Глава 13. Конституційний контроль у зарубіжних країнах

§ 1. Поняття конституційного контролю (нагляду)

Загальновизнаним у всіх країнах є те, що конституції мають вищу юридичну силу щодо інших джерел права. З цього випливає принцип конституційної законності, з огляду на який будь-яка нормоустановча діяльність має здійснюватися згідно з конституцією та при неухильному її дотриманні. Кожна правова норма, видана будь-яким державним органом, набирає юридичної сили тільки тоді, коли правила поведінки, що містяться в ній, не суперечать приписам конституції. У разі прийняття будь-яким державним органом за^ кону чи іншого нормативного акта, що суперечить конституційним нормам, він може бути визнаний юридично зовсім незначним. Ця функція покладається на інститут конституційного контролю (нагляду).

Розглядаючи поняття "конституційний контроль" (нагляд), слід мати на увазі, що у конституціях зарубіжних країн використовуються різні найменування цієї державної функції: конституційний контроль, конституційний нагляд, конституційна юрисдикція, охорона конституції і т. д.

Існують також різні погляди з Цього питання в юридичних, наукових і навчальних виданнях. Щоб уникнути різночитань, надалі застосовуватимемо термін "конституційний контроль", зважаючи на особливу функцію влади, головним змістом якої є підтримка та забезпечення конституційної законності. У цьому смислі під конституційним контролем треба розуміти будь-яку форму перевірки на відповідність до конституції, тобто несуперечливість їй актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єднань, які виконують публічні функції або беруть участь у здійсненні публічної влади.

Конституційний контроль у зарубіжних країнах ___________ 169

Зрозуміло, це визначення має узагальнюючий і відносний характер, тому що стосовно окремих зарубіжних країн воно потребує конкретизації залежно від об'єктів конституційного контролю, виду органів його здійснення та обсягу їх повноважень.

Визначаючи поняття конституційного контролю, необхідно з'ясувати його співвідношення з фундаментальними гілками влади — законодавчою, виконавчою та судовою, — які становлять єдину верховну державну владу.

Конституції деяких зарубіжних країн відносять конституційний контроль до судової влади незалежно від того, чи здійснюють його загальні суди, чи спеціальні органи конституційного контролю (нагляду).

Так, Конституція Російської Федерації закріплює основи правового статусу Конституційного Суду у гл. 7 "Судова влада", а у п. 2 ст. 118 прямо зазначено, що "судова влада здійснюється через конституційне, цивільне, адміністративне та кримінальне судочинство". Аналогічним є становище Федерального Конституційного Суду в Німеччині.

У тому, що інститут Конституційного контролю належить безпосередньо до системи судів, є певна логіка. Адже існує поняття конституційної юстиції, а судова влада, як більш широке явище, охоплює його.

, У Грузії також Конституційний Суд текстуальне інтегрований у конституції із загальними судами. Проте у конституціях багатьох інших зарубіжних держав конституційний контроль текстуально виділяється у самостійний інститут, який не належить до судової влади (Республіка Білорусь, Республіка Болгарія, Франція, Іспанія та ін.). Це зумовлено тим, що функції органів конституційного контролю мають певну специфіку. Згадані органи не можна вважати просто органами правосуддя. Це підтверджується, зокрема, тим, що органи конституційної юстиції мають повноваження розглядати так звані юрисдикційні справи, наприклад, у спорах про компетенції між вищими органами держави. Такі спори часто набувають політичного характеру.

Це свідчить про те, що фундаментальні гілки влади не виключають існування інших функціонально самостійних правових інститутів, зокрема інституту конституційного контролю. Більш того, необхідність і важливість охорони конституції, забезпечення відповідності законодавчих та ін-

170

Глава 13

Конституційний контроль у зарубіжних країнах

171

ших нормативних актів конституції, верховенства права в юридичній практиці та правозастосувальній діяльності, стримування будь-якої гілки влади у випадках виходу за межі конституції та підтримування балансу всіх гілок державної влади зумовлює об'єктивну потребу в особливій гілці влади — контрольній (наглядовій).

Потреба у самостійно функціонуючому інституті конституційного контролю є особливо очевидною у державах перехідного періоду від тоталітаризму до демократії, для яких властивими є гостра політична боротьба, протистояння різних галузей влади, втручання однієї гілки влади у сферу діяльності іншої, ослаблення органів законодавчої влади та підсилення органів виконавчої влади. За цих умов функціонування інституту конституційного контролю набуває особливо демократичного характеру як гаранта конституції та конституційної законності. Це підтверджує те, що функції конституційного контролю повинні здійснювати органи, які посідають самостійне місце і є організаційно відокремленими від інших гілок влади.

Ідея конституційного контролю вперше зародилася на початку XVII ст. у Великій Британії та була реалізована в діяльності Таємної ради, яка визнавала закони легіслатур (законодавчих зборів) колоній недійсними, якщо вони суперечили законам англійського парламенту та загальному праву.

Проте у сучасному вигляді доктрина конституційного контролю вперше була сформульована й застосована Верховним Судом США. Хоча Конституція США не наділила Верховний Суд правом установлення відповідності законів Конгресу до Конституції, Верховний Суд ще у 1803 р. оголосив, що федеральна Конституція — вищий закон країни, і будь-який закон Конгресу, який суперечить Конституції, може бути визнаний судом як неконституційний.

З того часу Верховний Суд США за свою більш як 200-річну історію здобув практично безспірну репутацію суверенного національного арбітра і, власне, являє собою "четверту владу в державі".

Згодом цей приклад наслідували й інші держави: у 1848 р. конституційний контроль був частково введений у Швейцарії, 1853 р. — в Аргентині, 1891 р. — у Бразилії, 1917 р. — в Уругваї.

До першої світової війни конституційний контроль з'явився у Норвегії, Греції, а після її закінчення набув поширення в Інших європейських державах.

Слід зазначити, що соціалістична державно-правова наука та практика в основному негативно ставилися до інституту конституційного контролю. Це пов'язувалося, насамперед, з політико-ідеологічними причинами, формальним декларуванням повновладдя верховних представницьких установ, єдності державної влади, запереченням парламентаризму, принципу поділу влади тощо. Насправді це було зумовлено тим, що реальна влада належала партійно-державному апарату, і для цієї влади інститут конституційного контролю був стороннім.

Застосування інституту конституційного контролю має свої особливості у ряді держав. Так, це очевидно у деяких мусульманських країнах (наприклад, в Ірані), в яких, власне, Основний Закон повинен грунтуватися на Корані, тобто він відповідає не тільки конституції, а й Корану.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: