів означає смерть. Здатність організму до адаптації поступово втрачається.
27.(не знайшла)
28.Емоційна збудливість
«Спостерігаючи за різними людьми, — писав А. Ф. Лазурський, — ми бачимо, що в одних відчуття, властиві їм, починають виявлятися лише у тому випадку, коли вплив... умов досягає значній інтенсивності; лише які-небудь надзвичайні події здатні порушити їх звичайну байдужість і привести їх в стан деякого збудження. Інші, навпаки, при всякому нікчемному приводі хвилюються, кип'ятяться, приходять в стан захвату або подиву і т. д.» .. З точки зору фізіології, емоційна збудливість є не що інше, як . емоційна готовність, тобто готовність емоційно реагувати на значимі для людини подразники. Істотну роль у формуванні цієї готовності грає адреналін. Його введення випробовуваним приводило до того, що вони починали проявляти емоційні спалахи на ті подразники, які раніше залишали їх абсолютно спокійними. Емоційна збудливість може виявлятися в таких особливостях поведінки, як дратівливість. Людина з низьким порогом емоції гніву більш запальна і частіше знаходиться в цьому стані. Емоційна збудливість сприяє ефективності деяких видів професійної діяльності. За даними Н. Е. Висотської (1979), емоційна збудливість сприяє успішному вченню професії артиста балету, по­зитивно впливаючи на виразність, артистичність, а також акторське мистецтво. Близьким по сенсу до емоційної збудливості є властивість,що визначається як емоційна чуйність.
29. Експресивність
Прояв емоцій у людей індивідуально, у зв'язку з чим говорять про таку особистісну характеристику, як експресивність. Чим більш виражає людина свої емоції через міміку, жести, голос, рухові реакції, тим більше у неї виражена експресивність. Експресивність є інтегральною функцією двох складників: міри вираження (сили) емоцій і контролю людини за їх вираженням. По мірі прояву експресії (зокрема, на обличчі) виділяють гіпомімію і гіпермімію. Гіпомімія (амімія) означає відсутність або ослаблення міміки, жестикуляції, збіднення виразних засобів мови, монотонність інтонації, вимерлий, нічого не виражаючий погляд. Гіпермімія пов'язана з надмірним пожвавленням засобів вираження емоцій, з обсягом яскравих експресивних актів, що швидко змінюються. Вона зустрічається в різних формах і обумовлена багатьма причинами. Часто гіпермімія виражається в безпричинному сміху підлітків. Дівчатка в перехідному віці «качаються від сміху». . Хихикання, яке переходить в регіт, — звичайне явище у підлітків. Воно може приховувати сором’язливість. Іншим проявом гіпермімії є манірність поз і химерність рухів, особливо у дітей з аутизмом.
30.Емоційна лабільність
Емоційна лабільність - схильність до змін настрою з різкими коливаннями від підвищення до пониження, нерідко завершується плачем. Характерна для істерії, неврастенії і атеросклерозу судин головного мозку.
Лабільність емоцій (рухливість, перемикання) характеризується тим, що людина швидко реагує на зміну ситуацій, обставин і партнерів, вільно виходить з одних емоційних станів і входить в інші. Дуже виражена лабільність емоцій може ускладнювати стосунки з оточуючими, оскільки особа стає реактивною, імпульсивною, погано керує собою. Будучи різко вираженою у людини, ця властивість робить її нездатною виробити тверді погляди і переконання, симпатію або антипатію до кого-небудь, придбати постійні прихильності. Емоційна лабільність властива особам з високим нейротизмом (тривожністю). Навпаки, низький нейротизм супроводжується емоційною ригідністю.

 

 

Причини стресу.

"Стрес - цей напружений стан організму людини, як фізичний, так і психічний." Стрес присутній в житті кожної людини, оскільки наявність стресових імпульсів у всіх сферах людського життя і діяльності поза сумнівом. Причин стресу безліч, проте, для кожної з них характерним є емоційний сплеск, потрясіння. Стресова ситуація необов'язково пофарбована в негативний відтінок, такі події, як народження дитини, вступ до університету, довгоочікувана покупка, можуть також стати причиною стресу.

Багато що в стресовій ситуації залежить від особливостей характеру людини, адже у кожного складається своє ставлення до життя і до подій навколо. Тому ситуація, яка для однієї людини стала причиною стресу, іншого може абсолютно не зачепити в емоційному плані.

Як правило, причини стресу поділяють на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх причин відносять особливості характеру людини, такі як відсутність наполегливості, песимізм, нездатність приймати невизначеність, підвищені вимоги до себе, нереальні очікування. Зовнішні причини стресу - це різні зміни в житті, які викликали емоційний сплеск: фінансові проблеми, складності на роботі, проблеми в стосунках, труднощі в сім'ї, надмірна зайнятість.

32. Методи розпізнавання емоцій.

Емоції виявляються як зовнішню поведінку і як перебудова внутрішнього середовища організму, що має своєю метою адаптацію організму до середовища проживання. Наприклад емоція страху готує організм до «поведінки уникнення»: активізується орієнтовний рефлекс, що активує система мозку, посилюється робота органів чуття, в кров виділяється адреналін, посилюється робота серцевого м'яза, дихальної системи, напружуються м'язи, сповільнюється робота органів травлення тощо. Те, що безліч фізіологічних змін, пов'язаних з емоціями, проявляються в активації вегетативної нервової системи має важливе прикладне значення: у клінічній та науково-дослідницькій практиці широко використовуються такі її параметри, як артеріальний тиск, пульс, дихання, реакція зіниць, стан шкірних покривів (в тому числі, елевація волосся шкіри), активність залоз зовнішньої секреції, рівень глюкози в крові.

Міміка — універсальний спосіб прояву емоцій серед людей незалежно від расової та соціальної приналежності. Центр розпізнавання емоцій розташовується в правій півкулі головного мозку і має відмінну від центру розпізнавання осіб локалізацію.

Існує так званий феномен «емоційного зараження» — емоції, особливо в середовищі стадних тварин, проявлені в поведінці однієї особиною, викликають схожі емоції у інших особин, які ці прояви спостерігають. У людському середовищі цей ефект так само присутній і особливо помітний в поведінці натовпів.

Емоційний відгук — оперативна емоційна реакція на поточні зміни в предметному середовищі (побачили гарний краєвид — захопилися). Емоційний відгук визначається емоційною збудливістю людини. Одним з видів емоційного відгуку є Синтон . Синтон — здатність гармонійно відгукуватися на стани інших людей і в цілому явищ навколишнього світу (відчувати себе в гармонії з природою, з людьми чи людиною). Це емоційне співзвуччя.

33. Хронічне почуття самотності.

Самотність – це таке емоційний стан, при якому людина відчуває себе ізольованим і спустошеним. Він розуміє, що він нікому не потрібен, ніхто не потребує його суспільстві і в ньому самому. Це поширена думка про почуття самотності. Це, загалом-то, правильно, але справа в тому, що самотність самотності ворожнечу. Іноді буває так, що самотність – це вибір деяких людей в деяких конкретних ситуаціях, і людина відчуває себе самотнім, навіть перебуваючи серед інших людей. Так найчастіше буває в тих випадках, коли людина не знаходить контакту з оточуючими і бачить необхідність в самоізоляції. Очевидно, що така ізоляція служить механізмом захисту для таких людей, створюючи їм зону комфорту.

Хронічне самотність – це, як правило, явище більш складне. І теж неоднозначне. Людей, добровільно віддають перевагу самотність, можна розділити на кілька категорій. Перша категорія – це люди, які відмовляються від зусиль для вирішення своїх проблем самотності і в кінцевому підсумку використовують пасивну стратегію «виживання». Ці стратегії являють собою скоріше спроби відволіктися від болю самотності, ніж спроби реального вирішення проблеми. Такі одинаки, заглушаючи тугу, починають її «заїдати», або ж починають випивати, занадто багато спати, проводити весь вільний час перед телевізором – варіантів багато. Природно, це лише посилює стан самотності. Психологічні дослідження показують, що такий стан людини може бути якось пов'язане з проблемами в його минулому. Це найбільш важка форма почуття самотності, і таким людям, як правило, потрібна допомога професійних психологів.

34. Гнів.

Гнів — бурхливий вияв злості, спрямований на ближнього; злісний стан душі. Буває три види гніву:

гнів, який палає всередині. Таким гнівом називається не тільки прихована злість, що не виявляється у словах та вчинках, — це постійний стан душі, який не обов'язково має бути спрямованим на якийсь визначений об'єкт. Образа — це також внутрішній гнів.

гнів, що виявляється у словах та вчинках. У будь-якому грубому, неввічливому, позбавленому лагідності і любові слові проявляється наш гнів. Найпоширенішою формою такого гніву є спалахи люті.

гнів, який горить протягом довгого часу, або злопам'ятність. Такий вид гніву найбільш противний Богу, оскільки Господь наголошує на тому, щоб щиро прощати образи.

Гнів у будь-якому вигляді — це дуже небезпечна пристрасть, оскільки веде до чоловіковбивства.

Горе.

Горе ~ це глибока печаль з приводу втрати кого-небудь або чого-небудь цінного, необхідного. Причинами горя можуть бути:
1) тривала розлука або втрата(смерть, розрив любовних стосунків) людини
до якої є прихильність; при смерті близької людини втрачається
роль батька, матері, сина, друга і т. д., т. е
2) серйозна хвороба або каліцтво самого себе або близької людини;
3) втрата цінного майна, втрата джерела коштів для існування; це означає
втрату джерела задоволення, радості, благополуччя.
Все це свідчить про те, що горе може розглядатися як фрустраційне переживання. Наприклад, втрата коханої людини означає, що не можуть бути
здійснені намічені з ним плани, задоволені бажання, пов'язані з цією
людиною.
Н. Д. Левітов(1964) пише, що в афективному переживанні горя можна виділити ряд компонентів : жалість до того, з ким сталося нещастя, і частково до себе
відчуття безпорадності, неможливості повернути все назад, в окремих випадках -
відчай.
. К. Ізард розглядає горе як взаємодію печалі, страждання з іншими
базовими емоціями: страхом, гнівом і відчуттям провини. Дж. Ейвріл вважає, що горе
має біологічну основу і генетичні механізми виникнення. Внаслідок
цього воно проявляється і у високорозвинених тварин(мавп, собак) і, являючись
біологічною реакцією, служить для забезпечення груповій згуртованості

36. Сором’язливість.

Сором’язливість – властивість характеру, позначається в тому, що сором’язливий всіляко намагається втекти, сховатися від людей, оскільки його легко образити, поранити душевно, і він дуже цього боїться. Ховатися від інших в собі самому – це означає мовчати, відвертатися від людей, не дивитися їм в очі, не знати, куди подіти руки, і т. п. Сором’язливість часто пов’язана з такими властивостями характеру, як боязкість, сумлінність, нерішучість, незручність, повільність, невпевненість у своїх силах, тривожність, схильність до сумнівів, страхів, сумно, помисливості, сором’язливість, переживання своєї неприродності.

Дуже часто вони до нестями бояться думки оточуючих їх людей: їм здається, що найстрашніше в житті – не сподобатися іншим людям, викликати їх несхвалення, глузування або невдоволення. Саме тому сором’язлива людина ніколи не дозволяє собі бути в центрі уваги, пригнічує виникають спонтанно бажання, не хоче відкрито висловлювати свою думку і відстоювати свої права.

Такі люди уникають ситуацій, в яких потрібно діяти і приймати рішення, спілкуватися і відкрито говорити іншим про свої цінності. Саме через це більшість соромливих людей не домагаються в житті успіху: вони просто не можуть змусити себе познайомитися з новими людьми, спробувати спілкуватися, скористатися пропонованою можливістю і почати робити щось нове – вони дуже бояться невдач.

 

Структура провини

Д. Ангер розглядає вину як двокомпонентну емоцію. Перший компонент - вербально-оцінна реакція людини («Я не повинен був робити цього!»), або каяття. В її основі лежить негативне ставлення до себе, самозвинувачення, пов'язане з усвідомленням або вчиненого проступку, або порушення власних моральних принципів. Визнання своєї провини («неправильного» вчинку), неправоти або зради своїх переконань породжує другий компонент - вегетативно-вісцеральну реакцію з цілою гамою болісних і довільно стійких переживань, які переслідують людину: докори сумління, жаль про скоєне, незручність (сором) перед тим, кого скривдив, страх втратити дорогу людину і печаль з цього приводу. Правда, можливо і каяття без емоційної реакції, суто формальне, зовнішнє, нещире, яке увійшло в звичку або як розумовий висновок. Так, діти часто каються, але не виправляються.

 

38. Емоційний слух

Цей термін введений В. П. Морозовим (1991) і означає здатність пізнання емоцій по мові і співу людини. Про те, що така здатність існує, може свідчити той факт, що між емоційним слухом і мовним слухом відсутня кореляція. Тому «емоційна глухота» може зустрічатися і у людей з добре розвиненим сприйняттям мови. Емоційний слух - філогенетично більш давня здатність. На користь існування цієї здатність, свідчить і те, що випробовувані різного віку, статі та професії показали істотні відмінності в правильності пізнання емоцій - від 10 до 95%. А. X. Пашина (1992) показала, що однаковий у двох суб'єктів відсоток упізнання всіх емоцій може бути при різній кількості правильно упізнаних емоцій. У зв'язку з цим вона висунула уявлення про структуру емоційного слуху. Нею було встановлено, що випробовувані по-різному пізнають кількість пред'явлених емоцій: одні - всі п'ять, інші - чотири, треті - три і т. д. Ємоціональний слух залежить від досвіду, придбаного людьми в процесі спілкування. Але, з іншого боку, є особи, які і без досвіду здатні впізнати усі п'ять емоцій, що говорить на користь того, що емоційний слух може бути і вродженим. Краще пізнається те, що переживається самим піддослідним. Пашина виявила, що особи, які розпізнають тільки одну емоцію, відрізняються низьким рівнем емпатії і нормальним рівнем тривожності, а ті, хто розпізнає усі п'ять емоцій, мають досить високий рівень емпатії і дуже високу ситуативну тривожність. Крім того, має значення, який в даний момент у випробуваного емоційний фон, тобто яку емоцію він переживає в даний момент.


39.40.41. Активатори емоцій

Джерела емоції можна описати в термінах нервових, афективних і когнітивних процесів. На нейронних рівні походження емоції може бути пояснено як результат діяльності певних медіаторів і структур мозку, за допомогою яких відбувається оцінка інформації, що надходить. На афективному рівні активацію емоції можна пояснити в термінах сенсорно-перцептивних процесів, а на когнітивному - в термінах окремих розумових процесів. Проблема когнітивної активації емоції досліджувалася набагато більше, ніж два інших типи активації, але тим не менш завжди корисно пам'ятати, що, крім когнітивних, існують і некогнітивні (нейронні, афективні) джерела емоцій. Існує три типи активаторів: 1. Нейронні та нервово-м'язові активатори: гормони та нейромедіатори, що природно виробляються; наркотичні препарати; експресивна поведінка (міміка, пантоміміка); зміна температури крові мозку та інші нейрохімічні процеси. 2. Афективні активатори: біль; статевий потяг; втома; інша емоція. 3. Когнітивні активатори: оцінка; атрибуція; пам'ять; антиципація. В теорії диференційних емоцій особливо підкреслюється, що емоція може бути викликана безпосередньо нейрохімічними і афективними процесами без участі когнітивних. Крім того, теорія диференціальних емоцій підкреслює, що між специфічною емоцією і супроводжуючим її специфічним переживанням існує генетично обумовлена ​​взаємозв'язок, а їх роздільне існування у свідомості є набутим.

 

42. Емоційний патерн

Емоційний патерн - це комбінація двох або декількох базових емоцій, які за певних умов розгортаються одночасно або в певній послідовності і які взаємодіють між собою таким чином, що кожна з включених в патерн емоцій надає мотиваційний вплив на індивіда і його поведінку. На приклад, любов складається з таких емоцій як інтерес - збудження і задоволення - радість. Ці базові емоції можуть виявитися найважливішими компонентами мотивації, що визначає нашу поведінку в коханні. Крім того, якщо розглядати любов в контексті міжособистісних відносин, то, очевидно, що в ній представлені і негативні емоції.

43.СИГНАЛЬНА ФУНКЦІЯ ЕМОЦІЙ.

Емоції та почуття виконують низку функцій у життєдіяльності людини. Одною з основних є сигнальна функція—емоції сповіщають людину про значущість тих чи інших умов або подій, про суб єктивне ставлення людини до них, про те, з якими перешкодами вона зустрічається на своєму шляху, на що слід звернути увагу насамперед. Вони сигналізують також про сприятливий чи несприятливий хід подій.Особливо,потрібну інформацію тут дають негативні емоції. Сигнальна функція емоційно-почуттєвої сфери не втратила свого значення навіть після того, як в історичному розвитку людства сформувалась більш досконаліша форма обміну інформацією—мовлення.

44.КОМУНІКАТИВНА ФУНКЦІЯ ЕМОЦІЙ.

Емоції та почуття виконують низку функцій у життєдіяльності людини. Одною з основних є комунікативна функція— виражається в можливості людини передавати свої переживання іншим людям, інформувати їх про своє ставлення до певних подій, об’єктів і таке інше через міміку, жести, позу, інтонацію. За рахунок свого експресивного компонента, зокрема, експресії обличчя, емоції беруть участь у встановленні контакту з іншими людьми у процесі спілкування, у впливі на них.

45.СПОНУКАЛЬНА ФУНКЦІЯ ЕМОЦІЙ.

Емоції та почуття виконують низку функцій у життєдіяльності людини. Одною з основних є спонукальна функція —емоції можуть мотивувати ту чи іншу поведінку людини. Спонукальна функція пов’язана з наявністю емоційного переживання, що містить образ предмета задоволення потреби і своє упереджене ставлення до нього, що і спонукає людину до дії. Функцію спонукання виконують як провідні, так і ситуативні емоції. Так, провідне емоційне переживання, спрямоване на предмет (ціль поведінки), що задовольняє певну потребу, ініціює саму адаптивну поведінку. А ситуативні емоційні переживання, що виникають у результаті оцінок результатів окремих етапів поведінки, також спонукають діяти в колишньому напрямку, чи змінювати тактику поведінки, засобу досягнення мети й т.ін.

46. ОЗДОРОВЧА ФУНКЦІЯ ЕМОЦІЙ.

Емоції та почуття виконують низку функцій у життєдіяльності людини. Одною з основних є оздоровча функція—позитивні емоції сприятливо впливають на стан людини, активізуючи її функції. Емоції беруть участь у підтримці гомео­стазу, тобто сталості внутрішнього середовища організму, попереджаючи людину й тварин не лише від виникнення багатьох захворювань, а й від загибелі. Однак це радше належить до емоційного тону відчуттів, ніж до емоцій. Останні ж можуть чинити на здоров'я людини як позитивний, так і руйнівний вплив. Усе залежить від знака й інтенсивності емоції.

47.УМОВИ ВИНИКНЕННЯ ЕМОЦІЙ ЗА ВУНДТОМ І ГРОТОМ.

48.ФАКТОРИ СТРЕСОВОЇ СИТУАЦІЇ ЗА ЛАЗАРУСОМ.

Лазарус ввів поняття «індивідуальний реактивний стереотип» , що означає схильність людини реагувати певним чином на наявність емоційної напруги(стресу). Одна людина може постійно реагувати підвищенням артеріального тиску без зміни частоти скорочень серця, у іншої виявиться пришвидшення пульсу і падіння артеріального тиску, у третьої найбільша реактивність проявиться за шкірно-гальванічною реакцією при незмінних показниках висоти артеріального тиску та частоти скорочень серця.

 

 

49.універсальність емоцій.

Емоції не залежать від характе­ру потреби і специфіки діяльності: надія, тривога, радість, гнів можуть виникнути при задоволенні будь-якої потреби;

Універсальність полягає в незалежності емоцій від виду потреби й специфіки діяльності, в якій вони виникають. Надія, тривога, радість, гнів можуть виникнути при задоволенні будь-якої потреби. Це означає, що механізми виникнення емоцій є специфічними й незалежними від механізмів виникнення конкретних потреб. Те саме можна сказати й щодо емоційного тону. Наприклад, задоволення можна відчувати від різних відчуттів, образів сприйняття й уявлення. Цю властивість емоцій виокремив У. Мак-Дугалл.

50. іррадіація емоцій.

Іррадіація означає можливість поширення настрою (емоційного тла) з обставин, які його спершу зумовили, на все, що людина сприймає. Щасливому «все усміхається», здається приємним і радісним. Розлючену людину дратує геть усе: задоволене обличчя іншої людини, безневинне питання (одного підлітка мати запитала, чи хоче він їсти, на що той закричав: «Та що ти мені весь час у душу лізеш!») тощо.
Перенос емоцій як властивість, полягає в їх перенесенні на інші об´єкти. У закоханого здатність виявляти сентиментальні емоції викликає не лише вигляд коханої людини, а й предмети, якими вона користувалася (хустка коханої, її рукавичка, пасмо волосся, лист, записка), з якими людина може проробляти такі ж дії, як і з самим об´єктом кохання (гладити, цілувати). Оскільки позитивні почуття дитинства пов´язані з «малою Батьківщиною», вони переносяться й на земляків, що зустрілися вдалині від неї.
З іншого боку, дитина, у якої виникла негативна реакція на пацюка, починає так само реагувати на схожі об´єкти (кроля, собаку, шубу).

 

51. еволюційна теорія емоцій Дарвіна.

Еволюційна теорія емоцій Ч. Дарвіна. Опублікувавши в 1872 р. книгу «Вираження емоцій у людини й тварин», Ч. Дарвін показав еволюційний шлях розвитку емоцій й обґрунтував походження їхніх фізіологічних виявів. Суть його уявлень полягає в тому, що емоції або корисні, або становлять собою лише залишки (рудименти) різних доцільних реакцій, вироблених у процесі еволюції в боротьбі за існування. Розгнівана людина червоніє, важко дихає й стискає кулаки тому, що в первісній своїй історії будь-який гнів у людей спричиняв бійку, а вона вимагала енергійних м´язових скорочень, а отже, посиленого дихання й кровообігу, які забезпечують м´язову роботу. Спітніння рук при страху учений пояснював тим, що в мавпоподібних предків людини ця реакція в разі небезпеки полегшувала схоплювання за гілки дерев.

Таким чином Ч. Дарвін доводив, що в розвитку й вияві емоцій не існує неподоланної прірви між людиною й тваринами. Зокрема, він показав, що у зовнішньому вираженні емоцій в антропоїдів і сліпонароджених дітей є багато спільного.

Ідеї, які висловив Дарвін, стали поштовхом для створення інших теорій емоцій, зокрема «периферичної» теорії В. Джемса - Г. Ланге.

 

52. когнітивістські теорії емоцій.

Когнітивістські теорії емоцій.Ці теорії з´явилися як наслідок розвитку когнітивної психології й відображають думку, відповідно до якої основним механізмом появи емоцій є когнітивні процеси.

Когнітивно-фізіологічна теорія емоцій С. Шехтера.Цю теорію розробив С. Шехтер із колегами в межах когнітивістських теорій емоцій. Було виявлено, що вісцеральні реакції, які зумовлюють збільшення активації організму, хоча і є необхідною умовою для виникнення емоційного стану, але недостатні, тому що визначають лише інтенсивність емоційного реагування, але не його знак і модальність. Відповідно до цієї теорії, певна подія чи ситуація викликають збудження, і в людини виникає необхідність оцінити його зміст, тобто ситуацію, що спричинила це збудження. На думку Шехтера, на виникнення емоцій, поряд зі стимулами, які сприймаються, й породжуваними ними фізіологічними змінами в організмі, впливають минулий досвід людини й оцінка нею наявної ситуації з погляду наявних у цей момент потреб та інтересів. Отже, вісцеральна реакція викликає емоцію не прямо, а опосередковано.

На думку С Шехтера, емоційні стани - це результат взаємодії двох компонентів: активації (arousal) і висновку людини про причини її збудження на основі аналізу ситуації, в якій виникла емоція.

 

53. відображально – оцінкова роль емоцій.

Відображально-оцінна роль емоцій виявляється за рахунок суб´єктивного компонента емоційного реагування (переживання) в основному на початковому етапі довільного керування (при виникненні потреби й розгортанні на її основі мотиваційного процесу) і на кінцевому етапі (при оцінці досягнутого результату: задоволенні потреби, реалізації наміру).
Відображальну функцію емоцій визнають не всі вчені. Зокрема, Е.К. Вілюнас вважав, що «емоції виконують функцію не відображення об´єктивних явищ, а вираження суб´єктивного до них ставлення». І він, мабуть, правий, оскільки для відображення реальності у тварин і людини є аналізатори й мислення, котрі виконують роль дзеркала, яке відображає те, що є.
Подобається людині те, що вона бачить у дзеркалі, чи ні - це не залежить від дзеркала, воно не дає оцінку відображуваному. Оцінка (ставлення) залежить від суб´єктивного сприйняття видимого, котре зіставляється з еталонами, бажаннями, смаками людини.
Емоційна оцінка як процес. Говорячи про результативно-оцінкову роль емоцій, Б.І. Додонов зазначає, що психологи розуміють цю роль занадто вузько, тому що традиційно емоції розглядають не як процес, а як кінцевий продукт - «афективні хвилювання» і «тілесні» (фізіологічні) зміни, які їх супроводжують. Це вже винесені «оцінки-вироки». У зв´язку із цим Додонов пише: «Міркуючи про механізм виникнення емоцій, більшість фізіологів, як правило, визначає емоцію з погляду ефекту, зробленого зіставленням, неправомірно виносячи саме зіставлення за межі емоційного процесу». Насправді, вважає вчений, емоції - це й процес, який є не що інше, як діяльність оцінки інформації про зовнішній і внутрішній світ, що потрапила в мозок, яку відчуття і сприйняття кодують у формі суб´єктивних образів. Тому Додонов говорить про емоційну діяльність, яка полягає в тому, що відображена мозком дійсність зіставляється з відображеними в ньому ж постійними або тимчасовими програмами життєдіяльності організму й особистості.

54. орієнтувальна функція емоційного тону відчуттів.

Емоційний тон відчуттів. Емоційний тон відчуттів є філогенетично найдавнішою емоційною реакцією. Він пов´язаний з переживанням задоволення чи незадоволення в процесі відчуття. Тому М.М. Ланге зараховував їх до елементарних фізичних почуттів. Він писав, що «...почуття задоволення й страждання є показником лише наявної в цей момент відповідності між враженням і вимогою організму. Воно є свідок, а не пророк». Отже, це контактний вид емоційного реагування. Саме це відрізняє, на його думку, емоційний тон відчуттів від інших емоційних реакцій. При відразі, стражданні, задоволенні завжди є взаємодія.
Для емоційного тону відчуттів характерне реагування на окремі властивості об´єктів або явищ: приємний чи неприємний запах хімічних речовин або смак продуктів; приємний або неприємний звук, який дратує чи тішить тощо.
Функції емоційного тону відчуттів.
- Перша функція емоційного тону відчуттів, на яку в основному вказує багато авторів, - орієнтувальна, котра полягає в повідомленні організму, чи небезпечний той або інший вплив, чи він є бажаним або його треба позбутися.
- Другою функцією емоційного тону відчуттів є забезпечення зворотного зв´язку, завдання якого - повідомляти людині й тваринам, що біологічну потребу задоволено (і тоді виникає позитивний емоційний тон - задоволення) або не задоволено (і тоді виникає негативний емоційний тон - невдоволення).
- Третя функція емоційного тону відчуттів пов´язана з необхідністю виявляти певні види поведінки доти, поки не буде досягнуто потрібного організму результату.
Те саме відбувається й при гальмуванні певної поведінки. Якщо організму вона небажана й шкідлива в цей момент, тоді виникає відчуття відрази до об´єкта, який раніше викликав задоволення. Наприклад, у разі розладу діяльності шлунково-кишкового тракту потрібно на якийсь час припинити вживання їжі. Для цього патологічні процеси у внутрішніх органах збуджують нервові структури «центри відрази». Тепер будь-яке подразнення, адресоване до харчового центру від безпосереднього контакту з їжею до її вигляду, запаху лише підсилює відразу й тим самим запобігає потраплянню їжі в шлунково-кишковий тракт, сприяючи перебігу відбудовних процесів. У цьому разі тварина чи людина теж змушена поводитися певним чином доти, поки відраза до їжі не зникне й організм не досягне потрібного йому результату.
Механізми виникнення емоційного тону відчуттів. Як зазначає В.К. Вілюнас, «...є підстави стверджувати, що до відповідної реакції спонукає суб´єкта не вплив, який спричиняє біль, а сам біль, не харчове підкріплення, а позитивне емоційне його сприйняття, тобто не сам подразник, а той емоційний стан, який він викликає». Цей емоційний стан, котрий виникає за механізмом безумовного рефлексу, і є емоційним тоном відчуттів.
У тварин і людини в головному мозку є «центри задоволення» й «центри незадоволення» (особливо багато тих й інших у підгорбовій (гіпоталамічній) ділянці, у мигдалеподібному ядрі, зоні перегородки), порушення яких і дає відповідні переживання.
Появу задоволення-невдоволення визначає не лише якість подразника, а й його сила. Відомо, що подразник, який викликав приємне відчуття, при його великій силі стає неприємним і навіть спричиняє біль. Отже, природа мала б передбачити й інший параметр подразників - не лише їх якість, а й оптимальну зону їхньої інтенсивності. Надто інтенсивне задоволення називають екстазом, а дуже сильне невдоволення - стражданням.
Отже, прив´язка задоволення - незадоволення до корисності чи шкідливості подразника для організму повинна враховувати не лише якість подразника, а й його інтенсивність. Крім того, незадоволення виникає й за відсутності подразника.

55. Емоційний тон вражень.

Якщо емоційний тон відчуттів – це фізичне задоволення-незадоволення, то емоційний тон вражень – естетичне задоволення-невдоволення.

Важливо підкреслити, що, з точки зору Ланге (абсолютно справедливою), емоційний

тон вражень є складовою частиною емоції. Саме ця обставина і дає підставу ділити емоції на позитивні (пов'язані з задоволенням) ті негативні (пов'язані з невдоволенням), тобто мітити їх знаком. Тому можна сказати, що емоційний тон вражень - це знак емоціі. Емоційний тон вражень має властивість узагальненості: наприклад смачно або несмачно, гарно чи негарно. Емоційний тон вражень, на відміну від емоційного тону відчуттів, може бути безконтактним, тобто не пов'язаним з прямим впливом фізичного або хімічного подразника, а бути наслідком уяви (спогад про приємно проведену відпустку, про перемогу улюбленої команди, про свій вдалий виступ і т. д.).

 

56. Власне емоція.

Емоція це рефлекторна психовегетативна реакція, пов'язана з проявом суб'єктивного прискіпливого ставлення (у вигляді переживання) до ситуації, її результату (події) і сприяюча організації доцільної поведінки в цій ситуації.

Емоція - це набагато більш високий рівень емоційного реагування, ніж емоційний тон. У порівнянні з емоційним тоном емоція має ряд переваг, тому грає незрівнянно більшу роль в житті тварин і людини.

1. Емоції - це реакції на ситуацію, а не на окремий подразник.

2. Емоції - це часто завчасні реакції на ситуацію та її оцінка. В результаті

під впливом емоції людина реагує на ще не наступивший контакт з

подразником. Таким чином, емоція виступає в якості механізму передбачення

значущості для тварини і людини тієї чи іншої ситуації.

3. Емоції - це диференційована оцінка різних ситуацій. На відміну від емоційного

тону, який дає узагальнену оцінку (подобається - не подобається, приємно - неприємно), емоції більш тонко показують значення тієї чи іншої ситуації.

4. Емоції - це не тільки спосіб оцінки майбутньої ситуації, але і механізм завчасної

і адекватної підготовки до неї за рахунок мобілізації психічної і фізичної енергії. Цього механізму емоційний тон, очевидно, позбавлений.

5. Емоції, як і емоційний тон - це механізм закріплення позитивного

і негативного досвіду. Виникаючи при досягненні або не досягненні мети, вони

є позитивним або негативним підкріпленням поведінки і діяльності.

59. Еталони експресії здивування.

1-й еталон: очі широко відкриті, рот привідкритий, брови підняті, на лобі зморшки;

2-й еталон: поза застигла,розгубленість, інтонації окличні;

3-й еталон: інтонації окличні, рот відкритий, сплескує руками;

4-й еталон: погляд питальний, обличчя застигле, куточки губ опущені;

5-й еталон: очі широко відкриті, куточки губ опущені, обличчя застигле, поза застигла;

6-й еталон: брови підняті, погляд питальний, розгубленість.

 

Майже всі типи еталонів експресії подиву віднесені Лабунською до

«мімічних». Винятком є 3-й еталон. У ньому представлені різні

елементи експресивної поведінки (міміка, інтонації, жести). Цей еталон

експресії подиву є комплексним. Перший мімічний еталон складається з

конкретних рухів особи. Наступні еталони являють поєднання конкретних

і узагальнених характеристик мімічного вираження.

 

 

60. Еталони експресії презирства.

1-й еталон: очі звужені, куточки рота опущені, брови насуплені, голова піднята вгору, крива

посмішка;

2-й еталон: недоброзичливе відношення, відвертається від партнера по спілкуванню, погляд холодний, хода зарозуміла;

3-й еталон: губи щільно стиснуті, куточки рота опущені, хода зарозуміла, голова піднята

вгору, погляд холодний;

4-й еталон: посмішка крива, брови насуплені, не розмовляє;

5-й еталон: погляд холодний, крива посмішка, губи щільно стиснуті, хода зарозуміла;

6-й еталон: недоброзичливе відношення, дратівливий, відвертається від партнера по спілкуванню, куточки рота опущені.

 




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2018 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных