Повернувся до полів і садів

Ще молодим я сторонився звуків світу,

Люблю всім серцем пагорби і гори.

І помилково впав у сітку з пилу,

Коли у тридцять я залишив ці простори.

В неволі птах за старим лісом плаче,

В загаті риба прагне рідної води.

Я розорав пустир в окраїні південній

І чисту душу повертаю на поля, в сади.

Моя садиба - в десять му^[2] ділянка,

Із дев’яти кімнат соломою покритий дім

За домом в’яз і верби тінь кидають,

А персик, слива квітнуть перед ним.

В далекій далині лежать людські села,

Огорнуті в тонку завісу диму.

Собака гавкає в провулочку глухому,

Співає півень на верхівці тутових гілок.

Бруд світу не торкається подвір’я,

В кімнатах безтурботно вільне відчуття.

Як довго жив я у пташиній клітці,

Нарешті повернувся до природного буття.

Хе Чжичжан (659-744)

Повертаючись додому

Пішов я молодим – додому старість повертаю.

Мій говір не змінивсь, хоч скроні сиві маю.

Дітей зустрів – вони мене не знають.

Чужинцю, звідки будеш? – весело питають.

Мен Хаожань (689-740)

Весняний світанок

Весняний сон солодкий на світанку,

Та чути всюди голоси птахів.

Шуміла ніч дощем і віяла до ранку.

Не знати – скільки обірвала пелюстків.

Ван Вей (701-761)

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: