Результати фінансової діяльності

Результатом діяльності підприємства є прибуток. Прибуток – перевищення доходу над витратами. Зворотна величина називається збитком. З економічної точки зору прибуток – різниця між грошовими надходженнями і грошовими видатками. З господарської точки зору прибуток – це різниця між майновим станом підприємства на кінець і початок звітного періоду.

Аналіз всіх аспектів, пов'язаних з прибутком, дає можливість зрозуміти те, що прибуток, обчислюваний в бухгалтерському обліку, не відображає дійсного результату господарської діяльності. Усвідомлення цього привело до чіткого розмежування таких понять, як бухгалтерський і економічний прибуток. Перший – результат реалізації товарів і послуг, другий – результат «роботи» капіталу. Дана тема присвячена аналізу бухгалтерського прибутку, трактування якого необхідне для цілей оподатковування.

Підприємство одержує прибуток, якщо виручка перевищує собівартість; якщо виторг дорівнює собівартості, то підприємство спромоглось лише відшкодувати витрати на виробництво і реалізацію продукції, і прибуток відсутній. Якщо витрати перевищують виторг, то підприємство має збиток, тобто негативний фінансовий результат. Він ставить його в скрутне фінансове становище, що не виключає і банкрутство.

Прибуток класифікується за декількома ознаками, основними з яких є (Бланк, 1998):

- джерела формування;

- види діяльності;

- склад елементів, що формують прибуток.

Для визначення основних напрямків пошуку резервів збільшення прибутку фактори, що впливають на її одержання, класифікують за різними ознаками.

До зовнішніх факторів належать природні умови, державне регулювання цін, тарифів, банківських відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій тощо. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть значно впливати на розмір прибутку.

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і якісні показники використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, у свою чергу, можуть підрозділятися на екстенсивні й інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи устаткування, чисельності персоналу, фонду робочого часу й ін. Інтенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через якісні зміни: підвищення продуктивності устаткування і поліпшення його властивостей, використання прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення оборотності обігових коштів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження трудомісткості і матеріаломісткості продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо.

До позавиробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо.

При здійсненні фінансово-господарської діяльності підприємства всі ці фактори перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. «Прямий» вплив на розмір собівартості продукції, а отже, і прибутку пов'язаний з тим, наскільки раціонально й ощадливо витрачаються матеріальні ресурси – адже частка матеріальних витрат у складі собівартості звичайно коливається від 60 до 90%.

Якщо прибуток виражається абсолютною сумою, то рентабельність – це відносний показник інтенсивності виробництва. Він характеризує рівень прибутковості щодо певної бази (Коробов, 1995).

Роботу підприємства можна вважати рентабельною, якщо суми виручки від реалізації продукції достатні не тільки для покриття витрат на виробництво і реалізацію, але і для утворення прибутку.

Показник рентабельності виробництва обчислюється за формулою

, (9.1)

де П – сума валового прибутку, грн.; Ф_річ – середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.; О_об – середньорічна вартість залишку обігових коштів, грн.; У_р.в – рівень рентабельності виробництва, %.

Крім рентабельності виробництва, у процесі аналізу підприємницької діяльності підприємств широко використовується показник рентабельності продукції, обчислений як відношення прибутку від реалізації продукції до повної собівартості цієї продукції.

Застосування цього показника рентабельності найбільш раціональне під час внутрішньогосподарських аналітичних розрахунків, під час контролю за прибутковістю (збитковістю) окремих видів виробів, впровадження у виробництво нових видів продукції і зняття з виробництва неефективних виробів.

Показник рентабельності продукції характеризує зміну поточних витрат на виробництво і реалізацію як усієї продукції, так і окремих її видів. У зв'язку з цим при плануванні асортименту виробленої продукції враховується, наскільки рентабельність окремих видів продукції буде впливати на рентабельність усієї продукції. Тому досить важливо сформувати структуру продукції залежно від зміни питомої ваги окремих виробів з більшою або меншою рентабельністю для того, щоб у цілому підвищити ефективність виробництва й отримати додаткові можливості збільшення прибутку.

Рентабельність продукції обчислюється за формулою

, (9.2)

де У_р.ін – рентабельність продукції, %; П_р -прибуток від реалізації продукції підприємства, грн.; С_п – повна собівартість реалізованої продукції, грн. (враховує виробничу собівартість, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати).

Показники рентабельності беруть активну участь у процесах аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, фінансовому плануванні, виробленні управлінських рішень, ухвалені рішень потенційними кредиторами й інвесторами.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: