Поняття про лікарські речовини, лікарські засоби, лікарські форми.

Херсонський базовий медичний коледж

Херсонської обласної ради

П(Ц)К фармацевтичних дисциплін

Фондові лекції

Тема: Вступ.
Загальна рецептура

План

1. Фармакологія як наука.

2. Основні етапи розвитку науки о ліках.

3. Перспективи розвитку фармакології. Шляхи пошуку лікарський засобів.

4. Поняття про лікарські речовини, лікарські засоби, лікарські форми.

5. Галенові, новогаленові препарати.

6. Фармакопея - кодекс медико-фармацевтичного законодавства.

7. Рецепт, його структура. Форми рецептурних бланків.

8. Правила виписування рецептів.

Вступ

План:

1. Визначення фармакології, її місце серед інших медичних наук.

2. Історія розвитку науки о ліках.

3. Роль вітчизняних вчених у розвитку фармакології.

4. Шляхи пошуку нових лікарських засобів. Клінічні випробування.

5. Перспективи розвитку фармакології. Завдання науки на сучасному етапі.

6. Розділи фармакології, їх визначення: фармакокінетика, фармакодинаміка, фармакогенетика, фармакотерапія.

7. Поняття про лікарську речовину, лікарський засіб, лікарський препарат, лікарську форму.

8. Значення фармакологічних знань для практичної діяльності фармацевта.

9. Інформаційна робота.

Сучасна фармакологія - це наука про дію лікарських речовин на організм. Фармакон - ліки; логос - слово, вчення. «Фармакон» походить від єгипетського слова «фармаки», тобто «даруючий зцілення». Фармакологія тісно пов'язана з біологічними, клінічними і фармацевтичними науками.

Вивченням лікарських засобів займаються і інші науки, але з інших позицій. Це фармацевтична хімія, технологія лікарських форм, фармакогнозія. До фармакологи є близькими ряд наук: фармакотерапія, токсикологія, які займаються вивченням дії отрут.

Вчення про ліки є одним із самих давніх медичних дисциплін. Лікарська терапія в самому примітивному вигляді існувала вже у первісних народів ще в доісторичні часи. Стародавні пам'ятники людської культури - єгипетські папіруси - це XVII ст. до н. е. - містять вказівки на застосування лікарських препаратів в основному рослинного походження. Це опій і рицинова олія, які застосовуються і в наш час.

В ПІ ст. до н. е. в Стародавній Греції Гіппократ широко використовував для лікування деяких захворювань різноманітну лікарську рослинну сировину. А в П ст. н. е. римський лікар Клавдій Гален вже почав широко застосовувати різноманітні витяжки з лікарської рослинної сировини за допомогою вина та оцту, так як на той час лікарі вже прийшли до висновку про те, що в лікарських рослинах містяться діючі речовини, які можна відокремити від баластних речовин. Напам'ять про Галена в наш час спиртові витяжки настойки та екстракти з лікарської рослинної сировини відносять до так званих „галенових препаратів”.

В XV - XVI ст. Парацельс вже застосував лікарські речовини неорганічного походження: , . Препарати вказаних елементів прописували хворим у великих дозах. Що часто здійснювали поряд з лікувальним ефектом, свою токсичну дію. І ось одним із перших лікарів який відмовився від лікування великими дозами ліків, був Герман Ганеман. В результаті його лікування отримало назву гомеопатія.

За минувший з часів Ганемана період гомеопатія мало змінилась. Принцип гомеопатичного лікування не мають експериментальної основи. Лікуванні не дає помітного терапевтичного ефекту. Тобто вчення Ганемана не було науковим, а ідеалістичним, так як застосування речовин в великих

розведеннях () робить їх неактивними. А Ганеман вважав, що речовини при великих розведеннях набувають більшу активність.

В Росії створились також різні книги з описами лікарських рослин. Сюди відноситься різні травники, що випускалися в допетрівській Русі. Продаж лікарських рослин відбувався в зелених лавках разом з овочами, що часто призводило до отруєння, так як рослини відпускались людям, котрі не мали медичної освіти. І тільки на початку XVIII ст. указом Петра І вільна торгівля лікарськими рослинами була заборонена, продаж їх відбувався безпосередньо з аптек.

В цей час створюються «аптекарські городи», на яких спеціально вирощують лікарські рослини. Також городи були створені в Петербурзі (зараз Ботанічний сад), під Вороніжем, на Україні.

З відкриттям в Росії університетів з медичними факультетами і Петербурзької медико-хірургічної академії починається викладання наук про лікарські речовини, а пізніше виділяється фармакологія як окрема дисципліна.

Зародження наукової фармакології в Росії потрібно віднести до першої половини XIX ст., коли були створені перші посібники по лікарському введенню, що мали фармакологічні відомості. Ще труди Московського фармаколога А. А. Іовського і професора фармаколога Петербурзької медико-хірургічної академії А. П. Нелюбіна.

Організаторами експериментальної фармакології були професор А. А. Соколовський та професор В. І. Дивковський. Великий вклад в розвиток фармакології вніс І. П. Павлов, що проводив дослідження серцевих глікозидів, жарознижуючих речовин та інших груп в експериментальній лабораторії при клініці

С. П. Боткіна. Далі І. П. Павлов очолив кафедру фармакології в Військово-медичній академії. Пізніше цю кафедру на протязі 25 років очолював відомий фармаколог А. П. Кравков, який створив за ці роки школу фармакологів. їм же був написаний цінний по своїм можливостям підручник «Основи фармакології», витримав лише 14 видань. Великий вклад в розвиток вітчизняної фармакології такі відомі фармакологи: А. А. Лихачов, П. П. Миколаев, А. І. Йузницов, Н. В. Вершнник, Черкес, Анічков, Чекман.

Шляхи пошуку нових лікарських засобів і методи їх випробувань різноманітні. Створення, нового лікарського препарату проходить ряд етапів. В хімічній лабораторії синтезують сполуку яку далі передають на випробування в фармакологічну лабораторію. Якщо нова речовина задовольняє всі вимоги, то матеріали про її обстеження направляються в Фармакологічний комітет. Вивчивши даний матеріал, комітет може рекомендувати новий препарат для клінічного дослідження. Клінічне дослідження нового препарату проводиться в крупних клініках на великому числі хворих з повним записуванням об'єктивних лабораторних даних. Аби попередити елемент навіювання контрольним групам хворих призначають лікарську форму, котра по зовнішньому вигляду не відрізняється від лікарських препаратів, проте не має діючих речовин. Такі форми отримали назву «плацебо» (пустишки). Застосування «плацебо» називається «сліпим методом» дослідження ліків, так як хворі не знають що їм призначили «плацебо». Найбільш достовірним є подвійний сліпий метод, при якому про застосування «плацебо» не знають не тільки хворі, а й лікарі, а знає завідуючий відділенням. Матеріали клінічного дослідження знову поступають в Фармакологічний комітет, котрій дає остаточний висновок про цінність лікарського препарату. При затвердженні якості препарат рекомендують для промислового виробництва.

Поняття про лікарські речовини, лікарські засоби, лікарські форми.

Лікарська речовина - це речовина, яка застосовується з лікувальною або профілактичною метою. Це індивідуальна речовина або компонент лікарського засобу.

Лікарський препарат або засіб - це препарат, який містить одну або декілька лікарських речовин і випускається в певній лікарській формі.

Лікарська форма - це раціональний стан, в якому лікарський препарат надає максимальний терапевтичний ефект і стає зручним для вживання та зберігання.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: