Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Санкції в міжнародному праві




Загальновизнано, що кожна держава має право охороняти свої інтереси всіма припустимими міжнародним правом засобами, у тому числі заходами примусового характеру. Однією з форм примусу в міжнародному праві є міжнародно-правові санкції.

У історичній ретроспективі санкції спочатку застосо- вувалися в порядку самодопомоги. Але в міру становлення і розвитку системи міжнародних міждержавних відносин вони набувають колективного характеру. Така модифікація санкцій, у першу чергу, була викликана створенням системи міжнародних організацій, у рамках яких починається становлення права на примус щодо держав-членів цих організацій, які не виконують узятих на себе зобов'язань щодо організації або виконуючих їх неналежним чином. Таким чином, виступаючи в якості елемента правосуб'єктності міжнародної організації, право на примус означає можливість застосовувати примусові заходи тільки в сферах міждержавних відносин, що належать до компетенції міжнародної організації, і лише в межах, визначених її статутом.

Санкції — це примусові заходи як збройного, так і неозброєного характеру, що застосовуються суб'єктами міжнародного права у встановленій процесуальній формі у відповідь на правопорушення. Санкції мають своїми цілями:

— припинення правопорушення;

— відновлення порушених прав;

— забезпечення відповідальності правопорушника.

Слід зазначити такі особливості застосування санкцій:

— застосовуються тільки санкції, дозволені міжнародним правом;

— вони не можуть нести превентивний (попереджувальний) характер, тому що їхньою метою є захисті відновлення вже порушених прав суб'єктів міжнародного права;

— міжнародно-правовими санкціями визнаються лише тільки заходи, застосовувані у відповідь на правопорушення; відповідні заходи, що застосовує суб'єкт у відповідь на недружній акт, нехай навіть і співпадаючі за формою з такими, санкціями не є. У доктрині міжнародного права немає єдиної думки про самостійну природу санкцій. Багато вчених вважа-

ють їх видом політичної відповідальності. Вважається, що слід прислухатися і до противників такої позиції, що висувають свої вагомі аргументи. Вони думають, що санкції є індивідуальними і колективними примусовими заходами, застосовуваними у відповідь на міжнародне правопорушення. Міжнародно-правові санкції не є формою міжнародної відповідальності і відрізняються від неї такими рисами:

— санкції є завжди діями потерпілого (потерпілих),що застосовуються до правопорушника, у той час яквідповідальність може виступати у формі самообмежень правопорушника;

— санкції, як правило, передують реалізації заходіввідповідальності і виступають у якості своєрідноїпередумови її виникнення: адже метою санкцій є припинення міжнародного правопорушення, відновленняпорушених прав і забезпечення здійснення відповідальності;

— санкції застосовуються в процесуальному порядку, відмінному від порядку здійснення міжнародно-правової відповідальності;

— санкції є правом потерпілого і виражаютьсятільки у формах, властивих цим правомочностям.Тому їхнє застосування не залежить від воліправопорушника;

— підставою застосування санкцій є відмова припинити неправомірні дії і виконати законні вимогипотерпілого (потерпілих). Санкції розрізняють нарізних підставах.

У залежності від кількості потерпілих суб'єктів вони бувають:

індивідуальні — коли санкції застосовуютьсяоднією потерпілою державою;

колективні — коли примусові заходи застосовуються двома і більше потерпілими суб'єктами міжнародного права. Вважається загальновизнаним, щохарактером міжнародно-правових санкцій володіютьсаме колективні заходи, що передбачаються главоюVII Статуту ООН у разі виникнення загрози миру,порушення миру або акту агресії.

\ У залежності від суб'єктів здійснення санкцій розрізняють:

— санкції, застосовувані в порядку самодопомоги;

— санкції» здійснювані за допомогою міжнародних

організацій.

Санкціями, здійснюваними в порядку самодопомоги, є; реторсії, репресалії, розірвання або призупинення дипломатичних чи консульських відносин, самооборона.

Реторсії — це застосовувані у відповідь на правопорушення відповідні примусові заходи суб'єкта, спрямовані на обмеження інтересів іншої держави, що охороняються міжнародним правом. Слід, проте, враховувати, що, коли реторсії застосовуються у відповідь на недружній акт, під яким розуміють несправедливе, упереджене, але правомірне з погляду міжнародного права поводження іншої держави, вони санкціями не є.

Міжнародна практика включає багато форм ретор-сій, застосовуваних до держави-порушника:

— підвищення мит на товари з цієї держави;

— уведення систем квот і ліцензій на торгівлю з

даною державою;

— встановлення обмежень на імпорт товарів із цієї

держави;

— підвищення податкових платежів;

— націоналізація власності держави-порушника, їїпідприємств і громадян;

— так звані політичні реторсії: всілякі обмеження,установлювані для дипломатів і громадян цієї держави (обмеження пересування територією держави перебування, обмеження в правах громадян держави-порушника), а також заходи, що свідчать про незадовільнийстан міждержавних відносин (відкликання дипломатичного представника з держави-порушника; оголошенняспівробітників дипломатичного представництва цієї

, держави persona non grata; скасування запланованих державних візитів керівників і т.д.).

Репресалії — це відповідні примусові заходи, спрямовані на обмеження прав іншої держави, що вчинила правопорушення.

У сучасному міжнародному праві застосовуються такі форми репресалій:

— ембарго — заборона продавати товари, майно ітехнології на територію держави-порушника;

— бойкот — заборона купувати і ввозити на територію товари і майно, що походить з даної держави;

 

— заморожування авуарів (внесків) держави-порушника в банках, розташованих на своїй території;

— вилучення своїх внесків із банків держави-порушника.

Серед форм репресалій виділяються так звані політичні форми репресалій: денонсація або анулювання міжнародних договорів із державою-порушником; невизнання (відмова держави визнавати ситуації або дії, породжені неправомірними з погляду міжнародного права актами правопорушника).

Слід звернути увагу на те, що невизнання має декілька основних форм:

— відмова держави визнавати юридичну чинністьдоговорів і угод, укладених у результаті неправомірного застосування сили, або таких, що суперечать загальновизнаним принципам міжнародного права;

— відмова визнавати протиправний режим, що прийшов до влади в даній державі;

— відмова визнавати фактичні ситуації, що виниклив результаті неправомірних дій влади держави-порушника (наприклад, невизнання територіальних змін, щовідбулися в результаті агресії), та ін.

Розірвання або призупинення дипломатичних чи консульських відносин утворюють самостійний вид санкцій, що застосовуються на постійній або тимчасовій основі потерпілою державою і виражаються в призупиненні або припиненні нею дипломатичних і/або консульських зв'язків. При цьому слід мати на увазі, що розірвання дипломатичних відносин не означає автоматичного розірвання відносин консульських.

Особливим видом санкцій є самооборона, що знаходить вираження в застосуванні до правопорушника

збройних заходів відповідно до Статуту ООН у відповідь на збройний напад.

У міжнародному праві розрізняють такі види самооборони:

— необхідна оборона, що являє собою відбиття актів застосування збройних сил, що не є актом агресії(наприклад, примусові заходи у відношенніповітряних і морських суден, що вторглись натериторію держави);

— самооборона від агресії — це відбиття актуагресії за допомогою збройної сили, застосовуваневідповідно до зобов'язань держав з міжнародногоправа і, насамперед, за Статутом ООН.

Між цими видами самооборони існують відмінності:

— при необхідній обороні дії правопорушника неносять систематичного характеру, має місце епізодичний характер правопорушення, що не має за метурозв'язання війни. Тому відповідні заходи носять «разовий» характер і спрямовані на відбиття даного актузастосування збройної сили;

— при самообороні від агресії між потерпілоюдержавою й агресором виникає стан війни, томувідповідні заходи характеризуються високим ступенем інтенсивності: необхідно відбити збройний напад,відновити міжнародний мир і забезпечити міжнародну безпеку, а також забезпечити притягненняправопорушника до відповідальності.

До санкцій, здійснюваних за допомогою міжнародних організацій, належать: призупинення прав і привілеїв, що випливають із членства в міжнародній організації; виключення порушника з міжнародного спілкування; колективні збройні заходи для підтримки міжнародного миру і безпеки. Призупинення прав і привілеїв, що випливають із членства в міжнародній організації, частіше усього здійснюється в таких формах:

— позбавлення права голосу держав, що не виконують прийнятих на себе зобов'язань (наприклад, у1999 році Україна поряд із деякими іншими державами була позбавлена права голосу в Генеральній

Асамблеї ООН за невиконання фінансових зобов'язань перед цією міжнародною універсальною організацією);

— позбавлення права представництва в організації(відмова в обранні в органи організації, відмова в запрошенні на конференції, що проводяться в її рамкахі т.д.);

— позбавлення права на одержання допомоги, щонадається в рамках цієї організації;

— тимчасове призупинення членства в міжнародній організації;

— виключення з членів міжнародної організації.Виключення порушника з міжнародного спілкування виражається в більш широкому спектрі заходів, щозастосовуються до нього вже за рамками міжнародноїорганізації, але по її рекомендації. Таке виключення можебути виражене в повному або частковому розірванні економічних, політичних, військових і інших відносин, розірванні дипломатичних і консульських відносин, припиненні транспортного сполучення, зв'язку і т.д.

Використання колективних збройних заходів для підтримки міжнародного миру і безпеки в міжнародному праві є винятковим заходом, застосовуваним тільки у випадку таких ситуацій, що загрожують міжнародному миру і безпеці.

Санкції збройного характеру повинні застосовуватися, якщо вичерпані всі інші заходи впливу. Міжнародна практика застосування колективних заходів показує, що вони можуть застосовуватися не тільки для припинення акту агресії конкретної держави, але і з метою запобігання поглибленню міжнародного збройного конфлікту або збройного конфлікту неміжнарод-ного характеру.

Можливість застосування колективних збройних заходів передбачена статутними документами цілого ряду міжнародних організацій і, насамперед, ООН, Організації американських держав (ОАД), Ліги арабських держав (ЛАД) та інших регіональних організацій.

Порядок застосування збройних заходів у рамках ООН належить до компетенції Ради Безпеки ООН. Такі заходи, здійснювані за Статутом ООН, можуть застосовуватися в двох формах:

— окремими державами від імені і за спеціальними повноваженнями ООН;

— спеціально утворюваними збройними силами

ООН.

Література:

1. Аречага 3. Современное международное право. —

2. Бирюков П.Н. Международное право. — М., 1998.

3. Василенко В. А. Ответственность государств замеждународньїе правонарушения. — Киев, 1976.

4. Василенко В. А. Международно-правовьіе санк-

ции. — Киев, 1982.

5. Гусейнов Л.Г. Международная ответственность государств за нарушения прав человека. — Киев, 2000.

6. Колосов Ю.М. Ответственность государств вмеждународном праве. — М., 1979.

 

7. Курис П.М. Международньїе правонарушения иответственность государств. — Вильнюс, 1973.

8. Мазов В.А. Ответственность в международном

праве. — М., 1979.

9. Ушаков Н.А. Основания международнои ответ-

ственности государств. — М., 1983.

 

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ8






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных