Паперове виробництво

Найбільшим виробником паперу є Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат, фабрика "Бібльос" (Львів), паперова фабрика (Коломия). Шпалери виготовляє концерн "Оріана" (Калуш). Картонні фабрики діють у Сколе, Львові, Рахові, Золочеві.

Рекреаційний комплекс

Рекреаційний комплекс представлений системою закладів санаторно-курортного лікування, турбаз, екскурсійних станцій, баз, будинків відпочинку та пансіонатів. Основними районами рекреації є Українські Карпати. Тут існує густа мережа санаторіїв – 112, що розраховані майже на 38 тис. лікувально-оздоровчих місць. Найвідомішими місцями відпочинку й оздоровлення є Вузлове, Східниця, Черче, Кваси, Рахів, Ясиня і Кобилецька Поляна, Трускавець, Хуст, Моршин, с. Ясень (дитячий санаторій) та ін.

Будівельна промисловість

Промисловість будівельних матеріалів району представлена підприємствами з видобутку і первинної обробки будівельної сировини; з виробництва в'яжучих матеріалів; з виробництва стінових матеріалів та конструкцій. Виробництво цементу й сировини для нього зосереджене у Миколаєві та Ямниці, гіпсу, шпаклівки і вапна – у Львові, Долині та ін. Там же сконцентровано виготовлення виробів з бетону, збірних бетонних конструкцій і будівельних компонентів.

Цеглу виробляють повсюдно. Виробництво керамічних і фарфорових виробів для домашнього побуту й промислового використання налагоджене на керамічно-скульптурному та керамічному заводах Львова, Мукачева, Хуста, Стрия.

Легка промисловість

Легка промисловість орієнтується як на місцеву, так і на привізну сировину. У її структурі найбільшу частку становить продукція текстильної, швейної та хутрової підгалузей.

У Бориславі, Львові, Долині, Чернівцях виготовляються рослинні волокна, бавовняно-паперові, шерстяні й ворсові, шовкові тканини, в Іршаві – конопляні, джутові й паперові.

Тканини для промислового використання, мотузки, вишивка, килимки, доріжки, скатерті, покривала виробляють підприємства Івано-Франківська, Косова, Коломиї, Львова. Пошивом готового одягу та трикотажних виробів займаються підприємства Львова, Чернівців, Івано-Франківська, Золочева, Борислава, Городка, Снятина, Коломиї, Червонограда. Шкіряний одяг виробляють у Львові, хутра – у Тисмениці, Ясині.

Харчова промисловість

Харчова промисловість. Орієнтується переважно на переробку місцевої сировини. Розміщення м'ясного виробництва характеризується концентрацією його в промисловик вузлах та потужною сировинною базою.

Підприємства молочної промисловості є у Львові, Дрогобичі, Яворові, Миколаєві, Мукачевому, Ужгороді, Чернівцях, Долині, Івано-Франківську, Городку, Мостиськах, Самборі та ін. Борошномельно-круп'яна промисловість відіграє провідну роль у забезпеченні населення та інших галузей харчової промисловості борошном і крупами. Підприємства галузі є в усіх міських, населених пунктах району.

У лісостеповій зоні району розвинена цукрова промисловість, що зумовлено тяжінням переробки сировини до сировинних баз.

Плодоовочевоконсервна промисловість зорієнтована на продукцію овочівництва і садівництва. Фрукти й овочі сушені та консервовані випускають консервні заводи у Береговому, Великому Березному, Виноградові, Тячеві, Ужгороді, Хусті, Мукачеві, Дрогобичі, Городенці, Бродах, Жовкві, Золочеві, Коломиї та ін.

Олійно-жирова промисловість представлена Львівським жировим комбінатом, а також підприємствами у Чернівцях, Золочеві, Дрогобичі, Ужгороді.

Сільське господарство

Сільське господарство Карпатського соціально-економічного району спеціалізується на виробництві зерна, цукрових буряків, льону-довгунця, м'ясо-молочному і м'ясо-вовняному тваринництві. Серед зернових найбільше значення мають озима пшениця, ячмінь, кукурудза, вирощують також жито, овес, гречку, із зернобобових – сою, горох, вику та ін. Провідна технічна культура в подільській частині району – цукрові буряки, у передкарпатській – льон. Вирощують картоплю переважно у домашніх та підсобних господарствах. Важливими галузями сільськогосподарського виробництва у районі стало садівництво, виноградарство. Найбільша їх площа у Закарпатській і Чернівецькій областях. Тваринництво має такі основні напрямки – молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, у гірській частині району розвинуте вівчарство м'ясо-вовняного напрямку. В Карпатах широкого розвитку набуло бджільництво, а показники продуктивності ставкового рибництва - одні з найвищих серед регіонів України.

Демографія

Населення краю складає за даними останнього перепису - 6 185,73 тис осіб (Львівщина - 2 605,96; Івано-Франківщина - 1 406,13; Закарпаття - 1 254,61; Буковина - 919,03).

Співвідношення міського/сільського населення - 2 948,8/3 237,0 (Львівщина - 1 534,0/1 072,0; Івано-Франківщина - 586,1/820,0; Закарпаття - 460,4/794,2; Буковина - 368,3/550,8).

Територія - 56 600 км² (Львівщина - 21 800 км²; Івано-Франківщина - 13 900 км²; Закарпаття - 12 800 км²; Буковина - 8 100 км²).

Щільність населення - 103,3 особи на км². Район посідає друге місце (після Донецького) за щільністю населення.

Урбанізована територія з великою кількістю міст і селищ міського типу. На території краю присутнє урбанізовані скупчення міст і сіл: Львівська агломерація, Івано-Франківська агломерація, Ужгород-мукачевська агломерація, Чернівецька агломерація, Дрогобицька агломерація, Червоноградська агломерація, Самбірська агломерація, Стрийська агломерація, Коломийська агломерація, Хустська агломерація.

Львів - другий за значимістю український культурний центр після Києва.

Територія краю охоплює Галичину, Буковину і Закарпаття. В гірських районах живуть самобутні групи української нації; Бойки, гуцули і частково лемки.

Рекреаційне значення

В районі функціонує рекреаційний комплекс загальнодержавного значення. Рекреаційні ресурси: м'який клімат, гірські ландшафти, різноманітні джерела мінеральних вод, лікувальні грязі. В районі 93 санаторії і 10 будинків відпочинку.

Основні курорти: у Львівській області - Трускавець, Моршин, Немирів, в Івано-Франківській області - Яремче, Верховина, Ворохта.

Природоохоронні території

Природоохоронні території: 1424 території та об'єкти природозаповідного фонду (211,8 тис. га). Створений Карпатський національний природний парк.

Об'єкти місцевого значення: 65 заказників, 815 пам'ятників природи, 123 парки — пам'ятники садово-паркового мистецтва, 315 заповідних урочищ.

Мінеральні ресурси

Мінеральні ресурси: нафта і газ, кам'яне та буре вугілля, торф, ртуть, поліметали, золото, самородна сірка, калійні солі, магнієві солі, кухонна сіль, фосфорити, будівельний камінь (мармур, базальт), озокерит.

Галузі спеціалізації: машинобудування, лісова і деревообробна, целюлозно-паперова, легка (включаючи художні промисли), хімічна і нафтохімічна промисловість, виробництво і переробка винограду, фруктів, овочів, зерна, тютюну, смушкове вівчарство.

Загалом господарство Карпатського економічного району дає 12% національного доходу України. Промисловість виробляє 11,1% валової продукції галузі. Сільське господарство — 10,2% валової продукції галузі. Транспорт і зв'язок забезпечують 10,1% валового продукту галузі.

Особливості розвитку господарства

За економічним спрямуванням Карпатський економічний район є аграрно-індустріальним. Частка валової продукції промисловості Карпатського економічного району становить 4.0% загальнодержавного обсягу, а сільського господарства - більше 12%. У галузевій структурі господарства району переважають матеріаломісткі та енергоємні галузі: гірничо-хімічна, лісохімічна й деревообробна, хімічна (кислоти, добрива, хім. волокна, поліетилен), фармацевтична, цукрова, спиртова, виноробна, овоче-консервна, м'ясна, молочна, сироварна, борошномельна, круп'яна. Представлені також трудомісткі галузі машинобудування.

Причорноморський економічний район

Причорноморський соціально-економічний район займає південну частину України. До складу Причорноморського економічного району входять Миколаївська (1225 тис. чол.), Одеська (2408 тис. чол.), Херсонська (1133 тис. чол.) області та Автономна Республіка Крим (1989 тис. чол.). Площа - 113,4 тис. км². На Керченському півострові залягає 2,8 млрд. т (14% запасів України) залізних руд. Виявлено родовища нафти і газу на Керченському півострові, АРК, півдні Одеської області.

Промисловість.

Раніше цей район розвивався в аграрному напрямі (зернове господарство). Промисловість переробляла сільськогосподарську продукцію, виготовляла сільськогосподарські знаряддя праці, судна, видобувала залізну руду. Пізніше структура промисловості змінилася у бік різноманітного машинобудування, галузей важкої промисловості, у сільському господарстві розширені площі під технічними культурами, виноградниками, садами.

В електроенергетиці значну роль відіграє Каховська ГЕС (352 тис. кВт). Теплові електростанції споруджено у Херсоні, Одесі, Миколаєві, Керчі, Сімферополі, Севастополі. Працює Південно-Українська АЕС у Миколаївській області (Південноукраїнськ). Будівництво Кримської АЕС припинено. Створено південну енергосистему, проте енергетика відстає від розвитку промисловості, майже немає власних енергетичних ресурсів.

Серед галузей машинобудування р озвинене транспортне. Основними центрами морського суднобудування є Миколаїв, де працюють три суднобудівних заводи, що випускають різноманітні океанські і морські судна — танкери й суховантажні дизель-електроходи. У Херсоні два суднобудівних заводи випускають різні типи океанських і морських суден, доки для морських портів і портальні крани. Крім того, працює Керченський суднобудівний завод "Затока" та Севастопольський морський завод. Є окремі судноремонтні заводи в Одесі, Іллічівську, Ізмаїлі, Кілії. Сільськогосподарське машинобудування представлене Херсонським комбайновим заводом — виготовляє кукурудзозбиральні машини, Одеським — тракторні плуги, Сімферопольським — запасні частини й обладнання для сільськогосподарських машин.

У районі виготовляють енергетичне й електричне устаткування та машини, електродвигуни, дизелі, обладнання для автомашин, тракторів у Новій Каховці, Херсоні, Первомайську, Сімферополі, Одесі.

Хімічна промисловість працює здебільшого на власній сировині (ропі, солях озер і лиманів), частково використовує привізну. Найбільші підприємства — Одеський суперфосфатний, Сакський і Красноперекопський хімічні, Одеський хіміко-фармацевтичний та фарбовий, Севастопольський "Хімпром", Сімферопольський "Хімік".

Промисловість будівельних матеріал ів не досить розвинена, у значних кількостях видобувають лише вапняк-черепашник, на заводах виготовляють залізобетонні вироби, м'яку покрівлю, лінолеум тощо. Цемент виробляють на Миколаївському цементному заводі, проте його не вистачає для власних потреб.

У легкій промисловості виділяється текстильна галузь. Цей район виготовляє приблизно 20 % тканин країни. Найбільш відомими підприємствами є Херсонський бавовняний комбінат, Одеська конопле-джутова фабрика. Вовняні фабрики працюють в Одесі і Татарбунарах. Є трикотажні комбінати в Миколаєві, Одесі, Херсоні. Взуття виготовляють в Одесі, Сімферополі, Миколаєві.

Велике значення має харчова промисловість, що ґрунтується на місцевій сировині. Широко розвинені консервна, молочна, ефіроолійна, рибна, м'ясна, тютюнова галузі. На харчову промисловість припадає майже половина продукції промисловості району. М'ясна представлена м'ясокомбінатами в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Ізмаїлі, Сімферополі, Керчі, Первомайську, Вознесенську. Такі галузі, як маслоробна, молочна, сироварна, розташовані рівномірно на всій території регіону.

Сільське господарство має зерново-тваринницький напрям з широко розвиненим садівництвом і виноградарством. Землеробство району продукує пшеницю (майже третину збирання в Україні), кукурудзу, соняшник та ін. У районі поширені сади та виноградники. Найбільше плодів збирають в Автономній Республіці Крим та Одеській області. Тваринництво має молочно-м'ясний напрям. Провідна галузь — вівчарство, район дає 2/5 вовни України.

Одна з найважливіших ланок народногосподарського комплексу Причорноморського економічного району — її курортно-рекреаційне господарство. Сприятливі кліматичні умови причорноморської частини території, численні пляжі, тепле море, лікувальні грязі та мінеральні води різних типів визначають його державне та міжнародне значення. Найбільше значення мають курорти Південного Берега Криму і бальнеологічні курорти Одеси.

В Автономній Республіці Крим зосереджено 36 % санаторіїв курортного фонду України, понад ЗО % будинків і пансіонатів відпочинку, майже 20 % туристських закладів. Діють 127 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням, 94 будинки відпочинку і пансіонати, у яких щороку відпочиває понад 1 млн. чол. В Одеській області — 43 санаторії і пансіонати з лікуванням, 16 будинків і пансіонатів відпочинку, турбази і дитячі табори. Функціонують курорти: Аркадія, Великий Фонтан, Кароліно-Бугаз — Затока, Куяльницький та ін. Всі вони в Одеському рекреаційному районі. Причорноморський економічний район — один з найбільших центрів туризму міжнародного значення. Численні пам'ятки історії, архітектури, археології, екзотичні природні об'єкти, м'який клімат зумовлюють розвиток пішохідного, автомобільного, водного, гірського та інших видів туризму.

Транспортна система. Район вивозить машини, металеві вироби, металургійну сировину, мінеральні добрива, продукти нафтопереробки, будівельні матеріали, устаткування для харчової промисловості, сільськогосподарські машини. Завозить кам'яне вугілля, нафту, ліс, лісоматеріали, чорні та кольорові метали.

Розвинені всі види транспорту.

Територією Причорноморського економічного району проходять траси нафтопроводів Кременчук — Херсон, Снігурівка — Одеса; газопроводу Шебелинка — Одеса; аміакопроводу Тольятті — Одеса. Аеропорти державного та міжнародного значення знаходяться в Одесі (два), Сімферополі, Миколаєві та Херсоні. Причорноморський район має велике значення у вирішенні проблеми нафти в Україні. Опрацьовуються кілька варіантів транспортування нафти. Найоптимальнішими є доставка у порти Одеси танкерним флотом з країн Близького Сходу й південного Середземномор'я, перевантаження її в Одесі й перекачування нафтопроводами на нафтопереробні заводи Херсона, Кременчука й Лисичанська.

Тема: Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку

План лекції:

1. Сутність регіональної економіки, особливості формування.

2. Територіальна організація регіонального економічного розвитку. Типи регіонів (розвинені, депресивні, донори, моно продуктивні, диверсифіковані та ін.).

3. Особливості розвитку різних типів регіонів.

4. Економіка Донецького економічного району.

5. Економіка Придніпровського, Східного, Центрального, Поліського, Подільського, Карпатського, Причорноморського економічних районів.

6. Сучасний стан та перспективи розвитку міжгалузевих господарських комплексів виділених районів.

Таким чином, регіональна економіка — це просторова організація господарства як сукупності територіальних економічних систем. Регіональна економіка будь-якої території характеризує просторову її будову — територіальні пропорції і форми територіальної організації (рис. 4.1). У результаті територіального поділу праці складаються просторові економічні пропорції і форми територіальної організації виробництва, які і відображають просторову експо­зицію господарства, розміщення його регіональних комплексів.

Регіональна економіка зосереджує в собі територіальні аспекти економічної діяльності. Територіальні пропорції при цьому відображають особливості концентрації виробництва продукції, підприємств, населення тощо, тобто територіальні відносини щодо їх розміщення, які склалися в результаті дії територіального поділу праці.

Регіональна економіка вивчає просторові аспекти розвитку господарства, об'єктивні передумови та закономірності його формування і розвитку. її об'єктивними передумовами є: територіальні відмінності природно-ресурсного, виробничого, соціального потенціалів, а також економічних, адміністративних та інших чинників, систем економічних зв'язків, розселення тощо. У центрі уваги регіональної економіки вся сукупність процесів, пов'язаних з просторовим поєднанням економічних явищ, зумовлених регіональними відмінностями ресурсів, засобів і механізмів, які забезпечують економічний відтворювальний цикл — виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Регіональна економіка — це геопросторове відображення економічних процесів, тобто просторовий аспект їх розвитку.

Для розуміння особливостей формування регіональної економіки необхідно розкрити і сутність такого поняття як «регіон» та визначити структуру просторових елементів регіональної економіки. Однією з найбільш складних категорій у регіональній економіці і економічній географії є категорії «район» і «регіон». Це — базові вихідні категорії даних наук. В англійській, французькій, німецькій та іспанській мовах допускається певне ототожнення району і регіону. Термін «регіон» у цих мовах вживається як «регіон» і як «ареал». Багатозначність латинського слова геgіо — територія, місцевість, область, район — привносить певні відмінності у визначенні змісту цієї категорії у східноєвропейських дослідників, які розрізняють сутність району та регіону. В американських та західноєвропейських учених будь-яка територія, що має певні відмінності від інших, вважається регіоном. В останній період термін «регіон» набуває все більшого застосування і у вітчизняних дослідників та практиків. Це можна пояснити тим, що за своєю суттю він означає будь-яку частину території, яка має відмінні від іншої території ознаки. Наприклад, на території України Можна виділити високоурбанізовані регіони. Серед них найвищий Рівень урбанізації мають Донбас і Придніпров'я. У цьому випадку немає потреби ділити на частини всю територію України, як це необхідно було б зробити при районуванні. Тут достатньо виділити лише окремі частини території, які мають певні ознаки. Таким чином, можна допустити, що регіон — це будь-яка територія, що має певні ознакові відмінності від іншої. Цими ознаками можуть бути певні, цілком визначені риси чи властивості, які є специфічними для даної території. Ці ознаки можуть включати показники інтенсивності, територіальних пропорцій тощо.

Наявність на території країни різних типів територіально-виробничих комплексів ведуть до формування просторової структури господарства. За особливостями територіальної концентрації виробництва формуються агломераційні регіони, що характерно, наприклад, для Донбасу і Придніпров'я; регіони з порівняно рівномірним розміщенням промислових вузлів як ядер регіонального розвитку. Це характерно для Північного Сходу, Поділля. Формуються регіони розрідженого розміщення промислових центрів як ядер локального розвитку територій, наприклад у межах Полісся.

Таким чином, на території України сформувалась складна система регіонально-економічної будови, яка характеризується як просторово-горизонтальними відносинами, так і просторово-вертикальною супідрядністю, яка притаманна для адміністративно-територіальних таксонів.

Місце регіональної економіки в системі економічних дисциплін. Науковий напрям економічних досліджень — регіональна економіка — відносно новий. Його виникнення було зумовлене потребами практики та економічної науки прикладного характеру. Господарська діяльність вимагала відповіді на питання щодо підвищення економічного ефекту від просторової організації виробництва. Це і дало істотний поштовх для виникнення наукового напряму — регіональної економіки.

Найбільш давньою і розвинутою наукою, яка присвячувала свої дослідження просторовим аспектам економіки, є економічна географія. В її надрах і зароджувалась регіональна економіка, яка вже в середині XX ст. заявила про себе як самостійна наука.

Регіональна економіка — це відмінний від економіко-географічного напрям дослідження просторових явищ і процесів, який націлений на практичне вирішення господарських проблем.

Другою близькою за предметом дослідження економічною дисципліною є розміщення продуктивних сил. Регіональна економіка формується зазвичай під дією раціонального розміщення продуктивних сил і це є спільним для цих наукових дисциплін. Однак регіональна економіка має і відмінність, яка полягає у тому, що вона розглядає предмет дослідження як постійно відтворювальну систему. Для цієї системи характерним є своєрідний характер регіональних виробничих відносин, які охоплюють вза­ємодію з місцевими природними умовами і ресурсами, розселенням населення і формуванням регіонального соціуму, відносини між суб'єктами господарювання на даній території тощо. І досі точаться дискусії серед вчених щодо співвідношення предмета і об'єкта трьох близьких дисциплін — економічною географією, розміщенням продуктивних сил і регіональною економікою.

Регіональна економіка має тісні зв'язки з загально методологічними дисциплінами — політичною економією і економічною теорією. Оскільки регіональна економіка являє собою комплексну економічну дисципліну, то закони і закономірності розвитку економічних процесів стосуються і конкретних регіональних економічних умов. Певною мірою вона використовує і основні економічні категорії.

Серед двох великих груп економічних дисциплін, які стосуються макро- та мікроекономіки, регіональна економіка виокремлюється специфічним положенням — вона вивчає просторову організацію економіки на відміну від загальних питань суспіль­ного виробництва чи питань діяльності первинної ланки економіки — підприємства. Разом з тим регіональна (просторова) економіка тісно пов'язана з макроекономікою і мікроекономікою, оскільки як процеси діяльності окремого підприємства, так і усієї економічної системи пов'язані з конкретними природними, соціально-економічними та іншими умовами, які склалися на певній території.

Передумови регіонального економічного розвитку

Регіональні чинники безпосередньо чи опосередковано визначають просторову поширеність різних видів економічної діяльності. Серед інтенсивних чинників просторової організації господарства провідне місце належить територіальному поділу праці. Зокрема, завдяки спеціалізації регіонів на випуску певних видів продукції та обміну її на іншу зростає ефективність виробництва. Кожен регіон максимально використовує власні переваги і, розвиваючи галузі спеціалізації, продукція або послуги яких використовуються в інших регіонах, забезпечує найбільший ефект від функціонування певних галузей регіональної економіки, діяльність яких найбільш вигідна на даній території. Спеціалізація виробництва регіону характеризується відношенням вивезеної за межі Регіону продукції до загального обсягу виробленої в даному регіоні продукції. Рівень спеціалізації свідчить про високий рівень використання регіональних переваг.

Важливу роль у територіальному поділі праці відіграє кооперування. Використання повною мірою можливості кооперування різних суб'єктів господарювання одного регіону або кількох з виробництва певних видів продукції також є свідченням високої ефективності виробничої діяльності і повного використання переваг регіону чи регіонів. Кооперування за своєю суттю відображає діяльність кількох суб'єктів з найефективнішого використання кожним з них власних переваг у процесі спільного виробництва продукції (послуг).

Вагоме значення у територіальному поділі праці має комбінування, завдяки якому не лише закріплюються виробництва за територіями, а й розвиваються найбільш ефективні стосунки у процесі виробництв, за рахунок більш раціонального використання переваг поєднання різних виробничих циклів у межах одного підприємства (комбінату).

На розвиток регіональної економіки впливає і концентрація виробництва, яка відображає територіальне зосередження (локалізацію) економічної діяльності на обмеженій території. Завдяки територіальному зосередженню виробництва досягається економія витрат на розвиток обслуговуючої виробничої та соціальної інфраструктури, на утилізацію відходів виробництва тощо. Визначене призводить до зменшення виробничих витрат і підвищує конкурентоспроможність продукції.

Рівень концентрації визначається відношенням обсягів виробленої продукції в даному регіоні до загального обсягу виробленої продукції в державі.

Важлива роль у структурі передумов регіонального розвитку належить природно-ресурсному та соціально-економічному потенціалам. Розвиток видобувних галузей промисловості залежить насамперед від наявності природних ресурсів, економічної доцільності їх використання, гірничо-геологічних та технологічних умов видобутку. Найбільшою цінністю для регіональної економіки є промислові запаси мінерально-сировинних ресурсів. Ці ресурси вже мають досить повну геологічну, економічну та технологічну оцінку і являють собою природно-ресурсний потенціал, який у разі залучення до господарської діяльності стає продуктивною силою економічного розвитку.

Залежно від розміщення природних ресурсів, їх обсягів, якості та умов використання в кожному регіоні формується своєрідні просторові форми промислового виробництва. Це позначається на регіональних відмінностях зосередження виробництва, галузевій структурі економіки регіонів, її спеціалізації. Розміщення ресурсів впливає на регіональну структуру господарства (формування економічних районів, територіальних виробничих комплексів промислових центрів і вузлів та інших форм територіальної організації виробництва).

Суттєвими чинниками регіональної економіки є й інші природні ресурси — земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні. Вони за певних економічних умов позначаються на регіональних відмінностях економіки, її структурних особливостях. Це вимагає всебічної оцінки ефективності використання даних ресурсів.

Ефективне функціонування регіональної економіки неможливе без забезпечення трудовими ресурсами, які є найбільш активними чинниками виробничого процесу. Завдяки їх виробничій діяльності і відбувається взаємодія суспільства і природи. У результаті цієї взаємодії людство задовольняє власні потреби. Природною базою взаємодії в кожному регіоні є природні ресурси і умови, а соціальною — населення, особливо найбільш активна його частина — трудові ресурси, і зокрема зайняте трудовою діяльністю населення.

Особлива роль у розвитку регіональної економіки належить територіальним відмінностям кількості трудових ресурсів. В Україні склалися значні регіональні відмінності в чисельності трудових ресурсів — від майже 3 млн чоловік у Донецькій області до менше 600 тис. чоловік — у Чернівецькій області. Це викликане як відмінностями в розселенні населення, особливостями господарського та історичного розвитку, в трудомісткості виробництва, так і в його територіальній концентрації, рівні урбанізації тощо.

Але не лише кількісні параметри розподілу трудових ресурсів по території позначаються на регіональних особливостях економіки країни. Значною мірою вона обумовлюється і їх якісним складом. На якість трудових ресурсів впливають соціально-економічний стан країни, екологічні умови проживання, демографічна ситуація, рівень та якість життя населення тощо.

Економіка кожного регіону зумовлюється також і рівнем використання трудових ресурсів, тобто зайнятістю в різних сферах економічної діяльності. Зайняте населення визначає результативність економічної діяльності регіону, бо лише завдяки праці створюються матеріальні і духовні блага, національне багатство країни. Звичайно не всі трудові ресурси повинні бути зайняті виробничою діяльністю. Частина з них зайнята доглядом за малими Дітьми, частина осіб працездатного віку зайнята на навчанні та іншими видами діяльності. Однак значну частину незайнятих становлять безробітні та зайняті неповний робочий день (тиждень). Це свідчить про значні прямі втрати трудового потенціалу, які в окремих регіонах є катастрофічними. Крім прямих втрат вигляді невиробленої продукції, ненаданих послугах є ще і опосередковані втрати, які виражаються зниженням якості трудових ресурсів — зниженням освітнього рівня, дискваліфікацією у зв'язку з тривалим безробіттям, погіршенням здоров'я у зв'язку зі зниженням життєвого рівня тощо. Такий стан з використанням трудових ресурсів не сприяє економічному зростанню регіонів скоріше навпаки — стагнації і депресії.

Важливою передумовою економічного розвитку регіонів є виробничий потенціал, що визначається сукупністю виробничих підприємств у кожному регіоні. Особливості їх територіального зосередження і взаємозв'язків ведуть до утворення на території регіонів територіально-виробничих комплексів різних типів. Вони можуть бути галузеві і міжгалузеві, за територіально-структурними ознаками — точкові (промислові пункти, центри), локальні (промислові вузли), регіональні (промислові агломерації, економічні райони) та ін. Кожен з виробничо-територіальних комплексів вирізняється серед інших своєю спеціалізацією, потужністю виробництва, ефективністю діяльності тощо. Це і створює мозаїчну картину регіональної економіки за показниками номенклатури товарів і послуг, обсягів виробництва продукції, продуктивності виробничої діяльності, технологічних умов функціонування, особливостей взаємодії з природним середовищем, інвестиційної діяльності по регіонах тощо.

Функціонування економіки кожного регіону значною мірою визначається рівнем розвитку соціальної інфраструктури. Соціальна інфраструктура — це складова єдиної соціально-економічної системи, яка, задовольняючи певні потреби населення, опосередковано впливає на розвиток виробництва. Мова йде про такі види діяльності, як охорона здоров'я, яка, поліпшуючи здоров'я працездатного населення, забезпечує більшу його продуктивну діяльність. Це ж стосується і освіти як вихідної ланки подальшої професійної і кваліфікаційної підготовки робочої сили. Духовне виховання забезпечується розвитком культури. Істотну роль у виробничій діяльності людини відіграють рівень розвитку і максимальне забезпечення послугами таких галузей, як житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, торгівля і громадське харчування, пасажирський транспорт. Регіональні відмінності в структурі та рівнях їх розвитку, особливостях функціонування, в забезпеченості населення різноманітними послугами, які надає соціальна інфраструктура, позначаються на територіальних особливостях функціонування економіки регіонів України.

2-3. Ієрархія економічних районів, їх основні типи

Наукова і практична необхідність диференційованого підходу до вивчення територіально-господарських відмінностей у межах країни зумовлює також потребу систематизації різних економічних районів.

Науково обґрунтованим є об'єктивне існування двох типів економічних районів — галузевих і загальних, або багатогалузевих (інтегральних).

Галузеве (спеціальне) економічне районування потрібне для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку окремих галузей виробництва. Цей тип економічних районів виникає під впливом закономірності територіальної концентрації підприємств окремої галузі народного господарства і пов'язаних з ними обслуговуючих виробництв. їх територіальна локалізація залежить в основному від наявності на певній території необхідних природних передумов (ґрунтово-кліматичних і сировинних ресурсів), великого споживача продукції, сприятливих транспортних зв'язків тощо.

Так, наприклад, у сільському господарстві виокремлюються райони виробництва технічних і зернових культур, виноградарства і садівництва, а в промисловості — райони вугільної, металургійної, хімічної, легкої та інших галузей індустрії.

Галузеві економічні райони є складовою частиною загальних економічних районів. Галузеве районування посилює наукову обґрунтованість визначення території загальних економічних районів.

Загальне (інтегральне) економічне районування базується на регіональних господарських комплексах, в основі яких є територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини.

За цим районуванням вирізняється три підтипи інтегральних економічних районів: великі (макрорайони), середні (мезорайони) і малі (мікрорайони).

Великі (інтегральні) економічні райони — це поділ території країни на найбільші територіальні частини, які об'єднують кілька адміністративних областей, або адміністративні області з автономною республікою, або адміністративні краї з автономними областями. Головною метою визначення цих районів є виявлення і розмежування великих існуючих чи тих, які ще тільки формуються, територіально-виробничих комплексів для визначення напрямів їх раціонального розвитку і більш ефективного використання їхнього ресурсного потенціалу. Ці райони використовуються для довгострокового прогнозування розвитку і розміщення продуктивних сил, формування загальнодержавних баз промислового чи сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути сформовані в межах тільки однієї адміністративної області.

У великих економічних районах, крім галузей спеціалізації в масштабі держави, повинні розвиватись і інші основні галузі виробництва з метою більш повного використання місцевих ресурсів і зменшення обсягів довізної продукції з інших районів.

Виникнення і розвиток великих економічних районів може відбуватися в країнах з територією не менше 300—500 м². У країнах з меншою територією формуються тільки мезо- і мікрорайони, тобто райони другого і третього порядку (підтипи міжгалузевих районів).

Середні (інтегральні) економічні райони, як правило, є підрайонами великих економічних районів. Це — територія однієї невеликої країни чи адміністративної області, краю, автономної республіки, тобто це територіальні одиниці економічного районування. Об'єктивною основою цього районування виступає територіальний поділ праці як у масштабах країни, так і в межах великих (інтегральних) економічних районів.

На території цих районів знаходяться ядра великорайонних ТВК або їх складові. У даному підтипі економічних районів основну районоутворювальну роль відіграють великі багатофункціональні міста, які разом з тим є і найбільшими промисловими і транспортними вузлами. Ці міста є тими ядрами районів, які пов'язують їх периферію в єдине ціле.

Середні економічні райони об'єднуються у великий економічний район зоною районоформуючого впливу великих регіональних центрів з системою спеціалізації і кооперування їхніх підприємств. З метою більш повного використання свого ресурсного потенціалу спеціалізація виробництва в цих районах здійснюється не тільки на основних галузях, а й на виробництві другорядної продукції, потрібної для кожного великого економічного району. Ці райони викорис­товуються як для прогнозування рівня розвитку виробництва і невиробничої сфери та розроблення державних програм галузевого розвитку, так і для управління господарською діяльністю.

Малі райони (мікрорайони) — це найнижчий ступінь інтегральних економічних районів. Вони органічно пов'язані з низовим адміністративно-господарським районуванням. їх територія відповідає території внутрішньообласних адміністративних районів. Визначення меж цих районів залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників. Це пов'язано з тим, що економічна основа сусідніх районів даного підтипу часто буває однорідною (однотипною), особливо в спеціалізованих сільськогосподарських зонах, і тому їхні межі визначаються виробничими зв'язками підприємств місцевого значення з їхнім сировинними зонами, а також територіальною організацією і управлінням усього господарства, яке здійснюється районними центрами. У цих районах основними галузями виробництва є рослинництво, тваринництво і місцева промисловість, переважно та, що переробляє сільськогосподарську сировину. Найбільш поширеними виробничими об'єднаннями тут є локальні аграрно-промислові комплекси (завод, цех і сировинна зона). У межах цих районів можуть бути розташовані і підприємства міжрайонного значення, які впливають на формування обласних господарських комплексів і внутрішньообласних підрайонів.

Низові адміністративно-господарські райони в умовах планової системи розвитку господарства і навіть в умовах перехідного до ринкової економіки періоду використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком виробництва. Ця функція в умовах поширення приватної власності на засоби виробництва буде змінюватися.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: