Соціально-економічна система США

Економічна система. США — єдина країна у світі, економіка якої за роки другої світової війни значно зміцніла. Війна звільнила цю країну від серйозних конкурентів, але ненадовго: промисловий ринок Японії і економічний підйом у Західній Європі змінили картину.

Загроза ведучому положенню США у світовій системі господарства вимагала значних зусиль з боку адміністрації країни. Було збільшено витрати на науково-дослідні та конструкторські роботи, прискорено темпи перебудови промисловості на користь наукоємних галузей, удосконалено методи стимулювання науково-технічного прогресу. Незважаючи на те, що близько двох третин усіх витрат США на наукові дослідження припадає на військову галузь, ефективне їх впровадження в цивільній сфері лишається більш значним, ніж в інших країн. Частка США у валовому внутрішньому продукті розвинутих зарубіжних країн-членів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) сягає майже 30%.

Зусилля США, спрямовані на органічну інтеграцію американської економіки у світове співтовариство, набувають все інтенсивнішого характеру. Сьогодні на зовнішніх ринках США реалізує близько 30% усіх виготовлених у країні матеріальних цінностей. Головними статтями зовнішньоторговельних операцій є: машини, обладнання та продукція сільського господарства. США зберігають лідерство у світовому виробництві й торгівлі промисловою електронікою. Понад 80% інформаційного устаткування, що експлуатується сьогодні в Європі, виготовлено в США.

Не можна не зазначити, що для укріплення позиції СІЛА у світовому господарстві важливе значення має і той факт,

182

Глава 14

Основи конституційного права США

183

що на їх частку припадає близько половини світового експорту зерна. Разом з тим, у традиційних промислових галузях, таких як будівельна, виробництво верстатів і споживчих товарів, автомобіле- і суднобудування, США сьогодні програють своїм конкурентам в Європі та Японії.

Посилюється вплив американських транснаціональних корпорацій і їхніх філій на міжнародно-економічне життя. Американські підприємства, розміщені за територією США, забезпечують виробництво товарів і послуг на суму, яка перевищує 1,5 трл доларів за рік, що становить близько 40% валового національного продукту США.

Прибутки, що їх отримують США від прямих інвестицій за кордоном, є прямим джерелом фінансування економічного розвитку цієї країни. На розвинуті зарубіжні країни припадає три чверті американських інвестицій. Близько половини прибутків транснаціональних корпорацій реінвестується на місці, а решта, понад половину, — переводиться в США.

З початку 70-х років на перше місце виходить експорт капіталу в осудній формі. Позики американських приватних банків перевищили сьогодні 60% сукупного обсягу міжнародного кредиту. Спираючись на міцну банківську систему, США спромоглися з найбільшою користю для себе використати загальну тенденцію до підвищення ролі міжнародного кредиту у світовій економічній системі. Прибутки крупних американських банків від закордонних фінансових операцій відповідають приблизно їхнім внутрішнім прибуткам. Міжнародний кредит сьогодні перетворився на інструмент, з допомогою якого СІЛА чинять тиск — економічний і політичний — на інші країни і насамперед на країни, що розвиваються. Величезна заборгованість останніх індустріально розвинутим країнам і передусім США ставить проблему, яка посідає перше місце серед інших, не менш важливих проблем.

Переважаючий вплив американських корпорацій відчувається в усьому світі в цілому ряді галузей світового економічного господарства. Найбільш важливі зрушення відбуваються у таких напрямках:

по-перше, масовий приплив іноземного капіталу в економіку США і поступове перетворення її на величезного боржника поглиблює протиріччя між інтересами американських корпорацій і національними інтересами більшості розвинутих індустріальних держав і країн, що розвиваються. Для та-

ких країн розвиток цієї тенденції означає зменшення власних можливостей економічного і соціального прогресу;

по-друге, маючи міцну економічну базу, США все наполегливіше намагаються перебудувати світову торгівлю і валютно-фінансову систему у відповідності з умовами жорсткої конкурентної боротьби, тобто з принципами, які найбільше відповідають інтересам великих американських компаній;

по-третє, особливе місце в економічній системі США посіли нафтові компанії. Ведучим імпортерам нафти з числа розвинутих країн і насамперед США вдалося чинити вплив на організацію країн-експортерів нафти (ОПЕК). Ціни на нафту на світовому ринку знизилися. Країни, що розвиваються, залишилися без дійсної зброї економічного тиску на розвинуті індустріальні держави;

по-четверте, посилюється конкурентна боротьба між трьома величезними фінансово-економічними центрами: Сполученими Штатами Америки, Західною Європою і Японією. Особливо наочно це виявляється на характері взаємовідносин між Японією і США. Американська адміністрація використовує політичні й адміністративні заходи для втручання в ринкові процеси з метою витиснення конкурентів і встановлення контролю з боку США над основними економічними ринками.

У загальній масі юридично незалежних фірм, число яких в США перевищує 15 млн, ключові позиції у промисловості, кредитно-фінансовій сфері та деяких інших головних секторах економіки займають великі господарські об'єднання. Вони зосередили у своїх руках значну частину суспільного капіталу, виробництва і реалізації товарів і послуг. У 1990-ті роки продовжувалися процеси концентрації і централізації виробництва й капіталу, удосконалювалися форми й методи підкорення дрібного й середнього підприємництва великому бізнесу. Нині, наприклад, близько 200 величезних корпорацій зосередили у своїх руках понад 61% активів обробної промисловості.

Як уже згадувалося, особливе місце в структурі господарства США належить нафтовим концернам. Наприклад, вартість продажу компанії "Ексон" перевищує ВНП багатьох країн світу. Сумарний обіг 20 американських нафтових компаній можна прирівняти до прибуткової частини федерального бюджету США.

184

Глава 14

Основи конституційного права США

185

Міцні позиції у США тримає військово-промисловий комплекс. Військові концерни мають гарантований ринок збуту і одержують більш високий, ніж у цивільних галузях, прибуток.

Високий ступінь концентрації капіталу характерний для промисловості та кредитно-фінансової сфери США. Так, наприклад, понад 99% виробництва автомобілів зосереджено в руках трьох гігантських концернів "Дженерал моторе", "Крайслер", "Форд". У 50 банках зосереджено більш як 35% активів і 32% депозитів усіх банків США.

Незважаючи на підсилення у 1980-ті роки японських і німецьких конкурентів, американські транснаціональні корпорації втримують домінуюче положення у світовій економіці. У США нараховується понад 2 тис. ТНК, які створили за межами США "другу економіку", що не поступається за своїм потенціалом національним господарствам Німеччини, Франції, Англії і може бути прирівняна до економіки самих США, стає важливою сферою діяльності американських компаній на світовому ринку.

Суттєвою закономірністю розвитку економіки США є зростаюче значення середнього й малого бізнесу. В його рамках виробляється не менш як 40% валового національного продукту. І все ж таки американська дійсність свідчить про те, що суттю економічної системи є приватна власність.

Слід зазначити, що в США існує відносно невеликий державний сектор. Частка державного сектора у валовому національному продукті становить 11 —12%. Держава володіє 33,9% всієї землі в країні, їй належить 1/4 всіх капіталовк.-ладень у виробництві. З допомогою різних економічних важелів, таких як бюджет, кредитно-грошова політика, фінансування соціальних і науково-дослідницьких програм, контроль за якістю товарів, зовнішньоекономічні операції, держава активно регулює економічні відносини. Економічній системі США притаманна тенденція до розширення масшта-, бів узагальнення виробництва.

Соціальна структура суспільства. Конституція США не містить ніяких положень про соціальну структуру американського суспільства. Офіційна статистика свідчить, що понад 90% економічно активного населення США працюють за наймом. Частка осіб, які володіють основними засобами виробництва, сягає 4% самодіяльного населення. Характерт

н0; що ця порівняно невелика частина населення вельми неоднорідна. Тут виділяються такі прошарки: надто багаті власники (так звана економічна еліта), річний прибуток яких перевищує 100 тис. доларів (0,3—0,25%); великі власники, які володіють значною кількістю промислових, торговельних і транспортних підприємств. Не більше 10 тис. таких осіб володіють капіталом в 10—50 млн доларів; середні власники (до 500 тис. осіб) володіють підприємствами, фірмами, кредитними закладами, активи яких сягають 10 млн доларів; і, нарешті, дрібні власники — володарі підприємств з активами до півмільйона доларів, їх число перевищує 1,5 млн осіб.

Не можна обійти увагою й доволі численний (5 млн осіб) прошарок власників, які беруть участь у процесі виробництва матеріальних благ, працюють у сфері побуту і т. п., у їх числі дрібні торговці, ремісники, володарі невеликих контор, дрібні фермери. У середині 1990-х років у США у приватній власності нараховувалося близько 11 млн фірм. Понад 90% з них мали річний прибуток до 100 тис. доларів, у тому числі понад 70% — до 25 тис. доларів.

У розвинутому соціально-економічному суспільстві, яким є американське, значне місце посідає так званий середній прошарок суспільства: службовці, особи вільних професій (письменники, художники, юристи, лікарі) — інтелігенція, тобто особи, які займаються інтелектуальною працею. їх кількість перевищує 23% самодіяльного населення країни.

Найчисленнішим соціальним утворенням американського суспільства є робітники — близько 60 млн осіб, у тому числі у сфері матеріального виробництва близько 26 млн (1 млн сільськогосподарських робітників) і в невиробничій сфері (працівники торгівлі, сфери послуг, рядові конторські службовці) близько 30 млн осіб.

Як уже зазначалося, домінуючою формою підприємнице ва є акціонерні товариства —корпорації. Поряд з власниками великого акціонерного капіталу влада в акціонерних товариствах належить вищим управляючим. Свої пости президентів компаній, директорів X членів правління корпорацій вищі управляючі використовують для перетворення на крупних власників акціонерного капіталу. Формально — вони надомні службовці, у дійсності — належать до класу капіталістів. Керівники найкрупніших корпорацій і банків фактично

Глава 14

Основи конституційного права США

належать до класу крупних власників. Зосередження у крупних власників соціальної значущості та приборкання ролі вищої управлінської бюрократії — найбільш характерна риса соціальної структури високорозвинутих зарубіжних країн.

І, насамкінець, — бідняки у США. Бідняками офіційно вважають осіб, щорічний дохід яких не перевищує так званої межі бідності, на початку 1990-х років цією межею визнано 12 тис. доларів для сім'ї з чотирьох осіб. Рівень доходу визначається так: обчислюється мінімальна вартість харчування, необхідного для підтримки фізичного існування сім'ї з чотирьох осіб; ця сума потім множиться на три виходячи з того, що вартість харчування (у США) становить одну третину необхідних витрат бідної сім'ї. Дві третини витрачається на житло, одяг, транспорт, медичне обслуговування і т. ін. Це стандарт. Передбачені й інші коефіцієнти, якщо йдеться про інший кількісний склад сім'ї. У США офіційно нараховується близько 35 млн осіб, чий прибуток нижче офіційної "межі бідності", і ще 12—14 млн, чий прибуток трохи перевищує цей рівень.

Важлива роль у суспільно-політичному житті країни належить підприємницьким союзам (асоціаціям). Існують вони як на місцевому, так і на загальнонаціональному рівні. Усього їх нараховується понад 40 тисяч. Найбільші з них: Національна асоціація промисловців (НАП — 1895 р.) і Торгова палата (1912 р.). Про характер діяльності цих організацій свідчить їхня структура. На чолі НАП стоїть рада директорів (150—160 осіб), під керівництвом якої діють комітети: зовнішньої політики, економіки, сільського господарства, трудових відносин, національної оборони. У штабах цих комітетів народжуються проекти важливих законів, планів і програм, які реалізуються через органи державної влади. До торгової палати входять 65 тис. фірм і корпорацій. НАП об'єднує близько 75% усіх промислових компаній США.

Невід'ємним елементом американської політичної системи є лобізм (від англ. кулуари). Лобізм — це специфічний інститут, з допомогою якого здійснюється могутній вплив приватних і громадських організацій ("групи натиску") на процес прийняття рішень органами державної влади з питань внутрішньої та зовнішньої політики. Мета лобізму — добиватися від Конгресу, Білого дому, міністерств і відомств,

легіслатур і виконавчих органів штатів ухвалення чи відхилення тих чи інших законодавчих або адміністративних актів. Для здійснення цієї мети у США існує розвинута матеріальна структура. Суть її полягає у такому. По-перше, практично всі крупні корпорації, підприємницькі спілки, професійні спілки, різні спеціалізовані організації мають у своєму складі особливі підрозділи, що займаються лобістською діяльністю. Вони можуть нараховувати до кількох сот лобістів у своєму складі. По-друге, зацікавлені групи, насамперед крупні промислово-фінансові, активно користуються послугами найманих лобістів, у ролі яких часто виступають юридичні, пропагандистські та консультативні фірми та їхні ведучі співробітники. Існують і спеціальні організації, метою яких є виключно лобістська діяльність.

Абсолютна більшість осіб, що займаються лобістською діяльністю, — юристи. Чимало серед них колишніх радників Білого дому, міністрів, сенаторів, членів Палати представників, керівників відділів міністерств і т. п. їх попередній досвід дуже важливий у новій діяльності, оскільки вони добре обізнані з процедурними питаннями вироблення і прийняття рішень. У них збереглися старі зв'язки з тими, хто продовжує перебувати на державній службі. Такі особи цінуються дуже високо і по їхні послуги охоче звертаються.

Для досягнення поставлених цілей лобісти використовують різноманітні методи: виступають на слуханнях у комітетах Конгресу з висловлюванням позицій зацікавлених сторін, складають і представляють для внесення проекти законів, фінансують виборчі кампанії кандидатів у Конгрес, допомагають „потрібним" конгресменам виступити з публічною лекцією і т. ін.

Офіційні вимоги до лобістської діяльності полягають у тому, що згідно з прийнятим у 1946 р. Федеральним законом про регулювання лобізму, особи й організації, які виступають у ролі лобістів, повинні реєструватись у палатах конгресу. Однак ця вимога на практиці нерідко порушується.

У СІІ1А ніколи не було державної Церкви. Релігія, за Конституцією США, є особистою справою громадян. Проте це положення у реальній дійсності порушується. Уряд утримує капеланів у Конгресі, в армії, на флоті, у в'язницях. Церковна власність не оподатковується, Президент приймає клятву на Біблії, національним девізом є слова: "Ми покла-

Глава 14

Основи конституційного права США

даємось на Бога". У США фактично відсутній масовий атеїзм. За результатами опитування, 98% американців — віруючі, з яких 40% щотижня відвідують храм своєї конфесії.

Для США характерний високий ступінь релігійного плюралізму. Усього в країні нараховується близько 2 тис. об'єднань, які мають різні віросповідання. Основне релігійне спрямування в СІЛА — протестантизм. Протестанти складають 57% населення країни, у південних штатах їх 74%, у західних — 63%. Найбільшим із спрямувань американського протестантизму є баптизм (20% населення). Лютерани (7% населення) — в основному нащадки німецьких і скандинавських емігрантів. Також існує єпископальна Церква (3% населення). Об'єднана Церква Христа 2% населення і деякі інші. Католицизм сповідують 28% населення; в основному це нащадки емігрантів з католицьких країн. 2% населення сповідують іудаїзм; це найзаможніша та освічена з релігійних общин. Помітну роль відіграє в США і православ'я. У США існує 26 окремих незалежних Церков, які поділяються за етнічною ознакою. Діє тут також багато релігійних сект, що виникли на місцевому грунті.

У політичних системах США певне місце посідають профспілки. Перші профспілки були створені в США на початку XIX століття. Це були організації кваліфікованих робітників ремісничого типу, тобто цехові профспілки. Об'єднання йшло суворо за цехами в певній місцевості. Переломним моментом у розвитку руху були 1930-ті роки, коли основною силою стала маса напівкваліфікованих робітників. На цей час почали виникати профспілки на виборчих засадах. Вони об'єднували робітників незалежно від відмінностей у професії та рівня кваліфікації.

Тепер профспілки нараховують у своїх лавах понад 24 млн осіб. Найбільшою профспілкою є Американська федерація праці —■ Конгрес виробничих профспілок, створений 1955 p., АФП-КВП — найвпливовіша організація, яка представляє інтереси профспілкового руху в державних органах:-^-Конгресі й федеральних відомствах. Мета діяльності АФП-КВП така: законодавчо захищати інститут укладення колективних угод від його руйнування корпораціями та державою; домагатися від держави проведення такої соціальної та економічної політики, яка б сприяла повній зайнятості і зменшенню соціальної нерівності у суспільстві. У середині 1990-х

років АФП-КВП об'єднувала понад 90 галузевих і багатогалузевих профспілок, які нараховували у своїх лавах близько 15 млн осіб.

Другим за розміром у США є Об'єднання профспілкових дій, створене 1966 р. Понад 4 млн осіб, що входять до об'єднання, зосереджують свої зусилля на вирішуванні внутрішніх проблем США. Є у США ще дві великі профспілки -+ автомобілебудівельників, а також водіїв вантажних машин і складських робітників (3,5 млн). Неорганізованою залишається Основна маса робітників хімічної, текстильної, харчової і деяких інших галузей.

Політичні партії. Історично в США склалася двопартійна система, тобто політичне панування двох найбільш впливових політичних партій — республіканської і демократичної. Спочатку партії достатньо чітко розмежовували свої інтереси. У той самий час, уже в 50-х роках XIX ст. в Америці суспільних протиріч було набагато менше порівняно з європейським суспільством.

Наприкінці XVII століття виділилися два основних угруповання. По-перше, це федералісти, які прагнули створення сильного союзу штатів, тобто унітаризації держави. Пізніше це угруповання перетворилося на ядро демократичної партії. І, по-друге, республіканці, які вимагали політичного життя і збереження широкої автономії штатів. Заслугою республіканців у той час було здійснення ряду прогресивних реформ, які були пов'язані переважно з діяльністю Президента Т. Джефферсона. Проте у другій половині XIX ст. у цьому питанні сталися істотні зміни. Демократична партія, яка мала як соціальну базу південні штати, перетворилася на партію, що боролася за збереження рабства. Республіканська партія очолила боротьбу Півночі проти Півдня. Таким чином, колись дві головні партії в США у той час являли собою дійсно ворогуючі політичні організації, розділені серйозними протиріччями. Після поразки рабовласницького Півдня капіталізм почав швидко поширюватися на його території, в результаті чого основа корінних протиріч між республіканцями і демократами зникла.

Тепер жодної істотної різниці між демократами й республіканцями не існує. Основні функції обох партій складаються з того, щоб забезпечити добір, висунення і обрання на виборні посади своїх представників.

Глава 14

Основи конституційного права США

191

Слово "партія" у звичайному його розумінні може бути застосоване до цих партій з деякою умовністю. Річ у тім, що і республіканська і демократична партії не мають постійного членства, і кожний, хто голосував на виборах за представників тієї чи іншої партії, може вважати себе або республіканцем, або демократом. Партії не мають постійних політичних програм, партійних білетів, не збирають Членських внесків. Тільки 1974 р. демократи вперше прийняли устав своєї партії. До кожних президентських виборів партії розробляють свої передвиборчі програми.

У США існують і проявляють певну активність й інші політичні партії. Вони мають вплив у масштабах окремих штатів, на місцевому рівні і навіть досягають успіху у проведенні своїх кандидатів на суспільні посади. Наприклад, протягом першої третини XX століття Соціалістична партія мала два місця у Палаті представників і понад 50 постів мерів міст.

Губернатором штату Вісконсін протягом кількох років був член Прогресивної партії, а 1974 р. губернатором штату Мен став незалежний кандидат, який переміг і республіканців, і демократів.

У загальнодержавних масштабах лише раз сталося так, що Президентом був обраний представник другорядної партії — Авраам Лінкольн, якого було висунуто 1860 р. ново-створеною тоді Республіканською партією. Але вже тоді двопартійна система настільки укоренилася в політиці, що одна з найбільших на той час політичних організацій, ВІГІ, швидко втратила свій вплив і через кілька років розпалася, залишивши на політичній арені знов-таки дві головуючі партії: республіканську і демократичну.

Конституція США

Конституція Сполучених Штатів Америки — порівняно неважкий документ, за визначенням, яке міститься в ній самій, — є "основним законом країни". Це означає: якщо конституції окремих штатів або закони, проведені законодавчими органами штатів чи всієї країни, суперечать Федеральній Конституції, вони не мають сили. Рішення, внесені Верховним судом США за два сторіччя, підтвердили й закріпили доктрину превалювання Конституції всієї країни.

Влада посадових осіб обмежена, їхня діяльність повинна відповідати статтям Конституції чи законам, складеним згід-

но з її положеннями. Обрані посадові особи повинні переобиратися у певні строки і тоді їх послужний список підлягає пильному розгляду громадськістю. Призначені посадові особи повинні виконувати завдання, покладені на них, і можуть бути усунені з посади у тому разі, якщо їхня діяльність буде визнана незадовільною. Виняток становлять члени Верховного суду і федеральні судді, які довічно призначаються Президентом США.

Найчастіше волевиявлення американського народу здійснюється шляхом голосування. У Конституції, однак, передбачається можливість зняття посадових осіб у випадках особливо значних посадових злочинів чи неправомірних дій шляхом спеціальної процедури, відомої під назвою "імпічмент". Розділ ІУ ст. 2 говорить: "Президент, Віце-президент і всі громадські посадові особи Сполучених Штатів відсторонюються від посади, якщо при засудженні в порядку імпічменту вони будуть визнані залученими у зраді, хабарництві чи інших тяжких злочинах і провинах". У таких випадках Палата представників повинна провести законопроект про імпічмент, потім посадова особа повинна постати перед судом, роль якого виконує Сенат під головуванням Голови Верховного суду Сполучених Штатів.

Імпічмент вважається у Сполучених Штатах заходом радикальним. За двісті років існування Штатів тільки тринадцять посадових осіб федеральної системи підлягали цій процедурі. Серед них: дев'ять федеральних суддів, один член Верховного суду, один військовий міністр, один сенатор і один Президент — Ендрю Джонсон. (Юридична комісія Палати представників пропонувала застосувати процедуру імпічменту по відношенню до Президента Річарда Ніксона, але він подав у відставку до того, як законопроект був проведений у Палаті.) У цих тринадцяти випадках тільки четверо федеральних суддів було засуджено і знято з постів, які вони займали. Посадові особи в адміністрації окремих штатів також можуть підлягати імпічменту з боку законодавчих влад свого штату.

Принципи державного управління. Хоча з часів свого прийняття Конституція зазнала деяких змін, її головні положення залишаються такими, якими вони були у 1789 p.:

законодавча, виконавча і судова влада відокремлені одна від одної і розрізняються за своїм завданням. Повноваження,

192

Глава 14

Основи конституційного права США

193

надані кожній з них, врівноважуються правами двох інших. Кожна здійснює контроль за можливими перевищеннями повноважень з боку інших влад.

Конституція, проведені у відповідності з нею закони і договори, запропоновані Президентом і схвалені Сенатом, превалюють над усіма іншими законами, актами і постановами виконавчої влади.

Усі особи рівні перед законом і користуються однаковим правом на захист закону. Усі штати рівноправні і жоден з них не має права отримувати спеціальні привілеї від федерального уряду.

У встановлених Конституцією межах кожний штат повинен визнавати і поважати закони інших штатів.

Порядок внесення поправок. Творці Конституції ясно усвідомлювали/що в міру розвитку нації до Конституції доведеться вносити зміни. При цьому вони вважали: порядок внесення змін не повинен бути надто легким, з тим щоб уникнути прийняття недостатньо продуманих і поспішних поправок. У той самий час цей порядок не повинен бути й таким, що дозволить меншості затримати проведення законопроектів, за якими стоїть більшість громадян.

їх рішення полягало у розробці подвійної процедури зміни Конституції. Пропозиція про внесення поправки може бути зроблена Конгресом, якщо за неї буде подано не менш як дві третини голосів у кожній палаті. З іншого боку, законодавчі органи двох третин- штатів можуть звернутися до Конгресу з вимогою скликання національного Конвенту (з'їзду) для обговорення й складання проекту поправки. У будь-якому випадку для набрання чинності поправка має бути схвалена трьома чвертями штатів.

Крім внесення прямих змін до Конституції, може бути змінене юридичне трактування її положень. Ще у перші роки існування республіки в рішенні по справі "Мербьюрі проти Медіссона", Верховний суд висунув доктрину судового перегляду, яка полягала в тому, що суд має право на тлумачення постанов Конгресу і винесення рішень про їх консти-туційність. Ця доктрина дає суду право на інтерпретацію, змісту різних розділів Конституції у застосуванні до юридичних, політичних, економічних і соціальних умов, тобто таких, що змінюються. З роками чимало рішень Верховного суду з обширного кола питань — від урядового регламентуван-

ня роботи радіо і телебачення до встановлення прав обвинувачених за кримінальними справами — привели до зміни меж застосування конституційних положень, без істотних текстуальних змін самої Конституції.

Закони, проведені Конгресом для здійснення положень Основного закону чи для їх пристосування до змінених умов, іноді розширюють і навіть змінюють текст Конституції. Правила і постанови численних агенцій федерального уряду -деякою, мірою здійснюють аналогічний вплив. В обох випадках кінцевою є думка Верховного суду відносно відповідності таких законів і постанов задумам і духу Конституції.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: