Типи характеру людини.

ПЛАН.

15.1. Психологічна структура особистості.

15.2. Характер і темперамент особи.

15.3. Соціальна основи поведінки особистості.

15.1. Психологічна структура особистості.

1. Поняття особистості. Якості особистості.

2. Спрямованість особистості та її види.

3. Здібності і типи мислення особи.

1.1. Поняття особистості. Якості особистості.

Для того, щоб успішно управляти людьми, необхідно добре зрозуміти, що вони собою уявляють, якою буває їх поведінка, чим вона може бути обмовлена, які способи впливу на неї.

Коли ми захоплюємось будь – якою людиною, ми часто говоримо про неї, як про видатну особистість. При цьому ми маємо на увазі зовсім не зовнішні особливості. Як свідчить історія, багато видатних особистостей, наприклад, Суворов, Ленін, Наполеон, Сталін та ін. Не мали риси зовнішньої краси.

Отже, особу створюють не зовнішні, фізичні властивості, а сукупність внутрішніх якостей людини – інтелектуальних, духовних, психологічних, які дозволяють їй пізнавати та змінювати світ, активно діяти по досягненню поставлених цілей.

Ці якості стійкі, тісно пов’язані між собою та взаємно впливають одне на одне. Це дозволяє достатньо надійно передбачити майбутню поведінку людини, її реакцію на оточуючих та події, які відбуваються.

Особа кожної конкретної людини формується під впливом природних факторів – фізичних даних, особливостей нервової діяльності, пам’яті, сприйняття, а також соціальних умов, а саме ролі і положення людини у суспільстві, рівня її освіти, досвіду, кола спілкування та інші.

Розглянемо складові, які обумовлюють особистість:

1) Загальні якості, до яких відносяться: розум, спостережливість, увага, працездатність, організованість, товариськість та інші. Кожен з цих якостей, хоча і в різній мірі, притаманна всім людям, що і дозволяє їм виконувати найбільш просту роботу і жити серед собі подібних;

2) Специфічні якості – це здібності до певного виду діяльності – управлінню підлеглими, конструюванню машин, навчанню дітей, виконанню математичних розрахунків та ін. Різним людям притаманний різний набір таких здібностей, тому одні стають вченим, другі – політиками, а треті – менеджерами;

3) Підготовленість до відповідного виду діяльності, яка передбачає оволодіння сукупністю знань, навичок, звичок, які формують як у процесі загального навчання у школі, спеціальною підготовкою у ПТУ, коледжах, вищих навчальних закладах, так і практикою на робочих місцях, накопиченням життєвого досвіду;

4) Спрямованість, тобто орієнтованість вчинків людини, яка виникає під впливом інтересів, ідеалів, переконань;

5) Певний склад характеру – сукупність найбільш важливих психічних властивостей даної особи, які надають тільки їй притаманні риси стосовно поведінки, відношення до оточуючих тощо;

6) Біологічні особливості, до яких відносяться, наприклад, темперамент, швидкість реакцій, витривалість, сила, які багато в чому обумовлюють придатність людини до тієї чи іншої діяльності;

7) Психологічні особливості, мова іде про діапазон діяльності (деякі працюють поверхово, але займаються багатьма справами, інші працюють глибоко, але тільки у одній сфері), про стиль роботи (дехто працює помірно, повільно, а дехто навпаки – швидко; деякі – акуратні у справах, а деякі – незібрані);

8) Психічний стан – тобто стійкі явища, які притаманні людині на протязі порівняно тривалого часу (збудженість, байдужість, пригніченість та інші);

9) Стать особи – так жінки в більшій міріорієнтовані на вирішення поточних задач, ідеалізують оточуючу дійсність, поводять себе, підкоряючись емоціям і почуттям, точні, спостережливі, головну увагу звертають на зовнішню сторону речей або явищ, образно мислять, діють за допомогою хитрощів, спритності.

Чоловіки зосередженні на перспективних проблемах, реалістично відносяться до світу, підкоряються розуму, поводять себе стримано, прагнуть дійти до суті, мислять логічно, діють за допомогою інтелекту, сили.

Загальний висновок:

Особа – це сукупність внутрішніх якостей людини, які дозволяють пізнавати і перетворювати оточуючий світ відповідно із поставленими цілями.

Особу обумовлюють: стать, біологічні і психологічні особливості, характер, темперамент, рівень освіти, спрямованість інтересів, здібність.

1.2. Спрямованість особистості та її види.

Спрямованість особи – це її властивості, які забезпечують стійку орієнтацію поведінки людини незалежно від конкретної ситуації. Виділяють три типи спрямованості особи: на взаємодію, на задачу і на себе, які одночасно присутні в тій чи іншій мірі у більшості людей.

Спрямованість на взаємодію, або на спілкування, означає, що людина у будь-якій роботі шукає перш за все спілкування, співробітництва з іншими, а в чому воно буде міститись, її менш за все турбує. Таких людей завжди тягне на роботу, у них велике бажання бути у колективі, виконувати ті чи інші громадські доручення. (Саме про таких людей існує відоме прислів’я: “на миру и смерть красна.”)

Спрямованість особи на задачу (по-іншому називають діловою) передбачає, що для людини головне – досягнення мети, причому неважливо власної або заданої керівником. Ці люди завжди сумлінно виконують свої обов’язки і готові на все, щоб успішно завершити почату справу.

Спрямованість на себе міститься у прагненні людей у першу чергу вирішувати свої власні проблеми, домагатись особистого добробуту, престижу і при можливості робити це за рахунок інших або створювати видимість роботи.

Знання спрямованості людей, яка визначається за допомогою спеціальних тестів, значно полегшує процес управління. Наприклад, з урахуванням спрямованості підбирають найбільш відповідних виконавців для певної роботи, методи стимулювання результатів. Так, людей, орієнтованих на себе, необхідно зацікавити перш за все грошима; орієнтованих на задачу – цікавою роботою; орієнтованих на спілкування – можливістю участі у колективній творчості.

Основні поняття:

Спрямованість особи – це властивість, яка забезпечує стійку орієнтацію поведінки людини незалежно від конкретної ситуації.

Види спрямованості: на задачу, на взаємодію; на себе.

1.3. Здібності і типи мислення особи.

Прийнято вважати, що здібності, як схильність до певного виду діяльності, надані людині від природи. Насправді це не вірно – від природи людині надані задатки.

Задатки бувають двох рівнів. Нижчий рівень дозволяє засвоїти певний обсяг знань і досвіду і застосовувати їх у незмінному вигляді (іншими словами, тут має місце свого роду повтор). Вищий рівень задатків дозволяє людині творити, створювати дещо нове, незвичайне.

Чи перетворяться задатки у здібності до певного виду діяльності, що дасть змогу досягти успіху у ньому, багато в чому залежить від виховання і освіти.

Таким чином, здібності – це розвинуті у процесі освіти і виховання природні нахили до певного виду діяльності.

Здібності людини, які сформовані на основі задатків, можуть бути: загальними, елементарними власними і складними власними.

Загальні здібності (працювати, думати, відчувати, діяти) притаманні в певній мірі усім людям і складають основу будь-якої діяльності. Вони багато в чому пов’язані з типом мислення, який може бути художнім, логічним або змішаним.

Художньому мисленню властиві образність, яскравість, багата фантазія, але одночасно імпульсивність, преривність. Частіше за все їм володіють підприємці і особи, які схильні до занять літературою і мистецтвом.

Логічне мислення характеризується, навпаки, критичністю, ясністю, послідовністю, глибиною, однак часто зайвим відвертанням, теоретичністю, які бувають не завжди зрозумілі оточуючим.

Змішаному типу мислення притаманні риси попередніх, хоча і не так яскраво виражені. Це надає їх володарям необхідну широту поглядів, самостійність і швидкість у справі прийняття рішень, дозволяє їм успішно справлятись з будь-якими управлінськими проблемами.

Елементарні власні здібності - це здібності до окремих сфер діяльності (мова може бути про рішучість, наполегливість, музичний слух, критичність мислення тощо).

Складні власні здібності поділяють на професійні (до окремих видів діяльності, наприклад до бухгалтерії) і спеціальні здібності.

Спеціальні здібності пов’язані з виконанням певного типу роботи і за своїм характером можуть бути 2-х видів:

1) інтерсоціальні – орієнтовані на організацію взаємодії людей, управління ними. Такі здібності необхідні керівникам середньої і нижчої ланки, а також робітникам, зайнятим рекламою, маркетингом, проведенням переговорів, широкими контактами з людьми.

2) Конструктивні здібності – пов’язані із створенням конкретних об’єктів у певних сферах діяльності: технічній, природній, знаковій, художній тощо. Їх реалізація не потребує широких і активних контактів з оточуючими. Такі здібності необхідні керівникам вищої ланки, які розробляють політику організації, а також спеціалістам.

Можна виділити три рівня розвитку власних здібностей: обдарованість, талановитість, геніальність

Обдарованість дозволяє людям особливо успішно здійснювати діяльність у певній сфері, щось покращувати, удосконалювати.

Талант надає можливість творити, створювати нове, незвичайне.

Геніальність є вищим ступенем обдарованості, коли результати творчості людини мають загально історичне значення.

Практика показує, що люди, які володіють однаковими здібностями, повинні займати рівноцінні посади, що дозволяє найбільш повніше використовувати їхній потенціал і попереджувати внутрішні конфлікти.

Різниця ж (розрив) у здібностях керівників та їх безпосередніх підлеглих на один рівень забезпечує при інших рівних умовах нормальне взаєморозуміння, а також натуральність у керівництві і підлеглості.

Здібність людей автоматично виконувати елементи трудового процесу називається навиком. Чим більше у людини навичок, тим менше вона витрачає сил, раціональніше і ритмічніше працює. Навички, які є можуть не тільки полегшити процес придбання нових) всім відомо, що друга мова засвоюється швидше), але і може стати перешкодою при сприйманні нового.

Висновки.

Здібності – це розвинуті в процесі освіти і виховання природні нахили до певного виду діяльності.

Здібності бувають загальними, елементарними власними і складними власними (до окремих професій, сфер і характеру діяльності).

Рівнями розвитку власних здібностей є: обдарованість, талант, геніальність.

15.2. Характер і темперамент особи.

1. Типи та спрямованість поведінки. Темперамент.

2. Основні елементи характеру.

Типи характеру людини.

1. Типи та спрямованість поведінки. Темперамент.

Особистість людини зовні має прояв у її поведінці, яка може бути стабільною і нестабільною (невротичною). Ці типи поведінки у поєднанні з її спрямованістю або на себе і свій внутрішній світ і це називають інтроверсією, або на оточуючих і це називають екстраверсією, створюють чотири типи темпераменту, які характеризують динаміку особистості: це холеричний, сангвістичний, флегматичний, меланхолічний.

Темперамент уявляє собою сукупність психологічних якостей людини, які визначають форму її поведінки. До них відносяться емоційність, урівноваженість або не урівноваженість, жвавість або інертність, активність або пасивність, сила почуттів. В певній мірі темперамент впливає на характер, стиль роботи, відношення до оточуючих.

Екстраверти компанійські, активні, полюбляють розгін, зазвичай добрі організатори і лідери в колективі. В системі управління їм в найближчий мірі підходять роль керівника нижчого і середнього рівня, у яких значна частина часу втрачається на спілкування з підлеглими.

Інтроверти акуратні, обережні, педантичні, мають більш високий рівень інтелекту. При стабільному типі поведінки уявляють собою ідеальних менеджерів вищого рівня, головна сила яких міститься в умінні аналізувати і стратегічно мислити. При нестабільній поведінці можливості інтровертів, які інтелектуально перевищують своє оточення, не можуть адекватно реалізуватись у службовій кар’єрі, і вони змушені частіше знаходитись в організації у ролі рядового виконавця.

Холерики уявляють собою нестійких, нестабільних, а сангвініки – стабільних екстравертів; меланхоліки – нестабільних, а флегматики – стабільних інтровертів.

Холерикам притаманні неврівноваженість поведінки, постійні і стрімкі зміни настрою, нетерплячість, гучна переривиста мова. Вони самовпевнені, схильні до переоцінки себе, можуть піддаватися впливу і нерозважливо (необачно) поводити себе в складних ситуаціях, погано володіють собою. (Наприклад Дар тане’ян на протязі 3–х хвилин призначив 3дуєлі.) В той же час холерики з легкістю спілкуються з оточуючими, добре себе почувають у будь – якій ситуації, постійно прагнуть до нового.

Сангвініки значно терплячі і урівноважені, ніж холерики, майже весь час знаходяться у доброзичливому настрої, іноді не в міру задирають носа. Вони завжди і всюди відмінно себе почувають, спокійно відносяться до оточуючих, до їх поведінки, не кидаються на шию всім, кого зустрінуть і слабо піддаються чужому впливу. Сангвініки розважливі, тому до нового відносяться насторожливо (класичним прикладом сангвініка є життєлюбний Портос).

Флегматики незворушні, холоднокровні витримані, реально оцінюють себе та інших. Прагнуть на них впливати, критикувати, випробують їх терпіння марно.

Вони не полюбляють гучне товариство, помірно пристосовуються до нового (із четвірки мушкетерів на флегматика більш схожий Атос).

Меланхоліки є людьми неврівноваженим, з нестійким настроєм, розгублюються у складних ситуаціях; З причини заниженої самооцінки, легко піддаються чужому впливу. Вони часто замикаються в собі, на все ображаються, тяжко звикають до нової обстановки (наприклад Араміс, але класичний П’єро).

В той де час, в реальності у чистому вигляді темпераменти практично не зустрічаються – у одних всі вони мають вираз приблизно в рівній ступені; у інших якийсь один може переважати над іншими і доля відповідних рис буде складати 50-60%.

Основні поняття

Темперамент сукупність психічних якостей людини, які визначають форму її поведінки.

Різновиди темпераменту: холеричний, сангвінічний, флегматичний, меланхолічний.

2.Основні елементи характеру

Ще однією найважливішою складовою особистості є характер. Характер стійкий індивідуальний уклад душевного життя людини, сукупність найбільш яскраво виражений психічних якостей, які визначають індивідуальну поведінку.

До рис характеру відносять: чуйність, мовчазливість, відвертість, недовіру, скритність, хвальковитість, вимогливість, працьовитість, недбалість, обережність, хитрість, чесність.

Характер уявляє собою підсумок взаємодії природних якостей людини, обставин і умов її життя. Перші надають йому сталість (постійність), а другі – змінність, тому він динамічен. Характер має прояв у манері поведінки людини, у відношенні до оточуючих, до своїх обов’язків, до самого себе.

Найважливішим моментом, що формує характер є емоційність. Вона уявляє собою індивідуальну чуттєву реакцію людини на різноманітні зовнішні і внутрішні ситуації, її значимості і суті.

Емоційність буває високою або низькою і зовні має вираз у позитивних і негативних емоціях (радість, задоволення, острах). Позитивні викликають прагнення суб’єкта, а друга (негативні) – запобігти йому. Це дає можливість керівнику, впливаючи на емоції, управляти поведінкою підлеглих.

Другим елементом характеру є активність, тобто потреба до діяльності. Активність, що має прояв у динаміці і поведінки людей, може бути високою або низькою.

Висока активність членів організації корисна для неї, оскільки сприяє зростанню результативності. Однак вона потребує постійного контролю, тому, що перейшовши певну межу, стає руйнуючою.

Третім елементом характеру є властивість первинності або вторинності. В її основі містяться такі особливості нервової діяльності людини, як сила, урівноваженість і рухливість. Сила має прояв у можливостях людини зберігати нормальну працездатність в умовах значного коливання нервових та емоційних навантажень. Урівноваженість міститься у незмінності поведінки при цьому (у випадку неврівноваженості модно спостерігати або нервове збудження, або, навпаки – загальмованість).

Рухливість має вираз у швидкості переходу від одного виду діяльності до другого, у вмінні легко пристосуватись до зміни ситуації.

Особи з первинними властивостями характеру легко змінюють види діяльності, швидко адаптуються о нової обстановки, добре в ній орієнтуються, не прихильні до авантюр, але в той же час не впевнені в собі, не придатні до тривалої рутинної праці.

Люди, риси характеру яких вторинні, володіють терплячістю, стабільністю поведінки, вірністю принципам і звичкам. Вони впевнені в собі, слабо підлягають чужому впливу, працездатні, але тяжко пристосовуються до нового.

Без урахування характеру співробітників управляти в сучасних умовах організацією неможливо, тому менеджерам необхідно добре розуміти його основні типи.

Основні поняття.

Характер – стійкий індивідуальний склад душевного життя людини, сукупність найбільш ярко виражених психічних властивостей, які визначають індивідуальну поведінку.

Характер формується під впливом природних властивостей і умов життя людини.

3. Типи характеру людини.

Прихильність – це позитивне відношення до когось або чогось, яке основане на чуттєвих оцінках цього суб”єкту аббо об”єкту. Прихильність до людей має прояв у повазі, готовності прийти на допомогу у скрутну хвилину; прихильність до роботи – у захопленності нею і принесенні при цьому в жертву інших власних інтересів. Керівник, роуміючи схильність людини, повинен підібрати відповідне їй завдання і тих, з ким їй прийдеться ці завдання виконувати. Стійка індивідуальна прихильність, яка основана не тільки на почуттях, але й усвідомленій раціональній оцінці (а вона може бути і помилковою), називається віруванням (не слід сплутувати вірування із сліпою вірою, яка так само, як і прихильність основується виключно на почуттях, але на відміну від прихильності є постійною).

В управлінні вірування можна віднести до можливості досягнення успіху у будь-якій справі, до здібностей керівника і підлеглого виконувати завдання та ін.

Цінності – це стійка колективна прихильність людей до будь-яких об”єктів або дій. Оскільки їх визначають оточуючі, то цінності набувають самостійне існування по відношенню до окремого суб”єкту. Для тих, хто їх поділяє, вони є стандартами, з якими порівнюють і за допомогою яких оцінюють як власні рішення і вчинки, так і дії інших.

До таких цінностей можна віднести: гордість за свою організацію; опікування стосовно загальних результатів; цілеспрямованність, колективізм; прагнення до професійного зростання, до нововведень.

Стійка система вірувань і цінностей людини втілюється у принципах – тобто певних правилах поведінки, яких людина дотримується на практиці, наприклад, справедливість, сумлінність тощо.

Сукупність принципів, яких дотримується людина в кожній конкретній ситуації, формують позицію людини, тобто постійне і однозначне внутрішнє відношення до одних і тих самих людей або до однакових ситуацій, до того, що подобається або навпаки, не подобається. В позиції особистість виражає себе; позиція є для людини захистом і опорою (принципові люди ні за яких обставин не відступлять від позиції, яку вони вважають правильною), тому позицію всіма силами захищають і укріплюють. Твердих лдей можна примусити змінити позицію тільки за допомогою свідомих переконаь; м"”ких -–шляхом умовлення і погрожувань; безчесних – підкупами.

Кожна людина володіє певним рівнем домагань, який характеризується ступенем складності цілей, до досягнення яких вона прагне. Зрозуміло, що для різних людей він не однаковий (наприклад, одним достатньо просто закінчити учбовий заклад і отримати будь-який документ; інші ж прагнуть отримати диплом з відзнакою).

Рівень домагань визначається стандартами успіху, прийнятими в оточенні даної особи, ступенем її самооцінки і самоповаги, освітою, професійним і життєвим досвідом. Крім того рівень домагань визначають також стать і вік, наприклад, у чоловіків і молоді він значно вище, ніж у жінок і осіб старшого віку.

Високий рівень домагань примушує людину бути активною в роботі; невисокий, навпаки сприяє байдикуванню (життя відповідно з принципом “ми люди маленькі – нехай керівники вирішують”).

Основні поняття

Форми відношення людини до оточення:

1) Прихильність – позитивне відношення, яке основуєтьсяя на індивідуальних чуттєвих оцінках.

2) Вірування – стійка прихильність, яка основана не тільки на емоційних, але і раціональних оцінках.

3) Цінності - стійка колективна прихильність об”єктів оточуючої дійсності.

4) Принципи – постійне внутрішнє відношення до одних і тих самих людей і ситуацій.

5) Рівень домагань – ступінь складності цілей, фкі прагнуть досягти люди.

2. Соціальні фактори, що впливають на поведінку особистості

Будь-яка людина завжди відчуває на собі вплив зовнішнього оточення. Це оточення може бути фізичним (умови життя і праці, клімат та ін.), економічним (рівень поточних доходів, накопиченного багатства, добробуту), соціальним (інші люди). Управління розглядає в основному вплив соціального оточення.

Соціальне оточення впливає на людину безпосередньо, є джерелом наказів, прохань, думок, якими не можна ігнорувати. Безпосередній вплив має коло спілкування, тобто група осіб, з ким людина вступає в службові або особисті контакти.

На практицівиділяють:

- коло найближчого спілкування, куди входять не більше п”яти людей, з якими можна обговорювати будь-які проблеми, не побоючись втрати інформації;

- коло періодичного спілкування, де розглядають тільки офіційні питання, які регулярно виникають в процесі функціонування організації;

- коло епізодичного спілкування, яке охоплює в потенціалі всіх співробітників і особистих знайомих.

Певний вплив на людину має роль і статус, якими її наділяє оточення, або які вона бере на себе добровільно.

Соціальна роль являє собою сукупність дій, які очікує оточення від людини відповідно до її індивідуальних психологічних особливостей і місця, яке вона займає в організації. Соціальна роль диктує правила поведінки її носію і робить передбаченими його вчинки. Одні люди беруть на себе ті чі інші ролі добровільно; іншлим їх нав»язує оточення (так у кожній групі завжди можна знайти «лідерів», «жартівників» або людей, на яких звалюють провину за все та ін.).

В ідеалі роль повинна бути зрозумілою і прийнятною для людини, віідповідати її можливостям і бажаним, не обмежувати і не принижувати людей.

Статус – це оцінка оточення особистості даного суб”єкту і важливості ролі, яку він виконує, яка визначає його реальне або очікуване місце в організації. Статус буває формальним і неформальним. Перший обумовлений посадою його володаря, привілеями, заробітком, значимістю вирішуваних ним задач; другий – особистими якостями, які дозволяють впливати на оточення: віком, знаннями, досвідом, культурою, зв”язками, моральними якостями.

Неформлаьний статус називаєтьсяя авторитетом. Він формується і підтримується за допомогою різного роду заходів, ритуалів, розповсюдження необхідної інформації.

Основні поняття

Соціальні фактори, що впливають на поведінку особистості:

1) Коло спілкування – група людей, з якими людина підтримує службовіі і особисті контакти.

2) Соціальна роль – сукупність дій, які очікує оточення від людини у відповідності до її особистих якостей і місцем у колективі.

3) Статус – оцінка оточуючими особистості людини і важливості ролі, яку вона виконує.

3. Обумовленність типу поведінки людини на роботі

Поведінка – сукупність взаємопов”язаних дій, що здійснює людина заради досягнення поставлених цілей. Ці дії обумовлені як внутрішніми якостями людини (особливостями організму, психологією, розумом), так і зовнішнім оточенням.

Як свідчить практика, існує три типи поведінки людей на роботі: незалежний, нейтральний і залежний.

Незалежний тип поведінки притаманий лідерам і має прояв у їх прагненні підкорити інших своїй волі, затвердити і нав”язати власну думку,бути завжди і всюди першими. Іноді та незалежна поведінка може перетворюватись в агресивну. В окремих випадках це може допомогти досягти мети, але народжує конфлікти.Н

Нейтрально тримають себе також люди, які мають незалежний характер, але не бажають не тільки підкорятись, але і підкоряти собі інших.

Залежний тип поведінки притаманний або ледащим слабохарактерним особистостям, або тим, хто добре розуміє власні недоліки і тому прагне підкорятися. Така поведінка не дозволяє досягти особистих цілей, але забезпечує спокійне життя.

Кожен з цих типів поведінки обумовленний ступенем усвідомлення його необхідності, внутрішніми мотивами і вольовими зусиллями людини.

Різні співвідношення цих обставин приводять до того, що для одних людей необхідність певного типу поведінки є вимушеною (примусовою), зовні нав”язаною, що обумовлено як нерозумінням його важливості, необхідності, мотивів, так і відсутністю віідповідних навичок і звичок. В цих умовах необхідність керівництва або підкорення (підлеглості) сприймається як насилля над особистістю, зазіханням на свободу, викликає внутрішній протест, а іноді і озлоблення.

Для інших керівництво і підлеглість внутрішнє бажані, надають певне задоволення. У керівників це обумовлено можливістю виявити себе, продемонструвати власну владу, отримати насолоду від цього почуття. Підлеглі звільняються від необхідності мислити, приймати самостійні рішення, тобто також отримують свого роду свободу.

Але і тут найактивніше керівництво і найсумлініша підлеглість не принесуть значного ефекту, а навпаки, будуть мати несприятливі наслідки з причини орієнтації не на виконання поставлених задач, а на досячгнення комфортного стану (на цьому у свій час зіграв Гітлер звільнивши своїх солдат від “хімери”, так званої совісті).

Нарешті, для трет”їх керівництво і підлеглість являють собою усвідомлену необхідність, в тому числі таку, яка виходить і із почуття обов”язку. В уьому випадку вони носять дійсно активний, творчий характер, ефективні, результативні.

Основні поняття

Поведінка – це сукукпність взаємопов”язаних дій, які здійснюють длля досягнення поставлених цілей або у відповіді на дії інших. Поведінка буває: незалежною, підлеглою і нейтральною. Це обумовлено: примушенням; внутрішнім бажанням; розумінням необхідності.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: