Незаконна порубка лісу (ст. 246 КК України).

Об’єктом злочину є науково обґрунтоване, раціональне використання лісів, їх охорона та відтворення для теперішніх та майбутніх поколінь. Предметом злочину є ліс на корені, тобто дерева і чагарники у лісах, захисних та інших лісових насадженнях в природному стані (невідділені від коріння), а також у заповідниках, або на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах України.

Об’єктивна сторона злочину виражається в незаконній порубці лісу, тобто це всі випадки відділення дерев і чагарників, які знаходяться в лісі, від кореня незалежно від використовуваних засобів і способів (сокира, пилка чи інші предмети). Незаконною є порубка лісу лісозаготівельними організаціями, підприємствами і установами на ділянках, що не призначені для цього, порубка лісу фізичними особами без відповідного дозволу (тобто лісорубного квитка або ордера), або хоча і тими, що мають квиток (ордер), але не на тій ділянці, не в тій кількості, або порубка дерев і кущів не тих порід, на які було дано дозвіл. Визнається незаконною порубка дерев і чагарників, вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено. Завершеним є злочин, коли дерева зрубані і заподіяна відповідна істотна шкода.

У справах про злочини, відповідальність за які передбачена ст. 246 КК, шкода ви- знається істотною, коли: були знищені певні види дерев у тій чи іншій місцевості; погіршилися породний склад, якість, захисні, водоохоронні й інші екологічні властивості лісу; виникли труднощі у відтворенні заліснення у певній місцевості; знизилась якість атмосферного повітря; змінились ландшафт місцевості, русло річки; сталась ерозія ґрунту тощо.

Шкода, заподіяна незаконною порубкою лісу, визначається вартістю незаконно зрубленого дерева і чагарника, їх екологічною цінністю, а також розміром шкоди, заподіяної довкіллю. Шкода, заподіяна незаконною порубкою лісу, обчислюється за таксами, затвердженими постановами КМУ.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб’єкт – особа, яка досягла 16 років.

189.Форми та види права власності в Україні.

Право власності – це сукупність правових норм, що закріплюють, регулюють та охороняють стан належності матеріальних та інших благ конкретним особам. Це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом і кожен громадянин в Україні має право на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Власність в Україні існує в 3 формах: приватна (власність юридичних та фізичних осіб), комунальна, державна. Також в інших баченнях виокремлюється колективна форма (спільна власність, власність громадських організацій, комунальна) та персоніфікована (приватна власність юр. і фіз осіб та держави). Всі форми власності є рівними. Право приватної власності закріплює індивідуальну належність матеріальних та інших благ.

Узагальнення всіх бачень дозволяє виявити таку ієрархію між типами, формами та видами:

Типи – публічна та приватна властінсть;

Форми – в рамках публічної – власність Українського народу, державна та комунальна; в рамках приватного типу – юр. та фіз. осіб;

Види – в рамках кожної з форм:

- право приватної власності:

· право власності фізичних осіб;

· право власності юридичних осіб;

- право державної власності:

· право повного господарського відання (право юридичної особи володіти, користуватися, розпоряджатися майном, яке надано їй власником для здійснення підприємницької діяльності);

· право оперативного управління (визначають як таке, що фінансується за рахунок власника, особливе речове право юридичної особи (організації) володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за нею майном в межах, встановлених законодавчими актами, відповідно до цілей своєї діяльності, завдань власника і призначення майна.);

- право комунальної власності:

· право власності територіальних громад (сукупність правових норм, які встановлюють та охороняють комплекс відносин з приводу належності певного майна територіальним громадам);

- право спільної власності:

· право спільної часткової власності (Спільною частковою власністю має вважатися власність двох чи більше співвласників, частка кожного з яких у праві власності є завідомо визначеною в конкретній величині);

· право спільної сумісної власності (спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.).

- право довірчої власності (майно, спочатку належить засновнику, передається в розпорядження довірчого власника (керуючого або попечителя), але прибуток з нього отримують вигодонабувачі (бенефіціари).

Облігації.

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Залежно від емітента розрізняють:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик (випускаються за рішенням, відповідно Кабінету Міністрів України і місцевих рад);

б) облігації підприємств (випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні);

в) облігації зовнішніх державних позик України – цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Облігації підприємств можуть випускатися підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Тому вони можуть застосовуватись значно ширшим колом підприємств різних галузей для залучення коштів на фінансування розвитку виробництва, особливо перспективних технологічних ліній, освоєння новітніх технологій і т. ін., що дають відчутний економічний ефект від впровадження.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), такими, що вільно обертаються, або з обмеженим колом обігу. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом, Реєстрація випуску та проспекту емісії облігацій, реєстрація змін до проспекту емісії облігацій, реєстрація звіту про результати розміщення облігацій здійснюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку протягом 30 днів після подачі відповідного пакету документів.

Іменні облігації – документ, виписаний на ім'я конкретної особи, яка тільки і може здійснити закріплене цим папером суб'єктивне право. Іменні емісійні цінні папери існують виключно в бездокументарній формі.

Цінні папери на пред’явника обертаються вільно.

За процентними облігаціями періодично через певний термін має сплачуватись визначений в умовах випуску процент, який називають купонним. Якщо процентна облігація запропонована для відкритого продажу з подальшим вільним обігом, вона повинна мати купонний лист на виплату процентів.

За безпроцентними облігаціями, або облігаціями "з нульовим купоном", процентні виплати не здійснюються, проте такі облігації продаються за ціною, меншою від ціни погашення.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше чверті розміру статутного фонду, причому лише після повної оплати усіх випущених акцій. Випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду товариств, а також для покриття збитків, пов'язаних з їх господарською діяльністю, не дозволяється.

Облігації зовнішніх державних позик України – це цінні папери, які розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Вони випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу. Емітентом таких облігацій може бути лише держава в особі Міністерства фінансів України, залучені грошові кошти спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються лише на пред'явника. Рішення про випуск облігацій внутрішніх позик приймається Кабінетом Міністрів України, облігацій місцевих позик - місцевими радами. Відповідно і кошти, що надходять від розміщення емісії таких облігацій, направляються до республіканського і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих рад.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: