Аудит фінансової сфери підприємства

Головним джерелом інформації в процесі аналізу фінансової сфери є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємств.

Аудит фінансової сфери включає:

– оцінку динаміки та структури валюти балансу;

– аудит власного капіталу;

– аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості;

–оцінку ліквідності активів підприємства та його платоспроможності;

– аудит реальних і фінансових інвестицій;

– аналіз дебіторської заборгованості;

– аналіз Cash–Flow;

– оцінку ділової активності підприємства.

1) Для оцінки динаміки і структури валюти балансу використовують трендовий метод аналізу та бенчмаркінг. На підставі аналізу та оцінки робиться висновок про основні тенденції динаміки показників. Тенденція до зменшення валюти балансу свідчить про скорочення підприємством обсягів своєї господарської діяльності, що може бути головною причиною його неплатоспроможності. Аналізуючи окремі статті балансу, варто зважати на те, що реальна ринкова вартість деяких активів, відображених у балансі, може бути значно нижчою за їхню балансову вартість або взагалі дорівнювати нулю.

2) Аудит власного капіталу. Ураховуючи функції власного капіталу, його роль як джерела фінансових ресурсів на підприємстві, аудит власного капіталу займає ключове місце в процесі аудиту фінансової сфери. У процесі аудиту увага звертається на такі основні питання:

– склад і структура джерел власних фінансових ресурсів;

– структура сукупного капіталу підприємства;

– правильність формування статутного фонду та порядок оцінки вкладів;

– можливості збільшення статутного фонду та необхідність санації балансу;

– можливості реструктуризації статутного фонду;

– структура та джерела формування додаткового капіталу;

– наявність резервних (страхових фондів);

– наявність нерозподіленого прибутку (непокритих збитків).

На цьому етапі аудиту розраховується низка показників, які характеризують рівень фінансової незалежності підприємства та структуру його сукупного капіталу.

Проблематика аналізу власного капіталу вітчизняних підприємств полягала в тому, що тривалий час структура балансу базувалася на принципах, які були сформовані до переходу на ринкові методи господарювання. Вона не враховувала наявних у міжнародній практиці підходів до визначення капіталу підприємства та його складових – власного та позичкового капіталу.

Оптимізація структури капіталу є надзвичайно важливим і водночас чи не найскладнішим завданням фінансового менеджменту.

Аудит власного капіталу акціонерного товариства включає також розрахунок показників ринкової активності підприємства, а саме:

– коефіцієнта цінності акцій;

– рентабельності акцій;

– суми дивідендів на одну акцію.

3) Аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості. У ході аудиту позичкового капіталу та кредиторської заборгованості розв’язуються такі завдання:

– визначення складу та структури позичкових засобів;

– розшифровування поточної кредиторської заборгованості;

– визначення величини простроченої заборгованості, оцінка можливості пролонгації та реструктуризації заборгованості;

– вивчення можливості емісії облігацій та залучення додаткових позик.

Аудитор повинен перевірити повноту відображення в балансі та у фінансовому плані підприємства поточної заборгованості, тобто заборгованості, яку треба погасити найближчим часом. Особлива увага звертається на те, чи враховані всі платежі в бюджет, чи правильно визначено частку довгострокових позик, яку треба погасити в короткостроковому періоді, заборгованість із заробітної плати тощо.

Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звертають увагу на цільове використання довгострокових кредитів банків та інших позикових коштів, які одержано протягом останніх років, а також на розміри штрафних санкцій, відсотків, сплачених через порушення розрахунково–платіжної дисципліни. Робиться висновок щодо характеру відносин між підприємством і банками, котрі його кредитують, між підприємством і його найбільшими кредиторами – виробничими партнерами. Оцінюються можливості одержання платіжних поступок, розробляються пропозиції та заходи щодо стимулювання участі кредиторів у санації підприємства–боржника.

У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифрування кредиторської заборгованості. Досліджуючи питання кредиторської заборгованості, варто ураховувати, що штрафи, пені, неустойки, визнані боржником або щодо яких є рішення арбітражного суду про стягнення, відносять на результати фінансово–господарської діяльності і до їх одержання чи сплати відображають у звітності одержувача та платника в статтях дебіторів і кредиторів відповідно.

Аудитор повинен також оцінити можливості емісії та розміщення облігацій, якщо це передбачено санаційною концепцією підприємства. Треба перевірити, чи враховані підприємством податкові аспекти емісії облігацій.

4) Оцінка ліквідності активів підприємства та його платоспроможності.

На цьому етапі аудиту розв’язують такі основні завдання:

– аналізують оборотні активи;

– визначають рівень ліквідності активів;

– оцінюють платоспроможність підприємства;

– визначають рівень виконання умов забезпечення фінансової рівноваги.

Управління ліквідністю дає змогу уникнути неплатоспроможності і полягає в оперативному плануванні та координації виплат за борговими зобов’язаннями з грошовими надходженнями на рахунок підприємства.

За неспроможності підприємства виконати грошові зобов’язання протягом трьох місяців після настання строку їхнього погашення, кредитори можуть звернутися в арбітражний суд із заявою щодо оголошення боржника банкрутом.

5) Аналіз дебіторської заборгованості. У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифрування дебіторської заборгованості та її класифікація з фіксацією дат виникнення і сум у розрізі окремих контрагентів.

Виділяють поточну дебіторську заборгованість. На відміну від поточної дебіторської заборгованості, довгострокова заборгованість відображається в першому розділі активу балансу, складеному за національними стандартами бухгалтерського обліку, що зумовлено меншим рівнем її ліквідності.

Поточна дебіторська заборгованість включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між поточною заборгованістю та резервом сумнівних боргів. Резерв сумнівних платежів розраховується двома способами:

1) виходячи з платоспроможності окремих дебіторів;

2) на підставі класифікації дебіторської заборгованості.

За другим способом здійснюється групування заборгованості за строками її непогашення із розрахунку коефіцієнта сумнівності для кожної групи згідно із сумою безнадійної дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди. Величина резерву сумнівних платежів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.

Зростання дебіторської заборгованості свідчить про надання підприємством товарних позик споживачам своєї продукції.

6) Аудит реальних і фінансових інвестицій. До інвестиційної діяльності підприємства відносять операції з придбання і продажу майна, що амортизується, основних фондів, нематеріальних активів та інших необоротних активів, а також довгострокових і короткострокових фінансових інвестицій.

Аналіз інвестиційної діяльності підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, проводиться в розрізі таких основних питань:

– склад, структура та доцільність реальних інвестицій;

– склад, структура та прибутковість фінансових вкладень;

– джерела фінансування інвестицій та правильність їхнього відображення в обліку.

Під час аудиту операцій, пов’язаних із капітальними вкладеннями, аудитор досліджує перелік об’єктів інвестування, наявність кошторисів, актів уведення в експлуатацію та обґрунтованість витрат. Наявність довгострокових фінансових вкладень свідчить про інвестиційну спрямованість підприємства. Коли підприємство перебуває у фінансовій кризі і йому загрожує неплатоспроможність, необхідно зробити розшифровку інвестиційних вкладень, дати оцінку їхньої ліквідності та визначити доцільність вкладення коштів у дані активи.

7) Аналіз Cash–Flow. Попередній аналіз ґрунтувався в основному на оцінці певних статей активу та пасиву балансу підприємства. Фактологічною базою аналізу Cash–Flow є дані звіту про прибутки та збитки. Показник Cash–Flow характеризує величину чистих грошових потоків, які утворюються в результаті операційної та інвестиційної діяльності й залишаються в розпорядженні підприємства в певному періоді.

Даний показник можна розглядати з трьох позицій:

1. Як фінансово–економічний показник.

2. Як показник результативності фінансово–господарської діяльності.

3. Як загальний індикатор фінансового стану підприємства.

Залежно від цілей фінансового аналізу використовують різні підходи до розрахунку Cash–Flow. Найбільш поширений спосіб полягає в тому, що до прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, у визначеному періоді додаються амортизаційні відрахування, нараховані у тому самому періоді. Cash–Flow показує, яку суму грошових коштів із загального обсягу виручки від реалізації можна спрямувати на погашення кредитів та сплати відсотків, на інвестиції чи на виплату дивідендів. У рамках аналізу Cash–Flow обчислюється коефіцієнт співвідношення Cash–Flow і заборгованості (нетто):

Cash–Flow

К_Cash–Flow =

Сума заборгованості – грошові кошти – К_ФВ

де К_ФВ – короткострокові фінансові вкладення.

Цей коефіцієнт показує здатність підприємства розрахуватись зі своїми боргами за рахунок надходжень від операційної та інвестиційної діяльності.

У ході аналізу визначається, як змінюються протягом певного періоду суми прибутку від основної діяльності, інших операційних доходів та чистого прибутку, розглядаються фактори, що спричиняють такі зміни.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: