Мотив злочину та його співвідношення із поняттям мета злочину.

Мотив і мету вчинення злочинів, як уже зазначалося, часто називають факультативними ознаками складу злочину. Погодитися з таким однозначним твердженням немає підстав. Адже є немало складів злочинів, де мотив і мета виступають обов'язковими ознаками складу. Це має місце тоді, коли:

1) мотив чи мета прямо названі у диспозиції статті особливої частини статті кримінального закону (наприклад, ч. 1 ст.199 КК);

2) наявність відповідної мети прямо випливає з інших ознак складу злочину. Так, у статті КК про крадіжку мотив і мета не названі, проте загальновизнано, що цей злочин вчинюється з користі, його метою є звернення викраденого чужого майна на свою користь чи користь третіх осіб, за вибором злодія.

Тобто факультативними ознаками складу злочину мотив і мета виступають лише тоді, коли вони не названі і не випливають з інших ознак складу злочину.

Мотив і мета названі у диспозиціях лише окремих статей Особливої частини кримінального закону. Зокрема, вони не названі в жодній із статей, що встановлюють відповідальність за необережні злочини. Це дає підставу для поширеної в літературі позиції, згідно з якою мотив і мета мають кримінально-правове значення лише щодо умисних злочинів.

Щоправда, з цього приводу висловлюється й інша думка, а саме, що ці ознаки характеризують і необережну злочинну поведінку, але враховуватися повинні не при кваліфікації скоєного, а лише при визначенні його правових наслідків, зокрема звільненні від кримінальної відповідальності, призначенні покарання, звільненні від покарання та його відбування. Такий підхід видається правильним, оскільки:

- будь-яка вольова поведінка є цілеспрямованою та мотивованою;

- те, що у статті кримінального закону певна ознака складу злочину не названа, не означає, що вона взагалі відсутня (це стосується ознак не лише суб'єктивної сторони, а й інших елементів складу злочину);

- врахування мотиву і мети посягання дозволяє визначити вину. Тобто встановлення цих ознак є складовою визначення того, діяла особа умисно чи з необережності;

- закон, теорія і практика віддавна стоять на тому, що мотив і мета мають значення не лише для кваліфікації скоєного, а й для вирішення інших кримінально-правових питань. При визначенні статті Особливої частини, за якою має наставати відповідальність, дійсно, вина і мотив мають значення лише тоді, коли вони вказані у диспозиції статті чи однозначно випливають з інших ознак складу злочину, але при вирішенні інших кримінально-правових питань вони враховуються і тоді, коли в законі не вказані.

Мотив - це те внутрішнє спонукання, яке штовхнуло особу на вчинення злочину. Мотив дозволяє виявити рушійну силу злочинної поведінки, дає можливість встановити ознаки вини.

Мотиви злочину можуть бути самими різноманітними - користь, заздрість, ревнощі, помста тощо. У літературі звертається увага на те, що мотиви вчинення злочину можуть бути не лише негативними, а й соціально нейтральними або навіть корисними, такими як жалість, намагання допомогти, патріотизм, невірно сприйняті інтереси організації, прагнення виконати службове завдання, захист від суспільно небезпечного посягання тощо.

Залежно від виду мотиву, того, яке значення йому надає законодавець, мотив має різне кримінально-правове значення, а саме:

- виступає ознакою основного складу злочину;

- посилює відповідальність порівняно зі складом злочину, вчиненого без відповідного мотиву (див. ч. 2 ст. 232' КК);

- послаблює відповідальність порівняно зі складом злочину, вчиненого без відповідного мотиву (див. статті 118, 124 КК);

- враховується при визначенні кримінально-правових наслідків злочину.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: