Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Тема 2 Загальні положення про суб’єкта господарювання.




КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З навчальної дисципліни: Правове регулювання роботи підприємств морського транспорту

 

 

Підготував завідувач кафедри «ТП»,

к.ю.н., проф. ОНМУ Балобанов О.О.

 

Одеса - 2012

 

 

МОДУЛЬНІЙ СКЛАД ДИСЦИПЛІНІ

 

  №   Назва модуля Обсяг
Загальний кредит/ години Аудиторні заняття Самостійна робота студента
Всього лекції лабор. практ.
  Правове регулювання підприємств транспорту 1,5/54     -    

 

 

Тематичний план модуля

Назва тем (навчальних та змістових модулів, їх блоків)   Обсяг занять (годин)
Всього Аудиторні заняття самостійна робота студента
лекції лабор. роботи практ.заняття
1. Поняття та види підприємств     -    
2. Загальні положення про суб’єкта господарювання     -    
3. Господарські товариства     -    
4. Порт як підприємство морського транспорту     -    
5. Діяльності морських агентів     -    
6. Транспортно-експедиторська діяльність     -    
  ПКР   - -   -
  Разом     -    

 

Тема 1. Поняття та види підприємств.

Вивчення загальних положень законодавства України стосовно правового регулювання діяльності підприємств морського транспорту. Види підприємств, створення підприємств і порядок реєстрації.

Література

Основна

1. Закон України „Про господарські товариства” від 19.09. 1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 49. – Ст. 683..

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 18, №19-20, № 21-22. – Ст. 144.

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №№ 40-44. – Ст. 356.

Додаткова

4. Кодекс торгівельного мореплавства України від 23.05.1995р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №№ 47-52. – Ст. 349..

5. Закон України „Про транспортно-експедиторську діяльність” від 1.07.2004р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 50. – Ст. 438

6. Закон України „Про власність” від 7.01.1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 20. – Ст. 1.

Підприємство морського транспорту — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення господарської діяльності морській галузі в порядку, передбаченому законодавством України.

Підприємства морського транспорту створюються для здійснення підприємництва (господарської діяльності).

Підприємство морського транспорту, якщо законом не встановлене інше, діє на основі статуту.

Підприємство морського транспорту є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Підприємство морського транспорту не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Основним установчим документом підприємства морського транспорту є статут. Основні вимоги до змісту статуту суб'єкта господарювання, застосовні щодо підприємств морського транспорту, містяться далі.

Оскільки підприємство морського транспорту має статус юридичної особи, йому властиві всі його ознаки і на нього поширюються загальні правила про юридичних осіб, закріплені в главі 7 Цивільного кодексу України. Однією з ознак підприємства морського транспорту як юридичної особи є наявність відокремленого майна, що відбивається на самостійному балансі.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства морського транспорту таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств морського транспорту, передбачені законом.

У разі якщо в статутному фонді підприємства морського транспорту іноземна інвестиція складає не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство морського транспорту, встатутному фонді якого іноземна інвестиція складає сто відсотків, вважається іноземним підприємством морського транспорту.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства морського транспорту унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство морського транспорту створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство морського транспорту утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором) діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) У розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства морського транспорту, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств морського транспорту встановлюються Господарьким кодексом України, іншими законодавчими актами.

Підприємства морського транспорту залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства морського транспорту, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами морського транспорту визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства морського транспорту визнаються середніми.

До складу морського транспорту входять підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту.

Для підприємств морського транспорту певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства морського транспорту визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство морського транспорту самостійне визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Підприємство морського транспорту має право створювати філії, представниціва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств морського транспорту, що знаходяться за її межами, регулюється Господарьким кодексом України та іншими законами.

Структурні підрозділи підприємства морського транспорту — це його внутрішні одиниці, створювані в якості підрозділів тощо.

Положення про структурний підрозділ, що розробляється та затверджується підприємством морського транспорту, є документом, що встановлює і закріплює статус підрозділу.

Одним з прав підприємства морського транспорту є його право визначати організаційну структуру, установлювати чисельність працівників і штатний розклад.

Особливості статусу відокремлених підрозділів господарських організацій передбачені в ст.132 ГКУ.

Представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні не є юридичною особою і не займається самостійно комерційною діяльністю. У всіх випадках воно діє від імені і за дорученням іноземного суб'єкта господарювання і виконує свої функції відповідно до чинного законодавства України. Представництво може здійснювати функції, пов'язані з наданням представницьких послуг, лише в інтересах цього суб'єкта.

Керівник представництва діє на підставі доручення іноземного суб'єкта господарської діяльності, засвідченого нотаріально за місцем його видачі, легалізованої належним чином у консульських установах, що представляють інтереси України, якщо міжнародними договорами України не передбачене інше, і супроводжуваного перекладом на українську мову, який засвідчується печаткою офіційного перекладача.

На відміну від представництв вітчизняних підприємців, представництва іноземних суб'єктів господарювання підлягають державній реєстрації, передбаченою Інструкцією про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженою наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків та торгівлі України від 18.01.96 р. № 30.

Порядок реєстрації представництв як платників податку передбачений Положенням про порядок реєстрації та обліку постійних представництв нерезидентів в Україні як платників податку на прибуток, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 16.01.98 р. № 23.

Управління підприємством морського транспорту здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством морського транспорту безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства морського транспорту власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства морського транспорту.

У разі найму керівника підприємства морського транспорту з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки та відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства морського транспорту без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Керівника підприємства морського транспорту може бути звільнено з посади достроково по підставах, передбаченим договором (контрактом) відповідно до закону.

На всіх підприємствах морського транспорту, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори.

Трудовий колектив підприємства морського транспорту становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог Господарьким кодексом України, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.

Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів.

Підприємство морського транспорту самостійно визначає систему органів управління, встановлює порядок і строк їх обрання, повноваження, під порядкованість, взаємодію, а також порядок контролю за їх діяльністю.

Керівник підприємства морського транспорту або інший орган управління відповідно до статуту самостійно встановлює штатний розклад, перелік посад, обов'язки осіб, які їх займають, їх посадові оклади в межах установленого фонду заробітної плати.

Власник має право безпосередньо управляти належним йому підприємством морського транспорту (наприклад, власник приватного підприємства є його директором), або через уповноважені ним органи, визначені установчими документами.

Керівник підприємства морського транспорту діє від імені підприємства в межах, встановлених установчими документами. Він має право без доручення вчиняти юридичне значимі дії від імені підприємства морського транспорту. Керівник видає іншим особам доручення на здійснення угод від імені підприємства морського транспорту. При укладанні власником з керівником під­приємства трудового договору (контракту) трудові відносини ре­гулюються нормами трудового законодавства України. Постано­вою Кабінету Міністрів України «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у дер­жавній власності» від 19.03.93 р. № 203 затверджене Положення про порядок укладання контракту з керівниками державних під­приємств. Установлено, що контракти з керівниками державних підприємств укладаються міністерствами, іншими підвідомчими Кабінетові Міністрів органами державної виконавчої влади, у ве­денні яких знаходяться ці підприємства морського транспорту, за узгодженням з Кабі­нетом Міністрів України, Радою Міністрів Автономної Республі­ки Крим, місцевою державною адміністрацією.

Згідно з Кодексом законів про працю України і Законом «Про колективні договори та угоди» від 01.07.2003 р. колектив­ний договір укладається на підприємствах незалежно від форм власності і господарювання, що використовують найману працю і мають права юридичної особи. Сторонами колективного догово­ру є власник або уповноважений ним орган, з одного боку, та один або кілька профспілкових або інших, уповноважених на предста­вництво трудовим колективом органів, а у разі відсутності таких органів — представники трудящих, обрані й уповноважені трудо­вим колективом, з іншої сторони. У колективному договорі вста­новлюються, зокрема, зобов'язання щодо: змін в організації виро­бництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; норму­вання й оплати праці, установлення систем заробітної плати, доплат, надбавок, преміальних та інших заохочувальних виплат; установлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового коле­ктиву у формуванні і розподілу прибутку; режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забез­печення житлово-побутового, культурного, медичного обслугову­вання тощо. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії і пільги.

Повноваження трудових колективів регулює, крім Господарського кодексу, Кодекс законів про працю України (ст.ст. 52, 140, 142, 152, 153, 223, 252), закони України «Про охорону праці» від 14.10.92 р. у редакції Закону від 21.11.2002 р., «Про колективні договори та угоди» від 01.07.2003 р., «Про оренду державного і комунального майна» від 10.05.92 р. у редакції Закону від 14.03.95 р., «Про приватизацію державного майна» від 04.03.92 р. у редакції Закону від 19.02.97 р. тощо. Чинним законодавством про працю передбачені повноваження трудового колективу щодо встановлення колективних умов праці, укладання колективного договору, встановлення робочого часу, забезпечення трудової дисципліни, затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку, схвалення комплексних планів поліпшення охорони праці і контролю за їх виконанням, утворення комісії з трудових спорів на підприємстві. Законодавство передбачає права трудових колективів на придбання права власності на майно свого підприємства морського транспорту, а також права на оренду майна державних підприємств морського транспорту.

Детально питання соціальної діяльності підприємства морського транспорту урегульовані в ст. 69 ГК та трудовим законодавством.

Майно підприємства морського транспорту становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства морського транспорту.

Джерелами формування майна підприємства морського транспорту є:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

- доходи від цінних паперів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, органі­зацій та громадян у встановленому законодавством порядку;

- інші джерела, не заборонені законодавством України.

Цілісний майновий комплекс підприємства морського транспорту визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених Господарьким кодексом України та законами, прийнятими відповідно до нього.

Реалізація майнових прав підприємства морського транспорту здійснюється в порядку, встановленому Господарьким кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Володіння і користування природними ресурсами підприємство морського транспорту здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах.

Підприємство морського транспорту випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України.

Держава гарантує захист майнових прав підприємства морського транспорту. Вилучення державою у підприємства морського транспорту майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Майном підприємства морського транспорту є його основні та інші необоротні активи, у тому числі незавершене виробництво і оборотні кошти, що враховуються на самостійному балансі підприємства морського транспорту як юридичної особи. До основних засобів відносяться також капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення земель і в орендовані будинки, спорудження, устаткування та інші об'єкти, що відносяться до основних засобів. До основних засобів, як правило, не відносяться предмети з терміном служби менш одного року, незалежно від вартості, і предмети вартістю до 15 не оподатковуваних мінімумів доходів громадян за одиницю за ціною придбання незалежно від терміну служби.

Цілісний майновий комплекс підприємства морського транспорту визначений у Законі України «Про оренду державного і комунального майна» від 14.03.95 р. як господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва послуг з наданою йому земельною ділянкою, на якому він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Він є нерухомим майном, об'єктом угод, у тому числі договору оренди державного і комунального майна.

Реалізація майнових прав підприємства морського транспорту здійснюється відповідно не тільки з Господарським кодексом, але й Цивільним кодексом України.

Відповідно до Земельного кодексу України і Закону України «Про плату за землю» у редакції від 19.09.96 р. землекористування і землеволодіння в Україні є платними. Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості і місцезнаходження земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель.

У Земельному кодексі України і Законі «Про плату за землю» передбачені випадки стягування плати за землю на пільгових умовах.

Відносини підприємства морського транспорту з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства морського транспорту вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Підприємство морського транспорту має право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.

Підприємство морського транспорту самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Підприємство морського транспорту, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представнитва, філії та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.

Крім Господарського кодексу, зовнішньоекономічну діяльність підприємств регулюють інші нормативно-правові акти, основним з яких є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р.

Відповідно до визначення, наданого в Законі, зовнішньоекономічна діяльність — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати всі її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

Загальні правила використання іноземної валюти визначає ст.387 ГК України. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 р. установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю та відповідальність за порушення валютного законодавства. Його положення застосовні і при визначенні порядку використання коштів підприємств в іноземній валюті на території України. Детально порядок використання іноземної валюти визначений у Правилах використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 26.03.98 р. № 119.

Підприємства морського транспорту, як і інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України, мають право відкривати свої представництва на території інших держав відповідно до законів цих держав. Вони також мають право на участь у міжнародних неурядових економічних організаціях.

Відповідно до Указу Президента України «Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України» від 13.09.95 р. № 839/95 резиденти України мають право інвестувати майнові цінності за межами України з метою, зокрема, закріплення за фі­ліями, представництвами та іншими відокремленими підрозділа­ми для виконання покладених на них завдань. Відповідно до цього Указу інвестування майнових цінностей за межами України під­лягає ліцензуванню, що здійснюється Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України. Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення резиден­тами майнових інвестицій за межами України затверджено По­становою Кабінету Міністрів України від 19.02.96 р. № 229.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 р. здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом при­дбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами — резидентами як подарунок або у спадщину, потребує одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Згідно зі ст. 5 зазначеного Декрету Кабінету Міністрів України Національний банк України в межах своєї компетенції видає ліцензії на вивезення за межі України тільки валютних цінностей. З метою врегулю­вання капітальних операцій, зв'язаних з інвестуванням резиден­тами валютних коштів за кордон, Національний банк установив порядок, що визначений Інструкцією про порядок видачі індиві­дуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затвер­дженою постановою Правління Національного банку України від 16.03.99 р. № 122.

Морський транспорт посідає третє місце за вантажообігом після трубопровідного і залізничного транспорту, але загальний обсяг вантажів, що перевозяться, тут незначний (близько 1%). Постійно зростають морські перевезення у міжнародному сполученні, частка яких на морському транспорті складає понад 95 %.

Основною проблемою морського транспорту є значний моральний і фізичний знос транспортних засобів і портового устаткування. Середній термін експлуатації торгових суден України перевищує 15 років, і з огляду на їхній технічний стан переважна більшість західних портів забороняє таким торговим суднам вхід на внутрішній рейд. Застаріла інфраструктура українських портів істотно знижує їх продуктивність (до 50 % від продуктивності портів західних країн).

Переважна більшість суден торгового флоту – малотоннажні. Середня водотоннажність українських суден у 3 – 5 разів менша аналогічного показника в таких країнах, як США, Японія, Греція тощо.

Морський транспорт займає окреме місце серед підгалузей транспортного права у зв’язку із особливим значенням у зовнішньоекономічній діяльності, великою часткою іноземного елемента та наявністю міжнародно-правового регулювання.

Управління та державний нагляд за торговельним мореплавством в Україні покладається на Міністерство транспорту України, що здійснює загальний контроль за дотриманням законодавства про мореплавство і міжнародних договорів України щодо мореплавства, а також нагляд за станом морських шляхів і загальне керівництво державною реєстрацією морських суден, дипломуванням спеціалістів морського флоту, рятувальною і лоцманською службою.

Органом галузевого управління морським транспортом є Державна адміністрація морського і річкового транспорту, яка діє на підставі Положення (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 227), є урядовим органом державного управління в галузі морського і річкового транспорту, діє у складі Міністерства транспорту та зв’язку і підпорядковується йому.

Основним завданням Укрморрічфлоту є участь у межах компетенції у реалізації державної політики в галузі морського і річкового транспорту та інші повноваження, передбачені Положенням. З метою реалізації покладених на нього завдань адміністрації здійснює різні функції, в т.ч. здійснює державний нагляд за дотриманням законодавства та міжнародних договорів.

У системі державного управління морським транспортом також діють спеціалізовані установи та організації: Інспекція Головного державного реєстратора флоту, Головна державна інспекція України з безпеки судноплавства і капітанів портів, Регістр судноплавства України, Держфлотінспекція, Державна морська лоцманська служба, Державне підприємство морських телекомунікацій України, Інспекція державного портового нагляду морських рибних портів України, Інспекція державного портового нагляду морського торговельного порту України.

Інспекція державного портового нагляду морських рибних портів України є органом державного нагляду у сфері забезпечення безпеки мореплавства суднами, що заходять до морського рибного порту. Інспекція державного портового нагляду морських рибних портів України створюється, реорганізовується, ліквідовується наказом Державного комітету рибного господарства України й здійснює свої повноваження на засадах господарського розрахунку згідно з Положенням (затвердженим Наказом Державного комітету рибного господарства України 24.09.98 року №131). Інспекція державного портового нагляду морського рибного порту є структурним підрозділом служби капітана порту і здійснює державний нагляд за безпекою судноплавства в порту.

Подібні функції щодо торгівельних портів здійснює Інспекція державного портового нагляду морського торговельного порту України, яка діє на підставі Положення (затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 18.10.2000 року №574).

Державна морська лоцманська служба — це організована Міністерством транспорту України сукупність підприємств і підрозділів державних морських портів, на які покладені функції щодо надання лоцманських послуг. Лоцманська служба діє на підставі Положення (затвердженого Міністерством транспорту України, Наказ №498 від 11.09.2000 року).

Технічний нагляд здійснює Регістр судноплавства України, а судноплавний нагляд — Держфлотінспекція (діють згідно з Положенням, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р. №814).

Визначення основних засад правового регулювання і понять галузі морського транспорту містить Кодекс торговельного мореплавства України.

Морське судно визначається як самохідна чи несамохідна плавуча споруда, призначена для пересування морським шляхом. За характером використання судна поділяються на торговельні, риболовні і ядерні судна. Розподіл здійснюється в залежності від цільового використання судна та облаштування.

Судна підлягають державній реєстрації і набувають статусу судна після державної реєстрації. Загальне керівництво та контроль за реєстрацією і веденням обліку суден в Україні здійснює Інспекція Головного державного реєстратора флоту (див. Постанову Кабінету Міністрів України від 26 вересня 1997 р. №1069 «Про затвердження Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України»).

Державна реєстрація здійснюється капітанами морських портів (реєстрація морських торговельних суден) та Головною державною інспекцією України з безпеки судноплавства (Держфлотінспекція України) (реєстрація річкових та маломірних суден). Реєстрація судна здійснюється у Державному судновому реєстрі України і засвідчується свідоцтвом про право плавання під Державним прапором України (судновий патент), а реєстрація у Судновій книзі України (інші судна) — судновим білетом.

Судна України можуть перебувати в усіх формах власності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Ядерне судно має перебувати тільки у державній власності.

Право власності та інші майнові права на судна, що перебувають за межами України, а також виникнення, зміна та припинення цих прав регулюються законодавством держави, під прапором якої плаває судно.

Статус судна також визначається через поняття судновласника і власника судна. Судновласником визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені. Власником судна є суб’єкт права власності або особа, яка здійснює відносно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності.

Для чіткого відмежування суден і їх ідентифікації встановлюється назва судна, яку присвоює власник. Будь-якому судну, що має обладнання зв’язку, присвоюється позивний сигнал, а також, залежно від його технічної оснащеності, — ідентифікаційний номер суднової станції супутникового зв’язку і номер вибірного виклику суднової радіостанції. Порядок присвоєння судну назви та ідентифікаційного номера суднової станції супутникового зв’язку визначається у Наказі Міністерства транспорту України № 316 від 14.06.2000 «Про затвердження Порядку присвоєння ідентифікаційного номера Міжнародної морської організації суднам, які мають право плавання під Державним прапором України». Порядок присвоєння судну позивного сигналу, номера вибірного виклику суднової станції визначається Міністерством зв’язку України.

У відповідності до законодавства забезпечується технічний нагляд та судноплавний нагляд за морськими суднами незалежно від форм власності судна і його власника. Судно допускається до плавання, якщо воно задовольняє вимогам безпеки мореплавства, охорони людського життя і навколишнього природного середовища. У разі виникнення сумніву щодо виконання вимог безпеки плавання будь-яким судном, що плаває під іноземним прапором, при заходженні в порти України воно може бути піддано огляду в порядку технічного нагляду на тих же підставах, що й судна, які плавають під Державним прапором України.

Поняття «українське судно» або «судно України» означає національну належність судна, на яке поширюється юрисдикція України. Національна належність судна визначається його державною реєстрацією в Україні і одержанням права плавання під Державним прапором України. Право плавання під Державним прапором України має судно, яке є державною власністю або перебуває у власності фізичної особи — громадянина України, а також юридичної особи в Україні, заснованої виключно українськими власниками, або судно, яке знаходиться у цих осіб на умовах договору бербоут-чартеру. Судно одержує право плавання під Державним прапором України з часу реєстрації його у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України та одержання свідоцтва про право плавання під цим прапором. Судно, придбане за кордоном, користується правом плавання під Державним прапором України з часу видачі консулом України тимчасового свідоцтва, в якому засвідчується одержання цього права. Тимчасове свідоцтво є дійсним до реєстрації судна у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України, але не більше одного року.

Судно повинно мати основні суднові документи: свідоцтво про право плавання під Державним прапором України (судновий патент); свідоцтво про право власності на судно; класифікаційне свідоцтво; обмірне свідоцтво (для суден, що підлягають технічному нагляду класифікаційного товариства); свідоцтво про мінімальний склад екіпажу та інші документи згідно зі ст. 35 Кодексу торговельного мореплавства України. Судно, що плаває за кордон, повинно також мати документи, передбачені міжнародними договорами України.

Свідоцтво про право плавання під Державним прапором України і свідоцтво про право власності на судно видаються капітаном порту, в якому судно зареєстроване у Державному судновому реєстрі України. Інші суднові документи видає класифікаційне товариство за дорученням Міністерства транспорту України. Ліцензія на право користування судновою радіостанцією видається Міністерством зв’язку України.

На морському транспорті встановлено спеціальний порядок забезпечення майнових вимог — арешт судна. Судно може бути арештоване чи звільнене з-під арешту тільки за рішенням суду, господарського суду або голови Морської арбітражної комісії у випадках, визначених Кодексом торговельного мореплавства України. Майнові вимоги також отримують спеціальне регулювання і мають вид морських вимог згідно зі ст. 42 Кодексу торговельного мореплавства України. Морська вимога — це вимога, що виникає з права власності та інших майнових прав на судно, будівництво судна, управління, експлуатацію або комерційне використання судна, заставу судна чи здійснення заходів, пов’язаних із рятуванням судна; перелік морських вимог визначається Кодексом торговельного мореплавства України.

Арешт судна здійснюється тільки для забезпечення морських вимог, зазначених у Кодексі торговельного мореплавства України, під час перебування судна в морському порту України. Арештоване судно звільняється з-під арешту у разі надання належного забезпечення морської вимоги в прийнятній формі — і в достатньому розмірі (внесення грошової суми, передача майна, гарантія тощо).

Щодо правового становища екіпажу судна, та його положення визначається Кодексом торговельного мореплавства України та законодавством України. До екіпажу судна входять капітан, інші особи командного складу і суднова команда. До командного складу судна, крім капітана, належать: помічники капітана, суднові механіки, електромеханіки, радіоспеціалісти, судновий лікар, боцман. До командного складу судновласник може віднести інших суднових спеціалістів. Суднова команда — це особи, які виконують службові обов’язки на судні та не належать до командного складу судна. Мінімальний склад екіпажу — це склад екіпажу, при якому допускається вихід судна в море, встановлений Міністерством транспорту та зв’язку України (Міністерством рибного господарства України). Вимоги до кваліфікації і стану здоров’я членів екіпажу виражаються в тому, що до зайняття посад капітана та інших осіб командного складу допускаються особи, які мають відповідні звання, встановлені Положенням про звання осіб командного складу морських суден та порядок їх присвоєння. До роботи на судні допускаються особи, визнані придатними для цього за станом здоров’я. Членом екіпажу судна, зареєстрованого в Україні, можуть бути громадяни будь-якої держави. Капітаном судна може бути тільки громадянин України.

Капітан судна — представник судновласника і вантажовласника щодо дій, викликаних потребами судна, вантажу або плавання, а також позовів, що стосуються довіреного йому майна (якщо на місці немає інших представників судновласника або вантажовласника), голова командного складу судна, який здійснює управління судном, у тому числі судноводіння, вжиття всіх заходів, необхідних для забезпечення безпеки плавання, запобігання забрудненню морського середовища, підтримання порядку на судні, запобігання завданню будь-якої шкоди судну, людям і вантажу, що перебувають на ньому.

Важливе місце в інфраструктурі транспорту займає Морський порт, який є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території і акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту.

Морські порти поділяються на внутрішні порти та порти, відкриті для заходження іноземних суден, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

За спеціалізацією на території України існують торговельні, рибні та інші спеціалізовані морські порти. Порт має власну територію — відведені порту землі, акваторію — відведені порту водні простори. Територія і акваторія морського порту є державною власністю і надаються порту в користування.

На морські порти покладається здійснення таких функцій, як забезпечення безпечного руху в портових водах, безпечної стоянки та обробки суден, утримання у справному стані гідротехнічних споруд, засобів зв’язку і електрорадіонавігації, що перебувають у володінні порту, та інших згідно зі ст. 75 Кодексу торговельного мореплавства України.

У галузі господарської діяльності морський порт забезпечує (ст. 76 Кодексу торговельного мореплавства України) навантаження, розвантаження і обслуговування суден, перевантаження вантажів, складські операції з вантажами, обслуговування пасажирів морського транспорту, перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, допоміжні операції, необхідні для забезпечення життєдіяльності порту, та інші види діяльності відповідно до статусу порту.

Морський порт очолює начальник порту. Начальник морського торговельного порту і капітан морського рибного порту призначаються відповідно Міністерством транспорту та зв’язку і Міністерством рибного господарства України. Начальник морського порту видає обов’язкові постанови, що регулюють питання безпеки руху, охорони вантажів, майна порту і громадського порядку, видає звід звичаїв порту, а також розпорядження про затримку суден і вантажів у випадках і у порядку, передбачених ст. 80 Кодексу торговельного мореплавства України, та виконує інші функції згідно зі ст. 78 Кодексу торговельного мореплавства України.

Судно або вантаж можуть бути затримані в морському порту начальником порту на прохання особи, яка має морську вимогу.

У морському порту стягуються такі цільові портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний. Інші види зборів можуть встановлюватися законодавчими актами України. Розмір портових зборів установлюється Кабінетом Міністрів України.

Розпорядження начальника морського торговельного (морського рибного) порту може бути скасоване тільки Міністерством транспорту та зв’язку України (Міністерством рибного господарства України).

Кожне судно перед виходом у море підлягає контролю, який здійснює Інспекція державного портового нагляду з метою перевірки суднових документів, установлення відповідності основних характеристик судна судновим документам, а також перевірки виконання вимог щодо укомплектування суднового екіпажу.

Кожне судно зобов’язане до виходу з морського порту одержати на це дозвіл начальника порту. Начальник морського порту повинен відмовити у видачі дозволу на вихід з порту в разі непридатності судна до плавання, порушення вимог щодо його завантаження та наявності інших підстав, визначених Кодексом торговельного мореплавства України.

Проведення суден у порт, із порту та по морських шляхах здійснюється виключно державними морськими лоцманами. Лоцманська служба порту підпорядкована капітану порту. Державними морськими лоцманами є громадяни України, які відповідають вимогам, встановленим у Положенні про державну морську лоцманську службу, що затверджується Міністерством транспорту та зв’язку України. Це міністерство за погодженням з іншими заінтересованими міністерствами і відомствами встановлює райони обов’язкового лоцманського проведення, категорії суден, що звільняються від обов’язкового лоцманського проведення, і публікує ці відомості у лоціях і повідомленнях мореплавцям. У районах необов’язкового лоцманського проведення капітан морського порту може встановлювати обов’язкове лоцманське проведення суден у випадках, передбачених Кодексом торговельного мореплавства України (ядерні судна, судна, які мають серйозні пошкодження корпусу, механізмів або обладнання, тощо).

Рух суден, як і будь-який рух автономних і технічно складних транспортних засобів, вимагає спеціального регулювання. У районах інтенсивного судноплавства (портові та узбережні води, вузькості, перетин морських шляхів) рішенням Міністерства транспорту України створюються служби регулювання руху суден, що здійснюють радіолокаційне обслуговування суден. Зона дії і порядок руху суден у зоні встановлюються Правилами плавання у цій зоні, що затверджуються Міністерством транспорту України. Під радіолокаційним обслуговуванням мається на увазі контроль за безпекою судноплавства, регулювання руху суден, радіолокаційне проведення, надання допомоги суднам під час аварійно-рятувальних операцій, інформування про рух суден, стан засобів навігаційного облаштування, гідрометеорологічні умови та інші фактори, що впливають на безпеку плавання. Служба регулювання руху суден діє відповідно до Наказу Міністерства транспорту України від 28.05.2001 р. №340, який затверджує «Типове положення про службу регулювання руху суден».

Лоцманами-операторами служби регулювання руху суден можуть бути громадяни України, які відповідають вимогам, встановленим Наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2001р. №341.

Обсяги вантажних і пасажирських перевезень річковим транспортом незначні, але є найбільш рентабельними за рахунок міжнародних сполучень із використанням басейнів рік Дніпра і Дунаю, а також прибережних вод Чорного моря у напрямку країн Центральної і Південно-Східної Європи. Ефективність функціонування річкового транспорту України значно нижча (близько 20 %) у порівнянні з розвинутими країнами Заходу.

Річковий транспорт як галузь народного господарства є одним із найважливіших видів транспорту, який у взаємодії з залізничним та іншими видами транспорту сприяє забезпеченню нормального виробництва і обігу продукції промисловості, сільського господарства і задовольняє потреби населення в пересуванні по внутрішніх водних шляхах.

Правове регулювання річкового транспорту як підгалузі транспортного права здійснюється загальним законодавством (Законом України «Про транспорт» і галузевими актами, зокрема, Статутом внутрішнього водного транспорту та законодавством, яке регулює перевезення як морським, так і внутрішнім водним транспортом (Кодекс торговельного мореплавства і т. д.).

Відповідно до Закону України «Про транспорт» до складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв’язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Державне управління річковим транспортом здійснюється галузевим органом державного управління — Міністерством транспорту та зв’язку України та спеціальним урядовим органом — Державною адміністрацією морського і річкового транспорту, який діє у складі Міністерства транспорту та зв’язку та підпорядковується йому.

Згідно з Положенням основними завданнями Укрморрічфлоту є:

- участь у межах компетенції у реалізації державної політики в галузі морського і річкового транспорту;

- забезпечення розвитку морського і річкового транспорту з метою задоволення потреб населення і суспільного виробництва у морських і річкових перевезеннях;

- здійснення державного контролю за додержанням суб’єктами господарювання, що виконують перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом, вимог нормативно-правових актів, стандартів і правил, які регулюють перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом;

- додержання вимог законодавства щодо гарантування безпеки судноплавства.

З метою реалізації покладених на нього завдань департамент здійснює різні функції, зокрема, забезпечує проведення єдиної економічної, тарифної, соціальної, науково-технічної та інвестиційної політики в галузі морського і річкового транспорту, здійснює державний нагляд у морських торговельних і річкових портах, територіальних водах України законодавства про судноплавство, а також вимоги міжнародних договорів України усіма морськими і річковими суднами незалежно від форми власності, галузевої належності та прапора держави, під яким плаває судно, тощо.

Інша складова системи управління – спеціалізовані установи та підприємства, зокрема, завдання навігаційно-гідрографічного забезпечення плавання торговельних, риболовних, спеціальних та інших річкових суден на внутрішніх водних шляхах здійснюється державним підприємством «Укрводшлях», що підпорядковано Державній адміністрації морського і річкового транспорту.

Місцеві органи державної влади мають у галузі річкового транспорту компетенцію, яка визначається Законом України «Про місцеві державні адміністрації».

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державне управління шляхом здійснення контролю за дотриманням правил транспортного обслуговування, дотриманням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту, залученням під час ліквідації надзвичайних ситуацій необхідних транспортних засобів і послуг.

Органи місцевого самоврядування в свою чергу у відповідності до Закону України «Про місцеве самоврядування» у галузі річкового транспорту встановлюють у порядку і межах, визначених законодавством, тарифи щодо оплати транспортних послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, погоджують в установленому порядку ці питання з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, затверджують маршрути і графіки руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності; здійснюють відповідно до законодавства контроль за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами транспорту.

Основним господарюючим суб’єктом у сфері річкового транспорту є пароплавства (ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», Азовське морське пароплавство) та інші перевізники різних форм власності, які отримали у встановленому порядку ліцензію на надання послуг із перевезення пасажирів та вантажів морським, річковим транспортом.

Пароплавства мають особливий правовий статус — статус національних перевізників, отриманий у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 червня 2001 р. № 668, яким затверджено «Положення про порядок надання морським і річковим судноплавним компаніям статусу національного перевізника». Статус національного перевізника передбачає обов’язкове виконання державних замовлень та зобов’язань, які випливають із міжнародних договорів України.

Основна матеріальна складова річкового транспорту — річкове судно. Річкове судно — це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, призначена для пересування по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах). Правове регулювання статусу річкового судна здійснюється Статутом внутрішнього водного транспорту, Кодексом торговельного мореплавства України та спеціальним законодавством.

Окремий вид річкового судна — річкове судно «річка-море» — судно змішаного типу, призначене для судноплавства по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах) з правом виходу в море. Судно «річка-море» має особливий статус і зазнає правового регулювання морського і річкового права у зв’язку з характером використання судна на морських і внутрішніх водних шляхах.

Реєстрація та облік торговельних суден України здійснюється Головною державною інспекцією України з безпеки судноплавства (Держфлотінспекція України) під загальним керівництвом та контролем Інспекції Головного державного реєстратора флоту, яка входить до сфери управління Мінтрансу.

Реєстрація судна в Україні означає внесення відомостей про нього до реєстраційного документа – Суднової книги України, що ведеться за встановленою формою.

Зареєстрованому в Судновій книзі України судну присвоюється реєстраційний номер з літерою К (наприклад, 14-К). У разі виключення судна із Суднової книги України його номер для реєстрації нового судна не використовується. Після державної реєстрації у п’ятиденний термін з моменту прийняття заяви судновласникові видаються такі суднові документи:

а) судновий білет, зразок якого затверджується Мінтрансом;

б) довідка про зареєстровані іпотеки за наявності звернення про це судновласника, заставодавця або заставодержателя.

У разі виникнення змін, що викликають необхідність виправлення відомостей, внесених до Суднової книги України, орган державної реєстрації судна за місцем його реєстрації видає нові документи та вносить відповідні зміни до Суднової книги України.

Виключення судна з Суднової книги України здійснюється шляхом припинення записів про його реєстрацію і вилучення суднових реєстраційних документів. Виключення може бути постійним (загибель і т.д.) або тимчасовим (передача в користування іноземній особі).

Судно набуває права плавання під Державним прапором України після його реєстрації у Судновій книзі України та після одержання суднового білета.

Правовий статус екіпажу та капітана визначено Статутом внутрішнього водного транспорту, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801 з урахуванням наступних змін та доповнень.

Екіпаж самохідних суден складається із капітана, інших старших осіб суднового екіпажу і суднової команди. Встановлено спеціальні умови, яким повинні задовольняти особи, які допускаються до управління суднами і судновими механізмами.

Управління суднами і судновими екіпажами повинна здійснювати спеціально призначена особа (капітан), відповідальна за безпеку судноплавства і запобігання забрудненню із суден.

Капітан судна керує судном, управляє судноводінням і застосовує необхідні заходи для забезпечення безпеки плавання, дотримання порядку на судні, охорони життя і здоров’я людей, що знаходяться на судні, і збереження судна і вантажу. Усі розпорядження капітана, у межах його повноважень, повинні беззаперечно виконуватися всіма особами екіпажу судна, а також пасажирами й іншими особами, що знаходяться на судні. Капітан у разі потреби має право відсторонити від виконання обов’язків осіб суднового екіпажу. Капітан є органом дізнання (ст. 101 КПК України), і якщо на судні хто-небудь вчинить злочин, капітан зобов’язаний ужити заходів, щоб не дати особі, що вчинила злочин, ухилитися від відповідальності, скласти акт про подію та передати особу належній владі в найближчому порту (пристані).

Капітан посвідчує заповіт, приймає його на збереження (п. 2. ст.1252 ЦК України). Капітан складає акти у випадках народження або смерті, зникнення члена суднового екіпажу чи пасажира при обставинах, що допускають можливість його загибелі; такий акт підлягає поданню до органів реєстрації актів громадянського стану для одержання свідоцтва про народження чи шлюб; капітан складає акт, а також опис майна зниклого пасажира і передає акт і майно належній владі в найближчому порту (пристані). Акти підписуються не менш ніж двома свідками та в разі необхідності посвідчення смерті чи народження — лікарем або фельдшером (ст. 70 Кодексу торговельного мореплавства України).

Якщо судну грозить неминуча загибель, капітан після прийняття всіх заходів до порятунку пасажирів дозволяє судновому екіпажу залишити судно. Сам капітан залишає судно останнім.

Капітан, що одержав сигнал небезпеки або знайшов на водяному шляху судно, пліт або людину, що знаходиться в небезпеці, зобов’язаний надати допомогу, одночасно приймаючи всі заходи до того, щоб не наразити на небезпеку своє судно.

Важлива складова інфраструктури річкового транспорту — це порти і пристані. Порти і пристані є спеціалізованими підприємствами, які обслуговують перевізників у частині виконання комерційних та вантажних операцій. Порти та пристані мають вантажні і пасажирські причали й інші необхідні спорудження і пристрої для навантаження-вивантаження вантажів і обслуговування пасажирів. Порти і пристані здійснюють операції по прийому, навантаженню, вивантаженню, короткостроковому збереженню і видачі вантажів, у тому числі вантажів у контейнерах, а також операції, пов’язані з перевезеннями пасажирів і багажу.

По роду здійснюваних операцій порти і пристані поділяються на пасажирські, вантажні, об’єднані (об’єднують проведення пасажирських і вантажних операцій).

Порти і пристані, відкриті для виконання операцій по пасажирських перевезеннях, мають вокзали для обслуговування пасажирів, прийому і видачі багажу і зберігання ручної поклажі.

У залежності від обсягу і характеру виконуваних робіт порти і пристані підрозділяються на розряди, установлюється спеціальний порядок виконання портами і пристанями відповідних комерційних операцій у визначені години, а при необхідності — цілодобово.

Причали і склади пароплавств Державного департаменту морського і річкового транспорту є причалами і складами загального користування, якщо вони не надані у виняткове користування визначеній організації на договірних чи інших засадах.

У населених пунктах по берегах судноплавних шляхів виділяються пристанські ділянки загального безкоштовного користування за погодженням з органами, що регулюють судноплавство. Ці ділянки призначаються для короткочасного причалу суден і плотів, навантаження і вивантаження вантажів.

Підприємства й організації, що систематично відправляють і одержують вантажі при перевезенні по внутрішніх водяних шляхах судновими відправленнями, зобов’язані мати в пунктах навантаження і розвантаження суден постійні причали з глибинами водяних підходів, що гарантують безпечну постановку до причалу порожніх і навантажених суден при повному осіданні. Ці причали є причалами незагального користування. Власники причалів незагального користування зобов’язані створити умови для здійснення відповідних операцій, забезпечити безпеку (обладнати причали механізмами, влаштовувати навіси, освітлення), провести всі інші заходи, передбачені Статутом внутрішнього водного транспорту та правилами.

У пунктах, не обладнаних постійними причалами, Статут зобов’язує відправників вантажу і вантажоодержувачів мати містки, виведені на глибину, достатню для безпечного навантаження-розвантаження.

Тема 2 Загальні положення про суб’єкта господарювання.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных