І прав о інтелектуально ї власност і в Співтовариств і

Співвідношенн я права інтелектуальної власності та права Співтовариства є досить проблематичним. Не зважаючи на те, що Договір про Співтовариство не містить положень, що регу- лювали б питання, пов'язані з правом інтелектуальної власності, ЄСП визнав, що неузгодженість питань щодо права інтелек- туальної власності може створювати бар'єр и вільної торгівлі в межах ЄС. Наприклад, фірма, що працю є в одній державі- члені ЄС, укладає ліцензійну угоду з фірмою, що працює в іншій державі-члені ЄС. У результаті ліцензіат отримує виключ- не право на реалізацію товару в межах території своєї держави- члена ЄС, і відповідно до національного законодавства, має право перешкоджати імпортуванню цього товару на територію цієї держави-член а ЄС. Таки м чином, укладанн я кілько х

' Див.: Директив а 2004/48 про захист інтелектуальної власності від 29 квітня

2004 p. (O.J. 2004 L196/16).

подібних ліцензійних договорів може призвести до розподілу Спільного Ринку Співтовариства на кілька окремих територій між ліцензіатами.

Не зважаючи на те, що ст. 28 та ст. 29 Договору про Спів- товариство забороняют ь кількісні обмеженн я імпорту, експорту та всі інші еквівалентні дії між державами-членами, ці статті не відразу почали застосовуватися до інтелектуальної власності. Частков о завдяк и ст. ЗО Договор у пр о Співтовариство, яка закріплює, що положенн я ст.ст. 28, 29 Договору про Співтова- риство не включають заборон и і обмеженн я на імпорт, експорт і транзит товарів, якщ о ці дії є потрібними для захисту промис -

лової та комерційної власності*, та завдяки ст. 295 Договору про Співтовариство, як а встановлює, шо Догові р про Спів - товариство ніяким чином не повинен завдавати шкоди національ- ним правовим норма м держав-членів, що регулюють відносини власності.

Дл я того щоб вирішит и цю проблему ЄС П запропонува в розмежувати поняття існування прав інтелектуальної власності та їх здійсненн я (доктрина "існування та здійснення права інтелектуальної власності"). Якщ о перше захищається Догово - ром про Співтовариство, то друге цим Договором обмежується (ст.ст. 28, 29 Договору про Співтовариство). Посилаючис ь на ст. ЗО договору, ЄС П постановив, що: "з тієї ж статті, зокрема їх другого речення, як і контексту в цілому, випливає, що хоча Договір про Співтовариство не впливає на існування прав, що визнаютьс я національни м законодавство м держав-члені в Є С щодо промислової та комерційної власності, проте здійсненн я цих прав, залежн о від обставин, може бути обмежен е поло - женням и цього Договору. Враховуючи, що передбачені винятк и щодо одного з найбільш фундаментальних принципі в Спільного ринк у Співтовариства, ст. ЗО Договор у пр о Співтовариств о фактичн о припуска є винятк и з принцип у вільного руху то- варів до тієї міри, до яко ї подібні винятк и можуть бути виправ- даним и з мето ю захисту пра в на специфічн і об'єкт и цього права власності.

Дл я того, щоб визначити обсяг захисту прав інтелектуальної власності в Співтоваристві, ЄС П розробив доктрину "вичерпання права" (англ. exhaustion of right). Згідно з цією доктриною, якщ о

* У юридичні й термінології деяки х держав-члені в авторське право не вклю - чається в поняття "промислова і комерційна власність". Питання, чи авторське право охоплюєтьс я ст. ЗО Договору про Співтовариство, вирішен е в рішенні ЄС П у справі Membran v. GEMA, де ЄС П визнав, що понятт я "промислова і комерційн а власність", як е вживається в ст. ЗО Договору про Співтовариство, включає в себе авторське право.

власник інтелектуальної власності реалізував товар на території держави-члена його походження, він втрачає право перешкоджа- ти його імпортуванн ю з цієї держави-член а до іншої, його права вважаються вичерпаними. Дл я того, шоб ця доктрин а застосовувалася, потрібно, шоб товар було реалізовано безпо - середньо власником інтелектуальної власності або іншою особою, яка діє на підставі ліцензійної угоди.

Основоположн е рішенн я із застосування Договору про Спів- товариств о до патенті в прийнят о у справі Centrafarm BV v. Sterling Drug Inc. в 1974 p.1. Компані я Sterling Drug, як а розта- шована в США, була власнико м патенту на метод виготовлення певних ліків; патент діяв у кількох державах-членах ЄС, зокрема, Великій Британії та Нідерландах. Компані я Centrafarm, діючи без згоди Sterling Drug, імпортувала ці ліки з Великої Британії та Німеччин и в Нідерланди, де ліки коштували значн о дорожче. У свою чергу на ринк и Великої Британії та Німеччин и ліки потрапили через філіал Sterling Drug. Перед ЄС П постало питан - ня, чи може Sterling Drug вжити заходів з метою обмеженн я продаж у лікі в у Нідерландах, враховуючи, що національн е законодавство Нідерландів це дозволяє. У своєму рішенні ЄС П використав доктрин у "існування та здійсненн я права інтелек- туальної власності" та постановив, що необхідно гарантувати власнику патенту виключні права на використанн я винаходу шляхом виробництва та першого випуску на рино к держави - члена ЄС продукту безпосередньо або шляхом укладання ліцен - зійної угоди з третіми особами, та право перешкоджати порушен- ням його прав на перший випуск. ЄС П також визнав, шо прин - ципу вільного руху товарів на Спільному ринку Співтовариства суперечать такі положенн я в законодавствах держав-члені в ЄС, згідно з яким и право власника патенту не вважається вичерпа- ним після розміщіення запатентованого продукту на ринку іншої держави-члена, шо дає власнику патенту можливість перешкод - жати імпортуванн ю цього продукту в його державу з іншої держави-члена. Аналогічне рішенн я ЄС П виніс щодо торгових знаків у справі Centrafarm BV v. Winthrop-.

У 1973 p., намагаючис ь створити вільний рино к інтелек - туальної власності між державами-членами, ЄС П розробив так звану доктрин у "спільного походження". У справі Van Zuylen Freres v. Hag AG (ще відома як Hag /)3 торговий знак Hag для

1 Див.: Справа 15/74, Centrafarm BV & Adriaan de Peijper v. Sterling Drug Inc.

(1974) EC R 1147; (1974) CML R 480.

2 Див.: Справа 16/74, Centrafarm BV & Adriaan de Peijper v. Winthrop 5(/ (1974) ECR 1183; (1974) 2 CML R 480.

5 Див.: Справа 192/73, Van Zuylen Freres v. Hag AG (1974) ECR 731.

декофеїнованої кави, що спочатку належав одному підприємству в Німеччині та Бельгії, перейшов до Бельгії як засіб відшкоду- ванн я збитків, спричинени х війною, і був передани й фірмі Van Zuylen Freres, як а стала володіти бельгійськими та люксем - бурзькими торговими знаками. Коли фірма Hag почала експор- тувати каву до Люксембурга, Van Zuylen Freres вчинила позов проти Hag. ЄС П виніс рішенн я на користь фірми Hag, мотиву- ючи сво є рішенн я тим, що заборон а вільного руху товарів, торговий знак яки х має спільне походження, була б несумісною з цілям и Спільног о ринк у Співтовариства. Так е рішенн я викликал о протест промисловців. Адже якщ о ЄС П піде цим шляхом далі, то цілком імовірно, що в майбутньому він може застосувати подібні висновк и до торгових знаків підприємств держав-члені в ЄС, які не мають спільного походження.

У результаті ЄС П був змушени й відмовитис я від таког о підходу. Після того як фірму Van Zuylen Freres було придбано швейцарсько ю компанією, як а для реалізації кави в Бельгії заснувала фірму CNL-Suca l NV, ця фірма почала реалізацію кави в Німеччині, і Hag вчинила проти неї позов. Цього разу, розглядаючи справу (відому як Hag II)1, ЄС П більш детально розглянув природу прав на торгові знаки, які ідентифікують товаровиробник а і захищають його репутацію в очах спожива - ча. ЄС П вирішив, що бельгійська фірма не має права виходи- ти на німецьки й ринок, оскільки на цій території відповідний торговий зна к ідентифікує інше підприємство.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: