Міграційні та урбанізаційні процеси.

Механічний рух населення. На чисельність населення держав, його структуру та інші характеристики впливає не лише природний, а й механічний рух населення.

Люди завжди мріють про краще життя, прагнуть жити в статку й добробу­ті. На жаль, не всі країни можуть забезпечити гідне життя своїм громадянам. І тоді вони їдуть в інші, більш багаті країни, а для своєї країни стають емі­грантами. Поняття «емігрант», поряд із поняттями «іммігрант», «міграція», нам уже знайоме.

Так, під зовнішньою міграцією розуміють переміщення людей через державні кордони, пов'язане з постійною або тимчасовою зміною місця проживання. Міграція впливає на забезпеченість трудовими ресурсами іі склад населення країн світу.

Міграція - переміщення людей по території, пов'язане з постійною або тимчасовою зміною місця проживання.

Основними причинами міграцій є пошук роботи, політичні утиски людей у своїй країні, релігійні та інші гуманітарні причини.

Міграція може бути зовнішня і внутрішня. У зовнішній міграції розрізняють еміграцію (від лат. – виселяюсь) та імміграцію (від лат. – той, що заселяється).

Внутрішня міграція позначається тільки на кількості жителів у різних регіонах однієї країни. Тим часом зовнішня міграція може впливати на загальну чисельність населення країни.

Зовнішні міграції

Кількість міжнародних мігрантів становить приблизно 3 % від загальної чисельності населення світу. Міграції спричиняються економічними, політичними, національними, релігійними, національними та екологічними чинниками.

Економічні чинники – пошук роботи, «відтік умів». До політичних причин міграцій належать війни, революції, ліквідація колоній тощо. Релігійні міграції можуть мати тимчасовий (наприклад, паломництво до святинь) чи постійний характер. Трапляються міграції, що мають національне підґрунтя. Так, коли у 1948 р. було створено державу Ізраїль, туди тільки за перших чотири роки існування єврейської держави прибуло 700 тис. іммігрантів з країн Європи, Азії, Африки. Екологічні причини міграції - люди залишають райони екологічних атастроф, де існує загроза для їхнього здоров’я та життя, і переселяються в екологічно безпечніші умови.

У світі склалися три великі центри імміграції.

1. Західна Європа. Міграційна політика країн цього субрегіону спрямована на залучення робочої сили з країн Центральної Європи, СНД, Туреччини, балканських країн, а також колишніх колоній. При цьому праця іммігран­тів, насамперед, використовується на важких (будівництво), шкідливих для здоров'я (металургія, обслуговування ЖКГ) або низькооплачуваних (підсобні та сезонні робітники, догляд за дітьми і немічними) роботах.

2.Англо-Америка. Для міграційної політики США і Канади характерними є два напрямки:

· залучення дешевої малокваліфікованої і низькооплачуваної робочої сили переважно з країн Латинської Америки;

· переманювання висококваліфікованих спеціалістів, у тому числі науковців, з інших кра­їн, особливо постсоціалістичних та Індії.

3.Нафтодобувні країни Південно-Західної Азії. Це — наймолодший центр імміграції (почав формуватися лише в 70-х pp. XX ст.). Для нього харак­терні:

• імміграція переважно з мусульманських країн;
• серед іммігрантів різко переважають чоловіки;
• місцеві закони спрямовані на стримування постійних міграцій, одночасно сприяючи сезонним і особливо тимчасовим мігрантам.

Міграційна політика держав. У багатьох розвинутих країнах повільне зростання чисельності працездатного населення разом із стійким економічним зростанням є причиною браку робочих рук. Причому це стосується тих сфер діяльності, куди приходить працювати все більша кількість трудящих-мігрантів. Зважаючи на це, починаючи приблизно з 1995 р. розвинуті країни стали відкритішими з точки зору допуску мігрантів до роботи там, де відчувається брак робочої сили. У 2005 р. майже половина розвинутих держав заявила про своє бажання залучати більшу кількість висококваліфікованих робочих-іммігрантів.

Міграційні процеси багато в чому пояснюються старіючим населенням розвинених країн і молодим населенням (кількість якого продовжує швидко збільшуватися) країн, що розвиваються, а також зростаючими можливостя­ми зайнятості в поєднанні зі здешевленням транспорту й зв'язку.

Наслідки тимчасової й сезонної еміграції та імміграції (для країни, з якої виїжджають мігранти)

Наслідки тимчасової і сезонної імміграції (для країни, у яку прибувають мігранти)

Запитання та завдання

За останні 15 років міграційні втрати України перевищили 600 тис. осіб. Серед мігрантів переважають представники найбільш продуктивних в економічному відношенні вікових груп населення. За даними Міжнарод­ної організації міграції, 46% українських трудових мігрантів працюють по 12 годин на добу, кожен четвертий — 13 і більше; чверть — не мають вихідних; майже 60% — постійних вихідних. Тільки 25% працюють ле­гально. Чи готові ви за таких умов виїхати в іншу країну? Обґрунтуйте свою точку зору.

Урбанізація

Якщо зовнішні міграції суттєво впливають на кількість і особливості на­селення різних країн світу, то внутрішні забезпечують його перерозподіл у межах держав. Саме завдяки міграції «село—місто» на початку 21 ст. збільшення кількості населення міст удвічі перевищує темпи загального його зростання у світі.

Ще донедавна у світі переважало сільське населення. Проте в 2008 р., за даними ООН, вперше в історії кількість жителів міст перевищила кількість жителів сільських районів. З курсу економічної і соціальної географії України ви вже знаєте, що процес зростання кількості міського на­селення та зростання ролі міст в економіці, політиці, культурі називається урбанізацією.

(Для довідки: вУкраїні (станом на 1.08.2016 р.) міське населення становить 69,1%, сільське — 30,9%. Населення України – 42, 650 млн.чол. Густота населення — 74,3 осіб/км²).

Серед головних причин урбанізації – відтік людей із сільської місцевості в міста і перетворення частини сільських поселень на міські.

1. Рівнень ур­банізації (частка міських жителів у загальній кількості населення)

2. Темпи урбанізації (швидкість зростання частки міських жителів у загальній кількості населення).

У розвинених і менш розвинених країнах урбанізація відбувається нерів­номірно.

Для розвинутих країн характерні:

- високий (65% і вище) рівень урбанізації (у таких країнах, як Монако і Сінгапур він становить 100%);

- низькі темпи урбанізації (через малий природний приріст населення та скорочення міграції із сільської місцевості);

- розвиток процесів субурбанізації — це відтік населення з міст у приміську зону, де краща екологічна ситуація та умови життя. (Заможні верстви населення, уникаючи шуму, забруднення повітря і нестачі зелені, споруджують собі за околицями міст котеджі – будинки «сільського типу». При цьому продовжують працювати в місті).

- рурбанізація —поширення міського способу життя на сільську місце­вість.

Інша картина спостерігається у країнах, що розвиваються. Для них ха­рактерними є:

- середній та низький рівень урбанізації;

- високі темпи урбанізації;

- розвиток псевдоурбанізації — процесу зростання міст без поширення міського способу життя; -

- суттєві відмінності в рівні й темпах урбанізації між окремими частинами країн: дуже швидке зростання столиць; менш швидке — деяких портових міст та центрів видобутку корисних копалин; повільне зростання інших міст.

Процеси урбанізації охоплюють увесь світ, однак рівні її прояву різні.

Найбільш урбанізованим серед регіонів світу є нині Австралія, де частка міського населення становить майже 92%. Високо урбанізованими є також Північна Америка (81%) і Латинська Америка (78%). Їм поступається Європа, де 72% населення проживає в містах. Ще більше відстають за рівнем урбанізації Азія і Африка, де проживають відповідно 40% і близько 39% городян.

Зараз у свті налічується понад 2500 великих міст (з них до 300 – міста-мільйонери). Найбільші міста світу (понад 10 млн. жителів): Мехіко, Нью-Йорк, Буенос-Айрес, Сан-Паулу, Делі, Бомбей, Сеул, Шанхай, Калькутта, Токіо, Лондон.

Найурбанізованіші держави. Населення таких невеликих за розмірами держав, як Ватикан, Монако, Сінгапур, повністю є міським. У Бельгії і Кувейті на міське населення припадає 97%, у Венесуелі та Ізраїлі, в Ісландії і Катарі частка міського населення перевищує 90%.Також до найбільш урбанізованих країн, де міське населення становить понад 4/5 жителів, належать Велика Британія і Уругвай, Нідерланди і Ліван, Німеччина і Чилі, Австралія і Джибуті тощо.

Серед країн із найменшою часткою міського населення найбільше аф­риканських (в основному тропічні) та азіатських, усі належать до слаборозвинених країн. Їхня географія майже збігається з географією бідності.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: