Поняття недійсності правочину і правові наслідки недійсності правочину.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недій­сності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Нікчемний правочин - це правочин, недійсність встановлена за­коном. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадках, встановлених Цивільним кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

До недійсних (нікчемних) відносять правочини:

1) у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвід­чення одностороннього правочину та договору такий правочин та відповідно договір є нікчемними;

2) правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її ци­вільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (уси-новлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним;

3) правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 Цивільного кодексу), є нікчемним;

4) опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчине­ний недієздатною фізичною особою, у порядку, встановленому стат­тею 221 Цивільного кодексу. У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними;

5) правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територі­альної громади, незаконне заволодіння ним;

6) фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктив­ний правочин визнається судом недійсним;

7) удаваним є правочин, який вчинено сторонами для прихо­вання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути ви­знаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

На відміну від нікчемного, оспорюваний правочин в момент вчи­нення породжує для його сторін цивільні права та обов'язки, а тому є дійсним. Проте порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення зумовлює можливість оспорення їх заінтересованою осо­бою і винесення судом рішення про його недійсність.

Розрізняють такі види оспорюваних (або заперечуваних) право-чинів:

1) правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її ци­вільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклуваль­ника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 Цивільного кодексу. Правочин, вчинений неповноліт­ньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недій­сним за позовом заінтересованої особи;

2) правочин, який вчинила фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності без згоди піклу­вальника, може бути згодом схвалений ним у порядку, встановле­ному статтею 221 Цивільного кодексу. У разі відсутності такого схвалення правочин за позовом піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтер­есам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповід­но до закону зобов'язаний утримувати;

3) правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла ке­рувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун;

4) правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним;

5) якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обста­вин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визна­ний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використан­ня за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом;

6) якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 Цивільного кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність об­ставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування;

7) правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслі­док застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним;

8) правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним;

9) правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочи-ном права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можли­вість настання їх у майбутньому припиняється.

Правові наслідки недійсності правочину:

— недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю;

— у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана по­вернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній ро­боті, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (двостороння рести­туція);

— якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій сто­роні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони під­лягають відшкодуванню винною стороною;

— правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які вста­новлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін;

— вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою осо­бою;

— суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного право­чину з власної ініціативи;

— недійсність окремої частини правочину не має наслідком не­дійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна при­пустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього не­дійсної частини.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: