Поняття, сутність і принципи виборчого права.

Змістовий модуль 1.

Тема 4. Виборче право в зарубіжних країнах.

Політичні партії в зарубіжних країнах.

Політичні партії, поняття, сутність, функції.

Класифікація політичних партій. Їх організаційна структура.

Інституціоналізація політичних партій.

(7 2 5; ПЗНЗ; [1]: с. 79-83 [2]: с. 99-105)

Поняття, сутність і принципи виборчого права.

Поняття виборчого права вживається в 2 значеннях: об'єк­тивному і суб'єктивному.

Об'єктивне виборче право — це система правових норм, які регулюють порядок формування представницьких органів дер­жавної влади і місцевого самоврядування.

Ці норми поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні норми закріплюють основні принципи виборчого процесу, їх керівні начала, що містяться, як правило, в консти­туції держави.

Процесуальні норми регулюють порядок і організацію проведення виборів і вміщені в законі про вибори.

Суб'єктивне виборче право — це гарантована громадянину державою можливість брати участь у виборах органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Суб'єктивне виборче право поділяється на активне і пасивне.

Активне виборче право — це право громадянина обирати осіб в органи державної влади і місцевого самоврядування; а пасивне — це право бути обраним у ці органи.

Виборець — особа, за якою конституцією і/або законом визна­но право голосу.

Виборчий корпус (електорат) — сукупність виборців країни або територіальної одиниці.

Юридичний виборчий корпус — сукупність виборців, внесених до списків (зареєстрованих).

Фактичний виборчий корпус — сукупність голосуючих виборців.

Потенційний виборчий корпус — сукупність всіх виборців, як зареєстрованих, так і за певних причин не внесених до списків.

Цензи — встановлені законом обмеження виборчого права громадян.

З XVIII ст. найбільш поширеним в державах Європи і Аме­рики був майновий ценз. З середини XIX ст. обмеження май­нового характеру починають поступово скасовуватися. Одним з найбільш поширених є віковий ценз. У більшості європейських держав віковий ценз для набуття активного виборчого права спочатку становив 21—25 років. Поступово його прирівняли до віку повноліття. В переважній більшості країн це відбулося після Другої світової війни. Право брати участь у виборах з 18 років громадяни Великобританії отримали в 1969 р., в США і більшості європейських держав — в 70-і роки XX ст. У Туреч­чині, Швейцарії, Японії встановлений 20-річний віковий ценз. Щодо пасивного виборчого права, то вікові цензи, тут як правило, вищі, ніж в рамках активного, особливо у разі виборів до парламенту. Наприклад, на виборах в нижні палати пар­ламентів Бельгії, Великобританії і Росії громадяни отримують відповідні права у віці 21 р. і 18 р.; у Франції і Румунії, відповідно з 23 і 18 р.; у Італії, США, Канаді — 25 р. і 18 р. тощо. У Данії, Нідерландах, Фінляндії, Угорщині, Швейцарії, Словенії вікові цензи для активного і пасивного виборчого права збігаються.

Еволюція виборчого права призвела до скасування обмежень за статевою ознакою і надання виборчого права жінкам.

Однією з характерних рис виборчого права є наявність цензу осідлості. В активному виборчому праві він складає у ФРН і Японії — 3, у Франції — 6, у Великобританії — 12 місяців. У пасивному виборчому праві він значно вищий, наприклад — для Президента США — 14 років.

Законами можуть встановлюватися і інші обмеження вибор­чого права. Переважно такі обмеження стосуються тих, хто відбуває покарання за вчинення злочину. У ряді держав у вибор­чих правах обмежуються банкроти, ті особи, які утримуються за рахунок соціальних фондів та деякі інші. Іноді встановлю­ються більш загальні обмеження щодо соціальної поведінки виборців. Наприклад, в Конституції Італії допускається обмежен­ня виборчих прав для осіб, що зробили "негідні вчинки, визна­чені в законі". У Великобританії не голосують пери, оскільки вони мають свою палату; у деяких країнах — племінні вожді; у державах, де закон передбачає обов'язкове голосування — особи, позбавлені судом виборчих прав за систематичне ухилення від участі у виборах.

У зв'язку з обмеженнями в пасивному виборчому праві у ряді держав існують поняття необираності і несумісності.

Необираність означає, що певні посадові особи не можуть висувати свої кандидатури на виборах до тих пір, поки не підуть у відставку із займаного поста.

Несумісність означає заборону одночасно займати виборну і іншу державну посаду.

У конституціях зарубіжних держав найчастіше встановлюються наступні принципи виборчого права: загальні, вільні, рівні, прямі вибори при таємному голосуванні.

Принцип загальності означає право брати участь у виборах для всіх виборців країни.

Принцип свободи виборів означає заборону чинити незаконний тиск на волю виборців.

Принцип рівності виборчого права покликаний забезпечувати рівні можливості для виборця впливати на результати виборів і бути обраним відповідно до закону. Він досягається тим, що кожен виборець має рівне число голосів, а також наяв­ністю в країні єдиного виборчого корпусу, приблизно однаковою кількістю виборців у виборчих округах, однаковими вимогами до порядку висунення кандидатів.

Пряме виборче право означає право виборця обирати і бути обраним безпосередньо у виборний орган або на виборну посаду.

Непряме (багатоступеневе) виборче право означає, що вибо­рець обирає лише членів колегії, яка потім вже обирає виборний орган.

Принцип таємного голосування забороняє проводити контроль її волевиявленням виборців. Досягається він за допомогою відповідної процедури голосування (заповнення бюлетенів в кабінах, використання виборчої машини, електронної картки виборця тощо). За порушення таємниці голосування передбачено покарання. Відкрите голосування використовується дуже, рідко, як правило, при обранні низової ланки представницького органу. Наприклад, при обранні низової ланки Зборів народних представників в Китаї.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: