ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Консульські привілеї та імунітетиУ відповідності зі статтею 28 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року держава перебування повинна надавати всі можливості для виконання консульською установою своїх функцій. Тому держава перебування на підставі норм міжнародного і внутрішньодержавного права надає консульській установі та її персоналу певні привілеї та імунітети для ефективного виконання ними своїх функцій. Розрізняють два види консульських привілеїв та імунітетів: 1) привілеї та імунітети консульської установияк закордонного органу зовнішніх зносин держави; 2) привілеї та імунітети персоналу консульськоїустанови (особисті привілеї та імунітети).Відповідно до розділу II Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року до привілеїв та імунітетів консульської установи належать такі: — недоторканність помешкань консульських установ. Власті держави перебування не можуть вступати в консульські помешкання інакше як за згодою глави консульської установи. Проте, згода глави консульської установи може передбачатися у випадку пожежі або іншого стихійного лиха, що потребує невідкладних заходів захисту. Такий режим недоторканності зберігається навіть у випадку розірвання консульських відносин між двома державами: а) держава перебування повинна навіть у випадку збройного конфлікту шанувати й охороняти консульські помешкання, а також майно консульства, його архіви; б) держава, що представляється, може довірити охорону консульських помешкань, а також архіви тамайно, що знаходяться в них, будь-якій третій державі, прийнятній для держави, що акредитується; в) держава, що представляється, може довірити охорону своїх інтересів та інтересів своїх громадян будь-якій третій державі, прийнятній для держави перебування. У разі закриття консульства тимчасово або назавжди, вищевказані положення застосовуються також у тому випадку, якщо в держави, що представляється, в державі перебування немає ні дипломатичного представництва, ні іншого консульства. Якщо держава, що представляється, не має в державі перебування дипломатичного представництва, але має на її території інше консульство, цьому консульству може бути ввірена охорона архіву закритого консульства і, за згодою влади держави перебування, виконання консульських функцій в окрузі закритого консульства; — фіскальний імунітет, що припускає звільненняконсульських помешкань від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит, за винятком тих, що являють собою плату за конкретні видиобслуговування; — недоторканність консульського архіву і документів. Вони недоторканні в будь-який час незалежно відїхнього місцезнаходження; — свобода пересувань — держава перебування повинна забезпечити всім працівникам консульської установи свободу пересувань і подорожей її територією; — свобода зносин консульської установи для всіхофіційних цілей. Суб'єктами таких зносин виступаютьуряд, дипломатичні представництва й інші консульськіустанови держави, що представляється, де б вони не знаходилися. При цьому консульська установа може використовувати всі засоби, які підходять, включаючидипломатичних і консульських кур'єрів, дипломатичніі консульські валізи (поштова торба) і закодовані абошифровані депеши. Консульська валіза, подібно до дипломатичної, не підлягає ні розпечатанню, ні затримці. Проте в тих випадках, коли компетентні влади держави перебування мають серйозні підстави думати, що у валізі міститься щось інше, крім передбачених Віденською конвенцією 1963 року предметів, вони можуть вимагати, щоб валіза була розкрита в їх присутності уповноваженим представником держави, що представляється. У тому випадку, якщо власті держави, що представляється, відмовляться виконати цю вимогу, валіза повертається в місце відправлення. Місця, що утворюють консульську валізу, повинні мати необхідні зовнішні ознаки, що вказують на характер вантажу, і можуть містити в собі тільки офіційну кореспонденцію, документи і предмети, призначені виключно для офіційного користування. Валіза доставляється частіше усього консульським кур'єром, який наділяється спеціальним документом, що вказує його статус і кількість місць, що утворюють валізу. При виконанні своїх функцій цей кур'єр знаходиться під захистом держави перебування. Він користується недоторканністю і не підлягає арешту або затримці в будь-якій формі. Перевезення консульської валізи може бути доручене командиру судна або цивільного літака, що повинні пришвартуватися в порту або приземлитися в аеропорті держави перебування. Він також наділяється офіційним документом, у якому вказується число місць, що складають консульську валізу. Але при цьому він не є консульським кур'єром. Консульство може направити осіб із своїх працівників для одержання валізи безпосередньо і безперешкодно в командира судна або літака; — свобода зносин і контактів із громадянами держави, що представляється. Вона містить у собі таке: а) такі громадяни можуть вільно спілкуватися з компетентним консульством і їм відкритий вільний доступ у таке консульство; консульські посадові особи цього консульства можуть вільно спілкуватися з зазначеними громадянами і мають вільний доступ до них; б) компетентні органи держави перебування повинні без зайвого зволікання повідомляти консульство держави, що представляється, якщо в межах її консульського округу якийсь громадянин держави, що представляється, ув'язнюється або береться під стражу в очікуванні судового розгляду, або затримується в якому-небудь іншому порядку, якщо цей громадянин цього буде вимагати. Всі повідомлення, що адресуються своєму консульству цією особою, також передаються цими органами без зволікання; в) консульські посадові особи мають право відвідувати громадянина своєї держави, який знаходиться в ув'язненні, з метою співбесіди з ним, а також приймати належних заходів з метою забезпечення йому представництва. Крім того, власті держави перебування стосовно консульства зобов'язані: а) у разі смерті громадянина держави, що представляється, повідомити консульство, в окрузі якоговідбулася смерть; б) повідомити компетентне консульство без зволікання про будь-який випадок, коли призначенняопікуна або піклувальника відповідає інтересам неповнолітньої або недієздатної особи — громадянинадержави, що представляється; в) якщо судно, що має національність держави, щопредставляється, зазнало аварії або сіло на мілину втериторіальному морі або внутрішніх водах держа- . ви перебування, або з літальним апаратом, зареєстрованим у державі, що представляється, відбувся нещасний випадок на території держави перебування, то власті зобов'язані повідомити найближче до місця події консульство; — користування своїм державними прапором і гербом у державі перебування. Консульству належить право користування державними прапором і гербом: на будинку, що займається консульством; на вхідних дверях цього будинку; на резиденції глави консульської установи; на засобах пересування глави цієї установи, коли це пов'язано з виконанням службових обов'язків. Слід вказати на те, що згода, яка мається на увазі, глави консульської установи на вторгнення влади держави перебування в консульські помешкання при пожежі або стихійнім лиху була розцінена СРСР як порушення принципу поваги державного суверенітету, що перешкодило підписанню даної Конвенції Радянським Союзом у 1963 році. Водночас практика консульських відносин держав пішла усе ж шляхом отримання дозволу глави консульської установи властями держави перебування в усіх випадках, коли останні мають намір вступити в консульські помешкання. На відміну від співробітників дипломатичних представництв, співробітники консульських установ користуються дещо меншими привілеями та імунітетами. До особистих привілеїв та імунітетів відповідно до даної Конвенції належать: — особиста недоторканність консульських посадових осіб, що означає, що особа не підлягає ні арешту, ніпопередньому ув'язненню інакше як на підставі постанов судової влади у разі вчинення тяжких злочинів.При цьому поняття «тяжкий злочин» визначається зазаконодавством держави перебування. В окремих двосторонніх конвенціях у якості тяжких злочинів визначені діяння, за вчинення яких може бути призначенепокарання понад п'ять років позбавлення волі; — імунітет від судової й адміністративної юрисдикції держави перебування у відношенні дій, вчинених консульськими посадовими особами і службовцями при виконанні ними консульських функцій. До дій,що чиняться ними як приватними особами, застосовнаюрисдикція держави перебування. Працівники консульської установи можуть визиватися в якості свідків при виробництві судових і адміністративних справ,але вони не зобов'язані давати показання з питань,пов'язаних із виконанням їхніх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію і документи. Вилученняз імунітету в сферах цивільної й адміністративноїюрисдикції в консульських агентів такі ж, як і в дипломатичних агентів; — фіскальний імунітет — консульські працівники, а також члени їхніх родин, за винятком обслуговуючогоперсоналу, звільняються від усіх видів податків, мит ізборів, крім непрямих податків, а також зборів, стягнутих за конкретні види обслуговування. Обслуговуючийперсонал звільняється від податків на заробітну плату; — митні привілеї, що надаються державою перебування для консульських посадових осіб і службовців, атакож членів їхніх родин, практично еквівалентні аналогічним дипломатичним привілеям. Слід мати на увазі, що обсяг консульських привілеїв та імунітетів, що закріплюються в двосторонніх консульських конвенціях і національному законодавстві держав, залежить від характеру взаємовідносин між конкретними державами. Так, якщо держави підтримують дружні та різнобічні відносини, вони можуть надати консульські привілеї та імунітети одна одній в обсязі, що відповідає дипломатичним привілеям та імунітетам Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Відповідно до ч. 2 статті 46 Конвенції 1963 р. штатні консульські посадові особи не повинні займатися в державі перебування якоюсь фаховою або комерційною діяльністю з метою одержання особистих прибутків. Якщо ж консульські посадові особи займаються такою діяльністю, то на них і членів їхніх родин не поширюються консульські привілеї та імунітети. Всі консульські працівники, що користуються привілеями та імунітетами, зобов'язані шанувати закони і правила держави перебування і не втручатися у внутрішні справи цієї держави. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|