Статус депутата парламенту.

Для характеристики парламентів важливе значення має кон­ституційно-правовий статус самих парламентаріїв. Практично у всіх розвинених країнах депутати не зв'язані юридичними зобов'язаннями щодо своїх виборців. Вони вважаються пред­ставниками не певних виборчих округів, а всього народу і не можуть бути відкликані виборцями. Такий депутатський мандат не має імперативного (наказового) характеру. Його прийнято називати вільним. Зазвичай це фіксується в конституціях.

Відсутність імперативного мандата зовсім не означає, що між депутатами і їх безпосередніми виборцями не існує прямих зв'язків. Робота з виборцями в округах є одним з найважливіших видів діяльності парламентаріїв, від якої значною мірою зале­жить їх подальша кар'єра.

До умов, які забезпечують ефективність роботи парламента­ріїв, насамперед відносяться депутатські імунітет і індемнітет.

Депутатський імунітет означає, що депутат не може бути підданий затриманню або арешту, проти нього не може бути відкрито кримінальну справу без згоди палати, членом якої він є. Винятки можливі, як правило, лише у випадках, якщо депутат був затриманий на місці злочину. Імунітет може розповсюд­жуватися на весь період діяльності парламенту (Німеччина, Іспанія, Італія), тільки на період сесії (Японія), на період сесії і на час шляху на сесію і назад (СІЛА). Імунітет може поши­рюватися не на всі випадки порушення депутатом правопорядку (у США, наприклад, імунітет не поширюється на тяжкі злочи­ни, порушення членом парламенту громадського порядку). Зміст і обсяг депутатського імунітету не є однаковими в різних країнах, але в жодній він не має абсолютного характеру. Роз­виток конституційного права в демократичних країнах харак­теризується послабленням депутатського імунітету.

Термін "депутатський індемнітет" має 2 значення:

1. Невідповідальність за свої виступи в парламенті і за дії, які депутат підтримував своїм голосуванням, навіть якщо ці дії потім будуть визнані протизаконними. У деяких країнах (Ні­меччина, Білорусія) індемнітет не поширюється на наклеп і образи, висловлені в ході засідання палати.

Друге значення терміна індемнітет — депутатська винагорода. Депутатська діяльність розглядається як почесна політична служ­ба, а не засіб отримання матеріальних благ. У зв'язку з цим винагорода сприймається як часткова компенсація тих доходів, які депутат отримував би працюючи за фахом або займаючись бізнесом, як приватна особа. Призначенням її фактично є не тільки компенсація витрат парламентаріїв на представницьку діяльність, а й забезпечення певного рівня добробуту. Це має важливе значення, оскільки депутати часто не можуть вико­нувати свою попередню роботу. Особливо це стосується тих випадків, коли згідно із законом попередня професія депутата несумісна з членством у парламенті. Депутатська винагорода встановлюється як фіксована грошова сума, що виплачується щомісячно. За розміром вона відповідає заробітній платі вищих категорій державних службовців. У багатьох країнах додатково до цієї суми нараховуються добові, які виплачуються, як правило, у разі присутності депутата на засіданні палати або її органів. Тим самим досягається взаємозв'язок між парламентською активністю депутата і розмірами його винагороди.

У більшості розвинених країн встановлюються спеціальні депутатські пенсії. Практично кожен депутат, який засідав в парламенті впродовж встановленого періоду (зазвичай 8—10 років), з часом має право на таку пенсію. Пенсійний вік при цьому знижений, порівняно зі звичайним.

Зміст конституційно-правового статусу парламентаріїв визна­чає також принцип несумісності депутатського мандата. Відпо­відно до цього принципу, депутат впродовж всього строку своїх повноважень не може обіймати визначені законом посади. Це повинно сприяти його незалежності на період роботи в пред­ставницькому органі. Цей принцип може доповнюватися умовою щодо дискваліфікації на виборах кандидатів в депутати, що обіймають певні посади — принцип невиборності. Різниця полягає в тому, що в одному випадку мова йде про кандидата в депутати, а в іншому — про обраного парламентарія, який зобов'язаний відмовитися від своєї попередньої роботи, щоб зайняти місце в парламенті.

У звичайній ситуації повноваження парламентаріїв припи­няються у зв'язку із закінченням строку скликання представ­ницького органу, його достроковим розпуском або саморозпус­ком. Проте можливі і інші підстави дострокового припинення повноважень парламентаріїв. Наприклад, у разі порушення принципу несумісності депутатського мандата і інших посад. Практично у всіх державах депутат може сам відмовитися від свого мандата. Тільки у Норвегії така відмова не допускається. У деяких країнах формально ця відмова має бути прийнята самим парламентом або його керівним органом (Італія, Туреч­чина, Швеція, Японія). У Великобританії відповідне бажання депутата може бути реалізовано шляхом його призначення на одну з номінальних посад на королівській службі. Всі такі по­сади вважаються несумісними з членством у парламенті, і тим самим питання вирішується з врахуванням думки депутата.

Припинення повноважень може відбутися і у зв'язку з по­збавленням депутата його мандата. В більшості випадків це відбувається, коли депутат обраний з порушенням норм права. Підставою для цього є рішення суду. У Португалії і Туреччині депутат втрачає свій мандат, якщо він не бере участі в роботі парламенту або перевищив кількість нез'явлень туди без по­важних причин, встановлених конституцією або регламентом, або вступив до партії, від якої він не балотувався на виборах.

Існує також практика тимчасового відсторонення депутата, що використовується як дисциплінарна санкція за грубі пору­шення регламенту і порядку в палаті. Зазвичай строк такого відсторонення обмежений і не перевищує двох тижнів. Проте, у будь-якому випадку, застосування таких санкцій і позбав­лення депутатських мандатів нетипове для розвинених демок­ратичних держав. По-перше, депутати зазвичай дотримуються вимог культури політичної поведінки, встановлених парла­ментськими регламентами і традиціями. По-друге, такі заходи застосовуються дуже обережно з урахуванням того, що вони не повинні заперечувати принцип парламентаризму, саму ідею народного представництва.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: