Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Повноваження глави держави




Численні повноваження глави держави можна звести до п'яти основних груп: 1) у сфері управління й формування уряду; 2) у законодавчій галузі; 3) у плані зовнішньої політики; 4) у судовій галузі; 5) надзвичайні повноваження.

Глава держави як одноособовий носій влади щодо управління країною здійснює свою виконавчо-розпорядчу діяльність відносно до впровадження у життя економічного та політичного курсу, законів, спираючись на урядові структури й адміністративний апарат держави. У зв'язку з цим виявлення його ролі у справі формування уряду й адміністрації має істотне значення.

У президентських республіках, дуалістичних і абсолютних монархіях глава держави фактично особисто формує уряд. Тому призначені ним міністри виступають у сфері управління країною в ролі його радників і помічників, а прий-:


150


Глава 11


Глава держави


151


 


няття політичних рішень залишається прерогативою виключно глави держави. Глава держави за цих форм правління виступає практично як одноособовий носій виконавчої влади.

У США призначення членів кабінету президентом формально здійснюється "за порадою і згодою Сенату" (ст. II розд. 3). А якщо до "уотергейтского скандалу" дане положення Конституції не мало практичного значення, то в наступні роки Сенат став більш активно втручатися у процедуру призначення голів департаментів (наприклад, відхилення кандидатури Тауера, запропонованої Дж. Бушем на пост міністра оборони США). Оскільки згідно з Конституцією Сенат за своєю ініціативою робити такі призначення не може, то вибір кандидата завжди залишається за главою держави. У США говорять, що Кабінет завжди такий, яким його бажає бачити президент. Тому і зміна президента, як ведеться, супроводжується численними перестановками й кадровими змінами у вищих ешелонах апарату правління.

Участь глави держави у формуванні уряду парламентарних республік і парламентарних монархій має суто номінальний характер, оскільки останній формується і очолюється лідером партії більшості нижньої палати парламенту. Меншою мірою він може впливати на урядову діяльність. Більш того, у парламентарних країнах глава держави може здійснювати свої повноваження тільки через уряд або за його згодою (інститут контрасигнатури). Тому будь-які акції глави держави у підсумку є не що інше, як урядова діяльність.

У напівпрезидентській республіці глава держави особисто призначає прем'єр-міністра, а за його поданням членів уряду. При цьому на його дії не впливає згода парламенту або однієї з палат. Водночас президент за даної форми правління не може не враховувати під час формування уряду розстановку політичних сил у нижній палаті парламенту, оскільки хоча й формально, але уряд несе відповідальність за свою діяльність перед парламентом (ст. 20 Конституції Франції 1958 p.).

В управлінні країною глави держав спираються на широкий адміністративний апарат, очолюваний найбільшими прибічниками й довіреними особами. Це апарат помічників і радників глави держави, які набувають усе вагомішої сили в управлінні державою, ніж відповідні міністри. За приклад


може правити діяльність виконавчого апарату при президенті США, створеного у 1939 р. (під час президентства Ф. Д. Рузвельта), або апарату Єлисейського палацу при президенті Франції, який певні політики іменують першим урядом країни, а Раду Міністрів — другим.

Керівна діяльність глави держави пов'язана з виконанням цілого ряду організаційних прерогатив. Він призначає "службовий уряд", якщо не дійшли згоди у парламенті щодо утворення уряду країни (ст. 99 (5) Конституції Болгарії 1991 p.); скликає парламент на чергові й надзвичайні сесії; розпускає його на канікули або зовсім, якщо минув термін його повноважень; призначає нові вибори; повідомляє про достроковий розпуск нижньої палати парламенту (крім президентських республік); повідомляє про проведення референдуму і т. ін. (ст. 62 Конституції Іспанії; ст. 87 Конституції Італії; ст. 79—84 Конституції КНР; п. 3.5 ст. 144 Конституції Польщі).

Глави держав наділені широкою регламентарною владою. Видані ними нормативні акти повинні мати підзаконний характер і загальнообов'язкову силу на всій території країни. Це, наприклад, виконавчі накази, директиви та інструкції президента США, постанови й розпорядження президента Німеччини, декрети й постанови президента Італії, декрети та укази короля Іспанії, укази президентів Болгарії, Чехії тощо. Нормативні акти глав держав можуть регулювати практично усі сфери управлінської діяльності.

На окрему увагу заслуговують нормативні акти президентів Франції та КНДР. Ордонанси й декрети президента Франції, а також накази Президента КНДР не можна розглядати як підзаконні, оскільки вони регулюють ті сфери суспільних відносин, які вилучені з компетенції парламенту. Регулюючи певні сфери суспільних відносин, вони практично мають таку саму силу, що й закон.

У конституційно-правовій практиці зарубіжних держав, згідно з нормами державного права, склалися різні методи й форми участі глави держави у законодавчому процесі. Порівнюючи політичну практику різних держав з урахуванням особливостей кожної країни, не можна не дійти висновку, що глава держави в змозі чинити й чинить значний вплив на розробку і прийняття політичних рішень, втілених у формі закону.


152


Глава 11


Глава держави


153


 


Повноваження глави держави у законодавчій галузі стосуються як законодавчої ініціативи й утвердження законопроектів, так і промульгування (опублікування в офіційному виданні) законів.

Право законодавчої ініціативи глави держави за будь-якої форми правління є невід'ємною частиною урядової ініціативи, але виявляється вона в різних країнах по-різному. Якщо в парламентарних державах дві третини законів, що приймаються, — це законопроекти виконавчої влади, то у США президент, навіть формально, не володіє правом законодавчої ініціативи. Проте це не означає, що він усунутий від участі в процесі підготовки законопроектів. Конституційний наказ ст. II розд. З про те, що президент періодично подає Конгресу інформацію про стан справ у Союзі і вносить відповідні рекомендації, стало формальною основою для перетворення президента на лідера законодавчої політики США.

Йдеться про численні послання президента Конгресу з різних питань внутрішнього життя й міжнародних відносин. З юридичної точки зору ці послання не мають ніякої обов'язкової сили для конгресменів, але на практиці їх регулюючий вплив Досить великий і, безумовно, залежить від особистих якостей глави держави, його відносин з партійною більшістю у Конгресі, наполегливості й професіоналізму президентських помічників по зв'язках з Конгресом тощо.

Однак найбільш ефективним засобом впливу глави держави на законодавчий- процес слід визнати інститут "вето". Вето (лат. veto — забороняю) — це прерогатива глави держави відмовити у підписанні законопроекту. Згідно із зарубіжними конституціями законопроект набуває нової якості — силу закону — тільки тоді, коли він санкціонується главою держави.

Конституції зарубіжних країн встановлюють право глав держав підписати і ввести в дію законопроект шляхом його промульгування. Для цього главі держави конституцією конкретної країни визначається термін, протягом якого він повинен або схвалити законопроект, або відмовити в його підписанні. Як ведеться, такий термін обмежений 10—15 днями (ст. І розд. 7 Конституції США; ст.; 10 Конституції Франції; ст. 88 розд. З Конституції Болгарії).


Конституційному праву зарубіжних країн відомі такі види вето: 1) абсолютне; 2) відкладальне; 3) вибіркове; 4) "кишенькове".

Абсолютне вето (резолютивне) — це виключне право глав монархічних держав. Воно не випадково зветься абсолютним, оскільки заборону монарха парламентаріям подолати неможливо.

Винятком із загального правила, що абсолютне вето,—г це вето глав монархічних держав, є Королівство Норвегія, де король має право лише відкладального вето.

Відкладальне, або суєпензивне (лат. suspensus — відстрочений, припинений), вето є прерогативою глав держав з республіканською формою правління, тобто президентів. Його специфіка, полягає у тому, що заборона глави держави може бути подолана парламентом або може мати тимчасовий характер.

Вибіркове вето являє собою, порівняно з відкладальним,, досить гнучку й отому більш цілеспрямовану зброю в руках глави держави. Його закріплення і використання конституційним правом Аргентини, Мексики, Франції дозволяє главі держави накласти заборону не в цілому на законопроект, а на його окремий розділ, статтю, параграф. Правом вибіркового вето наділені й широко користуються губернатори більшості штатів США. Це право забезпечує губернаторам вплив на розподіл бюджетних коштів у штатах.

"Кишенькове" вето є специфікою конституційного права США,- Воно використовується тоді, коли десятиденний термін для розглядання законопроекту президентом припиняється завершенням сесії Конгресу або перенесенням його засідань. Дана ситуація використовується президентом, якщо конкретний законопроект його не влаштовує, він не хоче його підписувати, а водночас він не хотів би скористатися відкладальним вето, тому що стосовно такого Законопроекту відкладальне вето може підірвати його авторитет. Тоді президент відкладає законопроект ("кладе до кишені"), він його не підписує під приводом, що десятиденний термін порушень, Конгрес розпущено, й повертати законопроект немає куди. У подібному.випадку законопроект не набуває юридичної сили ("кишенькове вето") й не одержує встановленої конституцією заборони (відкладальне вето). Конгрес не має спроможності подолати "кишенькове вето", тому що жодної


154


Глава 11


Глава держави


І55


 


.процедури на цей випадок не передбачено. У такий спосіб президентська "бездіяльність" набуває сили абсолютного вето.

Після повернення з канікул Конгрес знову може прийняти до розгляду даний законопроект, але, починаючи з першої стадії законодавчого процесу, як новий законопроект. Нерідко така ситуація завершується тим, що після закінчення досить тривалого терміну відпадає потреба щодо подібного законопроекту.

Інститут вето у будь-якій формі не можна визнати демократичним, оскільки він становить діяльність виборного, представницького органу в залежність від одноособового глави держави, за яким завжди стоять певні політичні сили. Право вето скасовано в Іспанії, Швеції, Японії.

Зовнішньополітичні повноваження глави держави дуже широкі й різноманітні. Він здійснює верховне представництво країни у міжнародних відносинах. Насамперед, він не потребує особливого повноваження, воно випливає з його статусу. Як глава держави він має право на особливо урочистий прийом, а дипломатична практика не розрізнює монарха і президента.

Главі держави надане право ведення міжнародних переговорів, укладення міжнародних договорів і угод, а також їх денонсація (як коли за згодою парламенту). Він призначає і приймає послів, посланців та інших дипломатичних представників. Йому (за санкцією парламенту) надане право оголошення війни та укладення миру (ст. II розд. 2 Конституції США; ст. 87 Конституції Італії; ст. 14 Конституції Франції; ст. 7 Конституції Японії; ст. 98 Конституції Болгарії; ст. 59 Конституції ФРН).

Повноваження глави держави в судовій сфері містить право помилування, пом'якшення або заміни покарання, право амністії, призначення судів.

Главі держави надане право нагороджувати орденами, медалями та іншими відзнаками, право присвоювати почесні звання та титули. Йому належить найперше місце у різноманітних церемоніях і святах, включаючи національні свята, військові паради, відкриття університетів, спортивних змагань тощо.

Глава держави проголошується конституціями зарубіжних держав головою або головнокомандувачем Збройних


Сил країни (оперативне керівництво різними родами військ здійснюють міністри оборони).

За умов стихійного лиха (землетруси, урагани, катастрофи, епідемії, аварії на АЕС) або під час соціальних вибухів (масові заколоти, міжнаціональні конфлікти) главі держави надане право на введення у країні або на частині її території надзвичайного стану (ст. 16 Конституції Франції; статті 87, 88 Конституції РФ). Наслідком введення надзвичайного стану є розширення дискреційних повноважень глави держави, впровадження авторитарних методів керівництва, заборона мітингів, вуличних процесій, введення це^ури, комендантської години, обмеження або заборона діяльності політичних партій.

Таким чином, глава держави наділяється згідно з нормами державного права зарубіжних країн досить широкими повноваженнями, особливо у президентських і напівпрези-дентських республіках і дуалістичних монархіях. У парламентарних державах їх повноваження менш широкі й обмежуються активною урядовою діяльністю.


Уряд


157


 


Глава 12. Уряд






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных