Вплив умов вирощування на лежкість коренеплодів

За будовою покривних тканин коренеплоди поділяють на дві групи: з доброю механічно міцною шкіркою (столові буряки, бруква, турнепс, редька, пастернак) та з ніжними покривними тканинами (морква, петрушка, селера, хрін, ріпа).

Лежкий урожай моркви одержують переважно на чорноземних оструктурених ґрунтах з нейтральною реакцією ґрунту. Намочуван­ня насіння у розчинах цинку, кобальту, молібдену, борної кислоти або хлориду заліза (0,02 — 0,03 %-й розчин) дає змогу вирощувати рівномірні за розмірами коренеплоди продовольчого чи насінного призначення. Лежку моркву, столові буряки та брукву на Поліссі вирощують при висіванні їх наприкінці травня, у Степу — наприкін­ці травня чи на початку червня. Ріпу сіють на початку липня. Най­краща тривалість вегетаційного періоду для моркви 130 днів (при довшому вона проростає під час зберігання, при коротшому — погано дозріває).

Усі коренеплоди, як і бульби, добре ростуть на ґрунтах легкого гранулометричного складу. Однак урожай, вирощений на піщаних ґрунтах, нележкий, а на ґрунтах важкого гранулометричного складу виростають плоди з розгалуженнями, погано сформованим шкірним покривом, низькою лежкістю.

Не рекомендується вносити органічні добрива безпосередньо під коренеплоди, оскільки це викликає формування нестандартних плодів. Порушення співвідношення або надлишкове внесення доб­рив, тривала перерва з внесенням калію та фосфору спричинюють підвищений вміст у коренеплодах нітратів. У вегетаційний період для коренеплодів найкращі помірні температури. Наприклад, доб­рий хімічний склад моркви із вмістом загальної кількості сухих ре­човин 12 — 13 % створюється при сумі активних температур 2000 — 2100 °С. Висока температура знижує інтенсивність росту моркви в 3-5 разів, гальмує нагромадження у ній запасних поживних речо­вин, призводить до передчасного дозрівання та старіння, зниження смакових якостей та лежкості. За нестачі тепла формуються коре­неплоди, нестійкі проти хвороб. Вони не дозрівають, мають підви­щену інтенсивність дихання, погано зберігаються.

Різкий перехід від надмірної посухи до надлишку вологи призво­дить до розтріскування плодів. Нележка морква виростає при затяж­ній холодній весні, коливанні жари й холоду, недостатньому освіт­ленні.

За три тижні до збирання моркву припиняють поливати. Техніч­на стиглість її настає при пожовтінні нижніх листків (у дощову по­году може поновитися відростання листків). Збирають моркву в жовтні.

Моркву збирають машинами брального типу, якщо коренеплоди легко вириваються з ґрунту. Пошкодження хвостової частини плодів завжди призводить до виникнення хвороб. Запливні ґрунти розпу­шують. Використовують машини брального типу вітчизняні й імпо­ртні (ІМ-11, ММТ-1, Е-625), переобладнані РКС-6, Е-665, ЛКГ-1,4. При використанні машин небрального типу спочатку скошують гич­ку та бур'яни.

Після викопування комбайном моркву сортують на пунктах ПСК-6, ЛКС-20, РКС-10 у день збирання під навісами, запобігаючи в'яненню або намоканню. Як правило, у воросі після механізованого збирання міститься до 40 % травмованих плодів, які видаляють. На зберігання закладають плоди діаметром не менше 4 см.

Зберігання моркви

Коренеплоди моркви мають товстий шар добре розвиненої дере­вини й кори, що містить багато поживних речовин, але мало клітко­вини, чим пояснюється велика травмованість покривних тканин. Тканини моркви досить повітропроникні, тому вона швидко в'яне. Під час зберігання міцність її покривних тканин знижується, що треба враховувати при її подальших перевантаженнях. Здатність утворювати раневу перидерму в моркви виражена лише в зоні голо­вки, але надто слабко. Підмерзлі коренеплоди швидко ослизнюють-ся і стають непридатними для зберігання. Заживання пошкоджень на коренеплодах моркви відбувається при температурі вище 12 °С та доброму доступі кисню, однак при високому вмісті землі у воросі, який надходить від комбайнів, цей процес неможливий. Травмова­ність моркви підвищується при висоті падіння понад 40 см.

Стан спокою коренеплодів моркви неглибокий, тому за високої вологості та підвищення температури вони починають проростати. Диференціація бруньок при температурі 0 - 8 °С триває 30 - 70 днів. Режим зберігання моркви такий: наявність темноти, темпера­тура ±1 °С, відносна вологість повітря близько 90 %, вміст вуглекис­лоти 3 — 5 %, а кисню 9 — 10 %. Тепло- та вологовиділення корене­плодами моркви більші, ніж картоплі, тому висота насипу і тара також мають бути трохи меншими, ніж для картоплі.

Моркву зберігають у тарі (контейнерах, ящиках, поліетиленових відкритих мішках), насипом, без перешаровування та з перешаро­вуванням.

При активному вентилюванні моркви питома подача повітря во­сени становить 60 — 70, а взимку 30 — 40 м3/т за годину, відносна вологість 80 - 90 %. Засіки для моркви мають розміри 3x6 або З х 12 м. Моркву краще зберігати з перешаровуванням. Для зни­ження випаровування неперешаровану моркву поверх соломи чи рогожі накривають синтетичною плівкою.

При зберіганні моркви у відкритих поліетиленових мішках ви­користовують плівку завтовшки 100 — 150 мкм. Мішки ставлять на стелажі чи на підлогу. Якщо у сховищі відбувається різкий перепад температури, то утворюється конденсована волога і по стінках міш­ка стікає вода, яка збирається на його дні. Щоб уникнути цього, в дні мішка роблять невеликі отвори.

Для перешаровування моркви використовують торф чи пісок во­логістю 60 — 70 %, у сховищі влаштовують штабелі моркви (ширина внизу 1 м, висота 1 м, ширина зверху 0,8 м, довжина 2 — 3 м). На 1 т моркви для перешаровування використовують 0,5 м3 охолодженого матеріалу. На дно насипають пісок, потім кладуть шар коренепло­дів, знову 2 — 3 см піску і т.д. Штабелі розміщують довгою стороною перпендикулярно до головного проходу сховища, за 20 см від стіни. Між штабелями залишають відстань 0,4 — 0,5 м.

При зберіганні моркви без перешаровування висота насипу за­лежить від способу охолодження продукції. Для підвищення ступеня механізації робіт при закладанні та розвантаженні моркви викорис­товують ящики місткістю 15 — 20 кг або контейнери на 100 — 150 кг.

Перешаровану в ящиках моркву зручно зберігати в траншеях, розміри яких залежать від кліматичних умов. Їх викопують канаво­копачами завширшки 60 — 100 см та глибиною 70 — 80 см (на півдні глибина 35 — 50 см, на півночі 100 — 110 см). Моркву, затаровану в ящики, ставлять у траншею так, щоб до поверхні землі залишалось 5—10 см, і закривають шаром землі 20 см. Лише при настанні тем­ператури 2 — 3 °С траншеї додатково накривають соломою. Для пе­решарованої моркви товщина вкриття трохи більша, ніж для непе-решарованої. Вкриття має бути рівним, щільним, пологим, щоб не застоювалася вода. Траншеї для закладання продукції готують зав­часно. Якщо стіни траншей сухі, їх зволожують. Як правило, тран­шеї роблять недовгими або з перегородками через кожні 6 м. За звичайних умов зберігання при вчасному закладанні на 2 — 3-й день температура може підвищитись до 8 — 10 °С; якщо надалі вона починає знижуватись, зберігання протікає нормально, а якщо під­вищується і далі, то проводять контрольне відкривання траншей.

Моркву зберігають також у буртах затарованою в ящики, які вкладають за формою двосхилого бурту 3-4 ряди у висоту та 6 ря­дів у ширину. При вкладанні нижнього шару ящиків між ними ро­блять 1 — 3 вентиляційних канали завширшки 20 — 30 см, кінці яких виводять за торцеве вкриття, після чого ставлять вентиляцій­ну трубу. На верхній шар ящиків встановлюють витяжні труби або снопи (пучки) хмизу чи соломи або роблять поздовжній канал з двох збитих під кутом 90° дощок, який кладуть на бурт. Товщина вкрит­тя залежить від кліматичної зони та місткості бурту чи траншеї: чим більша місткість і південніша зона, тим менша товщина вкриття.

Режим зберігання контролюють, систематично перевіряючи тем­пературу. Однак виявити псування продукції за зміною температу­ри вдається не завжди. Так, температура не підвищується, якщо продукція перейшла на анаеробний процес дихання, за якого виді­ляється мало теплоти, або коли бурти чи траншеї знизу залиті та­лою водою.

Останнім часом почали застосовувати й інші способи зберігання, наприклад зберігання митої моркви у контейнерах у холодильни­ках, а також зберігання при підтриманні режиму періодичним зро­шенням. Моркву, завантажену в засіку заввишки 3 м, за допомогою душової установки в перші два тижні 2 — 3 рази на добу зрошують протягом 15 хв зверху водою, температура якої 1 °С, а далі — через 2 — 3 дні, витрачаючи води 0,1 м3/т та підтримуючи в продукції тем­пературу 1 °С.

Моркву можна зберігати також у поліетиленових контейнерах з силіконовими вставками в холодильниках, глинуванням (корене­плоди занурюють у місткість із сметаноподібною глиною-бовтанкою, потім їх виймають і складають у ящики і дають обсохнути; утворена шкірка глини на моркві захищає її від випаровування вологи), у торф'яній бовтанці (в дерев'яну опалубку, довжина якої 3-5, ши­рина й висота 1 м, насипають рідку масу, приготовлену з верхового торфу, що мас велику водоутримувальну здатність, потім кладуть коренеплоди, знову насипають рідку торф'яну масу і т.д.; дерев'яна опалубка розміщена на дренажній решітці з шлаку чи щебеню за­втовшки 10 — 15 см, тому надлишкова вода зразу видаляється, і че­рез 1 — 2 год одержують щільний торф'яний штабель).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: