Поняття норми міжнародного права

Міжнародне право, як і внутрішньодержавне право, складається з юридичних норм. Під нормою міжнародного права розуміється правило поводження, що признається державами й іншими суб'єктами міжнародного права в якості юридично обов'язкового.

Тому що міжнародне право розвилося зі звичаю, що й у даний час не втратив свого значення, норми міжнародного права поділяються на дві групи: норми звичаєвого права і норми, що виникли в результаті узгодження воль держав. Остання група норм міжнародного права займає в його нормативному масиві значне місце, тому що, доступаючись об'єктивним вимогам стабільності міжнародного права, однозначності у визначенні прав і обов'язків учасників міжнародних відносин, договірні норми витиснули норми звичаєвого права.

У процесі створення договірних норм міжнародного права знаходить свій прояв марксистська теорія узгодження воль держав, що лежала в основі радянської доктрини міжнародного нормотворення.

Оскільки переважне число норм міжнародного права створюється державами, що виступають у якості основних авторів міждержавної системи, цю теорію для стис-24

лості звичайно називають теорією узгодження воль держав, маючи на увазі, що її положення відносяться і до створення міжнародно-правових норм іншими суб'єктами міжнародного права.

До основних положень цієї теорії належать наступні посилання:

— процес створення норм міжнародного права є процесом узгодження воль держав. Його результатом єугода щодо конкретного правила поведінки і визнанняйого в якості юридично обов'язкового;

— зміст волі держави складає його міжнародно-правова позиція, тобто позиція держави з усіх питань міжнародного права, що знаходить своє вираження не тільки в його заявах, але й у практичних діях на міжнародній арені.

Така позиція має системоутворюючий характер і містить у собі:

а) загальне ставлення держави до міжнародного права,його прогресивного розвитку і дотримання принципів інорм;

б) уявлення про характер міжнародного права і йогосоціально-політичної ролі у функціонуванні суспільства і держави;

в) принципи і норми, що держава виробила в процесісвоєї зовнішньополітичної діяльності, і за впровадження яких у міжнародне право вона виступає;

г) розуміння принципів і норм чинного міжнародного права і т.д.

Оскільки будь-яка держава — класове утворення, тому і воля держави носить класовий характер:

— конкретний зміст волі держави визначається волею пануючого в ній класу, що визначена всією сукупністю умов існування цієї держави (серед цих умов найважливіше значення має конституційний устрій держави — його суспільно-економічні, політична системи,співвідношення між класами і т.д.), і в процесі створення норм міжнародного права виступає як воля держави в цілому. Отже, міжнародно-правова позиція держа-

ви визначається всією сукупністю умов існування її панівного класу;

— співвідношення і відповідність волі держави з волею народу залежить від класового характеру кожноїдержави і ступеня розвитку демократії в ньому;

— у процесі створення норм сучасного міжнародно-' го права на міжнародній арені зіштовхуються волі держав або однакових за своєю класовою природою аборізноманітних;

— у процесі створення норм міжнародного правадержави виступають як суверенні і рівноправні суб'єкти, тому їхні волі юридично рівноправні.

Представляється, що основні положення цієї теорії не втратили актуальності і в даний час. Незважаючи на деякі «шорсткості» у сучасному сприйнятті деяких положень цієї теорії, її інтепретація і розуміння в контексті національних інтересів кожної конкретної держави, що виявляються на міжнародній арені, дає теорії узгодження воль держав мов би «другий» подих.

У процесуальнім аспекті більшість міжнародно-правових норм створюється в два етапи:

1) узгодження воль суб'єктів міжнародного праващодо правила поведінки;

2) надання суб'єктами міжнародного права згодина юридичну обов'язковість узгоджених правил поведінки.

Вони можуть збігатися хронологічно, якщо міжнародний договір набирає сили з моменту його підписання — тоді підписання договору означає остаточне узгодження тексту договору (дравил(а) поведінки) і одночасно надання узгодженому текстові сили міжнародної договірної норми. Якщо в міжнародному правилі поводження відсутня юридична обов'язковість, то можна говорити про реалізацію лише першого етапу створення міжнародно-правової норми.

На відміну від більшості міжнародно-правових норм, процесуальна характеристика створення так званих імперативних норм (норми), включає три етапи.

У відповідності зі статтею 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, імперативність міжнародно-правової норми означає, що вона «приймається і признається світовим співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої неприпустимо і яка може бути змінена тільки наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий же характер». Таким чином, можна зробити висновок про те, що, по-перше, Імперативні норми мають більшу, у порівнянні з іншими міжнародно-правовими нормами, юридичну чинність; по-друге, всі знову прийняті норми повинні їм відповідати і не можуть їм суперечити.

Процес створення імперативних норм містить у собі наступні етапи:

1) узгодження волі суб'єктів міжнародного праващодо правила поводження;

2) узгодження воль цих суб'єктів щодо надання цьому правилу поводження вищої юридичної чинності вконкретній правовій системі;

3) надання суб'єктами міжнародного права згоди наюридичну обов'язковість узгодженого правила поведінки.

Необхідність окремого розгляду процесу створення імперативних норм міжнародного права пояснюється насамперед тим, що ці норми утворюють основу сучасного міжнародного права, надаючи йому внутрішній взаємозв'язок і узгодженість, здійснюючи тим самим безпосередній вплив на його стабільность, ефективність і обов'язковість. Імперативними нормами є основні принципи міжнародного права, розгляду яких присвячений окремий розділ.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: