Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Загальні засади призначення покарання.




Загальні засади призначення покарання – це ті встановлені законом критерії, якими повинен керуватися суд у призначенні покарання в кожній конкретній справі. Відповідно до ст. 65 КК, загальні засади призначення покарання складаються з таких трьох критеріїв. Суд призначає покарання:

1) у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини КК;

3) беручи до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

У 2003 р. за вироками, що набрали законної сили, засуджено 201 081 особу (у 2002 р. – 194 212), зокрема й за злочини публічного обвинувачення – 199 125 (192 281). Кількість засуджених осіб збільшилася на 3,5%, що пояснюється переважно зростанням рівня злочинності. Так, минулого року ОВС зареєстрували 556 351 злочин, що на 23,5% більше, ніж у 2007 р. Згідно з даними – звіт за формою № 2 МВС, у 2009 р. до кримінальної відповідальності притягнуто 242 548 осіб.
1. Суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкцій частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Ця вимога означає, що суд може призначити покарання лише в межах санкції статті Особливої частини КК, за якою кваліфіковано дії винного. Проте закон знає два винятки з цього правила, коли судові надається право вийти за межі санкції, що встановлює покарання за вчинений злочин. Перший випадок передбачено у ст. 69 КК, відповідно до якого з огляду на обставини, що пом’якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, зважа­ючи на особу винного, суд може призначити більш м’яке покаран­ня, ніж передбачено в статті Особливої частини КК. Другий випадок перед­бачено ст. 70 КК, відповідно до якої суд може вийти за верхню межу санкції. Це може бути стаття (ст. 70) при призначенні покарання за сукупністю злочинів ст. 71 КК або за сукупністю вироків.

Коли санкція закону, за яким особу визнано винною, нарівні з по­збавленням волі на певний строк передбачає більш м’які види покаран­ня, при постановленні вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі. У разі обрання покарання у виді позбавлення волі це рішення має бути вмоти­вовано у вироку.

2. Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК. Це означає, що суд повинен керуватися тими положеннями, які передбачені в Загальній частині КК і належать як до злочину й умов відповідальності за нього, так і до покарання, його мети, видів, умов їх призначення тощо. Наприклад, призначаючи покарання за замах на злочин, суд повинен зважати на ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (ч. 1 ст. 68). Суд зобов’язаний брати до уваги й інші положення Загальної частини КК, зокрема надані йому широкі можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання згідно зі статтями 44 і 74 КК.

Призначаючи як покарання штраф або виправні роботи й визначаючи їхні межі та строки, суди мають зважати на майновий стан підсудного, наявність на його утриманні неповнолітніх дітей, батьків похилого віку тощо.

При призначенні покарання неповнолітньому підсудному відповідно до ст. 103 КК крім обставин, передбачених у статтях 65–67 КК, необхідно брати до уваги умови життя й виховання неповнолітнього, вплив на нього дорослих, рівень розвитку й інші особливості його особи.

3. Призначаючи покарання, суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом’якшу­ють чи обтяжують покарання.

Ступінь тяжкості злочину визначається характером конкретного злочину. Ось чому суд повинен брати до уваги цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тобто цінність об’єкта злочину.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди мають виходи­ти з класифікації злочинів (ст. 12), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, які настали, тощо).






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных