Добровільна відмова при незакінченому злочині та її юридичні наслідки.

Добровільна відмова – це остаточне припинення особою із власної волі готування до злочину чи замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17).

Ознаки добровільної відмови від злочину:

- остаточне припинення особою готування до злочину чи замаху на злочин;

- відмова від злочину із власної волі;

- наявність у особи усвідомлення можливості доведення злочину до кінця.

Основні характеристики добровільної відмови:

- особа звільняється від кримінальної відповідальності;

- добровільна відмова може бути діянням;

- добровільна відмова можлива тільки при незакінченому злочині;

- добровільна відмова можлива від злочинів з прямим умислом.

Остаточне припинення готування до злочину чи замаху на злочин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну та незворотну відмову особи від учинення задуманого злочину й відсутність наміру продовжити його в майбутньому. Перерва у вчиненні злочину, його зупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від злочину, бо не припиняється погроза, небезпечність спричинення шкоди об’єктові, що охороняється кримінальним законом.

Недоведення злочину до кінця з власної волі особи. За добровільної відмови від злочину особа свідомо, з власної волі припиняє злочинну діяльність. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння чи навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочинної діяльності виносить самостійно особа, що добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця.

Наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що з причин (обставин), які вона не в змозі подолати для закінчення розпочатого злочину, і їй поталанить у таких умовах його завершити. Наприклад, винний для зґвалтування потерпілої довів її до безпорадного стану, застосувавши алкогольні напої чи наркотики, та усвідомлюючи, що він може довести злочин до кінця й ніхто йому не перешкодить це зробити, пожалів жертву та відмовився від зґвалтування. У таких випадках, згідно з п. 14 ППВСУ “Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи” від 30 травня 2008 р. № 5, особа не несе відповідальності за замах на зґвалтування, й може відповідати за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину. Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця можуть бути різні та не мають значення для визначення добровільної відмови від злочину і є в такому разі рівнозначними.

Добровільна відмова від злочину відрізняється від дійового каяття в здійсненні злочину.

Під дійовим каяттям слід розуміти дії особи, що свідчать про щире засудження особою вчиненого злочину та про прагнення зменшити розмір завданої шкоди. Об’єктивною ознакою дійового каяття є певна активна поведінка особи, що вчинила злочин, а суб’єктивною ознакою – засудження нею своїх дій (тому ці дії і мають таку назву).

За добровільної відмови особа звільняється від кримінальної відповідальності, а діяльне каяття є, зазвичай, обставиною, що пом’якшує покарання. Добровільна відмова може бути діянням, а діяльне каяття – завжди активна поведінка. Дійове каяття може виявитися в таких діях: відверненні шкідливих наслідків учиненого злочину; відшкодуванні завданого збитку чи усуненні заподіяної шкоди; активному сприянні розкриттю злочину; з’явленні із зізнанням; інших подібних діях, які пом’якшують наслідки здійсненого злочину та відповідальність за нього.

Пленум ВС України в п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання” зі змінами внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 8» вказав, що вирішуючи питання про наявність такої пом’якшуючої обставини, як з’явлення із зізнанням, суди повинні перевіряти, чи було подано до органів розслідування, інших державних органів заяву або повідомлено посадовій особі про злочин (у будь-якій формі) добровільно і чи не пов’язано це з тим, що особа була затримана як підозрюваний і, будучи викритою, підтвердила свою участь у вчиненні злочину.

Якщо у справі, порушеній за фактом вчинення злочину, не встановлено, хто його вчинив, добровільні заява чи повідомлення особи про вчинене нею мають розглядатись як з’явлення із зізнанням. Аналогічно розцінюється заява особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, про вчинення нею іншого злочину, про який не було відомо органам досудового слідства та суду.

За сукупності вчинених злочинів з’явлення із зізнанням має братися до уваги як обставина, що пом’якшує покарання при призначенні останнього за злочин, у зв’язку з яким вчинено це діяння.

Добровільна відмова можлива тільки за незакінченого злочину, а діяльне каяття – і при закінченому злочині. Добровільна відмова можлива від злочинів із прямим умислом, а діяльне каяття – і щодо необережних злочинів.

Згідно зі ст. 17 КК добровільна відмова від злочину є самостійною підставою для скасування кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, бо добровільною відмовою особа припиняє створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне спричинення шкоди об’єктові, запобігає закінченню злочину. При дійовому каятті склад злочину має місце, і воно, як правило, розглядається як обставина, що лише пом’якшує відповідальність.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: