Поняття та види правочинів.

Положення про правочини міститься в главі 16 Цивільного ко­дексу України. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин — це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна у власність шляхом купівлі-продажу; здача майна оренду, надання послуг тощо). Отже, правочин характеризу­ється такими ознаками:

— це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі;

— це правомірні дії, тобто вони вчиняються відповідно до закону;

— спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинен­ня цивільних прав та обов'язків, тобто в правочині завжди присутня правова мета (набути майно у власність чи в тимчасове користуван­ня, отримати послуги чи результат роботи тощо).

Відповідно до підстав класифікації розрізняють такі види право­чинів.

1. Залежно від кількості сторін, волевиявлення яких потрібне для здійснення правочину:

— односторонні. Для їх вчинення достатньо волевиявлення од­нієї особи (наприклад, заповіт);

— двосторонні. Вимагається волевиявлення двох сторін (так, для укладення договору купівлі-продажу недостатньо бажання продав­ця продати річ, необхідно, щоб покупець виявив бажання її купити);

— багатосторонні, при укладенні яких виявляється воля трьох і більше сторін (наприклад, договір про спільну діяльність).

Двосторонні і багатосторонні правочини називаються договора­ми (купівля-продаж, поставка, контрактація, оренда, підряд тощо).

2. Залежно від того, чи відповідає обов'язку однієї із сторін зу­стрічний обов'язок контрагента, правочини поділяють на:

— відплатні (де надається зустрічне майнове задоволення у ви­гляді грошей, майна, роботи, послуг — купівля-продаж, міна, підряд, комісія);

— безвідплатні (ніякий майновий еквівалент не передбачається — договір дарування, безоплатного користування майном).

Відплатність чи безвідплатність правочинів визначається як за­коном, так і договором. Тому існує категорія правочинів, які залежно від умов договору можуть бути як відплатними, так і безвідплатни­ми (наприклад, договір доручення, зберігання). Водночас купівля-продаж, оренда — це завжди оплатні договори, оскільки в іншому випадку вони перетворяться на самостійні цивільні договори — до­говір дарування чи безоплатного користування майном.

3. Залежно від моменту укладення правочину розрізняють;

— консенсуальні правочини. Такий правочин вважається укладе­ним після того, коли сторони в належній формі погодили всі істот­ні умови договору, а сам правочин буде виконуватися пізніше. Так, сторони підписали договір поставки продукції, де зазначили, яка продукція і коли повинна поставлятися, її ціну, порядок розрахун­ків тощо. Якщо постачальник в погоджені строки не виконає своїх зобов'язань, то замовник має право на відшкодування збитків і на стягнення передбаченої договором неустойки;

— реальні правочини. Для того, щоб такий правочин вважався укладеним, сторонам недостатньо погодити в належній формі його істотні умови, необхідно, щоб відбулася реальна передача речі (дого­вір позики, зберігання). Так, якщо сусід пообіцяв дати в борг гроші, а потім відмовився, не можна вимагати виконання договору, оскільки він ще не вважається укладеним.

4. Залежно від значення підстав правочину для його дійсності розрізняють правочини:

— каузальні;

— абстрактні.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: